139027 (Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг), страница 11

Зазначивши у вступі всі необхідні передумови написання даної роботи в першому розділі ми висвітлили питання складу Новозавітного канону. Тут особливо була звернена увага на етапи виокремлення канонічних книг з-поміж цілого жанру біблійної писемності. Протягом ІІ – ІІІ століть Церква голосами своїх отців і вчителів вказувала на критерії канонічної гідності новозавітної біблійної літератури, а в IV столітті остаточно визначила якісний і кількісний склад Новозавітного канону. Особливе значення і складність в цьому процесі зверталася до соборних писань – чи не найсуперечливішої частини біблійного канону Християнської Церкви. Зрештою і це було вирішено і насьогодні ми маємо 7 соборних послань на відміну від неканонічних – апокрифічних творів, схожого за жанром змісту і надписання.

Розглянувши перше у канонічній послідовності соборне послання св. ап. Якова переконалися, що його автором є апостол з 70-ти, перший єпископ Єрусалиму Яків, якого ще називають «братом Господнім по плоті». Написане до або після Апостольського собору з Єрусалиму або принаймні з Палестини до юдеїв розсіяння, воно має на меті підбадьорити їх подаючи належні морально-етичні поради. Лейтмотивом його послання можна назвати відомий вираз: «Віра без діл мертва» (Як. 2,17,20,22,26), яким ще і ще раз підкреслюється необхідність діяльної віри в Церкві.

Два соборні послання св. ап. Петра безумовно належать апостолу з 12-ти Симону-Петру. Написані вони були приблизно між 62-64 рр. і 66-67 рр. відповідно з «Вавилону» (так і не визначено точно, що це за місто, найімовірніше зі столиці імперії – Риму) і Риму. Адресатами були як іудеї так і навернені з язичників, які належали до сонму церковних громад Малої Азії. Причиною їх написання малоазійським церквам (заснованим ап. Павлом!) послужила поява лжевчителів, котрі вносили неправдиві вчення і тим самим спотворювали апостольську науку. Саме неправдиві гностичні вчення і пов’язана з ними моральна розбещеність і спонукали апостола до написання соборних послань, а по суті пастирських листів. В них з особливою яскравістю проступає образ автора – сповненого запалу і притаманної лише йому, апостолу Петру, енергії.

Соборні послання св. ап. Іоана Богослова написані приблизно в один і той же час – прибл. 97-98 рр. з Ефесу, куди їх автор євангелист Іоан Богослов повернувся із заслання. На відміну від першого, в автентичності якого практично ніколи не сумнівалися, 2-ге і 3-тє послання аж до кінця IV ст. вважалися сумнівними, доки соборними визначеннями не були остаточно внесені до Новозавітного канону. Причину такого сумніву Церкви можна пояснити характером адресатів послань: якщо 1-ше від імені свідків і очевидців Христового подвигу (оскільки св. Іоан Богослов на час написання залишився останнім живим охоронцем апостольського передання) звернене до всіх християн, то 2-ге і 3-тє має конкретних адресатів, звернення до яких фігурують у творах. І все ж завдяки апостольському походженню і загальноцерковному значенню ці, по суті на перший погляд приватні листи, внесені до канонічних книг Біблії. А це і не випадково, адже питання боротьби з єретиками і тими, хто провадить антицерковну діяльність, служить головним предметом послань з додаванням заклику оберігати безперервність апостольського передання в Церкві і дотримуватися заповіді любові.

Авторство останнього соборного послання св. ап. Іуди досі залишається невизначеним. Найімовірніше це був син Йосифа Обручника і відтак «брат Господній», подібно до Якова-Праведного – першого єпископа Єрусалиму і автора однойменного послання. Можливо така невизначеність з авторством і спричинила неоднакове ставлення до твору в древній Церкві: лише в IV ст. воно остаточно увійшло до канону Новозавітних книг. Час написання твору теж визначається лише приблизно: між 63 р. (після смерті Якова-Праведного) і 66 р. (до написання 2 Петра, який цитує його). З Єрусалиму воно адресувалося найімовірніше все тим же самим малоазійським християнам, як засторога від спокусливих навчань єретиків-гностиків.

Тож в особі таких стислих за об’ємом, але сповнених апостольської турботи соборних посланнях Церква справді має неоціненний скарб духовності.

бібліографія

ДЖЕРЕЛА

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004.

2. Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К.: видання екзарха Всієї України, митрополита Київського і Галицького, 1988.

3. Книга правил Святых Апостол, Святых соборов Вселенских и поместных, и святых Отец. – Бровары, 2002. (Репринт изд. 1893 г.)

4. Блаж. Феофилакт. Творения. – СПб., 1902.

5. Флавий И. Иудейские древности. В 2-х тт. – Т. 2. – СПб., 1900.

ПОСІБНИКИ

1. Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004.

2. Александр Шмеман, протопресв. Исторический путь Православия. – К.: «Пролог», 2003.

