170013 (Особливості фітоценозів Корецького лісництва Рівненського лісгоспу), страница 5

Відносно високе зволоження території дослідження, зумовлене не стільки надмірною кількістю атмосферних опадів, скільки досить стабільним переважанням опадів над випаровуванням, у сприятливих умовах рівнинного рельєфу є одним з вирішальних факторів формування густої і різноманітної мережі поверхневих вод, представлених річками, численними струмками, каналами і болотами.

Щодо досліджуваної території, то її дренують ліві притоки, а саме: р. Случа, р. Корчик (42 км), р. Стави (49 км) та р. Устя (24 км) з численними річечками, що впадають в р. Стави (р. Топчака, р. Воробіївка (15 км), р. Клецька (17 км)).

Швидкість течії води сягає 0,3 – 1,2 м/г. Річна амплітуда коливання рівнів на малих річках становить 0,7–2,6 м, середніх і великих – 1,1–3,2 м. Підвищення рівнів води несе загрозу господарству і населення краю Стік рік протягом року нерівномірний. Ця нерівномірність визначається гідрогеологічними умовами, характером грунтів, опадами.

Під час повеней і паводків відбувається інтенсивний змив грунтів, ріст ярів, замулення водойм, ставків тощо. Інтенсивність ерозійних процесів у басейнах рік визначається мутністю води і кількістю наносів. Саме навесні переноситься 50-70 % (інколи 80-95 %) річного стоку наносів. Весняний льодохід триває 5–7 днів, співпадаючи у часі з найвищими рівнями повені.

Ставки споруджуються з найрозманітнішою метою: риборозведення, водопостачання, боротьба з ерозією, регулювання поверхневого стоку тощо. Значна кількість ставків знаходиться у занедбаному стані, водойми замулюються та заболочуються.

Водоносний горизонт кристалічних порід Українського щита, у межах території дослідження пов’язаний з тріщинуватими породами нижнього протезою. Ці води виявлено за допомогою численних свердловин. Тріщинуваті утворення кристалічного фундаменту (граніту та гранодіориту) підходять під четвертинні відклади, рівень води встановлюються на глибинах 0,2-20 м. Глибина залягання підземних вод не перевищує 70 м. Залежно від умов залягання ці води напірні або безнапірні. Дебіти змінюються від 0,15 до 8,0 л/с. Вода тріщинуватих кристалічних порід характеризується високою питною якістю і придатна для водопостачання. Вона відноситься до гідрокарбонатно-кальцієвих із загальною мінералізацією – 100 – 600 мг/л і жорсткістю 1,32 – 3,84 мг-екв/л [17].

У районі м. Корець та с. Маренин за допомогою свердловин під неогеновими глинами в тріщинуватих гранітах виявлено підземні води з підвищеним вмістом радону, мінералізація води – 1 – 1,1 г/л. Вона належить до гідрокарбонатно-хлоридно-кальцієво-магнієвого типу. Це холодна радонова вода, якою лікують органи руху, нервову систему. Місцеве населення використовувало воду із джерел для лікування очей [30].

Слабомінералізовані залізисті води з вмістом загального заліза 11 – 40 мг/дм³ виявлено в районі м. Корця.

Водозабір підземних вод за видами використання розподіляється так: на господарсько-питні потреби – 245 тис. м³ на добу, на виробничо-технічні – 39,4 тис. м³ на добу; самовилив – 6 тис. м³ на добу; нераціональний скид кар’єрних вод – 26,6 тис. м³ на добу. Всього 317 тис. м³ на добу.

Отже, на території дослідження є потужні горизонти поверхневих і підземних вод, які можуть задовольнити потреби господарства.

2.5 Ґрунти

Тому чи іншому типу ґрунтів відповідає той чи інший тип лісу. Там, де грунт піщаний, бідний на поживні речовини і сухий, ростимуть сосняки. Глинистий грунт містить більше поживних речовин і вологи, тож формуються інші типи лісу.

Лісова підстилка – шар опалого листя і хвої. Багато важливих процесів пов’язані з нею. Підстилка впливає на життя рослин, на їх водний режим і надходження поживних речовин у ґрунт. Коренева система деяких лісових трав майже повністю знаходиться в підстилці. В ній зимує також грибниця і спори переважної більшості грибів, зокрема і паразитів лісових рослин.

Найбільш розповсюдженими типами ґрунтів на території дослідження є дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові і лучно-болотні, які розпадаються на багато різновидів в залежності від складу материнських порід, і глибини залягання ґрунтових вод.

1. Дерново-підзолисті ґрунти утворюються під шаром листяно-хвойних дерев за участю травної рослинності. За ступенем підзолистості вони бувають слабо- та середньопідзолисті; за ступенем оглеєності – глеюваті, глейові; за механічним складом – піщані, глинисто-піщані та супіщані.

У профілі дерново-підзолистого ґрунту виділяють такі горизонти:

Н₀ – 0-3 см – залишки лісової підстилки з хвої, листя, гілок, темно-бурого кольору, перехід поступовий.

