106845 (Диригування та читання хорових партитур), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Диригування та читання хорових партитур", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "музыка" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "музыка" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "106845"
Текст 2 страницы из документа "106845"
Характерною особливістю народного хору є своєрідне звучання голосів, які вважаються природними, органічними.
Хорові партії написані і звучать з природним голосоведінням, власним внутрішнім розвитком та логікою гармонічного тяжіння, зручні інтонаційно і теситурно, тому процес їх виконання дарує співакам невимовну фізіологічну насолоду.
Звучання хорових партій у різних регістрах залежить від теситурних умов голосів. Теситура (іт. Tessitura – тканина) – висотне положення звуків мелодії по відношенню до діапазону голосу. Теситура може бути низькою, середньою та високою. Найбільш сприятливою для інтонування є середня (грудний регістр).
В аналізованому творі автор надає перевагу середній теситурі для всіх хорових партій, за винятком басової, особливо в каденція (низька теситура), що підкреслює і посилює образно-емоційне напруження:
Т .
- да - є пильно в во - ду
Кульмінація в пісні за сюжетним та емоційно-драматичним розвитком припадає на третій куплет:
Нема зими, нема льоду.
Ой нема зими, гей, та й нема льоду,
Тай нема дівці переходу.
Вокально-технічне навантаження в усіх партіях однакове.
С. стрибки на інтервали – ч 8, ч 4
А. стрибки на інтервали – м 6, ч 6, ч 5
Т. стрибки на інтервали – ч 4
Б. стрибки на інтервали – ч 4, м 6, ч 5
Народний хоровий спів, як і інші види мистецтва, тільки в тому випадку будуть мати художню цінність та дійову силу, якщо він буде володіти базою технічних навичок. Хорова звучність є результатом взаємодії цілого ряду додатків: хорового ансамблю, строю, дикції, дихання, виразності та точності диригентського хисту.
Хоровий ансамбль (фр. Ensemble – разом), за визначенням Красно щокова В. – це художня єдність при спільному виконанні, узгодження та збалансування усіх компонентів виконання. Ансамбль досягається єдністю розуміння інтонаційно-образного змісту твору всіма виконавцями, спільністю їх професійної майстерності. Для вдалого виконання твору важливі частковий (ансамбль партій), загальний (ансамбль між партіями) ансамблі.
Загальний ансамбль виявляється у зрівноваженому звучанні партій щодо звуку, злитті голосів за тембром, в інтонуванні, ритмі, дикції, диханні, в нюансуванні.
Гармонічне з’єднання всіх цих елементів часткового й загального ансамблю досягається в роботі окремо над інтонуванням, манерою звукоутворення тощо. Так, наприклад, робота над єдиною манерою народного звучання (звукоутворення) дає злиття голосів за тембром, а звукоутворення (тобто атака – активність м’язів), значною мірою залежить, як відомо, від вірної артикуляції, що є основою дикції (говору).
Стрій – основа хорового співу.
Народний хор завжди звучить в строї, близького до натурального. Щоб зберегти чистоту строю, диригентові треба стежити за точною ладовою інтонацією мелодії (інтервалів).
Вирішенню цього складного і надзвичайно важливого питання у практичній роботі з народним хором допомагає досконале знання ладової будови хорового твору.
Інтонування мелодичне (горизонтальний стрій). Характерними інтонаційними рисами натурального F-dur:
Кістяк мелодії складають опорні звуки:
В мелодичному розвитку пісні завищено мають звучати ІІ, ІІІ, VІ та VІІ щаблі звукоряду. Вони і підкреслюватимуть ладову характерність мелодії пісні.
В народній пісні «Ходить орел понад морем» мелодія набуває характерних ознак з мінорним забарвленням, два останні такти періоду (заключний каданс) з відхиленням в a-moll:
Особливо звернути увагу на інтонування ІІ та ІІІ щаблів, з тенденцією до розширення. Тому диригент має надати особливу увагу інтонуванню цих звуків, щоб зберегти ладово-інтонаційні особливості. Міру звучання м.3. у мінорі, як і міру розширення В.3 вказати не можна. Тенденція до типізації цих інтервалів є очевидною, і не тільки в народному співі. Тому керівник хору, покладаючись на власне чуття міри, повинен стежити, щоб співаки не допускали перебільшення.
Гармонічні інтервали (вертикальний стрій), зокрема ч 5,ч 8, повинні контролюватися диригентом. Інтонування вертикалі залежить від чистоти інтонування основної мелодії.
Для тональної настройки хору a’capella слід опиратися на звуки опори і проспівати від основного звуку такту, наприклад:
тощо.
Крім подібних вправ для тональної настройки можна використати мажорний тризвук (F) та мінорний (а) або арпеджіато.
Дуже впливає на інтонування емоційний тонус (інтенсивність та насиченість звучання). Спад тонусі в окремій партії веде до зниження тональності, а надмірний підвищений тонус протилежне явище.
5. Виконавський аналіз
Під дикцією розуміють ступінь виразності, чіткості вимови складів, слів. «Українські пісні, як і жінки, бездонно глибокі. В пісні має бути якість довершеності змісту й форми, незбагненна рівність всіх компонентів – мелодії, гармонії, ритміки, словесної та інтонаційної поезії (що таке інтонаційна поезія? – послухайте колискову!), простого й правдивого тексту. Вивчити дану пісню механічно не можна. Її треба виносити під серцем, народити для себе, викохати, виплекати, народити для людей, подивитися на неї іншими очима», - В. Триліс.
