131478 (Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi), страница 7

Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)

1. почуття співпричетності, єднання з іншими;

2. більш глибокі міжособистісні відносини;

3. демократична структура характеру;

4. розрізнення засобів і цілей, добра і зла;

5. філософське, невороже почуття гумору;

6. самоактуалізуючаяся творчість;

7. опір аккультурації, трансцендування будь-якої приватної культури.

Наведені характеристики є визначальними для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка (підтримуючи позицію А. Маслоу) є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір – це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання – “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій образ життя?” [79,с.166].

Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе самовизначаючимися, активними хазяєвами свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.

Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя – це процес, а не стан буття [79,с.237].

Самоактуалізація пов’язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику самоактуалізованої особистості – все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу [79,с.240].

Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов’язано з естетичними “пік-переживаннями” ( за А Маслоу). Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” – ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов’язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [73,с.385].

Польський літературознавець Ян Парандовський схожими словами описував натхнення : “Різкий перехід від смутку до радості чи, навпаки, вплив на органи чуття ( світло, колір, голос, запах) виповнюють нас особливим хвилюванням, і в момент розчулення, екзальтації, гострої гіркоти чи глибокого болю, внутрішнього спокою чи блаженства виступає на поверхню свідомості плід зачаєної роботи нашої думки” [61,с.118].

Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.

А Маслоу вважав естетичні пікові переживання центральним аспектом людського життя, тому що:

1. Всі пікові переживання сприяють усуненню внутрішнього розколу особистості, конфлікту між індивідом і світом, що веде до втрати єдності світу. Оскільки одним з аспектів психічного здоров’я являється інтеграція, то кожне пікове переживання є моментом повного здоров’я.

2. Ці відчуття – “обгрунтування” життя, її значимості [42,с.254].

Маслоу також зазначав, що пікові переживання властиві для будь-якої людини в кульмінаційні моменти любові, в поривах творчості, осяяння, зливання з природою. Але для самоактуалізованої особистості характерним є “включення” без штучних стимуляторів. Її включає вже те, що вона жива [94,с.517].

Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для самоактуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.

В поетичній формі концепція продуктивної діяльності яскраво представлена в драмі Генрика Ібсена “Пер Гюнт”. Пер Гюнт прагне до багатства, енергійно докладаючи до цього зусиль, та вважаючи, що таким чином він здобуває собі користь. Він не розуміє що живе за принципом “Будь сам по собі”, який оголосив Троль, та є далеким від принципу людської моралі “Будь самим собою” [92,с.112].

В кінці кінців Пер зрозумів, що саме його тяжіння до “накопичень”, до багатства ( тобто до “мертвого”) не дозволило йому повністю актуалізувати себе, проявити закладені в ньому можливості та здібності. Нереалізовані можливості Пера Гюнта обвинуватили його в “гріху” відмови від творчої особистісної діяльності, а Гудзиковий майстер (посланець Вищих сил), який прийшов за його життям, оголосив вирок:

“Пер Гюнт, не свершивший

Предписанный труд,-

Ошибка. Пускай его перельют!” [30,с.210].

З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил – є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі – тяжким гріхом. Тому самоактуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов’язком людини.

Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для самоактуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.

Оскільки вище було визначено, що самоактуалізація – це “зріст з середини”, тобто розвиток, а розвиток – це завжди творення, можна зробити висновок, що універсальною характеристикою для будь-якої самоактуалізованої особистості являється креативність ( або творческість) –як прагнення та здатність до творчості. Творчість є фундаментальною характеристикою людської природи, потенціал, даний від народження кожному, але більшість людей втрачає цей потенціал в процесі прилучення до культури, лише деякі виявляються спроможними зберегти його [73,с.409].

В західній літературі розрізняють два рівня креативності – так звану велику (“історичну”) креативність і малу (“особистісну”) креативність. Велика, або історична, креативність пов’язується з досягненнями, які справили суттєвий вплив на культуру і суспільство (наприклад творчі досягнення Бетховена і Едісона).

Мала, або особистісна, креативність стосується повсякденного життя – щоб людина не робила, вона робить це з певним відношенням до справи, певним настроєм, що витікає з самої природи її особистості. Прикладом малої креативності може бути застосування монети для нарізування сиру при відсутності ножа, або винайдення нового кулінарного рецепту.

Креативність в руслі самоактуалізації слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність в даному випадку виступає як природня тенденція до особистісного балансу і психічного здоров’я.

Тепер спробуємо підвести підсумки та чітко визначити характерні психологічні риси “ідеальної” самоактуалізованої особистості:

1. автономність та самостійність, які виражаються в наявності внутрішнього локусу контролю особистості;

2. внутрішня активність особи;

3. сприйняття життя як постійного руху; зростання, у зв’язку з цим , відкритості досвіду та довіри до свого організму;

4. здатність до натхнення (пікових переживань) навіть без наявності зовнішніх стимулів;

5. продуктивна орієнтація особистості;

6. узгоджена та несуперечлива система ціннісних орієнтацій;

7. творческість.

Але слід зазначити два моменти:

по-перше, кожна з наведених психологічних характеристик може бути властивою і не тільки для самоактуалізованої особистості, лише їх сукупність утворює її цілісний образ;

по-друге, запропонований ідеал самоактуалізованої особистості, як і будь-який абстрактний образ , не є строго фіксованим.

До того ж самоактуалізована особистість не є зразком досконалості – їй може бути властива більшість проблем будь-якої людини (почуття провини, сум, тривожність, егоїзм і т.п.). Сильна прихильність до вибраної діяльності або цінностей робить її іноді безжалісною та фанатичною у прагненні до своєї мети. Її незалежність може іноді шокувати або дратувати із-за прагнення в усьому триматися власної лінії. Тобто самоактуалізована особистість не вільна від недоліків, але вона є яскравим взірцем здорової особистості.

Самоактуалізована особистість – особистість, яка повністю розкриває свій потенціал; вона є гарною ілюстрацією відомого афоризму Ніцше : “Стань тим, що ти є”.

1.4. Творчість як показник самоактуалізації

Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “творческість”. Творческість ( або креативність) – відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з’явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними психологами у зв’язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з’являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П.Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [88,с.123].