Н₁ – 3-6 см – слаборозвинений гумусовий горизонт або сульфатний гумус, пухкий, вологий, перехід поступовий.

Н_е – 6-25 см – підзолистий горизонт, світлувато-сірий, місцями плямистий, відмитий від глинистих частинок, супіщаний зустрічається гумусові просякнення і плями, свіжий, перехід поступовий.

ЕІ – 26-35 см – перехідний горизонт між підзолистим і ілювіальним, ущільнений глинисто-піщаний, свіжий, перехід поступовий.

І – 36-85 см – ілювіальний горизонт, призмовидно-грудучкуватий, щільний, піщаний, вологий, перехід різкий.

Р – 86 см і більше – материнська порода, світло-жовті шаруваті водно-льодовикові відклади і піщані шари чергуються з бурувато супіщаними шарами.

Тому на водно-льодовикових і давньоалювіальних піщаних та глинисто-піщаних відкладах утворилися такі види ґрунтів: дерново-слабопідозолисті глеєві легкосупіщані ґрунти. На водно-льодовикових і давньоалювіальних легкопусіщаних і супіщаних відкладах – дерново-слабопідзолисті глеєваті легкосупіщані, дерново-слабопідзолисті глеєві супіщані і легкосупіщані, дерново-середньопідзолисті глеєві супіщані та ін.

На водно-льодовикових і давньоалювіальних суглинистих відкладах – дерново-середньопідзолисті глеєві супіщані.

На водно-льодовикових відкладах і близькопідстилаючих елювієм кристалічних породах утворилися дерново-слабопідзолисті глеєві легкосупіщані і супіщані, та дерново-середньопідзолисті глеєві легкосупіщані.

Цей тип ґрунту має низький вміст гумусу (1,0-2,0 %), ємкість вбирання 2-6 мг-екв на 100 г ґрунту, кислу реакцію і низьку насиченість основами. Завдяки інтенсивному промиванню ці ґрунти мають низький вміст поживних речовин, погані водні і фізичні властивості, низький ступінь оструктуреності.

2. Дерново-підзолисті оглеєні (глеюваті та глеєві) ґрунти розташовані у знижених ділянках. Глеюватість, зумовлена тимчасовим застоєм вод, випаданням атмосферних опадів або близькістю залягання ґрунтових вод. Оглеєння – біохімічний процес перетворення окисних сполук, заліза і алюмінію у закисні форми, що відбуваються за анаеробних умов при тривалому перезволоженні ґрунту. Глеюваті ґрунти їх ознаки помітні в материнській породі у нижній частині ілювіального горизонту, оглеєння поширилось на весь ілювіальний горизонт.

Під гумусовим горизонтом дерново-підзолисто-глеєвих ґрунтів залягає вимитий білястий елювіальний пісок. Глибина цього горизонту 10-40 см. Ілювіальний горизонт має вигляд брудно-бурого ущільненого глинисто-піщаного прошарку. Глеєві ґрунти відзначаються малим вмістом гумусу і підвищеною кислотністю, зумовленою рухомим алюмінієм, іоном, найбільш шкідливий для рослин.

Родючість дерново-підзолистих ґрунтів можна підвищувати за допомогою комплекту заходів: вапнуванням і внесенням органічних та мінеральних добрив (азотні, фосфорні і калійні), мікродобрив (мідних, борних, марганцевих).

На цих ґрунтах вирощують овочеві, технічні і кормові культури, зокрема трави.

3. Болотно-підзолисті ґрунти. На водно-льодовикових та давньоалювіальних легкосупіщаних і супіщаних відкладах утворився торфово-підзолистий легкопупіщаний грунт.

4. Дернові ґрунти. Ці грунти мають добре виражений дерновий і слаборозвинений підзолистий горизонти, високий вміст гумусу, слабокислу або найтральну реакцію, міцну грудкувату структуру та інші позитивні властивості, які забезпечують йому високу родючість.

5. Лучно-болотні ґрунти. Вони сформовані у понижених ділянках рельєфу та в заплавах річок на алювіальних і льодовикових відкладах під трав’янистою рослинністю. Ці ґрунти мають глибокий гумусний горизонт і порівняно високий вміст гумусу (3-5%), мають високу потенціальну природну родючість і з успіхом використовують для вирощування овочевих і кормових культур.

На водно-льодовикових і давньоалювіальних легкосупіщаних і супіщаних відкладах утворився лучно-болотний супіщаний. На мергелізованих суглинках – лучно-болотний супіщаний осушений грунт. На водно-льодовикових та давньоалювіальних суглинистих відкладах – лучно-болотні суглинисті і лучно-болотні легкосуглинисті ґрунти. На сучасних алювіальних відкладах – лучно-болотні супіщані.

6. Болотні ґрунти. Вони сформувалить у понижених місцях озерно-льодовикового і річкового походження, де на сучасних елювіальних відкладах сформувався муловато-болотний супіщаний грунт.

