115785 (Покращення фізичної підготовленості у дітей молодшого шкільного віку шляхом збільшення обсягу рухової активності), страница 3

При використанні такого підходу, випадає стан передхвороби, в якому захворювання як такого ще немає, але компенсаторні можливості організму вже знизились і з’являються ще об’єктивно не відчутні зміни на функціональному і біохімічному рівнях. Це і є “перехідний" стан між здоров’ям і хворобою, що називається “третім станом". У “третьому" стані можуть бути люди, які не тільки перебувають у специфічному психофізичному статусі (наприклад, передродовий або післяродовий період, клімакс та ін.), але і ті, що систематично вживають алкоголь, палять або ведуть антигігієнічний спосіб життя.

Уявлення американського вченого Генрі Сигериста, опубліковані у 1941 році, поклали початок новому, сучасному періоду розуміння здоров’я. У 1948 році, спираючись на роботи Г. Сигериста, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) погодила таке означення здоров’я: “Здоров’я - це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад". Це означення цінне своєю методологічною спрямованістю - розривом із загальнопоширеними уявленнями, існуючими не лише в медицині, а й у суспільстві протягом усієї попередньої історії.

Разом із тим неважко помітити, що конструктивна частина означення вкрай неконкретна. Благополуччя, з яким пов’язано здоров’я у цьому означенні, є чисто суб’єктивно існуючим звичайним терміном, в одному ряду з яким можуть бути поставлені такі терміни, як щастя, достаток, задоволеність і т. ін.

На думку Г.Л. Апанасенка [4], в основі здоров’я лежить життєздатність індивідуума, рівень якої може бути кількісно визначений.

Показниками здоров’я можуть бути кількісно визначені наступні 5 ознак:

Рівень і гармонійність фізичного розвитку.

Функціональний стан організму (його резервні можливості, і, перш за все, можливості серцево-судинної системи).

Рівень імунного захисту.

Наявність будь-якого дефекту розвитку чи захворювання.

Рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних настанов.

Т.Ю. Круцевич [34] відмічає, що в основі структури здоров’я знаходиться стабільність гомеостазу і саморегуляції організму.

Інтегральним показником фізичного здоров’я є рівень фізичного стану, що характеризується нормальним станом фізіологічних функцій організму і їх резервними можливостями, які змінюються впродовж життя [8, 24]. Збільшення або зменшення цих резервів пов’язане з віковими й генетичними особливостями організму, способом та умовами життєдіяльності індивідуума. Згідно концепції фізичного здоров’я, найвагомішим фактором стає величина аеробних можливостей організму, від якої залежить життєдіяльність, захворюваність і тривалість життя. У сучасній літературі немає однозначного підходу до характеристики фізичного стану людини. Окремі автори визначають поняття “фізичний стан", як рівень аеробної продуктивності в умовах фізичного навантаження (PWC₁₇₀) [40, 34, 48, 51]. Інші - характеризують фізичний стан як сукупність взаємопов’язаних факторів: фізична працездатність, функціональний стан органів і систем, вік, стать, фізичний розвиток, фізична підготовленість [53, 56, 60]. Проте автори єдині в тому, що для оцінювання фізичного стану школярів необхідні антропометричні та функціональні показники, а також дані тестування ряду фізичних якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості, гнучкості. У науково-літературних джерелах подається така їх характеристика: швидкість - це можливості людини виконувати рухові дії у мінімальних умовах за певний відрізок часу; сила - це можливість людини виконувати дію з певним м’язовим напруженням; витривалість - це можливість людини до тривалого виконання діяльності без зниження її ефективності; спритність - це можливість людини швидко опановувати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно з вимогами обставин, що змінюються; гнучкість - це властивості тілесної структури, які визначають параметри амплітуди рухових ланок тіла.

Дослідження фізичного стану учнів дозволяє зробити порівняльний аналіз абсолютних показників, пізнати закономірність становлення організму, визначити оптимальні фізичні навантаження, скласти індивідуальні програми оздоровчого тренування, визначити ефективність занять на основі умов самоконтролю. Тільки за умови широкого і комплексного дослідження фізичного стану школярів можна науково обґрунтувати методику оптимізації фізичного виховання.

Висновки до 1-го розділу

1. Аналіз наукової та методичної літератури показав, що існують суперечливі підходи відносно до побудови навчального процесу з фізичного виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школи та розвитку фізичних якостей у дітей цього віку.

2. Статистичні дані захворюваності дітей свідчать про тенденцію погіршення стану їх здоров’я. Причинами тому є нераціональне харчування, загальне перевантаження учнів навчальними заняттями, недостатня рухова активність, низька ефективність навчально-виховного процесу з фізичного виховання та позаурочної фізкультурно-оздоровчої роботи, а також недостатня популярність здорового способу життя серед населення України.

