118076 (Празька весна та "Ніжна революція" як основні чинники краху комуністичної системи в Чехословаччині), страница 8

Вечорами молодь збиралася в театрах, кінотеатрах, в конференц-залах і обговорювала ситуацію в країні. Як і в Празі, до молоді приєднувалася частина робітників, службовців, скрізь активну участь у виступах брали учасники подій 1968 року. Виступи носили політичний характер. Розправу над студентами рішуче засуджували не лише молодіжні організації - Соціалістичний Союз молоді, Союз студентів, але і цілий ряд політичних партій. Спеціальну постанову з цього питання винесла Чехословацька соціалістична партія.

Описуючи хід студентських демонстрацій, кореспондент «Правди» відзначав, що на плакатах і у виступах звучали вимоги, провести вільні вибори: впровадити в практику життя політичний плюралізм; правдиво інформувати громадян про становище в країні; визначити новий курс зовнішньої політики. Повсюдно, - пише кореспондент, який бачив ці демонстрації, - населення виявляло незадоволення політикою уряду. Демонстранти закликали власті до відкритого діалогу, вимагати прискорити реформи, поглиблювати демократизацію. Кореспондент «Правди» С.Вторушин писав у ті дні, що в Чехословаччині завирувало кожне місто і село; кожен майдан, кожне перехрестя заповнювалося демонстрантами. «На окремі мітинги, - писав спеціальний кореспондент, - збиралися по кілька сот тисяч чоловік». Це - яскраве свідчення мирного народного руху, розпочатого студентами.

Ситуація, яка склалася в країні, стала предметом обговорення на екстреному спільному засіданні Федерального уряду і уряду Чехії. На жаль, уряд не дав принципової оцінки подіям 17 листопада 1989 року. Вимоги демонстрантів і мітингуючих були сприйняті однобічно, лише стосовно поглиблення реформ. Тому опубліковане спільне рішення урядів нікого не задовольняло. В ньому зазначалося, що перебудова є складним процесом і вимагає підтримки з боку всього населення країни, в тому числі і молоді. Уряди виявили схвильованість з приводу того, що частина молоді продемонструвала незадоволення, виступила проти уряду, виказавши цим самим недовіру соціалізму. А така позиція вигідна лише противникам народної влади.

Федеральний і чеський уряди висловили сподівання, що всі питання можна розв'язати політичним шляхом, а не протистоянням. Уряд Чехії закликав студентів припинити виступи і розпочати навчання. Справу про конфлікт на майдані св.Вацлава було передано прокуратурі Чехословаччини для розслідування і покарання винуватців⁶⁹ .

Питання про становище в Празі, в усій Чехії 21 листопада 1989 року обговорив пленум Празького МК КПЧ. Учасники пленуму також однобічно розцінили ситуацію в країні. Вони бачили студентські виступи, але не зрозуміли причин, що викликали їх. Учасники пленуму закликали молодь, все населення припинити страйки, сісти за парти і вчитися, а всі назрілі проблеми уряд розв'яже політичними методами дій. Діалог не можна вести на вулиці, а для вирішення проблем потрібно зібратися за «круглим столом». Але страйки продовжувалися. Центром політичної боротьби залишався майдан св.Вацлава в Празі. 23 листопада 1989 року тут зібрався найбільший мітинг - близько 300 тисяч чоловік. Не лише майдан, але й усі вулиці, які приля­гати до нього, були зайняті мітингуючими⁷⁰. Крім студентів, сюди прийшли представники майже усіх заводів столиці. Над головами мітингуючих майоріли сотні лозунгів з вимогами демократії, справед­ливості для усіх, вільних виборів до всіх органів влади. Кореспондент «Правди» повідомляв з Праги, що він не бачив антисоціалістичних лозунгів. Дійсно, всі газети відмічали, що антисоціалістичних лозунгів на демонстраціях не було. Це факт. Але вимоги, які висували демонстранти, могли бути здійснені лише за умови глибокого, всебічного реформування соціалізму. І головною вимогою була вимога створення нового уряду, позбавлення КПЧ керівної ролі.

На мітингу в Празі 23 листопада обговорювалося одне важливе питання - проведення 27 листопада 1989 року двогодинного загального політичного страйку. Виступаючий на мітингу робітник заводу ЧКД заявив, що цю ідею підтримали більше 500 колективів Праги.

Наступного дня, 24 листопада 1989 року, на майдані св.Вацлава знов зібрався мітинг. Газета «Правда» справедливо відзначала, що після 17 листопада 1989 року молодь, а згодом і доросле населення, не покидали майдану. Одні йшли для перепочинку, інші приходили їм на зміну. КПЧ і уряд Чехословаччини втратили контроль над ходом подій, відставали від розвитку ситуації⁷¹. Десятки тисяч пражан, уже не лише студенти, але й дорослі, робітники і службовці, вимагали перебудови і демократизації. Серед виступаючих був О.Дубчек, секретар соціалістичної партії Я.Машек, керівник Громадянського форуму В.Гавел. О.Дубчек зокрема сказав, що події 1989 року поглиблюють програму оновлення суспільства, висунуту в 1968 році. Він вважав, що молодь діє активно, а все населення підтримує її. В.Гавел, виступаючи на мітингу, заявив, що ГФ готовий іти на переговори з урядом. Підготовка до зустрічі уже почалася.

