130288 (Особливості особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами), страница 2

Термін «психічна неповноцінність» вживається для позначення численних зсувів, які впливають на емоційні функції та поведінку. Він характеризується неврівноваженістю емоцій різних видів і ступенів складності, порушеним (а не відсутнім) розумінням і комунікацією, а так само швидше помилково спрямованою, а не тільки невідповідною пристосованістю.

Буває поєднання розумової відсталості з психічною недостатністю та іншими ускладненнями. Це створює певні труднощі при діагностиці захворювань і роботі з такими дітьми. Ускладнення можуть з'явитися при народженні або пізніше. Можна виділити наступні фактори їх виникнення: поганий догляд за дітьми з розумовою відсталістю, сприйнятливість такої дитини до навантажень, стресів, неуважності з боку осіб, до яких вони особливо прив'язані і т.п.

Серед нервово-психічних захворювань можна виділити декілька різновидів захворювань у дітей.

А. По-перше, це розумово відсталі діти. Специфіка порушень стану психічного здоров'я у розумово відсталих дітей характеризується в першу чергу інертністю психічних процесів,тотальним недорозвиненням вищих кіркових функцій і пізнавальної діяльності при вираженому стійкому дефіциті абстрактного мислення, процесів узагальнення і відволікання (С.Я.Рубінштейн [40]).

Особливості пізнавальної діяльності розумово відсталих дітей характеризуються недифиренційованістю процесів сприйняття і уваги, несформованістю розумових і лічильних операцій, вузьким об'ємом механічної пам'яті і низьким рівнем мнемічних образів. Розвиток довільності психічних процесів пов'язан з великими труднощами.

Недоліки мовного розвитку розумово відсталих дітей носять комплексний та системний характер, характеризуючись несформованістю всіх сторін мовленевої діяльності, вираженими труднощами породження мовного висловлювання (А.К. Аксенова [1], Т.Н. Волковська [7]).

Порушення емоційно-вольової сфери особливо яскраво проявляються у дітей з важким ступенем розумової відсталості. Ці порушення характеризуються наявністю невмотивованих страхів, слабкою критичністю, нездатністю до аналізу власної поведінки і, що найголовніше, дуже низькими соціально-адаптивними можливостями.

У розумово відсталих дітей є досить грубі зміни в умовно-рефлекторній діяльності. Їм також властива незбалансованість у перебігу процесів збудження і гальмування. Все це визначається фізіологічними причинами порушень психічного розвитку розумово відсталих дітей, включаючи не тільки процеси пізнання, а й емоції, волю і особистість.

Б. Другим різновидом захворювань у дітей є дитячий церебральний параліч. Порушення при дитячому церебральному паралічі (ДЦП) характеризуються поєднанням тріади розладів: рухових, психічних і мовних, з супутніми порушеннями зору, слуху і розладами сенсомоторної чутливості (І.Ю. Левченко [35], Є.С. Каліжнюк [3], Є.М. Мастюкова [25]).

Рухові розлади — основний клінічний синдром ДЦП — включають паралічі, парези, порушення координації, формування кісткових деформацій і множинних контрактур. Патологія рухової системи у дітей з ДЦП є одним з найважливіших чинників, що уповільнюють і спотворюють їх психічний розвиток.

Рівень інтелектуальних порушень у дітей з церебральним паралічем різний. Певна частина дітей, які мають рухові порушення, близька до нормального, вони розвиваються з одноліткам. Велика частина дітей з ДЦП має затримку психічного розвитку внаслідок раннього органічного ураження мозку. У частини дітей інтелектуальне недорозвинення більш різко виражене.

Третя група порушень при дитячому церебральному паралічі - це мовні розлади: частіше різні дизартрії, рідше алалія, а також порушення писемного мовлення — дислексія, дисграфія [35].

В. Аутичні діти формують третій тип нервово-психічних захворювань у дітей. В якості основного симптому у дітей цієї групи розглядається особлива дефіцітарність емоційно-вольової і комунікативно-потребністної сфер, а саме: сенсоаффективна гіперстезія і слабкість енергетичного потенціалу, які проявляються у відсутності або значному зниженні потреби в контактах з навколишнім світом.

Особливості комунікативно-потребністної сфери аутичної дитини проявляються не тільки в порушеннях акту комунікації, а й в особливостях її мови (мутизму, мовних штампах, ехолаліях, аутодіалогах), а також у факторах, які супроводжують мовне висловлювання (несформованості міміки та жесту). Одночасно недостатність структурних компонентів комунікативної сфери супроводжується при аутизмі несформованістю у дітей мотивації до спілкування. Це, у свою чергу, пояснює недостатність навичок соціально-побутової орієнтації і тягне за собою особливу потребу у формуванні навичок самообслуговування і створення особливих умов прийому їжі.

