115588 (Освіта в Японії)

Міністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

ім. С. Дем’янчука

Інститут педагогічної освіти

Кафедра педагогіки

Реферат з

порівняльної педагогіки

на тему:

«Освіта в Японії.»

м. Рівне 2008 рік

Освіта в Японії.

Курс шкільного навчання в Японії займає 12 років і половина його доводиться на початкову школу через виняткову складність і трудомісткість вивчення рідної мови. Учні повинні засвоїти 1850 ієрогліфів - мінімум, встановлений міністерством освіти (але навіть для читання книг і газет вимагається знати набагато більше - до 3 тисяч). Половиною цього ієрогліфічного мінімуму потрібно оволодіти вже в молодших класах. До того ж кожний з ієрогліфів має декілька варіантів читання і вимови.

Крім ієрогліфів, в японській мові вживаються дві буквені складові азбуки по 48 знаків кожна, а також латинський алфавіт. Чималих зусиль вимагає і вивчення історії своєї країни. Адже в Японії до цього дня офіційне літочислення ведеться не по європейському календарю, а по роках правління імператорів. Ці назви умовних історичних епох позначаються ієрогліфами, нерідко архаїчними, які також треба заучити. За шість років життєрадісні здоров'яки встигають сильно змінити.

Щодня після занять в звичайній школі діти знов відправляються вчитися, але тепер уже в іншу, необов'язкову школу, але украй необхідну для переходу на наступний ступінь середньої школи і в університет.

Ці школи називаються "дзюку", в перекладі - "школа майстерності", але правильніше б сказати - "школа репетиторства". Там спеціально найняті вчителі ще раз пояснюють дітям те, що вже було сказане в школі вдень, додаючи до цих знань нові, якими можна блиснути на іспиті.

Перші "дзюку" з'явилися в Токіо в XVII столітті. Їх відкривали майстри живопису, традиційної каліграфії, мистецтва володіння мечем. В кожній з них навчалося декілька дворянських хлопців, і заняття проходили спокійно, в споглядальному східному дусі.

Нинішні школи репетиторства позбавлені від перенаселеності державних шкіл (де в одному класі займаються до 40-45 учнів), від казенщини і відчуженості у відносинах між школярами і вчителями. І якщо раніше навчання в "дзюку" було потрібне для вступу лише до найкращих університетів і шкіл, то тепер необхідна і для зарахування в рядові.

В "дзюку" займаються учні від трьох до вісімнадцяти років, їх відвідує одна шоста частина молодших школярів, половина середніх і майже всі старші.

Навіть якщо б місячна оплата відвідин "дзюку" була вищою нинішній - близько 20 тисяч ієн при середній зарплаті 300 тисяч, - то батьки без гомону зносили б і її: тут не прийнято жаліти гроші на навчання дітей, і такий спосіб вкладення капіталу вважається найнадійнішим.

Річний дохід всіх "дзюку" складає немислиму суму в трильйон ієн, зіставну з витратами країни на військові потреби. Подібної системи в світі немає.

Учбовий рік в Японії - самий, напевно, довгий: 240 днів. І не дивлячись на це, викладачі задають на будинок стільки, що старшокласники вимушені сидіти над підручниками ще по 5-6 годин в день. Ухилитися неможливо. Пильні батьки, охоплені маніакальним прагненням визначити своїх дітей в університети, неодмінно престижні, не дозволять чадам піднятися з-за столу, поки вся домашня робота не буде виконана.

Спробувати ввести японських матерів в оману - даремна праця. Вони не гірше за самих школярів знають, що і скільки задано на будинок, і не гірше за вчителів можуть визначити, повністю і чи правильно вирішена задача по фізиці або визубрений параграф з курсу географії. Нинішніх мам недаремно прозвали "кеику мама" - "мама, одержима освітою". Така мама не зупиниться перед тим, щоб піти в школу, коли захворіла дитина, сісти за його парту і дослівно записати пояснення вчителів по всіх предметах. Удома вона примусить дитину вивчити все "напам'ять".

Японські сім'ї живуть тісно. Батьки з їх розмовами, телевізор, метушня братів або сестер заважають заучувати напам'ять. Вихід з ситуації був знайдений дивно прагматичний і нелюдяний. Промисловість випустила розбірні дерев'яні ящики в зростання сидячої людини з партою і електричною лампою всередині - отакі наглухо ізольовані від зовнішнього світу одиночні камери. Відмикається тільки зовні: не визубрив - не вийдеш.

