114000 (Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови)

Дипломна робота

Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови

Зміст

Вступ

Розділ1. Теоретично-практичні засади розвитку пізнавальної активності школярів на уроках української мови

1.1 Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів як педагогічна проблема

1.2. Формування пізнавальної активності школярів на уроках української мови

Розділ ІІ. Експериментальна перевірка розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

2.2 Перевірка ефективності формування пізнавальної активності у молодшого школяра на уроках української мови в експериментальному дослідженні

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Сьогодні з - поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває проблема розумового виховання у молодшого школяра. Одним із центральних питань розумового виховання є розвиток пізнавальної активності.

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності. З одного боку, під час навчального процесу учні здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо використовувати не лише запас знань, а й шукати нове, задовольняти свої потреби в пізнанні.

З метою розвитку пізнавальної активності учнів необхідно на кожному кроці застосовувати пізнавальні завдання. Для розвитку пізнавальної активності велике значення має розвиток психічних процесів - пам’яті, уваги, уяви. Саме ці якості за даними психологів - основа для розвитку продуктивного мислення і творчих здібностей учнів.

Мова - джерело пізнання світу. Сформувати духовно багату, соціально активну особистість можна тільки в тому разі, якщо вона оволодіє мовою як засобом спілкування, пізнання, самовираження, самоутвердження її в колективі.

Використання системи роботи з розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української мови є надійним засобом здійснення розвитку дитини, повноцінного засвоєння всіма учнями кінцевих результатів навчання. Ця система викликає в учнів бажання і вміння навчання жити і працювати в класному колективі.

Для розвитку пізнавальної активності у молодших школярів потрібно:

загально пізнавальні вміння формувати в чіткій послідовності та системі, починаючи з найпростішого. Ця робота проводиться не епізодично, а на кожному уроці;

кожне вміння формувати поетапно. Це означає: створення мотиваційної готовності учнів до виконання певного виду діяльності, засвоєння зразка дій, первинне застосування вмінь виконувати тренувальні вправи;

в основі пізнавальних умінь лежать прийоми розумової діяльності (аналіз, порівняння, абстрагування, узагальнення).

В умовах демократизації та національного відродження система освіти повинна забезпечити якісно новий рівень загальноосвітньої, професійної підготовки. Вже в початкових класах міняються пріоритети цілей навчання: на перший план висувається його пізнавальна функція, культ активності, самостійності, нестандартності думки, який забезпечує розвиток інтелекту дитини. Головне завдання вчителя - домогтися того, щоб кожен урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів дітей.

Зацікавленість є ефективним засобом успішного навчання, необхідною умовою досягнення позитивних наслідків. Видатний педагог В.О. Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання. [2, с.59]

Лише, коли дитина зацікавиться матеріалом, у неї виникне бажання дізнатися про нього більше. Ефективне навчання не можливе без пошуків шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, адже діти повинні не тільки засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв’язок між поняттями, міркувати. А добитися цього можна лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність. До них належать: дидактичні ігри, ігрові ситуації, цікавинки, завдання творчого характеру, нестандартні завдання.

Розвитку пізнавальної активності у початкових класах має приділятися особлива увага ще й тому, що саме в цих класах формуються основні інтелектуальні вміння.

Робота над даною темою потребує виділити такі умови формування пізнавальних інтересів:

а) розуміння дитиною змісту і значення матеріалу;

б) новизну у змісті виучуваного;

в) використання оптимальної системи тренувальних, творчих, пізнавальних та інших завдань;

г) практичну спрямованість матеріалу;

д) самостійність дітей у їхній діяльності;

е) високу ефективність кожного уроку;

є) глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього, вміння зацікавити ним дітей.

Необхідність удосконалення шляхів розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови зумовили вибір теми дипломної роботи: „Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови".

Об’єктом дослідження дипломної роботи є процес формування пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках української мови в початкових класах.

Предмет дослідження - методичне забезпечення даного процесу.

