164420 (Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства)

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства»

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, види, причини та ознаки банкрутства підприємства

1.2 Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

2 ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану та вірогідності банкрутства торговельного підприємства

3 ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ» ЗА ДОПОМОГОЮ ПЕОМ

3.1 Автоматизація системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що досліджується

3.2 Формування аналітичних висновків про оцінку вірогідності банкрутства підприємства шляхом застосування програми Excel

Висновки та пропозиції

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Нестабільність економіки, політичної та податкової системи, невизначеність фінансових відносин між контрагентами стає повсякденним явищем в діяльності суб’єктів господарювання. Це перш за все пов’язано із дисфункціями та втратою важливих фінансових та економічних взаємозв’язків зовнішнього і внутрішнього характеру, що в свою чергу пов’язано зі спадом виробництва, зниженням обсягів інвестицій та поглибленням кризових явищ в Україні.

Банкрутство підприємств і сьогодні є відносно новим явищем для економіки України. Першою хвилею масових банкрутств підприємств можна вважати 90-ті роки. Саме на цей період історичного розвитку припало багато банкрутств вітчизняних підприємств.

Експертна система оцінки вірогідності банкрутства набуває в сучасних умовах безперечно великого значення, оскільки підприємства є повністю самостійними суб'єктами але водночас вони не існують ізольовано та в процесі господарювання взаємодіють з іншими суб'єктами економічних відносин - банком та кредиторами, робітниками, власниками, постачальниками - і несуть повну відповідальність за результати власної виробничо-господарської діяльності перед цими суб’ктами. Пріоритетним напрямком аналізу фінансового стану сучасного підприємства є визначення ступеня схильності підприємства до банкрутства, що обумовлено зростанням значення проблеми банкрутства вітчизняних підприємств в умовах кризової економіки. Саме цим обумовлені мета та завдання дипломної роботи.

Мета роботи полягає у дослідженні розроблених моделей оцінки схильності підприємства до банкрутства, які дозволяють забезпечити попередження та своєчасне виявлення ознак кризи.

Основними завданнями роботи є: теоретичний аналіз літературних джерел; ознайомлення з об’єктом дослідження; дослідження на його основі методик та моделей системи експерної оцінки вірогідності банкрутства підприємства розроблення практичних рекомендацій на основі формування експертних висновків тощо.

Дипломна робота складається з трьох основних розділів, які є взаємодоповнюючими.

Об’єктом дипломної роботи визначено СП «Вінниця-Облторг», особливості діяльності якого докладно описано у розділі 2.

Предметом роботи є розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства.

Проблема експертної оцінки вірогідності банкрутства знаходиться у центрі уваги досліджень і знайшла відображення у працях багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, серед яких Л. Гапенскі, І.О. Бланк, Л.А. Бернстайл, І.Т. Балабанов, Л.О. Лігоненко, А.В. Чупіс, Р. Холт, В.Т. Савчук, Г.В. Савицька, О.Н. Волкова та інші.

Актуальність даного питання сьогодні зумовлена тим, що:

- банкрутство окремого суб'єкта господарювання призводить до порушення загальної макроекономічної рівноваги;

- від об'єктивності оцінку ступеня вірогідності банкрутства підприємства залежить вартість підприємства, його інвестиційна привабливість, що також відображається і на економічних інтересах України.

Таким чином, діагностика та оцінка вірогідності банкрутства кожного окремого підприємства є досить актуальною в Україні зокрема та у світі в цілому.

Результати ідентифікації вірогідності банкрутства підприємства у першу чергу мають слугувати поштовхом для кардинальних організаційних змін на основі організаційної, структурної та управлінської перебудови з метою виведення підприємства на новий рівень функціонування. Чітке усвідомлення керівниками та власниками безповоротності процесу банкрутства може зумовити його остаточну ліквідацію з продажем усього майна або продаж його новим власникам, що дозволить забезпечити його життєдіяльність завдяки таким радикальним реформам.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, види, причини та ознаки банкрутства підприємства

Ще нещодавно банкрутство підприємства було рідкісним явищем. Сучасні умови функціонування підприємств та ризики, що виникають в процесі їх діяльності обумовили появу таких економічних явищ як нерентабельність та неплатоспроможність. Фінансова криза сприяє скороченню попиту на продукцію, а відповідно і зниженню обсягів виробництва; струмкому зростанню обсягів заборгованості перед постачальниками, держбюджетом та банками; затримці виплат по заробітній платі працівникам підприємства. В останні роки кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Тенденції банкрутства розповсюджуються вже не тільки на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки.

Щоб банкрутство господарюючих суб’єктів мінімально негативно впливало на економіку держави, вона повинна сприяти та активно регулювати відносини власності. Цей процес вимагає досконалої нормативної бази.

Походження терміну "банкрут" корінням сягає у італійське право і означає втікаючих боржників. Термін "bancus" дослівно означає «лавка», "rotto" —закривати, ламати [48, с. 432].

Банкрутство – ключовий термін ринкової економіки. Сьогодні воно допомагає вигідно розпорядитися засобами та уникнути катастрофічних наслідків.

Практика господарювання показує, що нерідко фінансово-неспроможні підприємства з певних мотивів приховують цю обставину. Це обумовлює виникнення такого явища як «приховане банкрутство». Деякі суб’єкти фіктивно визнають себе банкрутами, не будучи такими. Це - фіктивне банкрутство.

Ліквідація підприємств неефективних, тих що випускають продукцію, яка не користується попитом цілком виправдана. Буває, навпаки, що службові особи навмисно доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Така поведінка карається Кримінальним кодексом України.

