128998 (Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру), страница 6

Основні риси особистості – постійна готовність підкоритися голосу більшості, шаблонність, банальність, схильність до ходячої моралі, доброзвичайності, консерватизмові.

Він людина свого середовища. Його головне життєве правило – жити "як усі", думати "як усі", намагатися, щоб усе в нього було "як у всіх" - від одягу до світогляду. Під "усіма" мається на увазі - звичне безпосереднє оточення. Прагнучи завжди бути у відповідності зі своїм оточенням, він зовсім не може йому протистояти. У гарному оточенні це непогана людина і старанний працівник. Але, потрапивши в дурне середовище, він поступово засвоює всі його звичаї і звички, як би це ні суперечило всьому попередньому його житті і як би згубно не було. Конформність сполучається з разючою некритичністю. Усе, що говориться в звичному для нього оточенні - це і є істина. Захоплення цілком визначаються його групою і модою часу.

Консерватор по натурі, він у душі не любить нового, не любить змін, тому що не може до нього швидко пристосуватися. Важко освоюється в новій ситуації. Позитивне відношення до нового залишається в нього тільки на словах. На ділі він - віддає перевагу стабільному оточенню, раз і назавжди встановлений порядок. Нелюбов до нового в нього проривається назовні безпричинною злістю до чужинців. Це стосується як просто новачків у його групі, так і представника іншого середовища, іншої манери поводження, навіть іншої національності.

Його професійний рівень і успіх у роботі залежить ще від однієї якості. Він неініціативний. Він може досягати гарних результатів на роботі різної кваліфікації, на будь-якій сходинці соціальних сходів, аби робота, займана посада не вимагали постійної особистої ініціативи. Дуже дорожить своїм місцем у групі, сталістю оточення, не схильний змінювати зі своєї ініціативи одну групу на іншу. Переїзд на нове місце проживання, зміна школи для нього спочатку великий струс. Найважча психічна травма для нього – вигнання зі звичного кола спілкування [41,42-45].

2.2 Особливості сп’яніння при різних типах акцентуацій характеру у підлітків

Гіпертимні, циклоїдні і нестійкі підлітки досить легко починають випивати в компаніях. Відають перевагу неглибокій ступені сп'яніння з підйомом настрою, товариськістю, розвагами. Ейфорійне сп'яніння їм найбільше властиво [Личко А. Е., 1983]. Циклоїди в субдепресивній фазі частіше уникають спиртного. Алкоголь у цей період лише поглиблює депресію і не викликає релаксації [8,45].

Емоційно-лабільні підлітки не схильні до випивок. Випивають вони найчастіше під впливом групи однолітків. Для них характерно просте ейфорійне сп'яніння, але воно може ускладнюватися бурхливими вегетативними реакціями (блювотою, нудотою і т.п.), тому що толерантність нерідко невисока. Якщо ж прийомові алкоголю передують спад настрою, неприємності, тяжкі переживання, то реакція може бути двоякою, і яка з них наступить у той або інший момент, важко пророчити. В одних випадках зневіра змінюється пожвавленням, ейфорією, забуттям неприємностей, благодушністю, товариськістю. В інших випадках настає атипове депресивне сп'яніння, зі сльозами і голосіннями. Утім, від незначного приводу або без видимої причини один вид сп'яніння може перемінитися іншим.

При епілептоїдному типі акцентуації характеру частіше інших виникає атипове дисфоричне сп'яніння зі злостивістю, агресією, руйнівними діями, нанесенням побоїв іншим і самоушкодженнями, а також із грубою сексуальністю. Подібне сп'яніння зустрічається навіть при латентній акцентуації по епілептоїдному типу [Личко А. Е., 1983] на тлі цілком задовільної соціальної адаптації і бездоганної репутації серед старших (так називані гіперсоціальні епілептоїди). У епілептоїдних підлітків при перших же сп'яніннях може пробудитися потреба «пити до відключення». Надають перевагу горілці й іншім міцнім напоям.

У шизоїдів сп'яніння звичайне не викликає вираженої ейфорії, але атипове сп'яніння теж не характерне. Від невеликих доз алкоголю вони стають більш товариськими, контактними, здатні розкривати деякі зі своїх переживань. Алкоголь може в них ставати засобом «комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — вони випивають для того, щоб було легше вступити в контакт з однолітками.

