112622 (Класний керівник у сучасній школі), страница 7

Гуманні відносини — вирішальний фактор формування людини не лише розумної, а й гуманної. Процес формування гуманних відносин являє собою сходження від емпіричного до раціонального, від зовнішньо імперативного до внутрішньо імперативного. Внутрішня імперативність визначається емоціями, що є опосередкованою ланкою між належним і сутнісним.

Ефективність процесу формування гуманних взаємовідносин старшокласників забезпечується суб'єкт-суб'єктною взаємодією педагога та учнів на основі діалогу і поліфонії мислення. Провідне місце у ньому належить розвитку та саморозвитку вихованця, створенню умов для вільного волевиявлення, можливості вибору. Важливе значення тут має творча здатність індивіда вибирати самостійно лінію поведінки і приймати рішення виходячи з обов'язку і сумління.

Передумовою й умовою формування гуманних відносин школярів є розвиток у них моральних потреб у спілкуванні, співчутті, турботі про іншого й допомоги йому, в повазі оточуючих і самоповазі. Механізмом їх усвідомлення і формування як інтелектуально-емоційних комплексів є співпереживання.

Ключовою умовою становлення і розвитку гуманістичної орієнтованих взаємин школярів та класних керівників є формування в учнів ціннісного ставлення до людського життя взагалі, і власного зокрема.

Оціночні ставлення стають мотиваційно-регуляторним чинником формування гуманних взаємовідносин, що спонукають до адекватного самовизначення у сфері міжособистісних стосунків у тому випадку, коли вони спрямовані на усвідомлення людини як вищої життєвої цінності, а гуманне до неї ставлення є умовою поваги до себе.

Одним із засобів формування гуманних взаємовідносин старше квасників в умовах реалізації державної програми відродження національної школи є прогресивні національні традиції, їх знання відродження, охорона і примноження у творчій діяльності.

Активізуючи позитивні емоційні переживання учнів, традиції милосердя, поваги і допомоги людям, що склалися протягом багатьох століть, створюють сприятливий для розвитку якісно нових стосунків між старшокласниками. Відповідаючи віковим особливостям старшокласників, задовольняючи їхню потребу у самоствердженні, самостійності та емоційній насиченості життя, вони є ефективним засобом формування гуманних взаємин, зокрема таких якостей, як національна гідність, терпимість, доброзичливість, великодушність, взаємодопомога і милосердя. Олюднені стосунки, в яких відбиті кращі, найбільш прийнятні і корисні зразки поведінки, є необхідною умовою олюдненого буття. Вони є не просто звеличуючи та одухотворюючим началом життя, а й результатом ціннісного освоєння людиною світу і пізнання самої себе.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Амонашвшш Ш. А. Как живете, дети? — 2-е изд. — М., 1991.

2. Амонашвили III. А. Психологические основы личностного подхода в воспитании. — М, 1993.

3. Бодалев А, А. Восприятие человека человеком. —Л., 1991.

4. Бодалев А. А. Проблемы психологии взаимопонимания. — Л., 1991.

5. Білоусова В. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. – К., - 1997.

6. Битинас Б. Структура процесса воспитания (Методологический аспект). Каунас, 1984.

7. Битинас Б. Процесс воспитания (Приобщение к ценностям). — Каунас

8. Бех И. Ф. Довільна поведінка школярів як мета виховання // Рідна шк. — 1993. — № 9.

9. Класний керівник у сучасній школі: Метод. Посібник / В. Оржеховська, О. Пилипенко та ін. – К., 1996.

10. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.

11. Новикова Л. И. Теория и практика воспитательных систем. — М., 1991.

12. Макаренко А. С. Цель воспитания // Пед. сочинения: В 8 т.-1984. - Т. 4.

13. Малахов В. Етика. Курс лекцій. — К., 1996.

14. Петрусинский В. В. Игры: Обучение, тренинг — досуг. — М., 1994.

15. Роджерс К. Становление человека. — М., 1994.

16. Психология і педагогіка життєтворчості // За ред. Л. В. Сохань, I. Г. Ермакова. — К., 1996.

17. Петровский Л. А. Компетентность в общении. — М., 1989.

18. Снайдер М., Снайдер Р. Ребенок как личность. — М.; СПб., 1994.

19. Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности. — К., 1992.

20. Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива. — М., 1981.

21. Фромм Э. Человек для себя. — Минск, 1992.