107024 (Самодіяльний хор як чинник культуротворення), страница 7

Що таке темп?

Італійське – tempo, латинське – tempus, означає - час. Це ступінь швидкості виконання і характер руху музичного твору.

Темп одне із головних джерел виявлення змісту і характеру пісні, тому виконання у вірному темпі має дуже велике значення. Розучувати пісню спочатку треба у помірному темпі поступово наближаючись до належного.

Другим головним моментом гарного ансамблю є єдність метру (однакове, одноразове виконання сильних і слабих долей такту), яке придає виконанню живу пульсацію. Є пісні, де метрична чіткість дуже важлива. Особливо це стосується пісень маршового характеру. Наприклад: «Марш українських дітей» муз. А. Басової, «Школярський гімн» муз. Ф. Колесси, сл. М. Підгір'янки.

Для вірного виконання метру складають пісні із за тактовим початком. Трудність їх полягає в тому, що затактові звуки треба співати слабше, ніж сильні звуки («Чому ведмідь взимку спить» муз. А. Кніпера, на сл. А. Коваленкової, «Струмок» муз. А. Штогаренка, «Україні» муз. А. Басової, на сл. М. Підгір'янки, «Вальс сніжинок» муз. Т. Попатенко та інші.)

Під час співу вчитель повинен слідкувати, щоб співаки добре акцентували сильну долю. Найбільшу трудність для досягнення ансамблевого співу складає ритм, так званий ритмічний ансамбль. Також велике значення у виробленні ансамблю мають пісні на два голоси. Тут необхідно добиватися рівної сили звучання обох голосів.

Ансамбль має такі різновиди:

Унісонний або частковий – це ансамбль окремої хорової партії. Ця форма своїм завданням має виробити злиту звукову лінію.

Половинний ансамбль – це ансамбль однорідних хорових груп. Наприклад, партія soprano і alt складають ансамбль групи жіночих голосів; партія tenor і bas складають ансамбль групи чоловічих голосів.

Неповний ансамбль – це з'єднання різнорідних хорових груп: SAT, ATB, STB, SAB.

Повний ансамбль або загальний – це з'єднання всіх груп хорового колективу. В ньому має бути досягнута цілковита звукова і динамічна рівновага.

Природний ансамбль – всі співаки використовують природні нюанси, відповідно до теситури, в якій вони співають, або природний ансамбль – це рівномірне використання регістрів кожної голосової партії. Для різних ділянок дитячого (і людського взагалі) голосу існують цілком природні нюанси: для нижніх звуків soprano природний нюанс р або рр; для середньої ділянки середньою буде середня сила – mf; для верхньої – f. Отже, коли співаки користуються природним нюансом, такий ансамбль буде природнім.

Штучний ансамбль – це ансамбль, коли одна чи всі партії хору повинні співати з динамікою, яка не відповідає даній теситурі. Використання, наприклад, нюансу р на високих звуках даного голосу вимагає від хору значно більшої майстерності. Такий неприродний нюанс буде штучним. Штучний ансамбль можна ще трактувати, як порушення рівномірного використання регістрів кожної хорової партії.

Регістр – частина звукоряду, ряд його сусідніх звуків, об'єднаних тембровою єдністю.

Найважливішим етапом формування складу хору є прослухування його учасників. Результати прослухування повинні строго і систематично фіксуватися в спеціально заведеному журналі. У нім, окрім вокально-музичних даних тих, що прослухуються, слід фіксувати загальну і спеціальну освіту, місце роботи або навчання, домашню адресу (телефон, рік народження сімейний стан).

При прослухуванні слід визначити якість голосу (тип, діапазон), музичного слуху, відчуття ритму, музичній пам'яті, а також з'ясувати музичну підготовку: знання нотної грамоти, володіння яким-небудь музичним інструментом, досвід співу в хорі. Існують різні методи прослухування тих, що вступають в хор. Як правило, їм пропонується виконати який-небудь вокальний твір; пісню, романс, арію.

Після цього визначається діапазон голосу, тип голосу (тенор, баритон, бас і так далі). На нескладних вправах визначається якість музичного слуху. Наприклад, пропонується повторити за інструментом або голосом різні по висоті звуки в межах середнього відрізку діапазону голосу, повторити голосом програну на інструменті нескладну побудова з трьох-п'яти звуків. Якщо вступник має музичну освіту або досвід співу в хорі, вправи можуть бути декілька ускладнені. Наприклад, вступнику пропонується на слух визначити нескладні інтервали в мелодійному, а потім і в гармонійному вигляді, побудувати голосом від заданого звуку різні інтервали. У прослухування доцільно включати хроматичні побудови.

Відчуття ритму перевіряється повторенням нескладного ритмічного малюнка.