Сенситивні підлітки частіше уникають спиртні напої. Сп'яніння в них нерідко бувають атиповими депресивними.

Істероїди в сп'янінні починають яскраво виявляти свою претензійність і демонстративність. Атипові істеричні сп'яніння найбільш характерні. У компаніях можуть намагатися довести усім свою витривалість до алкоголю, можливість «усіх перепити» і мимоволі досягають важких сп'янінь.

При конституціональних психопатіях картина сп'янінь також значною мірою залежить від типу, що може виявлятися ще більш чітко, чим при відповідних типах акцентуації характеру.

При органічних психопатіях толерантність до алкоголю звичайно знижена. Особливо вона невелика в нестійкого типу психопатій [Личко А. Е., 1983]. Від невеликої кількості випитого виникають погане самопочуття, повторні блювоти, головні болі, слізливість або гнівливість. Але, незважаючи на це, випивки схильні повторювати. При епилептоїдному типі органічних психопатій початкова толерантність вище, і частіше виникає атипове дисфоричне сп'яніння. Подібні особливості сп'янінь описані при дебільності в підлітків [Буторина Н. Е., 1982].

Від малих доз алкоголю (до 20 м абсолютного спирту) сп'яніння в підлітків може виникати або у випадку низької толерантності, зв'язаної, наприклад, з резидуальною органічною поразкою головного мозку, захворюваннями печінки, конституціональними особливостями, або під впливом таких причин (спекота, загоряння на сонці, спеціальна добавка у спиртне транквілізаторів).

Для визначення відношення підлітків до алкоголізації користуються методами інтерв'ю, анкетування або непрямої оцінки. Прикладом останньої може служити шкала психологічної схильності до алкоголізації пато-характерологічного діагностичного опитувальника (ПДО) для підлітків [Іванов Н. Я., Личко А. Е., 1981] [44]. Відкрите інтерв'ю у частини підлітків не розташовує до відвертості. При анонімному анкетуванні можливо також перекручування щирого відношення — перебільшення своєї алкоголізації з бешкетництва або бравади, тому що з досвіду психологічних досліджень відомо, що анонімність може підштовхувати до них деяких підлітків.

Тип акцентуації характеру і тип психопатії впливають, на мотивацію вживання алкоголю, як первісну, так і наступну регулярну [Личко А. Е., 1985].

При нестійкому типі мотивом служить пошук легких розваг, задоволення, бездумного проводження часу, тому віддаються переваги неглибоким ейфоризуючим ступеням сп'яніння і вино звичайне залучає більше, ніж горілка й інші міцні напої. Мотивуванням переваги служить довід, що «горілка — несмачна» або набагато рідше більш точний — «горілка занадто швидко валить». Пошук веселого проводження часу у своїй компанії легко стає причиною частих випивок.

При гіпертимній акцентуації спонукальними мотивами нерідко стають неробство, відсутність занять, здатних викликати інтерес, неможливість дати вихід киплячої енергії (випивки «від чогось робити»). До цього можуть додатися бравада перед однолітками і постійним бажанням лідирувати в їхніх компаніях.

При епілептоїдній акцентуації сп'яніння звичайно не дають легкої і приємної ейфорії або воно буває скороминущим. При гарній соціальній адаптації так називані гіперсоціальні епілептоїди можуть не тільки утримуватися від випивок, але і виступати в ролі войовничих "непитущих, користуватися прихильним заохоченням вихователів, але на ділі, викликаючи в однолітків ворожість, аж ніяк не сприяють антиалкогольним установкам. Мотивом перших випивок може стати бажання «розрядитися» — вилити на інших і навіть на самого себе злість, що нагромадилася. Суб'єктивне відчуття «полегшення» провокує надалі прагнення напиватися до «відключення» (до «отруба» на сленгу делінквентних підлітків). У підсумку швидко виникає психічна залежність, що стає причиною пияцтва епілептоїдних підлітків.

При істероїдній акцентуації її головні риси — претензійність і демонстративність, спрага уваги до себе з боку однолітків, виділитися в «своїй» групі — виявляються ведучим мотивом початку алкоголізації. Виступає схильність перебільшувати ступінь сп'яніння і кількість випитого, з'являтися нетверезим у громадських місцях, перед рідними і знайомими. У компанії однолітків під час випивок претендують на здатність «усіх перепити». Але в міру повторення випивок усе більш важливим стає мотив релаксації—«забути» про неприємності, потішити себе мріями про виконання незбутніх бажань.