Мета дослідження: окреслити і систематизувати вправи і завдання до вивченого граматичного матеріалу у 4 класі, які спрямовані на пробудження пізнавальної активності молодших школярів.

Відповідно до мети дослідження в дипломній роботі вирішувались наступні завдання:

1. Вивчити стан дослідження проблеми психолого-педагогічної літератури.

2. Окреслити методичні засоби, що впливають на розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів.

3. З”ясувати ефективність запропонованої методики формування пізнавальних інтересів на уроках рідної мови в експериментальному дослідженні.

З метою реалізації поставлених завдань нами застосовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз дидактичної і методичної літератури, чинних навчальних програм і підручників для початкової школи; досвід психолога; порівняльна характеристика теоретичних положень; спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи; педагогічний експеримент; бесіда з учителями; тестування учнів; пошуку шляхів удосконалення; кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

Провідним методом дослідження був педагогічний експеримент, який проводився на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області.

Експериментальне дослідження носило теоретико-експериментальний характер і проводилось у три етапи. На констатувальному етапі експерименту (2006 - 2007рр) було з’ясовано значення розвитку пізнавальних процесів на уроках української мова у молодших школярів, методи і прийоми їх удосконалення та стан проблеми дослідження в практиці роботи сучасної початкової школи. На формувальному етапі (2007 - 2008 рр.) в навчально-виховному процесі початкової загальноосвітньої школи удосконалювались шляхи розвитку пізнавальної діяльності у молодших школярів на уроках української мови у 4 класі. На підсумковому етапі узагальнювались й аналізувались результати експериментального дослідження, формулювались висновки.

З результатів експериментального дослідження випливає гіпотеза:

Якщо в навчальний процес уроків української мови систематично впроваджувати спеціально організовані вправи і завдання та методично їх обґрунтовувати при вивченні граматичного матеріалу, то розвиток пізнавальної активності молодшого школяра значно зросте. Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ1. Теоретично-практичні засади розвитку пізнавальної активності школярів на уроках української мови

1.1 Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів як педагогічна проблема

ХХІ - це доба, спрямована на особистість. Створення максимально сприятливих умов для розвитку індивідуальності - не тільки мета сучасних розвинених суспільств, а й одна з необхідних умов їх динамічності й адаптивності до мінливого інформаційного світу. Налаштована на позитив здорова психіка дитини давно стала предметом уваги не тільки психологів і психіатрів, а й турботою усього суспільства, особливо освіти, оскільки саме в її полі відбувається становлення людини. Українська школа не може залишатися осторонь генерального напрямку розвитку світової освіти - її психологізації.

У кожної дитини є індивідуальні особливості пам’яті, уваги, мислення, схильності, мотивації, своя стратегія праці, особливості сприйняття тощо. Не продіагностувавши психологічні властивості учня, ми не маємо гарантії, що спрямовуємо педагогічний вплив у потрібному для його розвитку напрямі.

Нині існує єдина модель, яка має орієнтацію на індивідуальність дитини, - особистісно орієнтоване навчання. У центрі його - особистість дитини, її самобутність самоцінність: суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти [5]. На думку В. Володько і М. Солдатенко [7], - це система взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найповніше використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку і гармонійного вдосконалення особистісної структури, здійснюються пошуки засобів, що сприяли б формуванню індивідуального стилю діяльності.

Необхідною складовою такого навчання має стати справжнє вивчення особистості дитини і дитиною - своєї особистості. Мета роботи сучасного вчителя - розвиток особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності [10,c.106], навчальний процес при цьому орієнтується на потенційні можливості дитини, їх реалізацію. Ж. Піаже з цього приводу зазначав: „ Оскільки джерело розвитку - всередині дитини, то навчання може бути успішним лише тією мірою, якою воно використовує досягнення розвитку конкретної дитини” [5,c. 205].

