162096 (Ринок цінних паперів як специфічна сфера грошового ринку), страница 2

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий.

Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. [14, с. 18]

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. [19, с. 79]

2. Етапи становлення ринку цінних паперів

Розглядаючи розвиток українського ринку цінних паперів в істо­ричному аспекті, можна виділити декілька періодів: по-перше, до­революційний (до 1917 р.), потім радянський період (з НЕПу та на­ступні роки) і, нарешті, сучасний етап, починаючи з приватизації державної власності.

Всі ці етапи мають свої особливості, пов'язані з умовами їх формування. Є і деякі загальні риси, які дозволяють краще зрозу­міти й оцінити сучасні процеси розвитку фондового ринку.

Початком виникнення фондового ринку в Російській Імперії можна вважати 1769 рік, коли в Амстердамі був розміщений пер­ший випуск Російського державного займу.

На російському ринку державні боргові папери виникли значно пізніше, лише через сорок років, у 1809 році.

Умови випуску й основні правила були визначені Височайшим указом від 25 березня 1809 р., згідно з яким розмір доходу був визначений у 6% річних і плюс 1%-на грація (премія). До XIX століття внутрішні державні позики покривали лише близько 10% державного боргу.

У 30-х роках XIX ст. на фондовому ринку виникають в обігу акції й облігації приватних компаній, випуск та обіг яких регулював­ся Законом про промислові товариства, який був прийнятий у 1836 р. Але їх обіг порівняно з державними процентними паперами на зах­ідному фондовому ринку був незначний, що відповідало певному рівню розвитку капіталізму в Росії у той період.

В Україні становлення ринку цінних паперів закономірно вип­ливає із процесу приватизації (корпоратизації) державної власності. Приватизація як стрижень економічних реформ зумовлює, у свою чергу, темпи та характер організації фондового ринку. Основним принципом приватизації має бути рівність стартових позицій для емітентів (підприємств, що випускають акції) та інвесторів (осіб, які вкладають свої кошти в цінні папери), отже, основною рисою цінних паперів має стати рівноправність усіх учасників фондової торгівлі. Відтак ринок цінних паперів із перших своїх кроків повинен бути упорядкованим, демократичним, гласним та єдиним для всієї України в тій же мірі, в якій відкрито і демократично повинна відбу­ватися в країні приватизація.

Сьогодні Україна має унікальну історичну можливість не по­вторювати еволюційний шлях спроб і помилок інших країн, а відра­зу, враховуючи свою специфіку, створювати ринок цінних паперів за вищими європейськими та світовими зразками, що вже існують.

Для цього в країні створені певні організації, матеріально-технічні та безпосередньо практичні передумови. Основні засади цього процесу сформульовані у "Концепції функціонування та роз­витку фондового ринку в Україні". [11, с. 103-104]

2 Ринок цінних паперів як специфічна сфера грошового ринку

2.1 Аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку

Становлення і розвиток української держави відбувся в умовах глибокої економічної кризи: застаріла технологічна база, залишена у спадок від Радянського Союзу, тотальне безробіття, величезний рівень інфляції, політична нестабільність. Розвиток ринкової економіки потребував мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів, зокрема фінансових. Будь-які масштабні економічні перетворення залишалися б незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надати реформованій економіці інвестиційні ресурси. У зв’язку з цим розвиток ринку цінних паперів або фондового ринку в Україні набув вирішального значення. [9, с. 12]

Фондовий ринок як складова фінансового ринку традиційно вважається забезпечувальною ланкою всієї фінансової системи держави. Він виступає своєрідним індикатором, який відображає економічній стан країни, гостро реагуючи на зміну будь-якого макроекономічного показника, чи то рівня ВВП, чи інфляції, чи обсягів експорту-імпорту. Фондовий ринок являється важливим механізмом по перетворенню звичайних грошових коштів на капітал. Практика розвинутих країн свідчить, що він виступає своєрідною кровоносною системою, що живить весь організм.

Вітчизняний фондовий ринок вже пройшов декілька складних етапів свого розвитку. Сьогодні фондовий ринок України перебуває в нестандартній ситуації і переживає своєрідну стадію «зламу», що позначилась фінансовою кризою. Саме тому досить актуальним стає питання про розуміння причин спаду активності фондового ринку, які допоможуть виправити дану ситуацію та запобігти її повторенню в майбутньому. [10, с. 173]

Останні вісім років ознаменувалися швидким ростом усіх показників і розвитком ринку в цілому. Це зростання фондового ринку у 2000 – 2007 роках стимулювалося з одного боку стабільним розвитком економіки країни, зростанням обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого – сприятливими зовнішніми факторами, а саме зростанням цін на продукцію металургії і зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, а також усіх фондових індексів. За підсумками 2007 року індекс ПФТС виріс на 135,4% (найвищий показник у Европі і другий у світі) завдяки черговому припливу спекулятивних іноземних капіталів.

