131789 (Стратегії надання психологічної допомоги у ситуаціях стихійного лиха, катастроф, терористичних нападів), страница 3

Під час сортування потерпілих з гострою психічною травмою головними є наступні критерії:

• психотичний або ненсихотичний рівень розладів;

• свідомість у потерпілого порушена або не порушена;

• рухове порушення або ступор;

• стан емоційної сфери - страх, тривога або депресія.

На всіх етапах евакуації виявляються й окремі особи піддані паніці, і суб'єкти з істеричними розладами, що представляють групу підвищеного ризику розвитку паніки.

На першому етапі евакуації терапевтичні цілі усунення гострої реакції на стрес досягаються застосуванням психотропних засобів, що мають седативний і анксиолітичним ефектом. При стабілізації ситуації в вогнищі й достатній насиченості силами й засобами медицинської служби, поряд з наданням невідкладної психіатричної допомоги, надається й психотерапевтична допомога потерпілим і учасникам рятувальних робіт.

Головне завдання психічної допомоги на цьому етапі – профілактика розвитку ПТСР. Організаційними формами такої допомоги можуть бути амбулаторні пункти й стаціонари. До цієї роботи залучаються лікарі-психіатри й психотерапевти територіальних органів охорони здоров'я.

Військово-медична служба й інші силові відомства, що беруть участь

у ліквідації наслідків катастрофи, повинні враховувати можливість розвитку межових психічних розладів у ліквідаторів.

У цьому періоді використається психокорекція й групова психотерапія, що підвищують індивідуальну стійкість до стресу. Завдання психіатра в цей період - проведення диференційно-діагностичної оцінки стану потерпілих. Профілактика розвитку станів дезадаптації полягає в раціонально складеному режимі відпочинку, застосуванні антиоксидантів і вітамінів у вигляді спеціальних харчових добавок, а за показниками - застосування транквілізаторів, засобів поліпшуючих сон і препаратів ноотропної дії.

Психотерапія застосовується перманентно. Когнітивно-поведінкова терапія в групі найбільш адекватна в цих випадках. Катарсис допомагає полегшити емоційний стан у осіб, що потрапили до епіцентру катастрофи.

Після завершення рятувальних робіт і відносної стабілізації ситуації формується система медико-психологічної допомоги. Можливі наступні структури:

1. Центри соціально-психологічної підтримки із провідною участю соціальних працівників і психологів для виконання інформаційної й психокорекційної роботи.

2. Амбулаторна психотерапевтична служба для психотерапевтичного (лікарського) консультування й лікування потерпілих з межовими психічними розладами.

3. Стаціонарна психіатрична й психотерапевтична служби для лікування ПТСР, соматоформних і психотичних психогенних розладів.

При наданні стаціонарної психіатричної допомоги вона по своїм атрибутам не повинна відрізнятися від загально соматичної. У стаціонарі здійснюється медико-соціальна експертиза потерпілих від катастрофи.

2.2. Діагностика психічних розладів і організація психологічної допомоги заручникам

Захоплення заручників стає найбільш типовою дією терористів і одним зі способів ведення локальних війн і міжетнічних конфліктів. Заручниками стають не тільки дорослі обох статей, але й діти різного віку. Число заручників, як про це свідчать численні дані, може бути досить значним, що вимагає залучення всіх наявних на даній території засобів і сил медичної служби й продуманої організації служб психічного здоров'я.

Раптовість виникнення загрозливих для життя ситуацій, невизначеність тривалості ситуації, масовість і жорстокість озброєного насильства з погрозою для життя, а також усвідомлення повної беззахисності, обмеження в просторі й гіподинамія, скрутність в здійсненні фізіологічних потреб, нестача у їжі й питві - все це створює особливу якість психогенної ситуації, що не описується в класичній психіатрії.

У локальних конфліктах на Північному Кавказі російськими психіатрами накопичений унікальний досвід по оцінці психічного стану заручників і організації психіатричної допомоги. Цей досвід у систематизованому виді представлений у такий спосіб.

У залежно від тривалості перебування в загрозливій для життя ситуації структура й динаміка психогенних розладів різна. Психічні розлади різноманітні й у випадку застосування зброї антитерористичними силами. Описано наступні психогенні психічні розлади.