Саме тому поряд з чітким інтонуванням мелодії важливе значення має чітка й ясна вимова тексту, що досягається за допомогою узгодження рухів органів мови (рота, губ, зубів, язика, м’якого та твердого піднебіння). Хормейстер має добре знати фонетику (артикуляційний апарат). Якщо в російській мові говірка дуже відрізняється від правопису, то в українській – вона максимально наближена до написання слів.
Дикція повинна відповідати характеру твору. В літературному тексті «Ходить орел понад морем», наприклад:
… о-ре[л] [п]о-на[д] [м]о-ре[м]
… за[г]-[л]я-дає … [в] [в]о-ду
… ді[в]-[ц]і
Та [й] [н]а той бі[к] [ч]е-ре[з] [в]о-ду.
Приголосні звуки вимовляються миттєво, швидко і ніби підтягуються тісніше до наступного складу.
Кінець слова необхідно з’єднати з початком наступного слова, при цьому добре вимовляти голосні звуки та короткі приголосні.
Не-ма зи-ми, не-ма льо-ду
Завдяки цьому не порушується цілісність мелодичної лінії. Працюючи над відшліфуванням дикції диригентові необхідно пам’ятати:
-
Тривалість звука при спів визначається тільки голосними, що тягнуться. Приголосні ж вимовляються коротко та чітко, ніби спрямовуються в голосну.
-
Запорука успіху – правильна природна вимова слів при вірних неголосних та акцентах.
Прийоми звуковедення в хоровій обробці legato (зв’язано) – прямий, рівний перехід від звука до звука, виразне пластичне відтворення музичних структур.
Дихання
Дихання – це один із вихідних моментів хорового співу. Від дихання залежить звукоутворення, інтенсивність, насиченість та динамізм звучання.
Робота над красивим виразним звучанням окремих голосів та всього хору складає частину хорового виховання.
Культура звуку визначається рядом факторів, таких як:
А) ступінь володіння диханням;
Б) ясність тембру;
В) манера співу;
Г) дикційна свобода та чіткість;
Д) засоби звуковедення.
Момент виникнення звуку називається атакою (м’язова готовність). При атаці здійснюється не тільки змикання зв’язок, але й швидкий перехід положення гортані від дихального до співацького стану.
Видих для співака – це розумне витрачання повітряного струму, який утворює музичний звук. Від видиху залежить інтенсивність, тривалість і стійкість звука, а його використання свідчить про високу вокальну культуру співака.
Існують різні види дихання. Основні з них – грудне, черевне й мішане. В аналізованому творі «Ходить орел понад морем» - загальний діапазон «ля» великої октави, «ля» першої октави, тому в хорі використовується грудне і мішане дихання.
Співацький звук, що виникає в результаті атаки, посилюється резонаторами (регістрами).
В творі хорові партії сопрано і тенор звучать в середньому регістрі, альти, баси – в нижньому, тому майже всі звуки відтворюються за участю грудного резонатора. В нижньому та середньому регістрах звук найбільш натуральний від природи, тому співаки народного хору спираються переважно на ці регістри.
В творі використовується загально хорове дихання (спільне) після заспіву соліста, в перерваному кадансі на текст «орел», здіймаючи фермати в першому реченні (6 тактів), а також між куплетами (періодами). Таке дихання створює акцент на початку фраз, фермат у подальшому відтворенні інтонації мелодії, драматургію твору.
Прийоми хорового викладу
Починається твір заспівом соліста (альт), що є типовою для фольклору, котрий підхоплюється ясним струнким хоралом tutti. Останній куплет як кульмінаційний, заспів виконує весь склад хору (С.А.Т.Б) в октавний унісон, а далі звучить хорап (tutti) в гармонічному вигляді, такий прийом хорового викладу підкріплює драматургію музично-поетичного образу твору.
5. Виконавський план
Характер твору «Ходить орел понад морем» - лірико-драматургічний. Він не змінюється в процесі виконання всього твору.
Ритмічна структура хорової партитури. В основу покладено таке ритмічне групування:
Таке ритмічне групування, тобто структура, властиве в основному протяжним ліричним, лірико-драматургічним творам.
Характеристика динамічного плану
Музична драматургія твору вибудовується урізноманітненням динаміки. Звивиста діатонічна мелодична лінія в альта чи тенору – соло на mf підхоплюється хоралом (С.А.Т.Б) на динаміці mf на текст «… Ой ходить орел» і значно динамізується, сягаючи кульмінації на слова «… гей, та й понад морем» f (1-й куплет) і завершується перший куплет на f.
Далі розгортається драматична картина, пов’язана з поетичним текстом «Та й нема зими, нема льоду» і продовжується драматичне нагнітання (2 куплет). Звучить на динаміці F.
Далі зміст пісні – це зворушливе кохання козака, що підкреслюються притишеним звучанням mp, цей контраст в динамізації відтворює душевний біль, безнадію повернення: «Ой нема зими, гей, нема льоду, Та й нема дівці переходу» (з куплет).
Останній куплет завершує драматичний сюжет на динаміці f, що дає надію на повернення до рідного краю, до коханої дівчини.