112622 (Класний керівник у сучасній школі)

ПЛАН

Вступ

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ.

Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Висновки

Список літератури

Вступ

Кардинальні політичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітету держави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національної самосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Сучасна школа, як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюється рішучий поворот до особистості школяра. Така школа доважає власну гідність кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Виховання як процес слід розглядати з філософської та психолого педагогічної позиції. Це цілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей і навколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тиск на особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби до відповідного мислення, дій, духовних потреб.

Виховання має здійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип — олюднювання відносин у загально виховному процесі. Гуманістичне виховання має свої особливості.

По-перше, це — співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективним лише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливіша педагогічна мета — навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.

По-друге, це створення поля упорядкованої свободи. "Не можна" має бути мінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус між різними позиціями, правами меншості та кожної особи.

По-третє, дітям треба допомогти у самовихованні.

Звернення до фольклорних традиційних свят сприяє вирішенню питання масового залучення дітей до участі в них, оскільки народні свята не поділяють людей на "учасників" і "глядачів". Підготовка та проведення свята створюють атмосферу поступового наростання дії — від навчання до виконавської майстерності, від споглядання до безпосередньої участі, від "масовки" до "сольного" виступу, сприяють поєднанню авторської творчості в усіх жанрах мистецької Діяльності. Народні обрядові свята відкривають широкий простір для виховання — індивідуального й колективного, а також надають можливість оволодіти надбаннями культури суспільства.

Пріоритетними напрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути: культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічна культура й культура праці, політична, демократична й правова культура, інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізична культура.

Демократична культура вимагає розуміння нових стосунків у системі «людина — суспільство — держава», уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичних процедур, прав і обов'язків.

Культура життєвого самовизначення — це необхідність формування індивідуального стилю життя, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, до свого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил і можливостей на основі самооцінки.

Виховання має виходиш з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами .й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому ми маємо на увазі не лише звичне "ким бути" і "яким бути", а передусім — "як жити", тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати олгимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити — значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе й інших.

Важливим блоком педагогічної виховної роботи є формування здатності до культурної самореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети — необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя — надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге, допомогти йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпали інтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятих в людському суспільстві.

У процесі самореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних — це доброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміння зрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших — грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разі необхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморального самоствердження.

Особлива сторона самореалізації учнів — розвиток творчих здібностей. Тут погрібна професійна допомога з боку вчителів-предмет-ників, музикантів, художників, інженерів, знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователі повинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчої діяльності, щоб знайти себе, не розгубити закладені природою творчі можливості.

Важливий блок завдань, який належить розв'язати вихователю — це самоорганізація особистості. Адже найблагородніші цілі людина не зможе реалізувати, якщо не володіє навичками елементарної психологічної самоорганізації, не відзначається наполегливістю, не знає, як підготуватися до тієї чи іншої діяльності, як раціональніше здійснювати роботу чи спілкування.

Вагомим компонентом саморозвитку особистості є її здатність до само реабілітації. Ця сфера переважно пов'язана із здоров'ям учня.

Учитель, учні, клас (вихователь, вихованці, колектив) в процесі самовизначення, самореалізації, самоорганізації переживають певні негативні стани: фізичної та психологічної втоми, невдоволеності собою та іншими, стресу, розчарування, страху, невпевненості тощо. Ці стани руйнівно впливають на результат виховного процесу, на розвиток учнів. Для відновлення особистісної гармонії в людині необхідно навчити її засобам захисту, а також фізичного та психологічного стимулювання потреб і творчої енергії. Самореабілітація передбачає здатність людини захищати себе культурними засобами Від несправедливості, відстоювати свою позицію; уміння розв'язувати конфлікти без стресів, знімати зайве напруження (релаксація); стримувати свої емоції; уміння відпочивати (рекреація), адекватно оцінювати себе та інших. У даному разі вихователь повинен володіти навичками педагогічної психотерапії.