Особливості сенсорної сфери та недостатність розвитку предметної діяльності зумовлюють своєрідність інтелектуального розвитку аутичних дітей, у деяких з них розвивається парціальна обдарованість у будь-якій з областей знань. Велика група дітей має інтелектуальні розлади, частина з них виражені.

Специфічні особливості в розвитку особистісної сфери виникають на самому початку життєвого шляху аутичної дитини. Ухилення від очного контакту з матір'ю і близькими, відсутність або млявість протікання «комплексу пожвавлення», небажання (аж до повного уникнення) вступати в мовний контакт, відсутність використання займенника «я», мовна стереотипність, що перешкоджає критичній самооцінці, і багато іншого визначають особистісну своєрідність аутичної дитини. Особливий негативний вплив на формування особистісної зрілості аутичної дитини надає порушення розуміння себе як «системи Я», що відбивається в порушенні ідентифікації себе з мовним знаком - займенником першої особи (В.В.Ткачова) [51].

Г. Діти із затримкою психічного розвитку, ускладненою вираженими порушеннями поведінки становлять четвертий тип серед нервово-психічних захворювань у дітей. В останні роки у науково-методичній літературі широко обговорюються питання навчання і виховання дітей даної категорії

(T.H. Волковська [6], В.І. Лубовський [17], І.Ф. Марковська [24] та ін.). Діти із ЗПР відносяться до аномалії, що має більш сприятливе майбутнє, ніж інші діти з проблемами в розвитку. Можлива «оборотність» виниклих порушень у разі проведення відповідних корекційних заходів зумовлює тимчасовий характер труднощів і робить цих дітей однією з перспективних для свідомості батьків категорій. Однак супутні порушення, що виникають в деяких випадках у дітей з психогенною і органічною затримкою, викликають у батьків особливі проблеми соціального характеру, до яких відносяться виражені та стійкі психопатоподібні розлади поведінки, які ускладнюють процес розвитку дитини з ЗПР. Ці порушення свідчать про наявність тенденції до аномальному розвитку за типом психічної нестійкості. Вони спостерігаються в першу чергу при психогенній затримці, яка виникає в результаті патологічного впливу соціального оточення на дитину з перших днів її життя. Поза сумнівом, батьківське ставлення і внутрісімейна атмосфера грають при цьому основну роль. Як правило, психогенна затримка виникає як результат соціальної депривації дитини, або застосування батьками неадекватних моделей виховання, що надає деформуючий вплив на дитячу особистість. Результати такого впливу близьких проявляються негайно у вигляді спотворення комунікативної взаємодії з соціальним оточенням, в першу чергу із самими батьками. У зв'язку з цим особливий фруструючий вплив на батьків цієї групи мають різні форми порушення поведінки їхніх дітей, які проявляються в безглуздій впертості, невмотивованій брутальності, злостивості і агресивності, в наявності постійного бажання бути в центрі уваги, яскраво вираженому егоїзмі. Патологічний розвиток особистості, що виявляється в постійних конфліктах, соціальній неадекватності і соціально неприйнятних формах поведінки дітей, викликає у батьків почуття безвиході та повної втрати зв'язку з дитиною.

До групи дітей з ЗПР відносять і дітей, що мають проблеми в розвитку через важкі тривалі соматичні захворювання (вади внутрішніх органів, рак, ВІЛ-інфекція та ін.). Їх батьки важко переживають через стан здоров'я дітей. Соматична інвалідізація дітей вимагає від батьків особливих зусиль з догляду, дотримання режимних моментів, профілактики інфекційних захворювань.

Особливу категорію представляють собою діти з синдромом СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності), які в силу певних порушень відчувають величезні труднощі в плані соціального пристосування з раннього віку (Н.Н. Заваденко) [11]. Проблеми комунікативної поведінки, висока збудливість і гіперактивність дітей вимагають від батьків підвищеної уваги і напруги. Особливості дитини «проковтують» внутрішній енергетичний потенціал батьків, виснажують їх психічний стан.

Д. До п’ятої групи дітей з нервово-психічними захворюваннями відносяться діти з вадами мовного розвитку. Особливості розвитку дітей з алалією, афазією, дизартрією, анартрією, заїканням та іншими тяжкими мовними порушеннями є обтяжливими для психіки батьків. Саме порушення мови або її повна відсутність є передумовою до виникнення комунікативного бар'єру, відчуженості і відгородженості в батьківсько-дитячих стосунках. Проблеми мовного розвитку дитини виступають як фактор, що знижує можливості соціального спілкування дитини. Така дитина може розглядатися батьками як та, що має менші соціальні перспективи в майбутньому.