Історія поглядів на необхідність розвивального підходу до навчання починається ще з давньої Греції. Вже Платон, Аристотель і Сократ сформулювали певні ідеї про необхідність навчання дітей методів пізнання. Надалі Ян Каменській, Жан Жак Руссо, Й. Песталоцці, Ф. Дістервег і К. Ушинський, виголошуючи проблеми розливального навчання, поставили питання необхідності врахування психологічних особливостей учнів.

Вагомий внесок у розробку цієї парадигми належить вітчизняній школі кінця ХІХ - початку ХХ століття. Г. Ващенко приділив увагу необхідності розвитку пізнавальної активності у молодших школярів.

У 30 - ті роки ХХ століття Л. Виготський обґрунтував можливість навчання і виховання, за якими спостережливість, пам’ять, творча уява, логічне мислення входили до процесу розвитку. Але практичні кроки у цьому напрямку були зроблені у 50 - ті роки, коли в дидактиці відійшли від традиційних для тогочасної школи репродуктивних методів навчання. Наукові колективи Л. Занкова, В. Давидова, Д. Ельконіна не тільки розвивали теоретичні засади цієї парадигми, а й експериментально підтвердили можливості розкриття резервів учнів у розвитку пізнавальної активності, формуванні здатності до саморозвитку та самопізнання.

Сучасне розливальне навчання - це модель, покликана вдосконалювати розумові процеси учня з урахуванням можливостей кожної дитини. Це навчання, головною ознакою якого є принцип симфонізму, а не уніфікації. Навчально-виховний процес у сучасній школі більше не може вкладатися у схему „ вчитель - вчить, а учень - вчиться". Для успішного існування освітнього поля важливо формувати пізнавальну самостійність дитини, створити умови, за інтелектуальна пасивність учнів стане неможливою.

Ефективність розливального навчання проявляється перш за все в активізації учбової діяльності школярів.

За справедливою думкою педагогів, „ є таке загальне педагогічне правило: засвоєння знань відбувається у процесі активної розумової діяльності учнів. Учень повинен не тільки запам’ятати правила або окремі поняття, не пасивно сприймати в готовому виді пояснення вчителем нових знань, а доповнити і осмислити ці знання в процесі самостійної роботи. Отримані таким чином знання на багато разів краще запам’ятовуються і засвоюються [6, c.134].

Активізація пізнавальної діяльності учнів виражається головним чином в тому, що головними у їх роботі по засвоєнні нових знань стають творча переробка в свідомості учнів отриманої інформації і вирішення поставлених перед ними пізнавальних завдань.

Активізація пізнавальної діяльності дозріває в умовах тісного зв’язку теорії і практики в навчанні. Закріплення, збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань. Умови, в яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями, усвідомлять їх, набудуть необхідних навичок і вмінь застосувати їх у нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, зреалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання і регулювання своєї розумової діяльності.

Засвоєння знань і способів дій у такому навчанні є і процесом, і результатом діяльності самого учня, який знає, як і для чого він вивчає матеріал, як його можна використати. Для цього навчальний матеріал подається як система знань усієї програми предмета, що поділяється на етапи. А конкретні уроки розробляються відповідно до того, на якій стадії перебуває розв’язання навчального завдання [1,c.98]. Отже, головний акцент у когнітивному підході до розвитку роблять способи сприйняття самими учнями. У такому ракурсі йдеться про научіння - внутрішній бік навчальної діяльності - процес і результат набуття людиною знань, умінь, навичок.

Не менш значущим є те, що розвиваючи можливості дитини, ми активно впливаємо і на її функціональний стан, який обумовлюється високою розумовою працездатністю і позитивним емоційним фоном [12,c.12].

Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини - індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватися на якогось середнього учня і через це обмежувати пізнавальну діяльність школяра, який має порівняно низький ступінь логічного мислення.

Індивідуалізація навчання має розвинуті дві основні вимоги: запобігання відставанню слабо встигаючих і забезпечення розвитку інтересів, нахилів, здібностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей, особливостей психіка.