Якщо в тих, що прийшли прослуховуватися в хор немає співецького досвіду і відсутня музична підготовка, то прослуховування доцільно проводити у декілька етапів» На першому етапі можна обмежитися лише загальним знайомством з вступником, запропонувавши йому почати відвідувати заняття хору, а через три-чотири тижні провести ретельніше знайомство з вокально-музичними даними і лише після цього остаточно висловити думку про його придатність для участі в хорі. Нерідко сором’язливість, нерішучість вступника, який прийшов на прослуховування заважають вияснити його вокально-музичні дані. В цьому випадку, як виключення, можна спробувати провести цю роботу в процесі репетицій з хором.

Формувати склад хору без будь-якої перевірки вокально-музичних даних вступників до хорового колективу недоцільно. Слід піклуватися про те, щоб нові учасники хорового колективу не знижували рівень виконавської майстерності хору. З цією метою бажано мати підготовчу групу хору.

Найважливішим організаційно-педагогічним питанням в роботі хорового колективу є створення традицій. Без цікавих, різноманітних, міцних традицій діяльність самодіяльного хорового колективу недовговічна.

Найголовнішою традицією хорового колективу має бути дружба його учасників, творча атмосфера його діяльності. Традиції можуть створюватися в різних нормах: організація спільних вечорів відпочинку, поїздки за місто, привітання з днем народження учасників хору, творча дружба з самодіяльними і професійними хоровими колективами, а також з композиторами і відомими артистами, підтримка контактів з колишніми учасниками хору і т.д.

2.4 Психолого-педагогічні особливості розучування репертуару

Самодіяльний хор повинен займатися регулярно протягом 10-11 місяців на рік. Основний вид занять хору – репетиція. На тиждень проводиться не менше двох репетицій, кожна по 2-3 години з 10-15-хвилинною перервою. Репетиції проводяться в точно визначений час, зазвичай після основної роботи учасників хору. Нерідка вибір часу для репетицій ускладнюється змінною роботою артистів хору. У такому разі одна репетиція на тиждень може проводитися в різний час, з врахуванням змінної роботи учасників хору, а друга репетиція обов'язково повинна проводитися у вихідний день, коли артисти хору можуть зібратися всі разом. Інколи репетиції проводяться в обідню перерву або між змінами. Такі репетиції мають бути виключенням, оскільки вони спочатку володіють невисоким педагогічним потенціалом і не можуть забезпечити значного зростання виконавської майстерності хору.

Кожне заняття хору слід чітко організовувати і планувати з врахуванням довготривалих творчих завдань хорового колективу.

Розучування твору з хором можна умовно поділити на два етапи: засвоєння вокально-технічної сторони та робота над створенням художнього образу. Обидва аспекти тісно взаємопов'язані, складаючи єдине ціле.

На початку репетиції, особливо в тих випадках коли доводиться працювати над твором без супроводу, (в тих випадках, коли доводиться працювати над) необхідно дати колективу ладотональний настрій (проспівати з хором гаму у висхідному або в низхідному русі, інтервали, тризвуки, акорди з розв'язанням в основну тональність каданси тощо). При цьому хормейстер повинен слідувати за правильним формуванням звука, чистотою інтонування, ансамблевою злагодженістю як кожної партії, так і всього хору. Далі рекомендується пояснити учасникам колективу зміст твору, розказати про композитора, його творчу стилістику, про автор атексту. Зробити це треба у цікавій та доступній формі. Потім керівник ознайомлює хористів з музикою, програючи її на фортепіано два-три рази від початку до кінця та підспівуючи те чи інше місце. Окремо бажано дати характеристику інструментального супроводу, якщо такий є. Виконавські наміри диригента мусять бути не лише зрозумілі хору, але й викликати спів розуміння у співаків, захопити їх.

У залежності від кваліфікації хористів та від ступеня складності хорового твору існують його розучування:

1. по партіях.

2. усім хором.

Обидва способи мають свої привілеї та вади. В першому випадку забезпечується тверде знання кожним співаком партії, але випускається з уваги вокально-хоровий ансамбль. В іншому – учасники колективу набувають уваги ансамблевого співу, швидко орієнтуватися в гармонії обстановці, проте часто не всі беруть однаково активну участь у процесі репетицій. Тому в початковий період пропонується працювати по партіях або по групах, але тільки після попереднього осмислення твору всім хором.

Для того, щоб прискорити засвоєння пісні, хормейстер повинен добре і своєчасно підкреслити тотожні і зовсім однакові мелодичні звороти в пісні. Попередити учасників хору в цьому разі означає запобігти помилці, бо хористи здебільшого намагаються ототожнити не зовсім подібні, щодо мелодії, побудови. Добре використати засоби графічного показу подібних і не зовсім подібних місць. Подібні можна підкреслити прямо. Дужкою, а змінені хвилястою лінією.

На вибір методичних прийомів при розучуванні пісні впливає на:

а) рівень музично-хорової підготовки хору;

б) зміст, характер, складність і фактура пісні;

в) мета розучування.

