115040 (Діяльність дошкільника), страница 3

Дітям давалося малоцікаве завдання: потрібно було кріпити по двох кубика спеціальним цвяхом, що уставлявся в отвір у стінках кубиків. Що-небудь будувати з кубиків заборонялося. Виявилося, що деякі діти трьох — п'яти років виконали завдання з точним дотриманням інструкції. Біля половини випробуваних не могли придушити бажання робити зі здвоєних кубиків які-небудь будівлі (спорудження, «дороги», «забори» й ін.). Третина дітей зовсім відволіклася від основного завдання — скріплення кубиків. (З матеріалів В.К. Котырло.)

Підміна завдань. Якщо потрібно виконати яку-небудь нецікаву для них справу, діти найчастіше не просто відмовляються від завдання, а видозмінюють його, перетворюючи в гру, і тим самим роблять його цікавим для себе. Коли дитина, наприклад, збирає іграшки на вимогу дорослого, він починає збирання, але потім або вносить у неї ігрові моменти, або зовсім заміняє грою.

Значення успіху й невдачі. У першій половині дошкільного дитинства на виконання дітьми довільних, цілеспрямованих дій уперше починають впливати успіхи й невдачі при виконанні завдань. Для молодших дошкільників успіх або невдача ще не занадто значимі. Вони погано оцінюють результати своїх дій, і невдача їх, як правило, не засмучує. У середньому дошкільному віці положення, однак, змінюється: невдачі позбавляють дітей бажання продовжувати дія, успіхи, навпаки, породжують прагнення доводити справа до кінця.

Супідрядність цілей. Коли дорослі хочуть домогтися від дитини виконання якої-небудь необхідної дії, вони часто обіцяють його за це винагородити: «Забери в ящик іграшки й одержиш цукерку». У цьому випадку від дитини потрібно, щоб він робив щось одне заради чогось іншого, тобто зв'язував між собою дві різних мети: збирання іграшок й одержання цукерки. Однак для маленької дитини це не так-те просто.

Установлення зв'язків між цілями, підпорядкування однієї дії іншій — важлива сторона розвитку довільності поводження й волі дитини в цілому. Але вона тільки починає складатися в першій половині дошкільного дитинства. Дитина може зв'язати дві мети тільки в умовах, коли друга досягається відразу ж після досягнення першої, причому дія, спрямована на досягнення першої мети, просто й не вимагає зусиль.

Один з найбільш доступних дітям видів супідрядності цілей - виготовлення найпростіших іграшок для того, щоб потім з ними грати.

На поведінку дітей робить дуже сильний вплив ситуація, те, що вони бачать у цей момент. Коли молодшим дошкільникам запропонували розкласти кульки по коробочках, пообіцяв після цього дати нову гарну іграшку, діти прийнялися за виконання непривабливої дії. Коштувало, однак, поставити цю іграшку перед дитиною, як вона виявлялася не взмозі продовжувати розкладування кульок - іграшка поглинала її цілком і вона починала просто випрошувати її в дорослого.

Труднощі зв'язування, супідрядності двох цілей приводить до того, що діти молодшого й середнього дошкільного віку ще не можуть засвоїти значення призу за виграш у грі із правилами. Всі описані особливості довільних дій, властиві дітям трьох-чотирьох років, приводять до того, що вони ще не в змозі скільки-небудь тривалий час підкоряти свою поведінку правилам, зазначеним дорослими. Щоб заняття, які проводить вихователь із дітьми цього віку, були успішними, завдання, які їм даються, повинні надаватися в ігровій формі. У випадках же, коли від дітей потрібно точне виконання інструкції, її необхідно давати покроково, кожний раз ставлячи перед дітьми найближчу конкретну мету.

Словесне керування діями. І все-таки успіхи дошкільників у керуванні своїми діями в порівнянні з дітьми раннього віку досить значні.

Ці успіхи досягаються за рахунок переходу до мовного, словесного керівництва у виконанні власних дій. Дитина починає за допомогою мови керувати собою, якби нагадувати : про, що й для чого віна робить. І саме цікаве, що трьох-чотирьохлітка вимовляє слова, які направляють і підтримують виконання дій, уголос (або хоча б пошепки), супроводжуючи ними сам хід дії. І це не «каприз» дитини, а необхідність, вираження важливого щабля розвитку довільності.

Розвиток уваги. У першій половині дошкільного дитинства увага дітей залишається мимовільною. Однак її стійкість істотно зростає. Діти можуть подовгу, годинами займатися привабливою для них справою, не відволікаючись і не перемикаючись на інші заняття. Головною передумовою для наступного оволодіння довільною увагою є виникаюче в цьому віці словесне керування діями: поки воно стосується тільки цілей і способів виконання дії, але згодом починає використатися й для контролю за правильністю виконання дій.