3. У сучасних умовах спостерігається зниження стану здоров’я дітей. Серед найбільш виражених захворювань домінують хвороби органів дихання, нервової системи, вроджені аномалії. Серед причин такого стану особливе місце займає забруднення навколишнього середовища, незбалансоване харчування, шкідливі звички батьків, недостатня рухова активність.

4. Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу.

Розділ ІІ. Завдання, методи та організація дослідження

2.1 Завдання та методи дослідження

Мета нашої роботи полягала у розробці та апробуванні різних рухових режимів оздоровчого впливу на фізичний стан молодших школярів, які проживають у сільській місцевості і реалізовувалась у системі таких завдань:

1. Узагальнити теоретичний і практичний досвід з проблем управління руховою активністю молодших школярів.

2. Проаналізувати фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку та визначити рівень їх фізичної підготовленості.

3. Дослідити вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років.

4. Розробити організаційно-методичні рекомендації для вдосконалення методики розвитку фізичних якостей учнів молодшого шкільного віку.

Для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи: теоретичні дослідження (вивчення педагогічної, науково-методичної, психологічної літератури з розвитку фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років); педагогічні спостереження; антропометричні методи; тестування рівня фізичної підготовленості; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої середньої школи І - ІІІ ступеня смт Новий Яричів Львівської області. Всього в експерименті взяло участь 67 школярів молодших класів.

Моделями рухових режимів були: 3 уроки фізичної культури на тиждень. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні.

Програма педагогічного експерименту включала:

огляд літературних джерел з проблеми дослідження;

визначення рівня фізичної підготовленості учнів обох груп на початку та в кінці навчального року;

розробку програми розвитку фізичних якостей учнів;

розробку методики комплексного розвитку фізичних якостей учнів експериментальної групи;

проведення констатуючого експерименту;

опрацювання отриманих результатів.

Програму дослідження умовно було поділено на 3 етапи. На першому етапі (травень - вересень) було визначено тему дослідження, проведено літературний огляд.

На другому етапі (вересень - жовтень 2008 р) проведено дослідження рівня фізичного розвитку учнів молодших класів. Фізичний розвиток визначався на основі таких показників:

1) вага визначалася шляхом зважування на медичних вагах (кг) з точністю до 50 г;

2) зріст вимірювався ростоміром (см), згідно загальноприйнятої методики, з точністю до 0,5 см;

3) окружність грудної клітки вимірювалася сантиметровою стрічкою (см), згідно загальноприйнятої методики.

Було також розроблено програму експерименту. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні. За розробленою методикою та участю в констатуючому експерименті було створено 2 групи школярів - контрольна і експериментальна.

Третій етап включав проведення власне констатуючого експерименту, який включав складання державних тестів на початку та в кінці навчального року. В експериментальних групах заняття проводилися за експериментальною програмою (жовтень 2008 р. - травень 2009 р). Порівнювався аналіз результатів фізичної підготовленості учнів молодших класів з нормативними вимогами державної системи оцінювання фізичної підготовленості.

Програма експерименту

В основу експериментальної методики було покладено:

Для розвитку витривалості: тривалий біг у рівномірному та перемінному темпах при частоті серцевих скорочень від 160 до 170 уд/хв в залежності від віку, стану фізичної підготовленості та здоров’я учнів; спеціально підібрані фізичні вправи; біг по смузі перешкод від 1 до 4 хвилин в залежності від віку і фізичної підготовленості; естафети та рухливі ігри; участь у змаганнях осінньої та весняної спартакіади з легкоатлетичного багатоборства.

Для розвитку силових якостей: виконання спеціального підібраних вправ методом колового тренування, включення до програми занять елементів спортивної боротьби, естафети і рухливі ігри, а також обов’язкова участь у змаганнях зимової спартакіади з силового багатоборства.

В залежності від рівня підготовленості учнів фізичне навантаження на уроках регулювалось: довжиною дистанції, швидкістю бігу, кількістю повторень виконання вправ, системою дихання.

Початкова дистанція бігу на початок навчального року визначалась в залежності від віку і фізичної підготовленості учнів, від 500 до 1000 метрів.

На початку проведення експерименту за основу бралось 50 відсотків від максимального, тобто завдання уроків виконувалось в режимі помірної інтенсивності при частоті серцевих скорочень від 130 до 150 уд/хв. Це давало найкращу можливість здійснювати необхідну взаємодію між функціональною діяльністю серцево-судинної, дихальної систем та рухового апарата. Час виконання роботи в цій зоні коливався в середньому від 12 до 16 хв в залежності від віку.

Окрім того, протягом експерименту фіксувалась активність дітей у плані відвідування ними різноманітних фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів у позаурочний час, успішності навчання школярів, кількість пропущених по хворобі навчальних днів, структура захворювань. Обробка результатів дослідження проводилася методом математичної статистики.

Розділ ІІІ. взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Різноманітні морфофункціональні можливості організму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексі визначаються, як фізичний розвиток.