161069 (Методика оцінки кредитоспроможності позичальників), страница 11

3.1.Вдосконалення кредитної політики банків в Україні.

Беззаперечним є твердження, що правильна організація процесу кредитування, розробка ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями виступає основою фінансової стабільності і стійкості комерційних банків. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну кредитну політику і застосовують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика комерційного банку є системою грошово-кредитних заходів, що проводяться банком для досягнення певних фінансових результатів, і є одним з елементів банківської політики. Кредитна політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, принципи і порядок організації процесу кредитування.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку у сфері управління активними операціями і визначає основні напрями кредитної діяльності:

- стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

- основні дії менеджерів, які ухвалюють стратегічні рішення про кредитування;

- принципи оцінки і контролю за якістю управління кредитною діяльністю в банку.

У загальному вигляді кредитна політика повинна відображати такі ключові моменти:

- організація кредитної діяльності;

- управління кредитним портфелем;

- контроль за кредитним процесом;

- ліміти по окремих видах кредитування;

- механізм супроводу кредитного договору (кредитний моніторинг);

- формування резерву для відшкодування втрат по кредитних операціях.

Найважливішою задачею кредитної політики є ефективна оцінка кредитоспроможності позичальника. Вибір методу оцінки кредитоспроможності позичальника вимагає ретельного розгляду. Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення і методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких встановлені методичні рекомендації Національного банку України відносно оцінки комерційними банками кредитоспроможності і фінансової стабільності позичальника.

Практика роботи з Положенням «Про порядок формування і використовування резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків» свідчить про наступний:

самостійно розроблені банками критерії оцінки кредитоспроможності позичальників часто завищують їх клас, що приводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника і зменшення суми розрахунку резерву;

- класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

Головною проблемою при складанні методик оцінки якості потенційних позичальників в Україні, по-перше, є якісний підбір показників, необхідних для проведення об'єктивної оцінки потенційних позичальників, оскільки саме від них залежить результат аналізу фінансової звітності підприємства, а, отже, і група ризику, до якої будуть надалі віднесені позичальники. По-друге, інформація, на підставі якої проводиться аналіз позичальників, представлена в Україні формою 1 «Баланс підприємства» і формою 2 «Звіт про фінансові результати і їх використовування», які надаються за певний звітний період (квартал, півріччя, 9 місяців і рік), як правило, передуючий аналізу і складаються на певну дату. Таким чином, дані носять статичний характер і при першому обігу позичальника в банк визначити тенденції поліпшення або погіршення в його діяльності практично неможливо. По-третє, коефіцієнти, використовувані для аналізу, не завжди можуть дати об'єктивну характеристику фінансового стану позичальника у зв'язку з інфляцією, особливостями перехідного стану в економіці України, специфікою діяльності позичальника залежно від галузевої приналежності, що вимагає порівняння з середньогалузевими показниками за відсутності необхідної для порівняння інформації. Крім того, бухгалтерська звітність дуже часто не підтверджена аудиторською перевіркою і може містити явно спотворену інформацію, внаслідок чого її достовірність ставиться під сумнів.

В цілому, методика визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника не завжди дає можливість зробити однозначний висновок про кредитоспроможність, оскільки різні показники можуть відповідати різним класам і достатньо розпливчатими є критерії їх оцінки. Через ці недоліки слідством застосування вказаних методик на практиці є високий рівень помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів в кредитному портфелі банку. Зрозуміло, по кожній позиці існує ризик неповернення кредиту через непередбачені події. Банк може проводити політику видачі кредитів тільки надійним позичальникам, але тоді він упустить багато прибуткових можливостей. В той же час, якщо виникнуть труднощі з погашенням кредиту, це обійдеться банку дуже дорого. Тому розумна кредитна політика направлена на забезпечення балансу між обережністю і максимальним використовуванням всіх потенційних можливостей прибуткового розміщення ресурсів.

Всі ці аспекти ретельніше враховані і зважені банками зарубіжних країн, де використовуються сучасніші підходи в оцінці кредитоспроможності позичальників, які базуються на використовуванні MDA – моделі прогнозування банкрутств ; і моделі комплексного аналізу (на основі експертних оцінок аналізу економічної доцільності надання кредиту: “правила шести Сі” , “CAMPARI”, “PARTS”, “PARSER” і ін.)

Крім того, з метою удосконалення управління кредитними ризиками при оцінці кредитоспроможності позичальника українським банкам, необхідно врахувати і розробку нових підходів вивчення людського чинника, який є однією з серйозних перешкод. Співробітники банку, відповідальні за конкретний кредит, можуть не докладати про тривожні сигнали, через страх бути покараним за те, що вони створили для банку складну ситуацію. Більш того, практика показує, що дуже часто кредитні ризики, навіть після того, як вони були виявлені і привели до появи проблемних кредитів, виявляються більш негативними, чим вважали співробітники кредитного відділу. Таким чином, витрачається дорогоцінний час. Але ситуація може виявитися ще гірше, якщо керівництво банку, знаючи про виникнення проблеми, приховує їх і одночасно намагається компенсувати втрати шляхом видачі нових ризикованих (проблемних) кредитів.