3. Алипий (Кастальский-Бороздин), архим.; Исайя (Белов), архим. Догматическое богословие: Курс лекций. – Св.-Троицкая Сергиева Лавра, 2000.

4. Андрей Кураев, диак. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? – К., 1998.

5. Богдашевский Д.И., прот. Второе соборное послание ап. Петра. – К., 1909.

6. Богдашевский Д, прот. Лжеучители, обличаемые в Первом послании ап. Иоанна. – К., 1890.

7. Вишневецкий М. Самые необходимые сведения о священных книгах Ветхого и Нового Завета. – М., 1910.

8. Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001.

9. Записки по предмету Закона Божия для ІІІ, IV и V классов мужских гимназий, составленные применительно к программе учебных планов 1872 г. и к руководству Высокопреосвященного митрополита Филарета (с дополнением объяснения текстов Священного Писания и указанием различия между Православной верой и другими Христианскими вероисповеданиями) профессором Богословия Демидовского Юридического Лицея прот. Алексеем Лавровым. – К., 1993. – Репринт изд.: М.: Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1912.

10. Илларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М., 1997.

11. Киприан (Керн), архим. Патрология. – К.: Издательство им. свт. Льва, папы Римского, 2003.

12. Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982.

13. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К.: «Україна», 1995.

14. Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 11-ти т. – Т. 10. – СПб., 1912.

15. Михаил (Лузин), еп. Толковый Апостол. Кн. 2: Соборные послания святых Апостолов. – К., 1905.

16. Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000.

17. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2005.

18. Михайло Марусяк, прот. Четвероєвангеліє. – Снятин: «ПрутПринт», 2001.

19. Никифор, архим. Библейская энциклопедия. – Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990 (репр. изд.: М., 1891).

20. Олесницкий А. А. Руководственные о Священном Писании Ветхого и Нового Завета сведения из творений святых отцов и учителей Церкви. – СПб., 1878.

21. Полотебнов А., прот. Соборные послания Апостола любви. – М., 1875.

22. Пояснение к Апостолу. – Б. м. изд., б. г.

23. Релігієзнавчий словник/За ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996.

24. Стефан Гарасимів, прот. Біблійна апокрифічна література // Апологет. – 2004. – №4. – С. 2-17

25. Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1: А – К / Ред. кол. С. С. Аверинцев (гл. ред.) и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1993.

1 Алипий (Кастальский-Бороздин), архим.; Исайя (Белов), архим. Догматическое богословие: Курс лекций. – Св.-Троицкая Сергиева Лавра, 2000. – С. 33,34-35.

2 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 8

3 Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 40-41

4 Илларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М., 1997. – С. 120.

5 Андрей Кураев, диак. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? – К., 1998. – С. 143, 145-146, 149-150.

6 Александр Шмеман, протопресв. Исторический путь Православия. – К.: «Пролог», 2003. – С. 77

7 Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 44-48.

8 Там само. – С. 48.

9 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 14-15.

10 Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 49-50.

11 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 15.

12 Книга правил Святых Апостол, Святых соборов Вселенских и поместных, и святых Отец. – Бровары, 2002. (Репринт изд. 1893 г.) – С. 77-79.

13 Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – С. 7.

14 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 10-11.

15 Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 49-51.

16 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту... – Чернівці: Рута, 2000. – С. 11.

17 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 17.

18 Згідно свідчення «батька» церковної історії Євсевія (V, 18), ще письменник другого століття Аполлоній, викриваючи якогось монтаніста, висловився, що він, наслідуючи апостолу Іоану написав соборне послання. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004. – С. 509)

19 Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 11-и т. – Т. 10. – СПб., 1912. – С.206.

20 Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 17.

21 Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 3-5

22 Записки по предмету Закона Божия для ІІІ, IV и V классов мужских гимназий, составленные применительно к программе учебных планов 1872 г. и к руководству Высокопреосвященного митрополита Филарета (с дополнением объяснения текстов Священного Писания и указанием различия между Православной верой и другими Христианскими вероисповеданиями) профессором Богословия Демидовского Юридического Лицея прот. Алексеем Лавровым. – К., 1993. – Репринт изд.: М.: Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1912. – С. 102-103.

23 Андреев И. Д. Апокрифы // Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1: А – К / Ред. кол. С. С. Аверинцев (гл. ред.) и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1993. – С. 102

24 Головащенко С. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 68 – 69

25 Стефан Гарасимів, прот. Біблійна апокрифічна література // Апологет. – 2004. – №4. – С. 16

26 Киприан (Керн), архим. Патрология. – К.: Издательство им. свт. Льва, папы Римского, 2003. – С. 38 – 39

27 Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К.: «Україна», 1995. – С. 404-405

28 Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М., 2004. – С. 510

29 Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 6-7

30 Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т.10. – СПб., 1912. – С. 210-212.

31 Флавий И. Иудейские древности. В 2-х тт. – СПб., 1900. – Т. 2. – С. 300.

32 Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 511-512

33 Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К., 1988. – С. 455.

Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 11-12

34 Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 512-514