94953 (Сучасні тенденції в галузі створення удосконаленої вакцини для посилення та активізації імунної системи в педіатрії), страница 2

Хімічні вакцини створюються з антигенних компонентів, витягнутих з мікробної клітки. Виділяють ті антигени, що визначають імуногенні характеристики мікроорганізму. До таких вакцин відносяться: полісахаридні вакцини (Менинго А+З, Акт-ХІБ, Пневмо 23, Тифим Ви), ацеллюлярні коклюшні вакцини.

5. Біосинтетичні вакцини

Биосинтетические вакцини - це вакцини, отримані методами генної інженерії і являють собою штучно створені антигенні детермінанти мікроорганізмів. Прикладом може служити рекомбинантная вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавирусной інфекції. Для їхнього одержання використовують дріжджові клітки в культурі, у яких убудовують вирізаний ген, що кодує вироблення необхідного для одержання вакцини протеїн, що потім виділяється в чистому виді.

Біосинтетичні вакцини являють собою синтезовані з амінокислот пептидні фрагменти, що відповідають амінокислотної послідовності тим структурам вірусного (бактеріального) білка, що розпізнаються імунною системою і викликають імунну відповідь. Важливою перевагою синтетичних вакцин у порівнянні з традиційними є те, що вони не містять бактерій і вірусів, продуктів їхньої життєдіяльності і викликають імунну відповідь вузької специфічності. Крім того, виключаються труднощі вирощування вірусів, збереження і можливості реплікації в організмі вакцинируемого у випадку використання живих вакцин. При створенні даного типу вакцин можна приєднувати до носія кілька різних пептидів, вибирати найбільш імуногенні з них для коплексування з носієм. Разом з тим, синтетичні вакцини менш ефективні, у порівнянні з традиційними, тому що багато ділянок вірусів виявляють вариабельность у плані іммуногенности і дають меншу іммуногенність, ніж нативний вірус. Однак, використання одного чи двох імуногенних білків замість цілого збудника забезпечує формування імунітету при значному зниженні реактогенности вакцини і її побічної дії.

6. Векторні (рекомбинантні) вакцини

Вакцини, отримані методами генної інженерії. Суть методу: гени вірулентного мікроорганізму, відповідальний за синтез протективних антигенів, вбудовують у геном якого - або нешкідливого мікроорганізму, що при культивуванні продукує і накопичує відповідний антиген. Прикладом може служити рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавірусной інфекції. Нарешті, маються позитивні результати використання т.зв. векторних вакцин, коли на носій - живий рекомбинантний вірус осповакцини (вектор) наносяться поверхневі білки двох вірусів: глікопротеїн D вірусу простого герпеса і гемагглютинин вірусу грипу А. Відбувається необмежена реплікація вектора і розвивається адекватна імунна відповідь проти вірусної інфекції обох типів.

7. Рибосомальні вакцини

Для одержання такого виду вакцин використовують рибосоми, що знаходяться в кожній клітці. Рибосоми - це органелли, продукуючі білок по матриці - і-РНК. Виділені рибосоми з матрицею в чистому виді і представляють вакцину. Прикладом може служити бронхіальна і дизентерійна вакцини (наприклад, ИРС-19, Бронхо-мунал, Рібомунил) [3,14].

1.4 Bплив ад'ювантів мікробного похождення на імунну систему

Виділяють 2 головних способи стимуляції імунної відповіді: активний та пасивний. Кожен з них може бути специфічним та неспецифічним.

Специфічні методи спрямовані на підвищення імунітету до антигенів конкретних збудників, а неспецифічні забезпечують той самий ефект через стимуляцію загальної реактивності імунної системи за допомогою неспецифічних лікарських засобів. Активні методи реалізуються через вплив призначених препаратів на ту чи ту ланку імунної системи, а пасивні засновані на введені в макроорганізм готових клітинних чи гуморальних факторів імунного захисту, наприклад, специфічних імуноглобулінів (Іg), інтерферонів (ІFN), чи інтерлейкінів (ІL). Саме тому пасивні методи посилення імунологічної реактивності ще мають другу назву – замісної імунотерапії [1,11].

