114915 (Шляхи формування потреби у молодших школярів до регулярних занять фізичними вправами), страница 3

Мотиваційну роль відіграють одержувані школярами оцінки.

Оцінка як провідний мотив навчання виступає у більшої половини молодших школярів. У третини переважає престижний мотив, а пізнавальний інтерес називається дуже рідко. Така ситуація не дуже сприятлива для процесу навчання, оскільки відповідальність і працьовитість школярів слабо пов'язані з мотивом оцінки в порівнянні з пізнавальним інтересом.

Проте таке відношення до оцінки швидко зникає. Школярі 3-4-х класів починають обтяжуватися своїми обов'язками, їх старанність зменшується.

Такі зсуви в мотиваційній сфері відбуваються, як припускає Л.І. Божовіч, тому, що не задовольняється пізнавальна потреба учнів, а це пов'язано з методикою їх навчання, зокрема із зайвою кількістю вправ, спрямованих на вироблення умінь. В результаті надмірно завантажується пам'ять і недостатньо використовується інтелект.

Таким чином, можна підсумувати, що, не дивлячись на велике число наукових і методичних робіт в області фізичної культури і спорту, резерви пошуку шляхів підвищення потреби і мотивації інтересу населення до занять і формування здорового способу життя далеко не вичерпані. В даний час оптимізація педагогічних умов навчання у фізичній культурі може виявитися найвагомішим резервом в справі залучення і формування стійкого інтересу до занять фізичною культурою. Це у свою чергу приведе до зміцнення здоров'я дітей і підлітків, поліпшить їх фізичний розвиток, підготує до трудової діяльності і виховає здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою на протязі всього життя.

Звідси слідує висновок про необхідність дослідження педагогічних умов навчання у фізичній культурі учнів початкових класів:

• здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;

• посилення уваги теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;

• використовування активних організаційних форм і методів навчання;

• розробка моделі процесу формування у молодших школярів індивідуальних і вікових особливостей;

• забезпечення відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням для занять фізичною культурою.

Розділ II. Організація, методика та контингент дослідження

2.1 Задачі дослідження

Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Вивчити проблему освіти і виховання молоді в області фізичної культури;

2. Визначити структуру і зміст потреб в регулярних заняттях фізичною культурою.

3. Розробити теоретичну модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.

4. Виявити і експериментально обґрунтувати педагогічні умови формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.

2.2 Методологічна основа дослідження

Для вирішення поставлених задач був використаний комплекс методів: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічне тестування (тестування фізичної підготовленості); педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.

Дослідно-експериментальною базою дослідження констатуючого та формуючого експериментів була ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці Борщівського району.

Аналіз і узагальнення літератури здійснювався шляхом вивчення науково-методичної літератури, підручників та посібників, статей у збірках наукових праць і періодичного друку.

Педагогічне спостереження. Шляхом педагогічного спостереження з'ясовувалося: 1) чи здійснювалась допомога невстигаючим учням з боку сильних учнів; 2) володіння способами самоконтролю учнів на уроках фізичної культури.

Педагогічний експеримент складався з двох етапів.

Перший етап – констатуючий експеримент. Метою його було визначення відношення учнів початкових класів до школи і навчального процесу. Визначався взаємозв'язок показників відношення до навчання і до фізичної культури, а також динаміка відношення до занять фізичною культурою.

Другий етап – формуючий експеримент. Метою його було вдосконалення методів, засобів, прийомів (педагогічних умов) навчання і виховання в процесі занять фізичною культурою для підвищення ефективності формування потреби, самоконтролю і відповідальності за своє здоров'я учнів початкових класів.

Педагогічне тестування. Тестувалися показники фізичної підготовленості: біг 30 м, підтягування на перекладині (хлопчики на високій, дівчатка на низькій), стрибок в довжину з місця, біг 500 м, човниковий біг 3 х 9 м, нахил вперед.

Для оцінки рівня фізичної підготовленості застосовувалися тести (згідно Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України), які відображають розвиток фізичних якостей: швидкісно-силових, швидкісних, силових, координаційних, а також гнучкості і витривалості [12].

Метод математичної статистики. Статистичні дані матеріалів досліджень піддавалися математичній обробці і зводилися до обчислення достовірності відмінностей між двома рядами вибіркових сукупностей по t – критерію Стьюдента.

2.3 Організація дослідження

Організація дослідження. Дослідження проводилися у декілька етапів з 2007 по 2008 рр. Перший етап (пошуково-теоретичний – вересень-жовтень 2007рр.) був присвячений вивченню і аналізу психолого-педагогічної, спеціальної літератури з проблеми дослідження, визначення проблеми і мети дослідження, формулюванню мети і задач, виділення об'єкту і предмету дослідження.

На другому етапі дослідження (листопад 2007 – березень 2008 рр.) – був проведений констатуючий та формуючий експеримент. Констатуючий експеримент полягав у вивченні відношення молодших школярів до навчання в школі і до занять фізичною культурою. В констатуючому експерименті взяли участь 18 учнів. Також був проведений формуючий експеримент, спрямований на практичне обґрунтовування ефективності внесених змін в педагогічні умови навчання і виховання молодших школярів на уроках фізичної культури. В основному експерименті взяли участь 38 учнів ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці.

На третьому завершальному етапі (узагальнюючому) – квітень-травень 2008 рр. підводилися підсумки основного педагогічного експерименту, обробка і узагальнення даних експерименту, формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій по їх упровадженню в педагогічну практику, оформлення дипломної роботи.

Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури

3.1 Зміст експериментальної роботи

Програма експерименту. Для перевірки висунутої нами гіпотези, про внесення змін в педагогічні умови навчання і виховання, було сформовано два класи: 1 контрольний і 1 експериментальний. Класи були підібрані таким чином, що загальна кількість учнів і кількість хлопчиків і дівчаток були приблизно однакові (в 1 експериментальному класі (Е1) всього 18 учнів, з них хлопчиків – 8, дівчаток – 10; в 2 експериментальному класі (Е2) всього 20 учнів, з них хлопчиків – 9, дівчаток – 11; в контрольній групі (КГ) всього 18 учнів, з них хлопчиків – 8, дівчаток – 10). За показниками фізичної підготовленості на початку експерименту учні практично не відрізнялися. Всі учні контрольного і експериментальних класів навчалися за програмою фізичного виховання. В навчальну програму експериментальної групи були внесені педагогічні умови навчання, та доповнення (в ЕГ класі була змінена і розширена система оцінювання, розширений об'єм розділу «Основи знань», в контрольній групі таких доповнень не було).

Розділ програми «Основи знань» спрямований на оволодіння учнями необхідним об'ємом знань про свій організм, на формування мотивів, переконань і потреби в здоровому способі життя.

Розширення теоретичного розділу програми з фізичної культури в початкових класах спрямоване на поліпшення якості процесу фізичного виховання і підготовки дітей, на підвищення рівня освіти в області фізичної культури. Особливо важливою, якщо не основоположною, умовою надання предмету «фізична культура» дійсно освітньої спрямованості є зміна соціальної суті предмету, і його викладання. Суть полягає в перегляді акцентів в явищах і процесах, і зокрема переході від механічного навчання учнів на фізичний, якісний результат. Освіта в області фізичної культури – це процес і результат освоєння знань, способів пізнання, формування інтелектуального компоненту фізичної культури особистості, пов'язаних із застосуванням спеціальних засобів і методів спрямованого фізичного вдосконалення людини, а також розвитку здатності передавати вивчене і пізнане оточуючим на основі власної фізкультурної обізнаності (В.Н.Курись). Причому реалізація такого підходу у викладанні повинна обумовлюватися онтогенетичною пізнавальною активністю учнів і будуватися на основі логічної формули формування фізичної культури індивіда (молодший шкільний вік) – індивідуальності (середній шкільний вік) – особистості (старший шкільний вік).

Відзначимо, що освітній учбовий предмет з фізичної культури в школі – це одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення: оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. Виходячи з означеного, процес викладання предмету «фізична культура» в школі повинен давати учням можливість одержувати знання (інформацію), що дозволяють усвідомити життєву необхідність придбання на основі знань прикладних умінь і навичок, оволодіти способами їх творчого використання в цілях досягнення високого рівня фізичної і розумової працездатності. Крім цього, викладання предмету покликане формувати уявлення про можливості власного організму, елементарного моніторингу за станом власного здоров'я, а також самостійно і грамотно створювати і реалізовувати програми самовдосконалення (В.Н. Курись).

Отже, сучасні школярі мають в тиждень два уроки рекреаційної рухової активності. І якби таких уроків було не два, а три, чотири, то і в цьому випадку основні задачі фізичного виховання не можуть розв'язуватися. Дослідженнями останнього десятиріччя показано, що сучасні уроки фізичної культури не є ефективною змістовною формою досягнення учнями фізичних кондицій, формування здоров'я.

Ні для кого не є секретом характер і загальні особливості викладання фізичної культури як базової загальноосвітньої дисципліни. Урок фізичної культури в сучасній школі за змістом є не що інше, як активний руховий відпочинок або рухове «натаскування» на спортивний результат. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко погодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія учням не викладається. Тобто учні позбавлені права на загальну середню освіту в області фізичної культури.

Щоправда, робляться боязкі спроби деяких вчителів «давати» теорію. Але знову таки немає чітких вказівок, в якій формі, як і коли учні повинні ці знання одержувати. Тому частіше всього вивчення теорії в області фізичної культури відбувається самостійно і лише особисто зацікавленою категорією старшокласників.

Для вирішення поставленої задачі розширення теоретичного матеріалу ми зосередили свою увагу на подачі теоретичного розділу матеріалу. Теоретичний матеріал подавався дітям 1 раз на місяць під час класної години, яка називалася «спортивною годиною». На цих уроках новий матеріал готував не тільки вчитель фізичної культури, але і самі діти робили повідомлення, реферати, повідомлення на певні теми. В рамках цієї класної години проводилися також зустрічі із знаменитими спортсменами і тренерами міста. Такі творчі роботи дуже стимулювали дітей і на уроках фізичної культури. За вивчення теорії в області фізичної культури учнів отримували оцінки, які впливали на підсумкову оцінку. Контроль знань проводився як під час «спортивної години» у вигляді письмових і усних відповідей, так і на уроках фізичної культури під час пояснення нового матеріалу.

В період молодшого шкільного віку відбуваються перестановки в ієрархічній мотиваційній системі дитини. На перший план виходить учбова діяльність, ігрова діяльність відходить на другий план. Проте, гра в початкових класах – є ведучим засобом виховання фізичних якостей. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, вияв своїх психофізіологічних, інтелектуальних ресурсів, як в грі. Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, її витік і вершина. З найдавніших цивілізації гра стала контрольним мірилом появи всіх найважливіших рис особистості. І дорослі, і діти в таких, наприклад, вічних ігрових моделях, як футбол, хокей регбі, шахи і т.п., діють так, як діяли б в самих екстремальних ситуаціях, на межі сил долаючи труднощі. Багато людських пристрастей досягають свого піку тільки в грі.

Дитинство без гри і поза грою позбавляє дитину ігрової практики, що веде до втрати головного джерела розвитку: імпульсів творчості, одухотворення освоюваного досвіду життя, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, індивідуального самозанурення, активізації процесу пізнання світу і т.п. Для дітей гра – продовження життя (С.А. Шмаков).