Для фахівців, що працюють з дітьми з різною мовною патологією, взаємодія з батьками набуває все більшої значущості. Важливу роль відіграє співробітництво між логопедичним дитячим садом та сім'єю. У публікаціях останніх років описуються основні форми роботи з батьками, що проводяться в спеціалізованих закладах, наводяться методичні рекомендації, яких слід дотримуватися батькам у домашніх умовах [43].

2. До другої групи можна віднести захворювання, пов’язані з фізичними вадами.

А. Захворювання внутрішніх органів. В даний час ці захворювання займають лідируючий стан в структурі дитячої інвалідності, що викликано переходом захворювань у хронічну форму з важкими функціональними порушеннями. Часто це пов'язано з пізнім виявленням порушень і недостатніми заходами реабілітації.

До цієї групи захворювань входять різні захворювання, патологічні стани та вади розвитку органів дихання (у тому числі і хронічний туберкульоз легенів), нирок та органів сечовиділення, шлунково-кишкового тракту, печінки і жовчовивідних шляхів (цироз печінки, хронічний гепатит, безперервно-рецидивуючий виразковий процес і т.п.), серцево-судинної системи (у тому числі пороки серця і великих судин), системи кровотворення (лейкози, лімфогранулематоз тощо), опорно-рухового апарату (поліартрити і т.п.) [33].

Часто в силу своїх захворювань такі діти не можуть вести активний спосіб життя, однолітки можуть уникати спілкування з ними і включення їх у свої ігри. Виникає ситуація неузгодженості між необхідністю здійснення нормальної життєдіяльності дитини та неможливістю її повноцінної реалізації. Соціальна депривація поглиблюється за рахунок тривалого перебування дитини в спеціальних стаціонарах, санаторіях, де обмежений соціальний досвід і спілкування здійснюється між такими ж дітьми. Наслідком цього є затримка розвитку соціальних і комунікативних навичок, формуються недостатньо адекватне уявлення про навколишній світ у хворої дитини.

Б. Захворювання очей, що супроводжуються стійким зниженням гостроти зору до 0,08 в кращому випадку очі, що бачать до 15 від точки фіксації у всіх напрямках [45].

Психічний розвиток дітей з дефектами зору в значній мірі залежить від часу виникнення патології і від часу початку спеціальної корекційної роботи, а дефекти психічного розвитку можуть бути компенсовані за рахунок раннього і широкого використання функцій зберігаючих аналізаторів.

Таку дитину можна охарактеризувати як боязку, малоконтактну. Тому бажано збагачувати чуттєвий і практичний досвід цих дітей,поступово включаючи його в коло здорових однолітків. У роботі з даною категорією дітей рекомендується також використовувати їх особливу чутливість до музики.

Предметом особливого занепокоєння для батьків дітей з порушеннями зору є труднощі просторового орієнтування дітей, внаслідок чого транспортна проблема стає однією з найважливіших. Вони постійно турбуються про те, як їхні діти зможуть долати цю проблему самостійно.

З іншого боку, у дітей з порушеннями зору часто формуються інфантильні і егоїстичні риси, особистісна незрілість, виявляється «емоційна глухота» до потреб близьких. Саме тому батьківсько-дитячі стосунки в родинах, які виховують дітей з порушеннями зору, також часто характеризуються як неадекватні (В.З. Деніскіна [34], Л.І. Солнцева [45]).

В. Онкологічні захворювання, до яких належать злоякісні пухлини 2 і 3 стадії пухлинного процесу після комбінованого або комплексного лікування, що включає радикальну операцію; не піддаються лікуванню, злоякісні новоутворення очей, печінки та інших органів.

Останнім часом кількість онкологічних хворих дітей збільшується досить швидко. Для цього існують різні причини: в нашій країні, наприклад, це пов'язують з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС; в інших країнах, наприклад у Королівстві Норвегія, провідним чинником, на думку керівника радіологічного госпіталю професора Ольснеса С., є «генетичне накопичення дефектів, викликаних багаторазовим перехресним схрещуванням спадкового матеріалу ...» [10].

При онкологічному захворюванні кризові ситуації можуть відновлюватися або перериватися більш-менш тривалими періодами стабілізації, під час якої проводиться реабілітація хворого. Особливості методів лікування в поєднанні з віковими і міжособистісними особливостями дитини ведуть до виникнення змін спочатку у фізичному, а потім і в її психічному стані [8].

Хотілося б також відзначити, що часто злоякісні пухлини призводять до летального результату. Це так само викликає певні труднощі у спілкуванні і наданні допомоги таким дітям.

Г. Поразки і захворювання органів слуху. За ступенем зниження слуху розрізняють глухих та слабочуючих. Серед глухих можна виділити також дві групи в залежності від наявності або відсутності у них мови. Кількість дітей з цим захворюванням відносно невелика, вони складають близько 2% всіх дітей з особливими потребами.