Активне специфічне посилення імунної відповіді передбачає застосування тих чи тих способів введення вакцин та анатоксинів - оптимізованих антигенів або антигенних модифікацій. Активний неспецифічний спосіб посилення імунної відповіді заснований в першу чергу на використанні адьювантів (Фрейнда, протитуберкульозної вакцини та інших), а також певних природних речовин (наприклад, бактеріальних та дріжджових ліпополісахаридів (ЛПС) -пірогеналу, продігіозану, зимозану) та синтезованих сполук.

Пасивний специфічний спосіб стимуляції імунітету полягає у застосуванні специфічних антитіл, в тому числі моноклональних, а також застосування свіжої чи консервованої плазми, а пасивний неспецифічний спосіб включає введення гама-глобуліну з плазми донорів, лімфоконцентрату, трансплантацію кісткового мозку, використання алогенних препаратів (тимічних факторів, лімфокінів, тощо).

1.5 Застосування ад’ювантів в експериментальних дослідженнях та практиці

Щоб той чи той лікарський засіб був віднесений до групи імуномодуляторів, має бути доведена його здатність певним чином змінювати імунологічну реактивність. Для цього досліджуваний препарат піддається доклінічним іспитам, які повинні відповідати вимогам Фармакологічного комітету при МОЗ України [2]. Проведення цих досліджень передбачає визначення імунотропної активності лікарського засобу – виявлення наявності та оцінку характеру впливу на основні ланки імунної системи: фагоцитоз, систему комплементу, гуморальний імунітет, клітинний імунітет, систему цитокінів тощо [6, 18]. Після цього цей препарат має пройти клінічні іспити відповідно до принципів GCP, у результаті яких на підставі подвійного сліпого рандамізованого дослідження буде доведена його клінічна й імунологічна ефективність. На останок препарат реєструється Фармакологічним Комітетом при МОЗ України й отримує дозвіл на медичне застосування та/або промислове виробництво.

Використання нових технологій дозволило створити вакцини другої генерації:

а) кон’юговані

Деякі бактерії, що викликають такі небезпечні захворювання, як чи менінгіти пневмонію (гемофілюс інфлюенці, пневмококи), мають антигени, важко розпізнавані незрілою імунною системою новонароджених і грудних дітей. У кон’югованих вакцинах використовується принцип зв'язування таких антигенів з чи протеїнами анатоксинами іншого типу мікроорганізмів, добре розпізнаваних імунною системою дитини. Протективний імунітет виробляється проти конъюгованих антигенів.

На прикладі вакцин проти гемофилюс інфлюенці (Hіb-b) показана ефективність у зниженні захворюваності Hіb-менінгітами дітей до 5-ти років у США за період з 1989 по 1994 р.м. з 35 до 5 випадків.

б) суб’одиничні вакцини

Субодиничні вакцини складаються з фрагментів антигену, здатних забезпечити адекватна імунна відповідь. Ці вакцини можуть бути представлені як частками мікробів, так і отримані в лабораторних умовах з використанням генно-інженерної технології.

Прикладами субодиничних вакцин, у яких використовуються фрагменти мікроорганізмів, є вакцини проти Strеptоcоccus pnеumоnіае і вакцина проти менингококка типу А.

Рекомбинантні субодиничні вакцини (наприклад, проти гепатиту B) одержують шляхом уведення частини генетичного матеріалу вірусу гепатиту B у клітки пекарських дріжджів. У результаті експресії вірусного гена відбувається наробіток антигенного матеріалу, що потім очищається і зв'язується з ад’ювантом. У результаті виходить ефективна і безпечна вакцина.

в) рекомбинантні векторні вакцини

Вектор, чи носій, - це ослаблені чи віруси бактерії, усередину яких може бути вставлений генетичний матеріал від іншого мікроорганізму, що є значимою-значимим-причинно-значимим для розвитку захворювання, до якого необхідне створення протективного імунітету. Вірус коров'ячої віспи використовується для створення рекомбінантних векторних вакцин, зокрема, проти Віл-інфекції. Подібні дослідження проводяться з ослабленими бактеріями, зокрема, сальмонеллами, як носіями часток вірусу гепатиту B. В даний час широкого застосування векторні вакцини не знайшли.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

У пацієнтів проведені: загальноклінічні методи обстеження (загальний аналіз сечі, загальний аналіз крові, електрокардіографічне обстеження), рентгенографію органів грудної клітки.