У перші години після узяття в заручники в більшості людей переважає реакція тривоги, пов'язана з відсутністю інформації про свою подальшу участи. З початком антитерористичних дій у заручників розвиваються гіпокінетичні або гіперкінетичні психогенні реакції.

Гіпокінетичні психогенні реакції представлені гострими афективно-шоковими розладами з різною глибиною потьмарення свідомості й апато-абулічними станами. Гіпокінетичні реакції виражаються тривогою, панічним страхом, заціпленням, млявістю, тремтінням у тілі, порушенням сну, анорексією, почуттям безвихідності, розпачем, відчуженням, аутизмом, нерухомістю із прийняттям "внутрішньоуфобної" пози. Після звільнення в цих пацієнтів превалювали м'язова скованість і загальмованість, пасивність, безініціативність, емоційна притупленість і невиразність. Вони неохоче відповідали на запитання й відмовлялися розповідати про події під час їхнього перебування в якості заручників. У їхніх переживаннях домінували страх і жах, що вони відчували. У деяких виявлялися прояви зміненої свідомості й міфологічне мислення. Вони говорили, що їхня ситуація була наповнена особливим змістом і своїм порятунком зобов’язані Всевишньому.

У заручників, що довгостроково перебували в екстремальній ситуації, відмічалися переважно тривожно-фобічні гіпокінетичні реакції із тривогою, страхом смерті, почуттям безпорадності, розгубленістю, в'ялістю, малорухомістю, пасивністю, абулією, відчуттям "стиснення" в грудях, анорексією, мутизмом, пасивною підлеглістю, сповільненістю реакцій, характерною позою максимального скукоження (поза переляканого зайця). Гостра реакція на тривалу стресову ситуацію проявлялася в них у вигляді особливої форми зміненої свідомості - оглухнення. При цих станах на тлі вираженого страху й тривоги за своє життя та за життя своїх близьких, у них відзначалося також порушення сприйняття часу. На перший план в клінічній картині виступали розгубленість і безпорадність. Події, що відбувалися, сприймалися фрагментарно. У силу наявних розладів заручники даної підгрупи не могли самостійно приймати рішення й повторювати поведінку навколишніх. Після того як екстремальна подія минула виявлялася парціальна амнезія.

Серед заручників спостерігалася група людей, які виглядали адекватними й не проявляли яких-небудь психопатологій - у них відзначалося підвищення м'язового тонусу, невідповідність міміки особи, втрата пластичності рухів. У психогенній ситуації їхня поведінка підкорялося одній меті - "вижити" і відрізнялася особливою продуманістю й далекоглядністю. Звільнені заручники цієї групи як би "не відчули свободи”. В наступному ці люди залишалися небагатослівними, виглядали пригніченими, заглибленими у свої думки й переживання. У них виявлялися порушення сну у вигляді утруднень засипання, частих нічних кошмарних сновидінь, а також ранні пробудження з почуттям втомленості. Потерпілі відзначали в себе пригніченість, тугу, підвищену плаксивість. Крім того, у них відзначалися анорексія, зниження маси тіла, м'язове тремтіння, підвищена пітливість. У деяких заручників розлади протікали на тлі вираженої напруги й боротьби з почуттям безвихідності й розпачу. На перший план виходили деяка скутість і загальмованість, пасивність, відчуженість від реальної ситуації. При зовнішньому відстороненні вони відчували напруженість і недостатню усвідомленість.

Після звільнення заручники скаржилися на погане самопочуття, слабкість, почуття розбитості, головні болі й алергічні реакції, відчуття серця. Деякі із заручників відзначали в себе відчуття стягування або напруження в області шлунка, похолодання кінцівок. Після звільнення ці люди висловлювали іпохондричні скарги й були переконані, що період перебування в заручниках "не пройшов безслідно й серйозно зашкодив їхньому здоров'ю ". Розлади сну в цій групі заручників мали стійкий характер. Сон не приносив відчуття відпочинку й бадьорості, сновидіння носили виснажливий характер. Спогаду про психотравмуючу ситуацію турбували щодня й приносили додаткове навантаження. Своє звільнення заручники нерідко відносили до чужих заслуг і дякували Богові за дароване їм життя.