Таким чином, самовизначення, самореалізація, самоорганізація, самореабілітація є найважливішими компонентами саморозвитку особистості.

Ідея саморозвитку, самовиховання — провідна в гуманістичній педагогіці. Вона підводить нас до розуміння виховання, що полягає в спільній діяльності дітей і дорослих, реалізації вироблених мети й завдань.

Нинішній вибух насилля й екстремізму в молодіжному середовищі пояснюється тією педагогікою словесної вимогливості, яка зросла на тлі словесного лицемірства і призвела до ізоляції частини підлітків від дорослих. Коли дорослі не в змозі показати моральний приклад, приклад пошуку істини, вони змінюють його різноманітними вольовими прийомами, наказами, нотаціями. перед вихователем завжди стоїть альтернатива - або співпраця і виховання, або боротьба з дітьми: іншого немає.

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Щоб відповісти на запитання, яке місце відводиться класному керівнику в системі виховання учнів, передусім слід з'ясувати фактори, що формують сучасну дитину.

Відомо, що соціалізація особистості здійснюється в результаті як стихійного впливу з боку соціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спірально створених державних і громадських інститутів.

При цьому, якщо один із впливів — залежно від віку дитини — стає вагомішим, то другий, наприклад, відсувається на задній план, третій — набуває постійного характеру. Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці сім'я, лишаючись могутнім фактором виховання, поступається перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету у формування ціннісних орієнтацій набуває думка вчителя.

Різка зміна орієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшого підліткового віку. Для підлітка переважного значення набуває ставлення до нього товаришів і їхня моральна оцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці з цікавістю приглядаються один до одного, порівнюють, намагаються відповісти на життєво важливі для них запитання: "який я", "хто я", "чи не гірший за інших"? Дуже болісною стає підозра: "Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?" Якщо так, то це сприймається як трагедія, виникає потреба самоствердження, самореалізації, які за несприят­ливих умов набувають гострих, конфліктних, а нерідко й антисо­ціальних форм. Через це одним з найважливіших педагогічних завдань, яке реалізують досвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видів діяльності, де б кожен зміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагу товаришів.

Слід враховувати, що будь-яка група однолітків однаково значить для підлітка. Він намагається увійти в так звану референтну групу, оцінками якої він дуже дорожить і норми взаємин яких приймає із задоволенням. Проте нерідко буває так, що та чи інша дружня компа­нія, до якої тяжіє дівчинка чи хлопчик, не відповідає їм взаємністю і навіть рішуче відштовхує їх. Наші дослідження свідчать, що таких самотніх підлітків чимало — 10—12%, і, на жаль, їх кількість зростає. Вони дуже переживають свою самотність. Тут широке поле педагогічної допомоги таким учням: по-перше, з боку класних керівників — зміна ціннісних орієнтацій референтної групи (якщо вона дає нега­тивний соціальній досвід), по-друге (якщо з педагогічних позицій оцінюється позитивно, здебільшого це класний колектив) — підвищення авторитету учня в очах однолітків.

Починаючи з 6-го класу (11—12 років), у психології та поведінці школяра з'являються нові тенденції, світ їх можливостей і інтересів розширюється, вони намагаються вийти за межі класу, шукати себе це лише в обмеженому товариському оточенні і звичній діяльності. Діти відвідують спортивні секції, гуртки й клуби позашкільних установ. Йде активна проба сил у протилежній для цих підлітків вільній сфері спілкування.

У 13—14-річних формується уявлення про своє "Я". Виникає проблема морального вибору способів поведінки і в навчанні, і в боротьбі за визнання, повагу до себе інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, попмузики.

З огляду на це вирішального значення для виховання старших підлітків набуває духовно-моральна атмосфера життя старшої школи. Ця атмосфера передається як через діяльність, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано — через сприйняття морально-психологічного клімату стосунків старшокласників між собою, з учителями й молодшими школярами.