Попередньо і в динаміці 72 дітям була проведена оцінка імунного статусу з визначенням основних параметрів Т-і В-клітинної системи, лімфоцитів, що несуть рецептори для ліпополісахаріда (ЛПС +-лімфоцити) рівнів імуноглобулінів ІgG, ІgА, ІgM класів, циркулюючих імунних комплексів, активності фагоцитозу, рівня секреторного ІgА. Слід зазначити, що у всіх обстежених дітей виявлені відхилення показників імунного статусу від вікових значень.

З метою корекції імунних порушень та профілактики повторних захворювань у дітей ми застосували рібомуніл за схемою основної і підтримуючої терапії, зазначеної в анотації до препарату. Після закінчення повного курсу терапії протягом 2-х тижнів проводили контрольне імунологічне обстеження, а в наступні 8 місяців оцінювали клінічну і імунологічну ефективність використання рібомуніла. Групи дітей, які одержували (основна група) і не отримували (контрольна група) рібомуніл були рандомізовані. Контрольна група дітей отримували звичайне лікування і плацебо за схемою рібомуніла.

2.2 Організація дослідження та характеристика обстеженого контингенту

Cпостереження дії ад’ювантів проводилося на групі дітей, що часто хворіють. Дослідження проводилося на базі міської поліклініки. Усього обстежено 72 дитини.

Обстежений контингет був розподілений на 2 групі: 39 дитини – основна група і 33 дитина – контрольна група. Середній вік обстежених склав 6,2±1,4 года. В основній групі для зміцнення імунітету діти приймали рібомуніл, в контрольній проводилося звичайне лікування.

Таблиця 2.1

Розподіл хворих дітей в залежності від клініки і віку

Рібомуніл таблетки (1 доза) в упаковці 4 шт. 1 таблетка містить: бактеріальні рібосомні фракції, тітрованні до 70% РНК - 0,75 мг (включаючи рібосоми Klеbsіеllа pnеumоnіае - 3,5 частки, Strеptоcоccus pnеumоnіае - 3,0 частки, Strеptоcоccus pyоgеnеs - 3,0 частки та Hаеmоphіlus іnfluеnzае - 0 , 5 частки), протеоглікани мембранної частини (включаючи 15 часток Klеbsіеllа pnеumоnіае) - 1125 мг.

Режим введення та дозування імунотропного препарату рібомуніла в основній групі склав по 3 таблетки натще: перший місяць 4 дні на тиждень протягом 3 тижнів, п'ять наступних місяців - по 4 дні на місяць.

РОЗДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

3.1 Оцінка клінічних проявів

Функцію імунної системи знижують різні фактори - незбалансоване харчування, інфекції, іонізуюче випромінювання, хімічні речовини. Подібні порушення - імунодефіцити - поділяють на первинні (вроджені) та вторинні (придбані).

Вроджені дефекти імунної системи зустрічаються порівняно рідко і обумовлені генними дефектами. Вторинні порушення часто представляють ланки патогенезу багатьох патологічних станів (наприклад, хвороб злоякісного росту, ендокринних розладів). Особливо часто вторинні розлади розвиваються при бактеріальних і вірусних інфекціях, зазвичай носять тимчасовий характер (транзиторні імунодефіцити). Дефекти можуть торкатися різні компоненти імунної системи.

Виділяють Т-клітинні, В-клітинні і комбіновані (Т-В-клітинні) імунодефіцити. Також можливі розлади гуморальних та клітинних факторів нсспеціфіческой захисту організму.

Порушення імунного статусу робить організм сприйнятливим до різних збудників, у тому числі до умовно-патогенних. Крім того, істотно зростає ризик розвитку аутоімунних процесів і хвороб злоякісного росту. Стан імунної системи можна оцінити комплексом показників.

Стан факторів неспецифічної резистентності визначають за вмістом в сироватці крові комплементу, лізоциму, ІФН; також визначають фагоцитарну здатність макрофагів і цитотоксичну активність природних кілерів.

Таблиця 3.1

Критерії загальної оцінки імунного статусу людини

Про активність імунної системи судять за рівнем різних класів Іg та цитокінів в сироватці крові, утримання субпопуляцій Т-і В-лімфоцитів, їх здатності відповідати на АГ і мітогени.