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА

У старшому дошкільному віці провідною діяльністю продовжує залишатися сюжетно-рольова гра. Причому й у тому випадку, якщо дитина шести років починає вчитися в школі. Гра, як правило, більше приваблює дитину, ніж читання, і тільки поступово протягом шостого і сьомого роки життя він може в достатній мері освоїти основні елементи навчальної діяльності. Продовжують розвиватися в старшому дошкільному віці й продуктивні види діяльності - малювання, конструювання та ін. Їхнє використання значною мірою сприяє виробленню в дитини психологічних якостей, необхідних для систематичного навчання й праці. Разом з тим старший дошкільник починає виконувати й такі види дій, які можна оцінювати як перехідні від предметних і побутових до трудових.

2.1 Гра в старшому дошкільному віці

Особливості сюжетно-рольової гри. Сюжетно-рольова гра старших дошкільників, як правило, колективна. Вона відрізняється більшою розмаїтістю тематики, складністю й розгорненням сюжетів. Діти відбивають в іграх події та ситуації, що далеко виходять за рамки їхнього особистого досвіду, прагнуть відтворити те, що відбувається в житті країни й усього людства - освоєння Північного полюса й Антарктиди, космічні польоти, боротьбу за мир.

Як правило, вони заздалегідь планують гру - домовляються між собою про тему гри, розподіляють ролі, підбирають потрібний ігровий матеріал. Сам же сюжет гри звичайно визначається в її ході за рахунок виконання кожним учасником своїх рольових дій, звернених до партнерів по грі, і їхніх відповідних дій.

Однак далеко не завжди дітям вдається (особливо при великій кількості учасників гри) послідовно розвертати складний сюжет. Нерідко задуми окремих дітей приходять в протиріччя або діти не розуміють змісту звернених до них рольових дій партнера. У цих випадках потрібне спеціальне обговорення подальшого ходу гри, нерідко - втручання дорослого.

В іграх, що мають розгорнутий сюжет, уже неможливо «буквально» виконувати кожну ігрову дію — це тільки гальмує розвиток сюжету. Тому ігрові дії старших дошкільників звичайно виглядають скоріше натяком на виконання дії, чим реальним його виконанням. Вони здобувають умовний характер: їжа зображується одним змахом руки по напрямку до рота, лист — проведенням рукою в повітрі над папером і т.п. Значна частина дій взагалі не виконується, а тільки позначається словесно («Вже поїли», «Їдемо, приїхали»). Оскільки для дітей найважливіше - передати рольові відносини, основного значення набувають словесні обіги від імені своєї ролі до інших учасників гри.

Все більшу увагу діти приділяють точному дотриманню правил, які накладає на кожного учасника гри виконувана їм роль. Відхилення від їхнього виконання відразу ж зауважується партнерами по грі й викликає їхній осуд.

Змінюється в старшому дошкільному віці й використання ігрового матеріалу. Оскільки ігрові дії виконуються здебільшого умовно, для них непотрібні предмети, з якими можна діяти, як зі справжніми. Значно більше привабливими для дітей стають аксесуари, що позначають роль (підзорна труба для капітана, безкозирка — для матроса, сумка із червоним хрестом або білою шапочкою — для лікаря, пилозахисні окуляри — для мотоцикліста й т.п.).

Складний характер здобуває в старших дошкільників співвідношення рольових і реальних взаємин. У цьому віці вже, як правило, виділилися діти, що постійно є організаторами ігор. Вони звичайно одержують і головні ролі. Однак трапляється, що така дитина вибирає другорядну роль, але при цьому «веде» всю гру, визначаючи дії інших її учасників.

Організатори ігор звичайно мають авторитет серед однолітків. Їхні індивідуально-психологічні якості, методи керівництва іграми можуть вплинути на реальні взаємини дітей в іграх і через це - на загальний стиль спілкування дітей та їхню поведінку. Тому з боку вихователя потрібна особлива увага до таких дітей і, якщо необхідно, індивідуальна робота з ними.

У дітей старшого дошкільного віку, поряд зі спільною сюжетно-рольовою грою, одержує розвиток інший її різновид— режисерська гра. Це - одиночна гра, але яка вібрала досвід спільної. В ній дитина не бере на себе ніякої ролі, а виступає як режисер у театрі. Він роздає ролі іграшкам, а сам обмежується тим, що пересуває їх, придумуючи події, що відбуваються з ними.

Сюжети таких ігор можуть досягати великої складності. Це, наприклад, бої цілих армій, що мають генералів, офіцерів, розвідників і складених із пластмасових солдатиків, вершників, гармат, танків.

Ігри з правилами. Крім сюжетно-рольової гри в старшому дошкільному віці великого значення набувають інші види ігор — рухлива й дидактична (навчальна). Такі ігри не виникають у самостійній діяльності дітей. Їх придумують і пропонують дорослі з метою вдосконалювання рухів або вироблення в дітей різних знань і навичок. Деякі рухливі ігри передаються з покоління в покоління (схованки, лапта) і переходять до молодших дітей від старших. Рухливі й дидактичні ігри подібні до сюжетно-рольової гри в тому відношенні, що містять у собі її елементи — іноді сюжет (наприклад, ігри типу «подорожі» з викиданням окулярів за допомогою кубика), іноді — привабливий ігровий матеріал (ігри типу лото) і майже завжди — явні або приховані ролі. У таких іграх, як «Гусаки-гусаки, додому», «Козаки та розбійники», ролі позначені прямо. Але вони фактично є й у схованках (ролі тих що ховаються та того що шукає), і в салочках (ролі доганяючих тікаючих), і в багатьох інших рухливих і дидактичних іграх (ролі того хто водить, шукаючого й т.п.).