При акцентуації по емоційно-лабільному типу найважливішим мотивом перших випивок звичайно служить пошук емоційних контактів у компанії однолітків, спрага доброзичливого теплого відношення, «розуміння» своїх переживань приятелями. Особливо сильним цей стимул стає у випадку емоційного відкидання в родині. В міру повторення випивок більш чітко виступає бажання підняти настрій, отрешиться від неприємностей, повеселитися. У силу цього досить високим стає ризик психічної залежності [Строгонов Ю. А., 1983].

Циклоїди звичайно схильні до випивок тільки в періоди підйому настрою, коли вони поводяться як гіпертими. У субдепресивних фазах алкоголь звичайно не підвищує настрою, частіше навіть сп'яніння протікають по депресивному типу, і тому прийом алкоголю для купировання депресій не типовий.

Для шизоїдів найбільш важливий мотив випивок — використання алкоголю як своєрідного «комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — способу полегшення контактів з однолітками, особливо неформальних, емоційних, для усунення почуття незручності і боязкості. Тому невеликі дози алкоголю можуть уживатися поодинці, перед ситуацією, коли потрібно виявити товариськість.

Конформний тип акцентуації припускає легке засвоєння алкогольних стереотипів найближчого оточення. Серед приятелів треба бути, «як усі», не відставати від інших і не виділятися.

Сенситивним і психастенічним підліткам випивки в підлітковому віці взагалі не властиві. Навіть у питущій родині або оточені ровесниками, що випивають, вони не виявляють тяжіння до алкоголю.

На закінчення можна привести найбільш часті оцінки свого відношення до спиртних напоїв у підлітків при різних типах акцентуації характеру, судячи з даних обстеження за допомогою ПДО [Іванов Н. Я., Личко А. Е., 1981].

Мотивування випивок у гіпертима відверто близька до щирого мотиву, у той час як нестійкі щирий мотив не розкривають. Мотивування циклоїдів виявляється в відхиленні залежності бажання випити від настрою (алкоголь, дійсно, не купирує у них субдепресію), але також відхиляється і відраза до алкоголю взагалі. У період підйому його дійсно немає. З цим же періодом, видимо, зв'язане твердження, що, випивши, особливо яскраво сприймають навколишній світ. Емоційно-лабільні підлітки також підкреслюють відсутність відрази до алкоголю, але ще більш не бачать у себе конформності у відношенні випивок. Сенситивні підлітки не ховають своєї відрази до алкоголю, затверджують, що випивки суперечать їх принципам і відкидають них у «веселих» компаніях — їхнє мотивування, імовірно, близьке до щирої мотивації, хоча і не цілком її розкриває. Психастеніки більш схильні посилатися на „тверезі” принципи або на погане самопочуття від випивок. Шизоїди також охоче вказують на ті ж принципи, але мотивів випивок не розкривають. Конформні підлітки відзначають своє бажання — не порушувати компанію.

Таким чином, ми дійшли висновку, що при різних типах акцентуацій характеру підлітки по різному відносяться до спиртних напоїв і мають різну мотивацію вживання алкоголю. В один і той же час одні типи акцентуантов виявляють схильність до вживання алкоголю і сп’янінню, а інші такої схильності не мають.

2.3 Психологічна профілактика схильності до алкоголю і психокорекційна робота з підлітками

Прогресуюча тенденція безупинного зростання різних проявів девіантної поведінки молоді, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством такі основні завдання, як пошук форм, методів і технологій роботи з такою молоддю, концентрація зусиль, спрямованих як на реабілітацію, так і на попередження відхилень від соціальних норм. Тобто усунення умов, які прямо чи опосередковано негативно впливають на вчинки та дії, з одного боку, і відповідна робота з молоддю - з іншого. Тому в науці і практиці одержали широке поширення дві основні технології роботи з учнівською молоддю з девіантною поведінкою - профілактична і реабілітаційна.

Профілактика - це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду відхилення в поведінці людини [49].

Під профілактикою розуміють насамперед науково обґрунтовані і вчасно здійснені дії, спрямовані на:

запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних обставин, які сприяють прояву девіантної поведінки;

збереження і підтримку нормального рівня життя і здоров'я людини;

сприяння в досягненні соціально значущих цілей;