(1.15),

де В_ір – вартість використаних у необхідному періоді інформаційних ресурсів.

Другим показником рекомендується ефективність інформаційних ресурсів. Вона показує, наскільки їхнє використання дозволяє знижувати витрати виробництва в планованому періоді. Розрахунок цього показника пропонується здійснювати в такий спосіб:

(1.16),

де В – ефективність інформаційних ресурсів;

В_гі – економічний ефект, отриманий підприємством від використання в аналізованому періоді інформаційних ресурсів;

В_в – витрати (собівартість) виробництва в розглянутому періоді.

З метою одержання об'єктивнішої оцінки ефективність інформаційних ресурсів доцільно розраховувати в цілому за п'ятирічний строк їхнього використання.

Аналогічно за формулою (1.16), можна визначити ефективність заходів щодо вдосконалення організації управління, праці й виробництва. Природно, в цьому випадку в чисельнику повинні використовуватися значення економічних ефектів від функціонування відповідних компонентів розглянутого елемента виробничого потенціалу. За розглянутими показниками оцінки ефективності використання елементів виробничого потенціалу підприємства можна вирішувати певні завдання. Однак при виготовленні будь-якого виробу одночасно й разом застосовуються знаряддя праці, енергетичні й інформаційні ресурси, жива праця, прийоми й методи організації праці й виробництва. Вони взаємозалежні між собою, але часто роблять різноспрямований вплив. Тому необхідна оцінка ефективності використовуваної сукупності виробничих ресурсів, що виявляє її інтегральні зусилля. Оцінювання ефективності використання виробничого потенціалу підприємств й об'єднань не тільки показує рівень віддачі суспільних ресурсів виробництва, а й створює основу для управління процесами їхнього формування. Однак досі цій стороні відтворення приділяється недостатньо уваги.

Отже, рівень ефективності використання виробничого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування, зміст якого було вже розглянуто. У такому випадку інтегральний показник віддачі виробничого потенціалу господарської системи буде визначатися відношенням:

(1.17),

де П – величина виробничого потенціалу підприємства (обۥ єднання);

В – кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів виробничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства – важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

1.3 Склад, структура та показники ефективного використання основних виробничих фондів

Основним змістом виробничого процесу – є виготовлення готової продукції. На підприємствах це досягається за рахунок поєднання і взаємодії двох головних факторів – засобів виробництва і трудових ресурсів. У ході виробничого процесу робітники підприємства за допомогою засобів виробництва впливають на предмети праці і перетворюють їх у різні види готової продукції.

Основні виробничі фонди – це та частина виробничих фондів підприємства, яка бере участь у процесі виробництва впродовж тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово, по частинах, у міру їх використання.

Основні виробничі фонди підприємств здійснюють господарський кругообіг, який складається з таких стадій: зношення основних фондів, амортизація, накопичення коштів для повного відновлення основних фондів, їх заміна шляхом здійснення капітальних вкладень.

Поряд з виробничими існують також невиробничі основні фонди. До них відносяться фонди невиробничої сфери підприємства – житлові будинки, дитячі і спортивні заклади, інші об'єкти культурно-побутового обслуговування трудящих, які знаходяться на балансі підприємства. Вони, на відміну від виробничих фондів прямо не беруть участь в процесі виробництва і не переносять свої вартості на кінцевий продукт, тому що ними він не виробляється, їх вартість зникає у сфері споживання.

Співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості являє собою виробничу структуру основних фондів. Серед них виділяють активну і пасивну частини. До першої відносяться устаткування й машини, що характеризує виробничі можливості підприємства, до другої – будівлі, споруди, трубопроводи тощо. Чим більша питома вага активної частини основних виробничих фондів, тим прогресивнішою є їх структура, тим більше випуск продукції. Збільшення питомої ваги активної частини виробничих фондів зумовлюється розгортанням НТР, постійним впровадженням досягнень науки у виробництво.

Найважливішими факторами, що впливають на структуру основних виробничих фондів, є: характер продукції, рівень автоматизації і механізації виробництва, рівень спеціалізації і кооперування, природно-кліматичні умови розміщення підприємства.