Загальна особливість рухливої та дидактичної ігор складається, в тому що це — ігри із правилами. Їхній основний зміст для дитини зводиться до строгого виконання правил і виграшу.

Молодші дошкільники ще нездатні всерйоз грати в такі ігри - вони завжди й поруч не дотримують правил і потрібна пильна увага дорослого, щоб гра не порушувалася. В середньому дошкільному віці діти потроху починають виконувати правила більш точно, але усе ще не розуміють сенсу виграшу. Якщо за умовами гри той, хто виграв, одержує як приз, наприклад, картинку, інші діти починають просити картинки теж, не розуміючи, чому їх обділили (адже вони намагалися!). І тільки старші діти підкоряються правилам повністю й прагнуть перемогти в грі. Ігри із правилами стають їхніми улюбленими іграми, і готовить їх до цьому сюжетно-рольова гра, коли вони вчаться виконувати правила, обумовлені роллю.

Різниця між поведінкою молодших і старших дошкільників у грі із правилами добре видна з наступного приклада.

Дівчинки ховалися, а я їх шукав. У кімнаті, де відбувалася гра, стояла вішалка, на якій висів одяг. Ховатися за нею було улюбленим місцем. Я, звичайно, бачив, де вони ховалися, але не показував цього й довго ходив по кімнаті, кажучи: «А де ж мої дівчинки?» Коли я підходив до місця, де сховалися дівчинки, я чув, як за вішалкою розігрувалася «драма». Молодша рвалася кинутися до мене, а старша затискала їй рот, шепотіла: «Сиди тихо!» — і втримувала силою на місці. Нарешті, молодша, не витримуючи напруги, виривалася й спрямовувалася до мене зі словами: «От я!» Старша виходила незадоволена й заявляла, що більше з нею грати не буде, тому що вона грати не вміє. Подібні спостереження показали мені, що якщо для старшої зміст гри полягав у виконанні взятої на себе ролі й пов'язаного з нею правила, те для молодшої зміст гри полягав у спілкуванні із мною. (Зі спостережень Д. Б. Эльконина.)

2.2 Малювання в старших дошкільників

Старший дошкільний вік - вік розквіту дитячого малювання. Особливо це стосується п'ятирічних дітей, тому що на сьомому році життя інтерес до малювання, захоплення їм починають трохи спадати.

Сюжетне малювання. Від зображення окремих предметів діти переходять до сюжетного малювання — зображенню життєвих подій, сцен із казок і розповідей, що містять безліч предметів і персонажів. Створення малюнків починає випереджатися розгорнутим задумом, що потім послідовно втілюється в життя.

Схематизм у дитячому малюнку. Побудова сюжетних малюнків, розташування зображуваних предметів, людей, тварин і сам характер їхнього зображення відрізняються рядом особливостей, які позначаються як схематизм дитячого малюнка.

Дитячий схематичний малюнок завжди площинний. Він не передає обсяг предметів і перспективних скорочень - їхнє зменшення залежно від відстаней. Типовим для нього є розташування предметів і персонажів в один ряд. Уздовж нижнього краю аркуша паперу проводиться лінія, що зображує землю, на ній і розташовані люди, будинки, дерева, тварини, які ніколи не заслоняють один одного. Уздовж верхнього краю аркуша проводиться інша лінія - небо. На ньому можуть міститися сонце, хмари, птахи. Тільки під впливом систематичного навчання діти можуть опанувати прийом заповнення всього простору аркуша, але і то при вільному малюванні вони часто відмовляються від цього прийому.

Зображення людей, тварин, предметів у схематичному малюнку часто досить детальні, але деталі скоріше позначені, чим зображені: руки й ноги - одинарні або подвійні прямі лінії, ступні - загнуті кінці ліній, пальці - пучок рисок і т.д. Люди й тварини зображені в застиглих позах, обличчям до глядача або в профіль. На малюнках можуть позначатися невидимі частини в людини, зображеного сидячої на коні в профіль, видні обоє ока й обидві ноги. Деякі малюнки мають «рентгенівський» характер - трамвай, а в ньому видні люди на весь зріст, в одягненої людини видний «живіт» (пупок) і навіть серце. Буває, що дитина, прагнучи позначити зникнення якого-небудь предмета (наприклад, відхід одного з персонажів), закреслює його зображення.

Схематизм дитячих малюнків говорить про те, що діти зображують не тільки те, що вони бачать, але й те, що вони знають про навколишній світ.