Крім вищенаведеного (людського) чинника, який необхідно враховувати при управлінні кредитними ризиками і в методиках оцінки кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками, також необхідно відстежувати і нефінансові тривожні сигнали виникнення проблемних кредитів. Слід звернути увагу на наступні нефінансові сигнали:

припинення контактів позичальника з працівниками банку, а також необгрунтовані затримки, в отриманні фінансової звітності особливе тоді, коли кредитний договір містить умову, яка вимагає надання інформації впродовж певного періоду часу.

різкі зміни в планах діяльності позичальника, несподівана радикальна зміна в керівництві компанії або несприятливі умови на ринку позичальника.

Саме такий круг позначених напрямів повинен стати предметом досліджень подальшого удосконалення методик оцінки потенційного позичальника українськими банками, та і кредитної політики в цілому.

3.2.Рекомендації щодо покращення Методики оцінки

кредитоспроможності ПриватБанку

Відомий ланцюжок зв'язаних подій: чим менше ризикує банк при наданні кредиту, тим менше відсоткова ставка, пропонована цим банком; чим менше відсоткова ставка, тим більше клієнтів звернеться саме в цей банк; чим більше клієнтів звернеться в банк, тим більший прибуток він одержить. І це - одна з основних ідей комерційної діяльності. Ризик, пов'язаний з неповерненням суми основного боргу і відсотків, можна значно знизити, маючи інформацію про те, чи виплатить позичальник гроші чи ні. Тому один з ключових моментів в кредитуванні — визначення кредитоспроможності потенційного позичальника. Рішення про надання кредиту повинне бути результатом обґрунтованого аналізу і оцінки. Реальні висновки і пропозиції за наслідками оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

Найефективнішої з погляду відбору і подальшого «відсіву» неблагонадійних позичальників, повернення якими одержаного кредиту викликає сумніви у банку, а також зниження кредитного ризику кредитного портфеля і, отже, комерційного банку в цілому, є методика «Визначення кредитного рейтингу позичальників», яка застосовується ПриватБанком.

Оцінка кредитоспроможності рейтинговим способом дозволяє кількісно виразити вплив кожного чинника і з достатнім ступенем точності визначити клас клієнта. Кожному чиннику в системі оцінки кредитоспроможності привласнюється певний бал (вага), який виражає значущість його в цій системі в цілому і щодо інших чинників. Оцінка кожного показника визначається шляхом множення показника на його рівень. А сукупна характеристика кредитоспроможності одержує кількісний вираз у вигляді суми оцінок всіх показників. На основі цього кількісного виразу визначається клас позичальника.

У той же час методика оцінки кредитоспроможності позичальника ПриватБанку має ряд недоліків. Зокрема до них відносяться:

незначна кількість балів, яка нараховується за показниками, характеризуючими кінцеві результати господарської діяльності і ефективність використовування фінансових ресурсів;

по використовуваній методиці ПриватБанку, за якісні показники нараховується 20-30% від загальної суми кількості балів. Тому, можна зробити висновок, що ПриватБанк недостатньо надає увагу кінцевим показникам роботи позичальників;

дана методика включає значну частину загальних показників, таких як термін проживання в данній місцевості позичальника; освіта; кредитна історія ; структура доходів і інші показники загального характеру;

значне ранжирування позичальників по класах кредитоспроможності (5 класів: “А”, “Б”, “В”, “Г”, “Д”). Крім того, позичальників класів “Г” і “Д” недоцільно розглядати на предмет видачі кредиту. Їх слід об'єднати в один клас. Таким чином досить чотирьох класів кредитоспроможності “А”, “Б”, “В”, “Г”.

по деяких фінансових коефіцієнтів бали завищені у зв'язку з тим, що шкала нарахування балів спрощена, причому різниця балів максимальна — 25, мінімальна — 0.

При оцінці кредитоспроможності позичальника необхідно збільшити кількість фінансових коефіцієнтів, які комплексно характеризують фінансове положення . До них необхідно віднести показники, які характеризують фінансовою стійкість позичальника, його платоспроможність, ефективність використовування власних засобів, рентабельність або прибутковість. Запропонована методика оцінки кредитоспроможності є ранжируванням позичальників по чотирьох класах “А”, “Б”, “В”, “Г” з такими балами:

клас “А” — 60 балів і більше;

клас “Б” — від 45 до 60 балів;

клас “В” — від 30 до 45 балів;

клас “Г” — менше 30 балів.

Дана методика оцінки кредитоспроможності позичальника, звичайно ж, не може повністю виключити кредитний ризик, але все таки дає можливість глибше і всебічно вивчити потенційного позичальника, є оптимальним, і значення фінансових коефіцієнтів об’єктивніше характеризують фінансовий стан клієнтів.

Не дивлячись на всі недоліки, цей спосіб є жорсткішим при проведенні оцінки фінансового стану позичальників, а, отже, і ефективнішим, оскільки шляхом ретельного відбору потенційних клієнтів знижує, тим самим, ступінь ризику, властивого кредитній діяльності банку.

Подальший розвиток ПриватБанку у сфері кредитування базується на продуманій стратегії. Серед її основних напрямів:

подальші удосконалення всіх аспектів кредитної діяльності і оптимізації організаційної структури з метою забезпечення якісно нової системи управління банком;

використовування комплексного програмно-цільового підходу до планування діяльності банківської установи;

оптимізація кредитних вкладень по рівню галузевого ризику з урахуванням потенційної ефективності;