В країні крім державних шкіл діє неширока сіть приватних, в яких взагалі немає перевідних іспитів від першого класу до останнього, і батьки, охочі уберегти своїх дітей від стресів і перевантажень, можуть віддавати їх туди. Проте мало хто користується послугами цих шкіл, більшість вважає за краще з малих літ кидати дітей в пучину конкурентної боротьби. Адже в японському суспільстві цінують тільки ділові якості людини, виховані працею, і ніщо інше - ні завірення у відданості загальній справі, ні догоджання начальству, ні телефонний дзвінок міністра - не в силах змінити цей стереотип.

Японські школярі не вчаться, а учать. Саме учать: історичні факти - все підряд по хронологічній таблиці; англійські слова - по словнику, сторінка за сторінкою; назви станцій на головних залізничних магістралях - по розкладу потягів: маршрут за маршрутом. На екзамені з історії Японії необхідно знати хронологію подій, імена імператорів, предводителів повстань. Але не дай Бог висловити власні припущення про причини цього повстання - екзаменатори провалять абітурієнта, їм потрібен старанний, поступливий і обов'язково дисциплінований учень, покірно виконуючий завдання.

Інша справа - блиснути на екзамені з філософії, цитуючи напам'ять праці філософів, наприклад Канта. І не важливо, що ви нічого не розумієте з написаного в "Критиці чистого розуму", головне, що ви без запинки декламуєте: "В метафізичній дедукції апріорне походження категорій взагалі було доведено їх повним збігом із загальними логічними функціями мислення".

В 1985 році проводився опит серед школярів. Виявилося, що 60 відсотків з них ніколи не чистили для себе навіть яблука, не приготували вечерю і не накрили на стіл. Вони зубрять по 10 годин в доба. За найскромнішими підрахунками, 200 тисяч маленьких японців ненавидять школу. 30 тисяч з них навіть відмовляються в неї ходити. Зараз ситуація змінилася не набагато.

Навчання в японській школі - це невпинна праця. Тільки він допоможе краще за конкурентів здати черговий іспит, поступити в більш престижну школу, університет, а звідти - в процвітаючу фірму. Але і університет треба вибирати вже зараз, в школі, визначивши майбутню спеціальність, щоб за десятиріччя встигнути набрати максимальну кількість балів. Проблема головного життєвого вибору лягає на худі хлоп'ячі плечі непосильним вантажем.

Для дівчаток же, на відміну від хлопчиків, дванадцять шкільних років стають протягом років безхмарного щастя. Після уроків, коли хлопчиська сидять по будинках над книжками або займаються в "дзюку", школярки шикуються у модних магазинів, довго засиджуються в кафе і чайних. Головне призначення жінки, вважають тут, - це все-таки не служба, а материнство. Зрозуміло, дівчина повинна попрацювати декілька років в колективі, щоб взнати життя, але тільки до заміжжя.

Для школярок видають спеціальні книги, випускають кінофільми. Головна тема одна - самовіддана любов, мрії, що збулися.

В старших класах для дівчат відводяться набагато менше вакансії, і у них ще менше шансів поступити в престижні університети. Правда, в Японії діє ініціативна група "За справжню жіночу рівноправність в школі", але, схоже, вона зовсім не приречена на успіх, оскільки справа тут в національних традиціях, які в Японії священні. Традиції не підлягають зміні, як не підлягає перекроюванню фасон шкільної форми, який істотно не змінювався вже більше 100 років. Для хлопчиків це чорні мундири, в чомусь схожі з прусськими, для дівчаток - сині матроски.

В японській школі вчителю традиційно відводиться вельми почесна роль. В основі цього лежить конфуціанський культ шанування старійшин. Японське слово вчитель ("сэнсэй") в дослівному перекладі означає "раніше народжений". Шкільний вчитель не тільки передає знання, він предстає вихователем, наставником підлітків в їх перших кроках на життєвому шляху.

Не випадково тому в японських школах працюють в основному чоловіки. Емансипація поступово захоплює і цю сферу, але до теперішнього часу в початковій школі Японії (1-6-й роки навчання) працюють більше 40 відсотків чоловіків, в неповній середній школі (7-9-й роки) - 65 відсотків, в повній (10-12-й) - 80. А що стосується управління роботою школи, то положення директора не вдалося досягти і трьом відсоткам жінок.

Щоб підтримати високу престижність вчительської професії, підвищити якість викладання, в Японії використовуються різні форми матеріального стимулювання праці вчителів. Вперше приступаючи до роботи, вчитель, вчительський коледж (2-3 роки навчання), що закінчив, заробляє щомісячно 165 тисяч ієн (10 тисяч ієн дорівнює 75 доларам США), а володар диплома університету (4 роки навчання) в тих же умовах заробляє близько 190 тисяч ієн в місяць. Але це тільки початкова сума, яка збільшується у міру виплати різноманітних допомог. Протягом трудового життя вчителя заробітна платня збільшується приблизно в два з половиною рази.