Фінансовий менеджмент характеризує банкрутство як реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі здійснення його діяльності, внаслідок якої воно не може задовольнити вчасно висунуті з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Зазвичай сам термін "банкрутство" сприймається як щось жахливе і непоправне. Це невиправдане сприйняття, оскільки банкрутство не завжди призводить до ліквідації бізнесу, а, зазвичай навпаки, сприяє перерозподілу економічних ресурсів від недалих управлінців до більш ефективних власників. У такому випадку банкрутство підприємства - одна із форм повної реорганізації бізнесу.

Сучасна практика виділяє наступні види банкрутства підприємств [89]:

1. Реальне банкрутство. Визначається повною неспроможністю суб’єкта діяльності відновити в перспективному періоді власну фінансову стійкість та платоспроможність, що пов’язано з реальними втратами капіталу, що його використовувало підприємство. Непоправний рівень втрат капіталу робить неможливою ефективність господарської діяльності в наступному періоді, і таке підприємство одразу визнається банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Характеризується неплатоспроможністю підприємства, викликаною простроченням дебіторської заборгованості. За таких умов обсяг дебіторської заборгованості значно перевищує обсяг кредиторської заборгованості, і одночасно сума активів підприємства значно перевищує обсяг його фінансових зобов’язань. За умов ефективного антикризового управління підприємством та здійснення санації зазвичай не призводить до юридичного банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Має місце, якщо керівник підприємства власноруч створює його неплатоспроможність; зацікавлений у нанесенні збитків підприємству у власних інтересах або в інтересах інших осіб. За навмисне банкрутство законодавчо визначено міру покарання.

4. Фіктивне банкрутство. Визначається неправдивим повідомленням підприємства про власну фінансову неспроможність з метою введення в оману кредиторів і отримання з їхнього боку відстрочки виконання зобов’язань або зниження обсягу кредитної заборгованості. Такі дії також караються законом.

Відповідно до законодавства [1-36], суб'єкти можуть поділятись на боржників або банкрутів.

Боржником вважається суб'єкт на певних стадіях
справи про банкрутство, банкрутом його звуть після постанову суду про визнання його таким.

Кредиторами підприємства вважаються громадяни, юридичні особи, що мають підтверджені відповідними документами майнові вимоги у бік боржника. Кредиторами не вважають суб'єктів, чиї майнові вимоги забезпечені заставою.

У випадку наявності майнових претензій до боржника з боку двох або
більше кредиторів, останні у справі про банкрутство діють як збори кредиторів. Створення комітету кредиторів обов'язкове коли кредиторів більше десяти. Повноваження цього органу представляють збори. Таким чином кредитори не діють відокремлено, а як один кредитор. Це доцільно оскільки всі вони мають однаковий інтерес та однакові претензії до боржника [18].

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні та внутрішні фактори [74, с. 580].

Зовнішні, це передусім підвищення цін на сировину, матеріали й енергоресурси; зниження попиту на продукцію підприємства, а відповідно і зниження цін на неї; економічна криза або інфляція.

Внутрішніми причинами можуть бути: некваліфіковане керівництво підприємства; недосконалість виробничо – технічної політики; невдалий вибір стратегії розвитку підприємства; відсутність організаторських здібностей у керівника.

Варто відзначити, що чим більш стійкий фінансовий стан підприємства, тим меншою є загроза банкрутства такому підприємству.

Першочерговими ознаками стійкості фінансового стану підприємства є [68, с. 204]:

- досягнення цільових розмірів прибутку і рівня рентабельності (сума прибутку визначає можливості підприємства до формування фондів, кошти, яких можуть бути направлені на економічні та соціальні цілі);

- ефективний розподіл частини прибутку, що залишається в розпорядженні трудового колективу. Він за умови досягнутого рівня розвитку підприємства, ступеня вирішення певних проблем та перспектив розвитку встановлює яку суму прибутку необхідно спрямувати на збільшення фонду оборотних коштів, основних засобів тощо;

- задовільна ліквідність балансу, який віддзеркалює сприятливе співвідношення (1:1) суми фінансових зобов'язань та вартості активів, які можуть бути швидко реалізовані і за необхідності спрямовані на погашення зобов'язань;

- наявність власних оборотних коштів в обсязі планового розміру, в іншому випадку підприємство не може створювати необхідні запаси сировини, незавершеного виробництва, готової продукції, матеріалів для безперебійного та ритмічного виготовлення продукції;

- раціональне використання основних засобів, скорочення невстановленого устаткування, незавершеного будівництва тощо;

- оптимальне розміщення власних та запозичених засобів на стадіях кругообігу;

- своєчасність розрахунків підприємства із постачальниками, працівниками, фінансовими органами, банками.

Формування ефективної системи показників-індикаторів загрози банкрутства передусім має базуватись на певних методологічних принципах, зокрема [72, с. 377]:

1. Відповідність системи показників завданням діагностичного дослідження, що визначає спроможність їх забезпечити виявлення та оцінку глибини кризи та розвитку її окремих фаз, здійснення діагностики можливих передумов для її поглиблення або послаблення (переборення).

2. Досконалість інформаційного забезпечення для проведення динамічного та порівняльного аналізу та попереднього розрахунку їх значень.

3. Спроможність чіткого встановлення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи, що забезпечує тотожність їх економічної сутності та тлумачення при використанні фахівцями-експертами.

4. Здатність накопичення статистичної бази відповідно до рівня та динаміки зміни показників, що пізніше стає інформаційною передумовою розробки рейтингових систем (спеціальних критеріальних моделей) діагностики загрози банкрутства.

5. Охоплення коефіцієнтами всіх ключових напрямів аналізу фінансового стану підприємств, які можуть віддзеркалювати кризові явища, що притаманні їх діяльності або передумови для їх появи.

6. Визначення оптимальної чисельності показників на кожному із напрямів дослідження, виключення зі складу системи показників, які дублюють один одного.