Рух протесту проти розправи над празькими студентами охопив і Словаччину. Специфікою подій в Словаччині було те, що опозиція не мала такого впливу і такої організованості, як в Чехії. Перші студентські мітинги в Братиславі, Трнаві, Кошицях, Пряшеві, Банській Бистриці пройшли уже 18-20 листопада. Студенти ряду вузів страйкували і постійно перебували на майданах, а в окремих вузах заняття продовж) палися, хоч відсутність студентів була досить значною Щовечора студенти словацьких вузів збиралися в театрах, кінотеатрах, у великих конференц-залах, спортзалах і обговорювали становище в країні. У мітингах і зборах, крім студентів, брали участь різні прошарки місцевого населення, представники різних політичних сил. громадських організацій.

Серед виступаючих були й учасники подій І968 року. Особливо популярними були виступи керівників "Празької Весни» - О.Дубчека. активістів руху - М.Кусего. І І. Когута та ін Оратори горили про те, що “осінь 1989 року продовжить весну 1968 року"

Скрізь схвалювалися рішення засудити криваву розправу над празькими студентами, засуджували і лад. за якого подібне може трапитися. Особливо багато нарікань було на те, що не проводяться реформи, буксує процес демократизації. На мітингах обирали активістів, яких направляли в різні ключки Словаччини для організації руху oпopv властям.

Уже під вечір, 18 листопада 1989 року, в конференц-залі Братиславського університету зібралися активісти студентських організацій, щоб створити єдиний орган керівництва рухом. Одні пропонували піти шляхом пражан і створити в Словаччині Громадянський форум. Більшість виступаючих відхилили дану пропозицію і висловили думку, що не слід копіювати Чехію Усі зійшлися на тому, що єдина організація для керівництва рухом потрібна, що вона має діяти спільно з Громадянським форумом, але повинна мати власну специфіку як щодо форми побудови, так і щодо програми.

Після тривалого обговорення даного питання було прийнято рішення створити в Братиславі з представників усіх верств населення та усіх опозиційних груп громадсько-політичну організацію «Громадськість проти насиллям (ГПН) як орган керівництва народним рухом До складу організації увійшов 21 чоловік, серед яких активісти руху -Ф.Гал. М.Жак М.Шінечка. О.Растер. робітник М.Цап. сторож Я.Будай. драматург Л.Сопко, архітектор М.Філіргова⁷². Збори доручили керівництву ГНП направити представників в усі значні міста Словаччини, скрізь створювати подібні організації, очолювати рух протесту на місцях, протягом тижня підготувати програму дій. Недоліком було те. що до складу ГПН входили лише словаки і чехи. Тут не були представлені угорці, українці, інші національності, що звужувало національну базу руху.

Важливі події в Братиславі та в інших студентських центрах Словаччини відбулися 21-22 листопада 1989 року. З Праги в Словаччину прибули активісти ГФ для налагодження безпосередніх контактів і обговорення плану спільних дій. У Братиславі роботу проводив член керівництва ГФ П.Заяць. Він у подробицях розповів братиславському активу про події 17 листопада 1989 року в Празі, вказав на те. що ряд газет, зокрема орган КПЧ «Руде право», орган КПС «Правда» необ’єктивно оцінювали події. Вони не розповіли правду про кровопролиття на майдані св.Вацлава. і закликав розповідати народу правду, привізши з цією метою відповідний агітаційний матеріал. Ряд активістів ГФ було направлено в Трнаву, Банську Бистрицю, Кошице та в інші студентські центри.

Досить активно розгорталися події серед студентства Східної Словаччини. Сюди прибули кілька представників ГФ - з Праги і ГПН - з Братислави і проводили пропагандистську роботу в Кошицях і Пряшеві. Під їх впливом 21 листопада студенти східнословацьких вузів оголосили страйк, створили страйковий комітет, який керував рухом. Замість занять студенти збиралися в конференц-залах, спортзалах і організовував дискусії навколо питань перебудови і демократизації. Медики обговорювали зміни до Конституції Чехословаччини і вимагали зняти четверту статтю про керівну роль КПЧ та удосконалити федеральний устрій країни, щоб Чехія і Словаччина були дійсно рівноправними.⁷³. Студенти технічного інституту обговорювали ситуацію в Чехословаччині після 17 листопада 1989 року. Всі рішуче засудили розправу над празькими студентами і схвалили програму Громадянського форуму: Під вечір в Кошицях була проведена демонстрація перед ректоратом університету.

