13881 (Основні відомості про шкідників)
Описание файла
Документ из архива "Основні відомості про шкідників", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "ботаника" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "книги и методические указания", в предмете "ботаника и сельское хоз-во" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "13881"
Текст из документа "13881"
Основні відомості про шкідників та хвороби сільськогосподарських культур
Шкідники й хвороби рослин можуть завдавати великої шкоди сільському господарству, знижуючи врожай на 10 - 25%, а іноді до 35%. Для успішного використання найбільш досконалих засобів захисту посівів необхідно знати основні їх види, особливості розвитку, а також заходи боротьби з ними.
Серед шкідників сільськогосподарських культур найбільш небезпечні комахи - різні види саранових, попелиць, клопів, жуків, метеликів, пильщиків, а також нематодb, кліщі, слимаки, гризуни - миші, пацюки, хом'яки, ховрахи.
Всі хвороби рослин поділяють на дві групи: неінфекційні, або не паразитарні, та інфекційні, або паразитарні.
Неінфекційні хвороби виникають внаслідок дії на рослину несприятливих (абіотичних) факторів зовнішнього середовища води, температури, умов живлення, шкідливих домішок у повітря тощо.
Інфекційні хвороби з'являються під дією патогенних організмів або біотичних факторів. Збудниками їх можуть бути гриби, бактерії, актиноміцети, віруси, мікоплазмові тіла й квіткові рослини-паразити.
Шкідники та хвороби зернових і зернобобових культур
Шкідники. Зернові й зернобобові культури пошкоджують понад 100 видів комах. Серед них є багатоїдні та спеціалізовані. Великої шкоди колосовим культурам із спеціалізованих завдають клопи-черепашки, попелиці, хлібна жужелиця, хлібні жуки, гесенська та шведська мухи. Небезпечними шкідниками зернобобових культур є попелиці, гороховий зерноїд, бульбочкові довгоносики, горохові плодожерки.
Клопи-черепашки поширені у південних степових районах. Зимують у листяній підстилці в лісах, полезахисних лісосмугах, садах. Навесні, коли встановиться стійка тепла погода (17-20 C), перелітають на посіви, де живляться і в першій половині травня відкладають яйця на молоді сходи рослин, бур'яни, залишки соломи і навіть на грудочки землі. В середині літа личинки перетворюються на дорослих клопів, які пошкоджують листки, нижню частину стебел і колосся пшениці, жита, вівса та ячменю, іноді й кукурудзи а у фазах молочної, воскової та повної стиглості й зерно.
Попелиці (звичайна, злакова, велика злакова та ячмінна). Це не мігруючі, або однодомні, види. Яйця зимують на листках озимих і сходах диких злаків. Навесні виплоджуються личинки, які перетворюються у безкрилих самок-засновниць. Розмножуючись партеногенетично (без запліднення), вони дають декілька поколінь. Серед них є крилаті форми, які перелітають на ярі злаки, де продовжують розмножуватися.
Мігруючі, або дводомні види, як черемхово-злакова попелиця, живуть на злаках тільки влітку. Восени вони переселяються на дерева або кущі, де зимують у фазі яйця. Живуть попелищ великими колоніями. Уколами і висмоктуванням соку рослин спричиняють нерівномірний ріст тканин. Листки скручуються, жовтіють і відмирають.
Хлібна жужелиця поширена в Степу. Найбільшої шкоди завдає посівам озимої та ярої пшениці, ячменю, жита. Зимують в основному личинки ІІ-ІІІ віків в грунті на глибині 20-ЗО см, навесні продовжують пошкоджувати сходи, поки не перетворяться в лялечку. Жуки з'являються в середині літа. Починаючи з фази молочно-воскової стиглості, вони вигризають у колосках зерно. Шкідник дає одне покоління на рік.
Хлібні жуки. Найбільшої шкоди колосовим зерновим завдає жук-кузька. Зимують у ґрунті личинки, розвиток їх триває 22 місяці. Протягом першого року життя вони живляться перегноєм і корінням різних рослин, а на другий рік перегризають підземні частини сходів і молодих рослин. Жуки з'являються на посівах під час достигання хлібів. Нестигле зерно обгризають, а стигле частково вибивають з колосків. Яйця відкладають у ґрунт на глибину від 5 до 20 см. Жуки вилітають у травні - червні. Спочатку концентруються на пирії та інших диких злаках, а потім на озимих і ярих культурах.