Гіперкінетичні розлади проявлялися в ажиотації, метушливості з розгубленістю й нерозумінням того, що відбувається, гострим руховим порушенням, тривожним станом з метушливістю й ігноруванням небезпеки.

У частини заручників відзначалися гіперстезія до звуків з переживанням панічного страху, жаху, розпачу й безвихідності. Їхня поведінка представляла собою непродуману реакцію обрання з надлишковою хаотичною поведінкою. Після звільнення ці заручники починали скаржитися на загальну слабість, головні болі, запаморочення, підвищену виснажлевість, дратівливість і надмірну утому. Вони відмовлялися від медичної допомоги й прагнули вкритися будинку. У майбутньому протягом тривалого часу заручники із цієї групи продовжували скаржитися на підвищену стомлюваність, млявість, апатію, головні болі, болі в м'язах ніг і рук, почуття стягування в області живота.

Ці люди боялися залишатися одні, по вечорах відмовлялися лягати спати, заснувши, відчували переривчастий сон, що не приносить почуття відпочинку й бадьорості. Деякі із заручників втрачали здатність виконувати свої звичайні домашні обов'язки й відзначали зниження пам'яті й працездатності. Одночасно з погіршенням психічного стану вони зауважували в себе відсутні раніше соматичні порушення у вигляді минущих приступів тахікардії й тахіаритмії, які з'являлися при незначній емоційній напрузі, підвищення артеріального тиску, тремору пальців рук.

Серед заручників виділилася група людей, які в силу свого професійного положення (лікарі) або схильностей характеру в екстремальній ситуації прагнули допомагати навколишнім. Їхня діяльність характеризувалася цілеспрямованою активністю по наданню допомоги потерпілим на тлі нерідко вираженої тривожно-фобічної реакції з метушливістю, мовчазністю, автоматизованістю рухів. Після вирішення екстремальної ситуації в них спостерігалося підвищений фон настрою (ейфорія) з відчуттям "щастя". Перебування в заручниках вони називали кошмаром, що хотілося швидше забути. Після звільнення ці люди обмежували соціальні контакти й нерідко відчували почуття вини за те, що залишилися живі при розумінні своїх обмежених можливостей у період екстремальної ситуації. Серед "добровільних помічників" спостерігалися люди, які в екстремальній ситуації зневажали небезпекою, прагнули бути корисними, постійно були в центрі уваги, голосним голосом призивали до спокою й підбадьорювали занепалих духом. Деякі з них намагалися вступати в спілкування з бойовиками. Після звільнення в них відзначався підвищений настрій (ейфорія), вони охоче й багато спілкувалися з навколишніми, голосно із бравадою розповідали про екстремальну ситуацію, надмірно жестикулювали й багаторазово повідомлювали про один і той самий епізод. Свій психічний стан вони оцінювали як "відмінний" або "добрий", підкреслюючи, що тепер вони готові на все. Надалі вони ставали більше критичними й розглядали свою поведінку як "незвичайну", повідомляли про те, що їхній настрій у період після звільнення був не стільки "гарним", скільки "збудженим", їм хотілося багато говорити, рухатися, "брати участь" у ліквідації наслідків надзвичайних подій. Разом з тим, незважаючи на активність, вони відчували підвищену стомлюваність і виснажливість, не могли засвоювати новий матеріал, погано засипали, просипалися серед ночі від тривоги й рано просипалися по ранках. Переосмислення пережитих подій приводило до пригнобленого настрою з відсутністю колишньої жвавості емоцій і постійним повторенням у думках подій, пов'язаних з перебуванням у якості заручників. Звичний спосіб життя мінявся. Постійне почуття небезпеки змушувало цих людей зміцнювати двері своїх квартир і частіше, ніж звичайно "стежити" за тим, що відбувається на вулиці.

У дітей і підлітків після перебування в надзвичайній ситуації як заручників відзначалися невротичні тики, осередкова плішивість на волосистій частині голови, порушення фізіологічних потреб, афективна нестійкість із дратівливою слабістю, підвищена утомлюваність, зниження шкільної успішності, відгородженість від соціального життя, порушення сну з кошмарними сновидіннями й частими пробудженнями, втрата ігрових інтересів.