164465 (Фінансування соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Бабушкінського району))

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Дипломна робота

СПЕЦІАЛІСТА

ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ(НА ПРИКЛАДІ БАБУШКІНСЬКОГО РАЙОНУ)

Студентки: Еременко Світлани Миколаївни

Спеціальність: 7.050104 “Фінанси”

Керівник дипломної

Роботи: Бикова В.Г., к.е.н.,доцент

Дніпропетровськ

2008 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

1.1 Необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери в Україні

1.2 Структура видатків місцевих бюджетів на соціальну сферу в розрізі галузей та видів діяльності

1.3 Фінансування соціальної сфери з місцевих бюджетів у відповідності з Бюджетним Кодексом України

1.4 Проблеми забезпечення соціальної спрямованості бюджету

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ НА ПРИКЛАДІ БАБУШКІНСЬКОГО РАЙОНУ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

2.1 Аналіз планування видатків на соціальну сферу по місцевому бюджету

2.2 Аналіз видатків на соціальну сферу по галузях і економічному

призначенні

2.3 Аналіз порядку фінансування видатків на соціальну сферу по Бабушкінському району м.Дніпропетровська

2.3.1 Фінансування освіти у контексті соціальних видатків

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

3.1 Вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів

3.2 Додаткові ресурси зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів, як засіб вирішення соціальних проблем регіону

1. Напрямки реформування структури соціальних видатків та підвищення ефективності використання видаткової частини місцевих бюджетів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ключовими моментами забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики є комплексна реформа соціальної сфери, що передбачає, по-перше, взаємопов’язані зміни управління соціально-культурними галузями з істотним збільшенням обсягів фінансування, які мають бути синхронними в методологічному і в хронологічному аспектах; і, по-друге, перенесення акцентів політики доходів із соціального захист непрацездатних верств суспільства на працююче населення.

Не можна надалі зводити увесь соціальний захист лише до соціального захисту непрацездатних верств населення. У такому разі частину ВВП слід проводити через бюджет, що провокуватиме його соціальне перенавантаження.

Для цього необхідно:

- по-перше, розробити концепцію реформи та відповідних механізмів її реалізації, зокрема, із запровадженням пілотних проектів в усік галузях: освіті, охороні здоров'я, культурі і т.п.

- по-друге, розробити та затвердити в повному обсязі систему державних соціальних стандартів відповідно до закону України про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. За останніми даними ці стандарти знаходяться в процесі розробки, а вже розроблені - просто переписані зі стандартів радянських часів.

- по-третє, забезпечити випереджаюче, порівняно з ВВП, зростання заробітної плати та поступове підвищення всіх мінімальних стандартів, але зростання мінімальної заробітної плати має випереджати темпи зростання інших мінімальних стандартів кожного періоду часу. Мінімальна заплата має бути вище за мінімальну пенсію, мінімальні допомоги.

Слід домогтися того, щоби прожитковий мінімум встановлювався в межах закону про бюджет.

Бажано запровадити моніторинг соціальної спрямованості бюджетної політики на основі розроблених критеріїв та індикаторів, причому цей моніторинг потрібно публікувати з поясненнями, з аналітичними записками.

Варто підкреслити, що соціальна спрямованість бюджетної політики визначається не стільки сумами, які виділяються на фінансування соціальної сфери, скільки тим, куди ці суми спрямовуються. Скільки б в соціальну сферу не вкладати грошей, вона всі їх використає. Наприклад, на освіту можна спрямовувати скільки завгодно коштів, але якщо за рахунок цих коштів буде фінансуватися лише елітна освіта, або якщо кошти, які виділяються з бюджету на охорону здоров'я, витрачати на підтримку елітних медичних закладів, якщо і надалі в селі утримуватимуться школи, в яких навчається 5 дітей, то про яку ефективність і соціальну спрямованість бюджетної політики може вестися мова.

Суми, які витрачаються на фінансування, відіграють роль лише допоміжних індикаторів. Витрачається недостатньо коштів на соціальну сферу, але якщо вони витрачатимуться без зміни системи управління соціальною сферою, будь-яке сумління буде марним. Кошти витрачаються не на фундаментальну науку, а переважно на освіту, охорону здоров'я і соціальний захист. Кожна послуга коштує певну суму грошей, і якщо лікарняні послуги коштують не стільки, скільки бюджет на них виділяє, то peштy хтось має доплачувати. Або плата здійснюється прозоро і офіційно, або не прозоро і невідомо за якими тарифами. Це робить держава або страхова компанія чи населення, або це робиться в тіньовому секторі. Виділяються кошти на соціальну сферу у такому обсязі , як того вона потребує, але кошти надходять безсистемно і нерівномірно.