Стрімке зростання фондового ринку досягло свого апогею у 2007 початку 2008 року. У результаті іпотечної кризи в США американські та европейські фондові ринки падали впродовж липня-вересня 2007 року, однак недосить значна інтегрованість України в світову економіку, сприяла лише незначному падінню фондового ринку. Фінансова криза лише сприяла притоку спекулятивного капіталу на український фондовий ринок і до кінця 2007 року індекси ПФТС зросли до свого максимуму в 1208 пунктів, що сприяло виведенню обсягу портфельних інвестицій в обсязі $5,7 млрд. Підвищення інвестиційної привабливості країни та активне входження зовнішнього капіталу на український ринок позитивно позначилося на його біржовому сегменті, який протягом останніх чотирьох років збільшився більше як в 5 разів та досяг світового піку в 2008 році. [10, с. 178]

Але як відомо стрімкий злет нерідко приводить до ще більш стрімкого падіння. На початку 2008 року, разом з обвалом світових фондових ринків, став падати й український індекс ПФТС. Його падіння було одним з найбільших в світі – майже 80%. Крім того капіталізація українського ринку акцій знизилася фактично в 4 рази з $110 млрд. до $22,5 млрд., що дорівнювало рівню 2004 року.

Розпочався катастрофічний відтік капіталу та по мірі погіршення ситуації на глобальних ринках, інвестиційні фонди стали стрімко переводити його в більш надійні активи. Якщо в першому півріччі 2008 року така втрата могла компенсуватися істотним нарощенням експорту (чому сприяв світовий ріст попиту на сировинні ресурси, а відповідно і на зростання цін, наприклад ціни на сталь з $ 210 за тону на початок року зросли до $ 296 у липні), то вже наприкінці року відчувалася значна нестача грошей. Банківським інститутам було важко займати дешеві грошові ресурси на зовнішніх ринках. Пізніше це вилилося в катастрофічне падіння ліквідності фінансового сектору, що в свою чергу поставило під загрозу подальший розвиток реального сектору економіки і можливість рефінансування боргових зобов’язань фінансових закладів. [18, с. 23]

В другій половині 2008 року на фоні послаблення світового попиту і падінню цін на сталь відбулося значне погіршення економічної кон’юнктури, що викликане зниженням росту промислового виробництва, інвестицій в основний капітал при одночасному збереженні високого рівня споживчого попиту. Фактично, закриття кредитного ринку призупинило будівництво житла, доріг, інфраструктури, що призвело до падіння попиту на металургійну продукцію на внутрішньому ринку. Це в свою чергу привело за собою призупинення діяльності більшості металургійних гігантів, що було початком величезної хвилі безробіття.

Значне надходження спекулятивного капіталу вказало на неготовність економіки нашої країни, яка відреагувала збільшенням інфляційних процесів. Невідповідність між попитом і пропозицією всередині країни позначилося стагфляційними процесами: розрив між інфляцією (22,3%) і динамікою ВВП (2,1%) в 2008 році став найбільшим з кінця 90-х років. За даними Держкомстату, у травні 2008 року рівень інфляції в Україні був найвищим серед країн СНД – 31%. Дії НБУ з обмеження грошової маси мали наслідком зменшення ліквідності комерційних банків і подорожчання кредитів. Водночас збільшилися бюджетні соціальні виплати і компенсації втрачених заощаджень населення, що зменшувало фінансові ресурси економіки країни й збільшувало споживчі настрої населення. Останнє в свою чергу задовольнилось різким ростом імпорту, чому сприяла девальвація долару стосовно гривні. [7, с. 10]

Отже, результати 2008 року перевершили найпесимістичніші прогнози аналітиків та експертів з різних країн. Ключові фондові індикатори світу впали на 32-49%, російські індекси ММВБ та РТС провалилися на 67 та 73% відповідно. Український лідер ПФТС з лідерів росту 2007-го перетворився на лідера падіння 2008-го із результатом - 74,33%.

Таким чином, можна зробити певні висновки, про те що після швидкого піднесення стану економіки та розвитку фондового ринку відбувся значний спад, що вилився в серйозну фінансову кризу від якої постраждали не лише окремо взяті компанії, але й цілі галузі і економіки. України не стала виключенням, а навпаки, увійшла у список країн з найбільш несприятливим економічним станом таких як Угорщина, країни Балтії та інші. Причиною цьому стала неготовність нашої країни до неконтрольованих, значних за обсягами інвестиційних вливань, що носили спекулятивний характер. Тобто, надто стрімкий ріст, "перегрітість" ринку у попередні роки, особливо у 2007-му, значна залежність від іноземного капіталу, яка спершу була одним з головних рушіїв українського ринку цінних паперів, а 2008-го році чинив суттєвий тиск та призвів до кризового стану. [18, с. 24]

Отже, можна констатувати той факт, що світова фінансова криза прийшла до нас насамперед через відплив інвестицій і падіння фондового ринку. Через це фондовий ринок України в своєму розвитку не тільки зупинився, а й відкотився на декілька років назад.

Головними гальмівними чинниками інвестиційної активності та росту на світових фондових ринках залишається загальносвітова фінансова нестабільність, слабкі показники у фінансово-виробничому секторі національних економік, недостатній платоспроможний попит і недостатність довіри системних інвесторів. До кризи одним із потужних драйверів зростання ВВП був приплив прямих іноземних інвестицій. Однак у 2009-2010 рр. Приплив іноземних інвестицій зменшиться у кілька разів у зв’язку зі світовою фінансовою кризою: більшість іноземних компаній скасують плани експансії на нові ринки і скуповування конкурентів.

Слід зазначити, що завершення світової фінансової кризи полягатиме у зниженні мінливості фондових ринків. Вітчизняний ринок стане активнішим, як тільки почнуть рости акції в США та Європі. До цього часу він буде падати слідом за ринком США.

Крім того, на фондовий ринок України буде впливати стан вітчизняної економіки, оскільки падінням цін на ключові експортні товари та необхідністю обслуговувати значні боргові зобов’язання, економіка України увійде в стадію рецесії. [7, с. 11]