Гесенська муха найбільшої шкоди завдає пшениці. Поширена на всій території України. За зовнішнім виглядом нагадує комарика. Зимують личинки в несправжніх коконах на озимих посівах, сходах самосіву, а також на диких злаках. Виліт мух першого (весняного) покоління відбувається в період виходу озимих у трубку. Через 4-5 днів після вильоту вони відкладають яйця. Після виплоджування личинки залазять по пластинці листка за його піхву і, присмоктавшись біля основи стебла, живляться соками рослин.
На Україні гесенська муха дає від 2 до 4 поколінь на рік.
Шведська муха поширена на всій території України, особливо на Поліссі та в Лісостепу. Зимують дорослі личинки на озимих посівах, багаторічних та дикоростучих злакових травах. Виліт мух першого покоління спостерігається в кінці квітня - на початку травня. Залежно від погодних умов розвивається 2-4 покоління. Перше покоління розвивається на ярих злакових культурах, багаторічних травах, друге - на дикоростучих злаках, третє - на самосіві, а четверте - на сходах озимих.
Гороховий зерноїд особливо великої шкоди завдає у південних районах республіки. Посіви гороху жуки заселяють під час бутонізації та цвітіння. Самки відкладають яйця на поверхню зелених бобів. Личинка вгризається в горошину, де розвивається до перетворення в дорослого шкідника.
Із зібраним зерном шкідник потрапляє у зерносховища, де й зимує в середині зерна. Частина жуків залишається зимувати в зерні на полі. Основна маса їх попадає в поле з посівним матеріалом.
Бульбочкові довгоносики. Зернобобовим найбільшої шкоди завдають смугастий та щетиновий, а люпину - люпиновий бульбочковий довгоносики. Перші два види дуже поширені в Лісостепу, а третій - на Поліссі. У більшості видів зимують жуки. З'являються вони після зимівлі рано і
живляться листками багаторічних та сходами однорічних бобових рослин. Личинки виїдають тканину бульбочок на коренях бобових.
Хвороби. Залежно від збудників хвороби зернових культур ділять на грибні (сажкові, іржасті, фузаріозні, гельмін-тоспоріозні, борошнисторосяні), бактеріальні та вірусні.
Тверда сажка, або зона, поширена на всій території України. Уражений колос на початку молочної стиглості зерна має інтенсивно зелений колір з синім відтінком, колоски розпушені під дією збудника. В ураженому колосі замість зерна утворюються округлої форми чорні "мішечки" зони, в яких міститься багато хламідоспор. При збиранні пшениці, особливо під час обмолочування, "мішечки" руйнуються і хламідоспори потрапляють на поверхню зерна. Під час сівби разом із зерном вони потрапляють у ґрунт, де проростають, утворюють інфекційну гіфу, яка проникає в молодий проросток пшениці. Під час формування зерна спостерігається значне розростання міцелію, його ділення і утворення чорної спорової маси-хламідоспор.
Порошиста (летюча) сажка поширена в усіх районах вирощування пшениці. В ураженому колосі ще до того, як він вийде з піхви листка, всі частини - зав'язь, луски, остюки - вже зруйновані й перетворені в чорну порошисту масу хламідоспор гриба.
Зараження відбувається під час цвітіння. Потрапивши на приймочку квітки, хламідоспори проростають і утворюють гіфи (нитчасті утворення), які досягають зав'язі й проникають у насінний зачаток або в оболонку зернини, де й зберігаються. Висіяне заражене зерно проростає, одночасно розвивається і міцелій (вегативне тіло) паразита, досягши колоса, утворює масу спор. Джерелом летючої сажки є заражене насіння.
Лінійна, або стеблова, іржа уражає велику кількість видів (280) культурних і дикорослих злаків. Ознаками хвороби є поява головним чином на стеблах, листкових піхвах довгастих іржаво-бурих порошистих подушечок. Пізніше, в кінці вегетації пшениці вони набувають вигляд довгастих чорних подушечок, які зливаються в чорні смужки. Весною, перезимувавши на рештках, збудник хвороби розвивається на проміжній рослині - барбарисі, звідки поширюється знову на злакові рослини.