Регулярні премії вчителям виплачуються кілька разів в рік. Загальна сума преміальних складає приблизно половину всієї зарплати.

Крім того, всім вчителям, що мають сім'ю, виплачується щомісячна допомога: без дітей - 15 тисяч ієн, за 1-2 дітей - по 4,5 тисячі ієн і по 1 тисячі ієн за кожну наступну дитину. Якщо ж вчитель не полягає в браку, але містить дитину, він одержує 10 тисяч ієн.

Вчителям, що працюють в районах, де вартість життя найбільш висока, кожного місяця виплачується компенсація. В малокомплектних школах віддалених районів кожний робочий день оплачується додатково.

Для тих вчителів, які мають власний будинок або вимушені знімати дорогу квартиру, виплачується компенсація до 10 відсотків місячної зарплати.

Не дивлячись на існуючу в японській школі обов'язкову систему підвищення кваліфікації, тут заохочується самоосвіта вчителів. Тим, хто за власною ініціативою відвідує вечірні заняття або займається заочно, виплачується допомога в розмірі близько 1/10 місячного заробітку.

Справді при такій винагороді праця на благо суспільства придбаває особливу значущість. Ось тільки тривалість робочого дня японського вчителя досягає деколи 13-14 годин.

З одного боку, японці славляться своїм умінням запозичити чужі досягнення. Але з другого боку, запозичені зовнішні форми наповнюються своїм, національним змістом, що дозволяє досягти феноменальних результатів.

Основною задачею політики японської держави у сфері освіти стало виховання і навчання творчої, неординарно мислячої, гармонійної і духовно багатої особи, здатної діяти в різноманітно консолідованих суспільних і державних структурах.

Історія сучасної освіти може бути розділений на наступні 5 періодів:

1. Період підстави (1868-1885). Був заснований первинний корпус сучасної освіти.

2. Період консолідації (1886-1916). Були видані різноманітні шкільні закони, була створена систематична освітня структура.

3. Період експансії (1917-1936). Освітня система базувалася на рекомендаціях Надзвичайної Поради за освітою (1917-1919)

4. Військовий період (1937-1945). Пік мілітаристської освіти.

5. Сучасний період (1945-наші дні). Освітні реформи під час союзницької окупації.

I період (1868 - 1885)

Дух раннього періоду реставрації Мейдзі краще всього виявився в заклику, який надихнув інтелектуалів японського суспільства, - “цивілізація і освіта ”. “ Це гасло, - пише Джон Холл, - став основним керівництвом до дії тих, хто мріяв про вихід Японії з епохи невежества”1

Видатним захисником” цивілізації і освіти ” виступив Фукудзава Юкиті. Саме він задав тон реформам освіти, особливо своєю публікацією “ Заклик до знань”, де піддав критиці конфуціанські цінності і підняв на щит західні ідеї. В шкільні програми внесли все, що вдалося дізнатися про Захід, традиційні моральні принципи тимчасово відійшли на другий план.

Проведення реформи освіти стало предметом гострих дискусій різних політичних сил. Нація розділилася на політичні фракції, кожна з яких захищала своє бачення реформи освіти. Результатом цієї боротьби стало домінування точки зору, згідно якої необхідно поєднувати сильні сторони сучасної системи утворення провідних світових держав з традиційними духовними цінностями Японії.

В червні 1871 р. було створено Міністерство Освіти. В 1872 р. уряд Мейдзі розробив план реформи сучасної шкільної системи в національному масштабі і в серпні проголосив Закон про освіту. Основна мета цього закону чітко представлена в Осейдасачешо (супроводжуючої цей закон прокламації):

1. освіта повинна забезпечувати успішне просування людини по соціальним сходам

2. функція шкіл полягає в тому, щоб щепити патріотичні відчуття у кожної людини

3. всі японці повинні навчитися практичним наукам, що, кінець кінцем, принесе користь суспільству і допоможе побудувати сучасну державу.

Реорганізація системи народної освіти відбувалася по західному зразку.

По-перше, вводилася система обов'язкового навчання, що складала у той час 4 роки. Ця система поруйнувала колишню станову систему освіти, яка була привілеєм самураїв і вищих шарів суспільства.

По-друге, проголошувалося, що розвиток науки і освіти проводитиметься не тільки в цілях державного управління, як це було раніше, а для “особистого добробуту кожного, завоювання положення в суспільстві і процвітання в справах ”.

І по-третє, вважалося, що наука і освіта повинна підняти волю і ініціативу народу. Проте відмінявся старий звичай, по якому витрати на навчання, одяг і живлення покривалися урядом.