Один з фундаторів соціальної економіки Кейнс в своїй роботі "Кінець політики невтручання держави в економіку"...підкреслював: "Важливо, щоби уряд не робив те, чим уже займаються приватні особи, немає різниці чи трохи краще, чи трохи гірше уряду це вдається, держава має братися за те, чого на цей час не робить ніхто інший". Це означає, що держава не повинна сама надавати всі соціальні послуги. Її завданням є фінансування і контроль за якістю. Відповідно левову частку надання соціальних послуг можна передати до приватного сектора, розміщуючи державне замовлення і фінансування.

Відповідно до цього посилки у сфері освіти необхідно зробити цілий ряд послідовних кроків. Високопрофесійна підготовка населення є пріоритетом державної соціальної політики будь-якої держави. Стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає істотне підвищення якості освітнього потенціалу її населення.

Якщо держава зацікавлена в інвестиціях, то має забезпечити кваліфіковану робочу силу, інакше інвестиції не надійдуть. Але якщо інвестицій не буде і зарплата буде низькою, то ця кваліфікована робоча сила поїде за кордон, і ми зі свого бюджету, зі своїх податків будемо фінансувати економіку інших країн. Результати аналізу соціальної стратифікації населення економічно розвинутих країн свідчать про те, що найвищий рівень освіти і кваліфікації є нині основним чинником конкурентоспроможності на ринку праці та високих заробітків з метою входження до середнього класу та еліти суспільства.

Наявність багатьох дискусійних питань і програм у дослідженні механізму реалізації соціальних видатків і гарантуванні мінімальних стандартів життя, а також об’єктивна необхідність реалізації цих питань в економіці перехідного періоду зумовили вибір теми магістерської роботи.

Об’єктом дослідження у роботі є процес здійснення видатків на соціальні цілі в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

Предметом дослідження є організаційно – фінансовий механізм забезпечення видатків на соціальні потреби.

Метою дослідження є підвищення ефективності використання видатків на соціальне забезпечення.

Згідно з метою дослідження в роботі були поставлені до вирішення такі завдання :

• виявлення фінансових спроможностей системи фінансування соціально-культурної сфери, а також деструктивних процесів і форм, що обмежують можливості забезпечення життя населення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму;

• обґрунтування методичних основ формування соціального бюджету;

• економетричне моделювання факторів, які впливають на обсяги видатків бюджету Бабушкінського району.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ-СФЕРИ В УКРАЇНІ

1.1 Необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери в Україні

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота - питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов'язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених його верств.

Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави [9].

Обмеженість ринкових методів забезпечення гідного рівня життєдіяльності людини створює об’єктивні умови для державного втручання з метою досягнення зростання суспільного добробуту. У науковій літературі добробут суспільства розглядається як основа реального стану соціальних груп та індивідуумів у соціально-економічній структурі суспільства. Умови ринкової економіки виявляють різноманітні форми нерівномірного розподілу соціальних благ як стосовно отримання, так і стосовно використання доходів та послуг, а також суб'єктивне ставлення щодо міри задоволення потреб, рівня добробуту кожного члена суспільства. Де проходить межа між ефективним (тим, що підвищує добробут) та неефективним втручанням держави, залишається предметом гострих дискусій і суперечок, оскільки у багатьох випадках таке втручання заважає оптимальному розподілові доходів для зростання добробуту населення.

Розглядаючи державу як одного з учасників ринку, слід особливо зважати на ту обставину, що держава має певні та принципово важливі переваги перед іншими учасниками ринку, - зокрема право вилучення у рамках і на підставі закону частини доходів у формі податків у решти учасників ринку. Відповідно до цієї особливості суспільний сектор являє собою сукупність фінансових ресурсів економіки, які перебувають у розпорядженні держави. Треба зазначити, що ресурси, якими володіє держава, - це не тільки підприємства, що належать державі, а й доходи державного бюджету.

По суті, головним інструментом реалізації конституційних обов'язків держави є державні фінанси як складова частина фінансової системи країни. Бюджетна політика - це невід’ємний складник фінансової політики держави, яка орієнтується на той самий вихідний принцип регулювання руху фінансових потоків - забезпечення компромісу інтересів усіх учасників ринку, спрямованого на зростання сукупного споживання. Бюджетне фінансування соціальної сфери виступає основним складником забезпечення зростання суспільного добробуту.