Бура листкова іржа пшениці поширена в Лісостепу і на Поліссі, але в окремі роки з'являється і на півдні. Проявляється на листкових пластинках і піхвах, частіше з верхнього боку, спочатку у вигляді червоно-бурих, а пізніше чорних подушечок. Збудник хвороби гриб. На Україні він зимує в листках озимої пшениці, диких злаків. Весною утворюються спори, якими гриб розмножується. Протягом весняно-літнього періоду буває декілька поколінь спор. Джерелом інфекції можуть бути пирій повзучий, стоколос, житняк, костриця лучна, тонконіг звичайний. У північних районах спори з решток стерні можуть потрапляти на нові сходи І заражати їх. Внаслідок ураження зменшується поверхня листків і тому ослаблюється процес утворення органічних речовин. Недобір урожаю може досягати 20-30%.
Жовта іржа розвивається з ранньої весни до пізньої осені, уражуючи всі надземні частини рослини, листки, листкові піхви, стебла. На уражених частинах рослини утворюються дуже дрібні лимонно-жовті порошисті подушечки, розташовані поздовжніми шарами. Наприкінці вегетації поряд з жовтими подушечками з'являються чорні, які теж розміщені лінійними рядами і прикриті епідермісом (шкірочкою). Збудник хвороби - гриб, може заражати понад 20 видів злаків, в тому числі пшеницю, ячмінь, жито, пирій та ін. Зимує на озимих посівах І багаторічних диких злаках В ураженій тканині вегетативних органів, а також у зерні.
Аскохітоз поширений на всіх зернобобових. Уражуються сходи, листки, стебла, боби, насіння, на яких з'являються плями. На стеблах і бобах вони часто вдавлені й облямовані. Уражене насіння або зовсім втрачає схожість, або з нього виростають хворі ростки, які гинуть. Зимують гриби - збудники хвороби в насінні і рештках рослин.
Пероноспороз, або несправжня борошниста роса. Хвороба гороху дуже поширена в районах достатнього зволоження. Збудники - гриби. З верхнього боку листків з'являються округлі білуваті або жовтуваті плями, з нижнього боку яких утворюється сірувато-фіолетовий павутинистий наліт спороношення гриба. При ураженні бобів плями спочатку безбарвні, а потім коричневі. Рослини в'януть і часто не дають врожаю. Джерелом інфекції є уражені рештки рослин насіння.
Бура плямистість люцерни проявляється на листках у вигляді бурих, округлих, спочатку дрібних, а пізніше близько 2-3 мм у діаметрі плям із зубчасто-бахромчастими краями. У центрі їх утворюються один або два воскоподібних бугорки. На стеблах і черешках плями довгасті. Збудник хвороби - гриб, який зимує на рослинах. Шкідливість хвороби полягає у передчасному масовому опаданні листків і зниженні врожаю насіння.
Шкідники і хвороби цукрових буряків та інших технічних культур
Шкідники. Бурякова попелиця масово розмножується в західних районах України. Оселяється колоніями на нижньому боці листків буряків, а також на молодих стеблах висадків. Дорослі попелиці та їх личинки висмоктують сік рослин, внаслідок чого листки скручуються і відстають у рості. Протягом літа розвивається до 15 поколінь. Дводомний вид. Зимують яйця на калині, жасмині.
Бурякова коренева попелиця шкодить у різних фазах свого розвитку. Особливо великої шкоди завдає у посушливі роки. Зимують безкрилі форми у ґрунті на бурякових полях. Навесні самки народжують по 10-25 личинок, які проникають до дрібних корінців рослини і висмоктують сік. Внаслідок цього корінці відмирають, листки в'януть, рослини відстають у рості. За час вегетації на буряках розвивається 9-10 поколінь.
Бурякові блохи. Найбільш шкідливими є звичайна, або гречкова, й південна бурякові блохи. Зимують жуки під різними рослинними рештками на полі і в лісосмугах під опалими листками. Після виходу з місць зимівлі живляться спочатку на бур'янах, а при з'явленні сходів буряків переселяються на них, де жуки вигризають м'якоть з верхнього боку листків. Дуже пошкоджені сходи гинуть. Самки відкладають яйця у поверхневий шар ґрунту біля корінців різних рослин, якими потім живляться личинки. Заляльковуються вони в поверхневому шарі ґрунту. Молоді жуки, які з'являються у другій половині літа, шкоди не завдають.
Бурякова муха - небезпечний шкідник, особливо в західних районах України. Мухи з'являються навесні й живляться нектаром квітучих бур'янів. Яйця відкладає на нижню поверхню листків буряків. Личинки вигризають всередині листків ходи (міни), виїдаючи м'якоть і залишаючи непошкодженими верхню й нижню шкірочки. Розвиток личинок триває 2-3 тижні, потім вони заляльковуються у ґрунті. За літо шкідник дає 2-3 покоління.