Облік і планування основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах. При оцінці основних фондів у натуральній формі визначається кількість одиниць обладнання, його потужність, площа, яку воно займає, та інші кількісні показники. Ці дані використовуються для визначення виробничої потужності, розробці балансів обладнання, планування виробничої програми. Для цього на підприємствах ведеться інвентаризація і паспортизація обладнання, облік його вибуття і прибуття.

Грошова або вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, обсягу приватизації. Основними видами вартісної оцінки основних фондів, пов'язаними з тривалістю їх участі в виробничому процесі, зношуванням і змінами умов відтворення, є такі:

• за початковою балансовою вартістю;

• за відтворювальною вартістю;

• за залишковою вартістю;

• за ліквідаційною вартістю.

Початкова балансова вартість основних фондів – це їх вартість на момент встановлення (включає ціну обладнання, транспортні витрати на його доставку і витрати на установку і монтаж). Відтворювальна вартість – це витрати на виробництво основних фондів у сучасних умовах. Як правило, вона визначається під час переоцінки основних фондів. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою (або відтворювальною) вартістю основних фондів і сумою їх зношення.

Розподіляють два основних види зношування (поступової втрати вартості) основних фондів:

• фізичне;

• моральне (нормальне старіння).

Фізичне зношення – це поступова втрата основними фондами своїх технічних властивостей і характеристик (тобто первісної споживацької вартості), яка здійснюється не тільки в процесі їх функціонування, але й при бездіяльності. Зміст поняття «моральне зношення» як економічної категорії полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи нових видів машин, обладнання, устаткування, які відрізняються більшою продуктивністю і нижчою ціною.

Кошти на відшкодування основних фондів накопичуються підприємствами у вигляді амортизаційних відшкодувань.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних фондів, у міру їх зношення, на продукцію, що виготовляється, визначення зношування у вартісній формі і накопичення фінансових ресурсів з метою майбутнього відшкодування основних фондів.

Норма амортизації визначається як відношення річної суми амортизаційних відшкодувань до початкової вартості основних фондів. Обчислена в відсотках норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на новостворену продукцію.

Оцінити рівень використання основних виробничих фондів на підприємстві можливо за допомогою відповідних показників, які найчастіше об'єднують у три такі групи:

• показники екстенсивного використання основних виробничих фондів (відображають використання фондів протягом часу);

• показники інтенсивного використання основних виробничих фондів (відображають рівень використання фондів по потужності або продуктивності);

• узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів (враховують сукупний вплив усіх факторів – екстенсивних й інтенсивних).

Перша група – показники екстенсивного використання виробничих основних фондів:

а) Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання

, (1.18),

де – фактичний час роботи обладнання, год.;

- нормативний час роботи обладнання (визначається відповідно до режиму роботи підприємства, з урахуванням часу, необхідного для планово-попереджувального ремонту).

б) Коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм):

, (1.19),

де – загальна кількість верстато-змін, відпрацьованих обладнанням даного виду впродовж робочого дня;

– кількість верстатів, які працюють в найбільшу зміну.

Розрахунок даного коефіцієнта дає змогу визначити, скільки змін в середньому щорічно працює кожна одиниця встановленого обладнання.

Підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання дозволяє значно збільшити випуск продукції, не вимагаючи додаткового фізичного нарощування його кількості і додаткових витрат фінансових ресурсів.

Друга група – показники інтенсивного використання основних виробничих фондів.

До даної групи відноситься один показник – коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (К_ів). Він відображає рівень використання активної частини основних виробничих фондів по потужності або продуктивності:

(1.20),

де – продуктивність обладнання в одиницю часу;

П_н – продуктивність обладнання нормативна (за паспортними даними).

Третя група – узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів:

а) Коефіцієнт інтегрального використання обладнання( )

(1.21),

де – коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

– коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Практичне значення використання даного показника полягає в змісті його складових, котрі дозволяють одночасно оцінити ефективність використання обладнання з точки зору як часу (К_скст), так і продуктивності (К_ів).

б) Фондовіддача ( ). Даний показник є основним для узагальнюючої оцінки ефективності використання основних виробничих фондів. Економічний зміст фондовіддачі міститься в тому, що він побудований на принципі співвиміру виробленої продукції (у вартісному значенні) із сукупною вартісною оцінкою використаних для її виробництва основних фондів:

(1.22),

де Q – обсяг продукції (товарної, валової, чистої) підприємства за рік, грн.;

S_ср – середньорічна вартість основних фондів, грн.