Проте варіантність прийомів при розучуванні пісні зовсім не свідчить про відсутність певних сталих художньо-педагогічних принципів, на які спирається методика розучування (матеріалу) репертуару з різноманітними дитячими хорами.

Велику роль у розучуванні пісні грає дидактичний принцип свідомості і активності навчання. Свідоме засвоєння пісні, активна і свідома робота над технічними засобами художнього виконання пісні, є обов'язковими, як обов'язковим є виявлення і формування дитячого ставлення до змісту, краси пісні, до її головної думки.

Підкреслюючи роль дидактичного принципу в розучуванні пісні, ми не знижуємо ролі інших – урахування вікових особливостей систематичності, правильного співвідношення художнього образу і техніки тощо.

Процес розучування пісні можна умовно поділити на чотири етапи:

1. ознайомлення з піснею;

2. засвоєння музичного і літературного;

3. робота над технікою художнього виконання тексту;

4. завершальна художня доробка;

Етапи ці умовні, бо вони не відокремлені один від одного. Так, при ознайомленні з піснею, ми до деякої міри посуваємося в напрямку засвоєння пісні коли учасники засвоюють пісню, вони в певній мірі оволодівають і технікою її виконання, тощо, але все ж таки в кожному етапі, є своя головна мета, яка виявляється в назві даного етапу. Головне завдання в назві етапу – ознайомлення з піснею, 2-го – засвоєння літературного і музичного текстів і т. ін. Отже, завдання першого етапу, щоб хористам пісня сподобалась, зацікавила їх, викликала бажання розучити її, щоб вони зрозумілі в основному її головну думку, побудову тощо. Перший етап в свою чергу можна поділити на 3 частини:

а) вступну бесіду;

б) показ пісні;

в) бесіду після показу.

В другому етапі особливого значення набуває робота над правильним відтворенням інтонації і ритму. Подібно до того, як при засвоєнні літературного тексту велику роль відіграє правильна вимова слів, так само при засвоєнні музичного тексту таке ж значення має відтворення інтонації і ритму. Отже хормейстр весь час мобілізує слух хористів на усвідомлення мелодичних ходів («широкі»), («вузькі»), ладову завершеність чи незавершеність фрази, не допускає форсованого, напруженого звуку, що впливає на інтонування. Слідкує за диханням тощо.

Як, бачимо другий етап роботи над піснею зливається з третім – технічною роботою над художнім виконанням. Маючи у головне завдання – засвоїти з учасниками хору літературний і музичний тексти, хормейстр в той же час звертає увагу учнів на будь-які порушення елементарно правильного співу. Далі на третьому етапі він звертає особливу увагу на технічну сторону виконання.

Залежно від пісні і вокально-хорової підготовки класу чи хорового колективу повстають різні вокально-хорові завдання і, залежно від цих обставин, буде намічатись послідовність і прийоми в їх розв'язанні.

На основному етапі хормейстр закріплює, відшліфовує набуті навички і знання, при цьому варто нагадати хористам те основне, що характеризує пісню, її образи. Бажано, щоб хормейстр знайшов якісь нові дані, підкреслив у пісні якість риси, про які ще нічого не говорив, викликав нові асоціації.

Тепер пісню співають спочатку до кінця, поступово добиваючись свободи виконання, повного контакту між хором і диригентом, чутливої реакції та його жесту.

На першому етапі диригент працює з кожною партією окремо.

Сопрано сольфеджують третю частину твору. Тут для них є певні труднощі, зокрема, інтонування хроматичних та діатонічних півтонів. Керівник сам співає їх і просить вокалістом повторювати за ним.

Під час репетиції з спора новою партією диригент має слідувати й за тембровим колоритом.

У процесі роботи з альтами хормейстер закликає до уваги також басів, оскільки альти здебільшого дублюють їхню партію. Вже з самого початку співу альтова група буде сольфеджувати з тенденцією до пониження, що провокується властивостями основного тону сі-бемоль мінору. Тому директор просить вокалістів інтонувати початок мелодій трохи гостріше. Після того як альти просольфеджують свого партію, керівник хору працює з ними над тенорами.

Тенори, як правило, порівняно легко справляються зі своєю партією. Треба тільки вимагати від них гранично нестійкого інтонування звука ле-бекар як ввідного тону.

При розучуванні басової партії хормейстер. Як і в роботі з альтами, прагне до уникнення заниженого звучання основного току.

Одночасно керівник хору добивається також від басів виразного насиченого тембру, який відповідав би суворому та стриманому характеру скорботної музики.

Розучивши цю частину по партіях, диригент приступає до роботи над нею з усіх хором. Тут і хормейстер, і його вихованці мусять звернути увагу не лише на акордове звучання, а й на ансамблеву злагодженість, метро ритм. Однаковий ритм у всіх голосах спричиняється до компактності, щільності хорової фактури.