Сприйняття вчителя дітьми впродовж підліткового віку не ли­шається незмінним. Безперечний авторитет, який мав педагог у молодшого школяра, в підлітковому віці змінюється на більш критичну позицію. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні сентенції — реальною моральністю, яка виявляється у стосунках з колегами й учнями, в здатності жиги чесно, розв'язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник лишається авторитетним, якщо формує себе як старшого товариша, здатного увійти в референтне середовище школяра.

На жаль, як свідчать дослідження лабораторії превентивного виховання Інституту педагогіки АПН України, лише 15—20% класних керівників користуються беззастережним авторитетом у підлітків, тим часом рейтинг 20—23% взагалі дуже низький. Отже, виховувати підлітка непросто. Учні насамперед виділяють негативні якості педагога, нездатність зрозуміти школяра, інтелектуальну обмеженість.

Далеко не завжди добрими союзниками стають йому засоби масової інформації. Кіно, телебачення, газети й журнали, музика, література супроводжують дитину усі шкільні роки. Однак ефективність їх впливу залежить від того вибору, який здійснюють значущі для школяра люди: батьки, вчителі, однолітки. Тому й вплив засобів масової інформації опосередкований, адже і сім'я, і педагоги постійно впливають на розвиток дитини, і цей вплив тим успішніший, чим точніше він відповідає постійно змінюваній соціальній ситуації розвитку школяра, чим міцніший контакт з авторитетними для підлітка компонентами соціального середовища.

Отже, вихователь — ким би він не був — одним із батьків, вчителем, позашкільним працівником чи іншою людиною, має передбачити усі впливи середовища на дитину, а також визначити свої можливості, свої функції.

Коли йдеться про конкретні функції класного керівника, то вони передусім виходять із інтересів, потреб, сподівань самих підлітків.

Практика роботи шкіл України засвідчує, що інститут класного керівника за сучасних умов може і повинен розвиватися на варіативній основі.

Досвід варіативної організації виявив деякі зразки побудови класного керівництва залежно від віку дітей: у старших класах — куратори паралелі, в молодшому підлітковому віці — звільнений вихо­ватель класу. Існує досвід роботи класного керівництва у двох класах з учнями 12—14 років, звільнених класних керівників у 5—11-х класах. Усі ці варіанти функціонують поряд з традиційною формою роботи класного керівника, який виконує свої обов'язки, маючи повне поурочне навантаження. Звичайно, такі Варіанти можуть бути і в одній школі.

І все ж яку б форму роботи з класом школа не обрала, найваж­ливішою залишається проблема визначення змісту роботи за нових умов. Вчитель, який бере на себе обов'язки педагогічного керівництва класом, повинен, по суті, змінити орієнтир: він має справу не з абстрактним колективом, який йому потрібен, щоб через нього підтримувати дисциплінованість і моральність певних учнів, а з товариством окремих дітей, з самобутніми особистостями й індивідуаль­ними характерами, з неповторними життєвим досвідом і соціальними умовами. Вихователь насправді є другом, захисником, порадником і духовним наставником кожної дитини, провідником гуманності та високих громадянських почуттів.

Зміст роботи класного керівника визначає широкий, різноманітний і складний спектр його виховної діяльності. А звідси випливає висновок: класний керівник має володіти особливими знаннями, уміннями та навичками.

Професійні здібності класного керівника можна прокласифікувати за кількома групами – це рефлективно-аналітичні, організаторські, комунікативні здібності.

До рефлективно аналітичних здібностей належить аналіз власної діяльності, покоїлок і невдач, розуміння своїх сильних і слабких сторін для самовдосконалення й раціонального планування роботи; уміння передбачити наслідки діяльності (ставити педагогічний ноз). З іншого боку, вихователь повинен володіти методами діагностики становища особистості в колективі: шляхом спостереження, аналізу оцінювати рівень індивідуального розвитку школяра, сімейного виховання, вплив позашкільного товариського середовища на учня; вчити учнів зокрема і клас в цілому аналізувати своє життя.

Дослідження показали необхідність оволодіння класним керівнитість учня, вчителя, будувати взаємини з дітьми на основі справедливості.