17 листопада приєднатися і студенти факультетів у Пряшеві. Сюди прибули також представники з Праги і Братислави і виступили перед студентами, які зібралися в конференц-залі філософського факультету. Мітинг проходив дуже бурхливо. Усі хотіли висловитися, усі засуджували розправу над празькими студентами. Учасники мітингу схвалили програму дій: вести боротьбу спільно з усіма студентами Чехословаччини за демократизацію та поглиблення перебудови. Студенти Пряшева обурилися тим, що про події в Празі вони довідалися не з засобів масової інформації Чехословаччини, а з передач “Голосу Америки”.

Мітинг і демонстрації відбулися і в інших містах Східної Словаччини - в Міхаловцях, Гуменному, Бардійові, у яких брати участь переважно учні середніх спеціальних закладів. Східнословацька преса констатувала, що «неспокій серед студентів» викликали празькі посланці. Газета називала їх емісарами Праги і засудила їх дії. Це свідчило про те, що редакції газет все ще не розуміли, які події розгортаються в Чехословаччині.

На 25 листопада 1989 року була підготовлена програма ГПН, яка складалася з дванадцяти пунктів. В основі програми словаків були ті ж положення, що і в програмі Громадянського форуму в Чехії: скасування 4 статті Конституції про керівну роль КПЧ і зміна всього статуту партії, надання повних політичних прав трудящим (свобода друку; зборів, демонстрацій, спілок), деідеологізація армії, органів правосуддя, учбових закладів і установ культури, створення правової держави, проголошення рівноправними всіх форм власності, збереження права соціального захисту⁷⁴. Словаки включили в програму і ряд інших вимог, які мали національний характер - це перетворення Словацької Національної Ради в справжній парламент, в якому були б представлені усі політичні партії та верстви населення, реформування федерального устрою з метою одержання Словаччиною дійсної рівноправності з Чехією, забезпечення рівноправності усім громадським організаціям. Під час обговорення програми чехи активно підтримували національні вимоги словаків. Схвалення програми ще більше активізувало широкий рух в Словаччині.

Важливим у розвитку подій був двогодинний страйк, призначений на 27 листопада 1989 року. Для підготовки і керівництва страйком було створено з представників різних партій і громадських організацій Центральний страйковий комітет. Ставлення до страйку було неоднозначним. Уряд виступав проти, пропонував обговорити всі проблеми за «круглим столом». Громадянський форум, сотні трудових колективів виступали за проведення страйку. І страйк відбувся.

Центром подій знов стала Прага. Опівдні, в центрі столиці, зібрався мітинг. Прибуло близько 250 тисяч чоловік. О 12-й годині загули заводські сирени, задзвонили дзвони, зупинилися поїзди. Почався загальний страйк. Він тривав до 14-ої години і по всій країні пройшов організовано⁷⁵.

На майдані св.Вацлава тим часом тривав мітинг. Виступали керівники ГФ. представники заводів, учні, митці. Усі вимагали проведення глибоких реформ, які «відкриють новий, вільний і демократичний шлях розвитку чехословацької історії». Преса справедливо відмічала, що мітинги і страйки 27 листопада - це вже не просто виступи студентів, а боротьба всього населення проти тоталітарної системи, проти диктатури КПЧ, проти всього віджилого, що заважає успішному рухові вперед.

Мітинг і страйки організовано пройшли в Брно. Малій Остраві. Оломоуці та в інших містах. У Брно на мітингу зібралося близько 50 тисяч чоловік, в Оломоуці - понад 30 тисяч. Малій Остраві - 25 тисяч. Учасники мітингів схвалювали програму дій ГФ. засуджували політику уряду, який ізолювався від мас. не реагує на їх запит, наказує органам безпеки придушувати рухопозиції.

Організовано проходили виступи населення 27 листопада в Словаччині. У Братиславі студенти, робітники, службовці зібралися на майдані Словацького народного повстання - всього близько 50 тисяч чоловік. Усі учасники мітингу трималися за руки, символізуючи тим самим єдність народу в боротьбі за свої права. Оратори критикували політику КПЧ, уряду Чехословаччини, вимагали проведення реформ, здійснення програми ГФ і ГПН. Висловлювалася думка про те, щоб новий демократичний уряд, створений на плюралістичній основі, негайно вирішив усі проблеми, які стоять перед чехословацьким суспільством. Мітинг проходив мирно, всі висловлювали думку, що вимог потрібно добиватися тільки мирними засобами. Окремі оратори закликали до насилля, але всі засуджували їх. Насилля - не наш метод дій. - заявляли виступаючі. У цей же день майже на всіх підприємствах Братислави, в торгових установах, на транспорті пройшов двогодинний страйк.

Організовано відбувалися мітинг і загальний страйк у Кошицях. Студенти трьох вузів, представники промислових підприємств, будов, службовці установ зібралися перед бібліотекою з вимогами демократизації, перебудови. До учасників мітингу звернулися представники ГФ і ГПН. Закликали боротися за здійснення програми двох організацій. Виступаючі заявляли, що населення протестує не проти соціалізму, а вимагає його вдосконалення. На багатьох транспарантах було написано: «Ми за демократичний соціалізм!». «Демократичні права і свободу - усім народам!» З 12-ої до 14-ої години на всіх підприємствах роботи були припинені.