Бурякова мігруюча міль дуже поширена в південних областях України. Гусениці пошкоджують буряки та їх висадки. Вони проточують ходи у черешках листків та у верхній частині кореня. Пошкоджені молоді рослини гинуть. На висадках гусениці роблять ходи у верхівках квітконосних стебел і пазушних листках. За літо розвивається 4 покоління. Зимують гусениці різного віку. Метелики з'являються у травні. Яйця (100-150 шт) відкладають на сходи буряків, ґрунт та рослинні рештки.
Звичайний буряковий довгоносик поширений у Степу і в деяких районах Лісостепу. Шкодять жуки й личинки. Найбільш небезпечні жуки у весняний період після виходу з зимівлі. Потребуючи додаткового живлення, вони об'їдають листки, стебельця і проростки сходів. Після спарювання і відкладання яєць жуки поступово відмирають, а личинки живуть у ґрунті й живляться коренями буряків та інших лободових і рослин, заляльковуються в ґрунті. Молоді жуки, як правило, не виходять з ґрунту і залишаються зимувати.
Хвороби. Коренеїд уражує тільки молоді рослини, до утворення другої пари справжніх листків. У проростків загниває корінець і підсім'ядольне коліно. У місцях ураження тканина кореневої шийки буріє, стебельце тоншає, бічні корені не розвиваються, надземна частина рослини жовтіє і в'яне. Причина розвитку коренеїда - комплекс несприятливих умов для розвитку сходів буряків і ґрунтові мікроорганізми. До найбільш активних збудників належать гриби та бактерії. Збудник хвороби зберігається у ґрунті.
Коренеїд найбільш поширений на вологих, глинистих і суглинкових ґрунтах при недостатній аерації.
Шкідники і хвороби картоплі та овочевих культур
Шкідники. Колорадський жук дуже небезпечний шкідник картоплі та інших пасльонових культур. Шкодять жуки та їх личинки, об'їдаючи листки картоплі. Самка відкладає яйця з нижнього боку листків. Личинки живуть близько трьох тижнів. Закінчивши розвиток, вони залазять у ґрунт і там заляльковуються. Протягом весни й літа, залежно від погодних умов, розвивається 2-3 покоління жуків. Зимують у ґрунті дорослі жуки й лялечки.
Капустяний білан дуже поширений на Поліссі та в Лісостепу на капусті. Зимують лялечки шкідника на гілочках дерев, кущів. Самки відкладають яйця на нижній бік листків кормових рослин. Молоді гусениці пошкоджують всі капустяні, обгризаючи листки з країв. Капустяний білан на Україні дає 2-4 покоління на рік.
Павутинний кліщ дуже небезпечний шкідник багатьох, зокрема гарбузових культур, особливо в суху жарку погоду. Кліщі висмоктують сік з нижнього боку листків, обплутуючи їх тонким павутинням. На пошкоджених листках спочатку з'являються світлі плями, потім листки знебарвлюються і засихають. Кліщ зустрічається у парниках і на городах. Зимують самки у щілинах парників, на рослинних рештках. Весною вони відкладають яйця на нижній бік листків. Протягом сезону в теплицях розвивається 8-10 поколінь.
Стеблова нематода картоплі. В бульбах шкідник знаходиться на межі здорової та ураженої тканини. Перші ознаки ураження бульб - утворення під шкіркою картоплі невеликих білих плям, які є місцем розмноження нематод. Шкірка на цих плямах тріскається, звідти видно пухку уражену тканину бурого кольору. У пошкоджених бульбах розпадаються крохмальні зерна і бульби трухлявіють.
Хвороби. Фітофтороз дуже поширений на Україні. Уражує всі надземні частини і бульби. Перші ознаки виявляються на листках і стеблах у вигляді бурих розпливчастих плям з білуватим нальотом спороношення на нижній поверхні листка. Уражені листки чорніють, рослина передчасно відмирає. На бульбах хвороба проявляється у вигляді буруватих, злегка вдавлених плям різного розміру. Збудником хвороби є гриб. Протягом вегетації він розповсюджується спорами. Головним джерелом фітофторозу є заражені бульби, в яких зберігається гриб у формі грибниці. Збудник, крім картоплі, уражує помідори та деякі інші рослини з родини пасльонових.