Постійна трансформація економічного простору, що базується на принципах ринкової економіки, створює об’єктивні передумови для формування системи суспільної ефективності, яка передбачає еволюцію у взаємозв’язках між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, що приведе до створення системи, в якій ці два чинники однаковою мірою сприятимуть як чистому суспільному благу, так і чистому приватному благу. До останнього часу організація економічного простору була така, що суперечності між економічними інститутами, які функціонують для забезпечення як приватних, так і суспільних благ, мали антагоністичний характер, і це, природно, не приводило до ефективного споживання ресурсів на стадії виробництва благ та зниження трансакцій них витрат на стадії обміну[6]. `

Сьогодні відбуваються об’єктивні зрушення у бік подолання цієї антагоністичної суперечності шляхом застосування суспільно орієнтованої поведінки, доцільної для індивідуума, і, зрештою, це відповідає його власним інтересам. Так, програмою діяльності уряду “Реформи заради добробуту" визначено такі головні соціальні напрями, як погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Зусилля, спрямовані на подолання недосконалостей ринку, в багатьох випадках пояснюють посилення регулюючої ролі держави. Суттєвою причиною зростання частки державних видатків у ВВП також є нова роль держави у сфері соціального страхування й перерозподілу доходів за допомогою податків і трансфертів. Зусилля держави у цій галузі базуються на фінансових та етичних мотивах. Водночас слід відзначити той незаперечний факт, що практичне здійснення низки соціальних програм породжує й не передбачувані негативні побічні явища, зокрема зниження ефективності економіки.

Зростаючий обсяг фінансових ресурсів, який спрямовується на покриття суспільних соціальних видатків, робить дедалі актуальнішим питання їхнього ефективного використання, що передбачає підхід із позиції як макро-, так і мікроекономічного аналізу. Макроекономічний підхід включає в себе оцінку розподілу ресурсів на покриття суспільних соціальних видатків із погляду досягнення стійкості та збалансованості основних показників рівня суспільного добробуту, таких як ВВП і національний дохід на душу населення, рівень безробіття та зайнятості того, Не менше значення має й мікроаналіз суспільних соціальних видатків, який проводиться з позиції первинної господарської ланки, а саме домогосподарства, що передбачає оцінку механізмів формування та структури сімейного бюджету, оскільки існує тісний взаємозв’язок між видатками сім'ї на придбання соціально значущих благ і статтями державного бюджету на відповідні види видатків.

У міру диференціації середніх доходів населення визначилася тенденція до різкого розмежування секторів, які обслуговують масового, елітарного та високодохідного споживача. Однак, якщо фінансовий стан господарських суб’єктів соціальної сфери, котрі зорієнтовані на населення з високими доходами, стабільний, то більшість соціальних закладів досі розв'язують проблеми виживання, і їхній фінансовий стан дуже нестійкий.

Для поліпшення розглянутої ситуації потрібно активніше використовувати державні нормативи (стандарти), які планують гарантований мінімум витрат на охорону здоров'я, освіту, культуру, що можуть визначатися як витрати держави на надання певного набору медичних, освітянських та інших послуг із розрахунку на душу населення; при цьому повинен встановлюватися перелік кількісних і якісних характеристик послуг, які надаються населенню, тобто має визначатися мінімальний соціальний стандарт споживання соціальних послуг[5].

Практична реалізація стратегії формування соціально спрямованого бюджету об’єктивно потребує більшого фінансування з бюджетів областей відповідних видатків (наприклад, інтереси регіону, у якому переважають пенсіонери відрізняються від інтересів регіону з високим процентом дітей). Ще суттєвішим будуть відмінності у фінансових потребах адміністративно-територіальних одиниць різного рівня (наприклад, великі міста, які потребують значних поточних витрат на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, та села, які мають потребу в інвестиціях і у створенні такої інфраструктури). Соціальна орієнтованість може практично реалізуватися за умови максимального наближення бюджетних послуг до громадян, тобто передачі права вирішувати відповідні питання то рівню державної влади, на якому можна найкраще врахувати інтереси населення. У теперішніх умовах розширення самостійності місцевих органів влади - реальний шлях зростання суспільного добробуту.

Суспільний добробут залежатиме також від правильного здійснення бюджетного регулювання міжбюджетних відносин, тобто регулювання є невід’ємним елементом цих відносин. Бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системі