Торфувато-болотні грунти мають шар торфу близько 20 см, торфово-болотні – 20-50 см, торфовища – 50 см. Глибина шару торфу 75-300 см Переважаючим типом водного живлення низинних боліт є грунтово-напірне, води якого мінералізовані дещо більше, ніж поверхневі; різноманітний рослинний покрив (очеретяні, осокові), характеризується значним ступенем розкладу (20-50 %), вміст золи коливання у межах 8-20 % (50 %).

Низинні торфовища мають великі запаси N (2,6-4%), Р (0,6-0,8%), К (0,01-0,1%), щоправда азот міститься в них в важкодоступній для рослин формі. Доступність його залежить від інтенсивності процесів мінералізації органічних речовин торфу, мають карбонатну (слабокислу) реакцію ґрунтового розчину.

У профілі цих ґрунтів виділяють такі горизонти: лісова підстилка, торфовий, глейовий та материнська порода. В умовах інтенсивного розкладу органічної маси між торфовим і глейовим горизонтами формується гумусний горизонт (Н). Залежно від режиму ґрунтових вод і їх мінералізації на певній глибині формується рудяковий горизонт – сполучення болотної руди(дод.15, дод. 16 ).

Основними діагностичними ознаками торфових ґрунтів є потужність торфового горизонту, величина зональності, ступінь розкладання і гуміфікація органічних речовин.

Основними меліоративними заходами на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.

Ерозійні процеси в зоні діяльності лісництва, спостерігаються лише на зрізаних ярами і балками ділянках шляхом змиву верхнього родючого шару грунту. Ґрунтові і кліматичні умови, сприятливі для вирощування високопродуктивних насаджень головних лісоутворюючих порід (сосни звичайної, дуба звичайного, ясена звичайного, вільхи чорної, берези бородавчастої та ін.).

Основними заходами для підвищення родючості цих ґрунтів є вапнування, поглиблення орного горизонту, внесення високих доз органічних і мінеральних добрив, осушення перезволожених ґрунтів, глинування піщаних ґрунтів.

2.6 Ботаніко-морфологічна характеристика основних деревних лісоутворюючих видів

Сосна звичайна (Pinus silvestris L.) – дерево з конусоподібною або пірамідною кроною. Кора внизу сіро-бура, ближче до вершини червоно-бура. Хвоїнки (2,5-7см, довжиною 1-1,5см шириною) по два в пучку, на вкорочених побігах, вони жорсткі, гладкі, темно-зелені. Рослина однодомна. Чоловічі шишки (3-7мм довжиною) сіро-жовті, яйцевидні, зрілі повислі, сіро-бурі, тусклі. Насіння буре або чорне. Запилюються в травні, світлолюбива рослина. Деревину використовують як будівельний матеріал. Відходи деревини застосовують в цеюлозно-паперовій і хімічній промисловості. З живого матеріалу отримують скипидар, каніфоль, дьоготь і вугілля.

Дуб звичайний (Quercus robur L.) – дерево з сильно гілчастою шатровидною чи шарокомірамідальною кроною, товстим стволом і міцними гілками. Кора темно-сіра, у молодих гілках сіра чи червоно-бура, гладенька, гола. Листя (7-15см, іноді 30см), почергове, короткочерешкові, перисто-лопатеві. Квітки дрібні, одностатеві, рослина однодомна. Тичинкові квітки в повислах сережках, вони складаються з 6-8 радіального віночка і 6-10 тичинок. Маточкові квітки на довгих квітколожах з редукованим віночком, зібрані по 1-3 в пазуxах верхніх листочків. Маточка 1, з нижньою зав’яззю і червонуватим трилопатевим рильцем. Плід – довгий овальний жолудь рослина світло- і теплолюбива. Рослина лікарська, дубильна, декоративна і фітомеліоративна.

Вільха чорна, або клейка (Alnus glutinosa L.) – дерево з темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді гілки голі, клейкі, червонувато-бурі. Листя (4-10 см довжиною, 3-9 см шириною) почергове, з клиновидною основою, старі – майже голі, зверху темно-зелені, блискучі, знизу світлі, молоді – дуже клейкі. Квіти одностатеві, розвиваються до розпускання листя. Рослина однодомна. Тичинок 4, маточка 1, з нижньою зав’яззю, 2 стовбура і 2 рильця. Плід – плоский, червоно-бурий, яйцеподібний горішок. Цвіте IV-V. Лікарська, декоративна рослина, в медицині використовують кору і шишечки.

Береза повисла, або бородавчаста (Betula pendula Roth.) – дерево з гладенькою білою корою. Крона ажурна. Молоді побіги голі, блискучі, покриті як і лится, смолистими бородавочками. Листя почергове (3,8 см довжиною, 2,5-5 см шириною). Квітки одностатеві, в сережках. Рослина однодомна. Квіти з 1-2 листковим віночком, прикриті червоно-бурим чашолистком. Тичинюк 2, маточка 1, з нижньою зав’яззю і 2 червоними нитковидними рильцями. Плід – горішок. Світолюбива рослина. Лікарська, декоративна, харчова, медоносна, кормова і ефіромасляна рослина. Із неї отримують березовий сік, деревину використовують в меблевій промисловості, виготовляють паркет і фанеру.