73747 (Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"), страница 11

Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як істинно народного керманича. В образі Сомка П. Куліш втілює такі кращі риси українського характеру, як хоробрість, відданість козацькій присязі.

Якщо образ Сомка автор змальовує в прикрашеному, романтичному вигляді, прагнучи показати людину державного розуму, державних інтересів, то Брюховецького він характеризує як підступну зрадливу і властолюбну натуру. Це політичний авантюрист, людина без честі і гідності.

Хоч Куліш змалював постаті авантюрника Брюховецького і його прибічників дещо однобоко, свідомо перебільшивши їх негативні риси, роман звучить досить реалістично. А змалювання образів у «Чорній раді» являє собою безумовне досягнення української прози на даному етапі розвитку великого епічного жанрового різновиду.

В образах козаків – Шрама, Пугача, Кирило Тура – письменник втілює такі прояви національного характеру як вiдчайдушна хоробрiсть, духовне благородство, а також ліризм і лицарство.

Отже, створюючи в романі систему персонажів, П. Куліш прагнув розкрити перед читачем найкращі риси українського національного характеру. Ми бачимо, що українському характеру властиві пристрасність, екстремальні вияви почуттів, материнське опікування інших, шанування речей, витончений смак до найдрібнішого, потреба в співзвучності з навколишнім світом, елегійний настрій та сильні почуття.

Емоційність національної української психіки пов’язується перед усім тісним зв’язком з природою, гармонійного співжиття з нею, що співзвучно з «хутірською філософію» Куліша.

Не останню роль у виявленні українського характеру відіграли і історичні чинники. В Україні історично склалося так, що розвиток найбільш істотної складової нації і національної психології – національної самосвідомості – гальмувався. Нація вижила в той час лише завдяки козацтву, міщанству, яке об'єднувалось у братства, і, найголовніше, селянській масі, що а той час становила більшість українського народу. Необхідність постійної боротьби за своє національне та релігійне примушувала напружуватися інтелектуальні сили нації, і це дало чудові плоди – виникла національна ідеологія, яка наповнила життєдайним змістом поняття Україна, Русь, Вітчизна – саме ці прояви українського характеру прагне донести до читача П. Куліш.

Але тут же письменник робить акцент і на такій особливості українського характеру як ставлення українців до загальнолюдської ідей та суспільних подій тільки з огляду на особисту прихильність.

П. Куліш висвітлює також ставлення українського народу до праці. Праця може бути важкою, навіть виснажливою, але вона вдячна. Життя людини концентрується навколо її оселі, котра відрізняється впорядкованістю, охайністю та ретельним доглядом. Особливе місце займає жінка – ніжна, сповнена любові і власної гідності.

Але намагаючись об’єктивно оцінити характер українського народ, П. Куліш наголошує в романі на те, що вдача українців досить складна та суперечлива. З одного боку відвага, хоробрість, жадання слави, нехтування комфортними умовами життя, з іншого – заздрість, підступність, нахил до грабування. Гострий і хитрий розум, здатність до ремесел і мистецтв, культивування військової честі, справедливості, волелюбності поєднуються з ледарством, зрадливістю, жадібністю. Лицарська любов до землі уживається з недбайливим ставленням до неї.

Світосприйняття українського характеру базується на покладанні більше на долю, аніж на власну самоврядну волю відносно життєвих надбань. Доля чи Бог виступають репрезентантами зовнішньої вищої волі, котра повсякчас здатна розпорядитися людським життям і його достатком. Покірність долі і готовність прийняти її встановлення замістила в даному випадку активну силу особистісного самовизначення.

Твір «Чорна рада» був першим романом в українській літературі, став школою для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як майстерно компонувати, як забезпечити живий колорит епохи. «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду»,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».⁶⁸

Як ми бачимо, роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має давню і гідну пошани історію, велику культуру. Щедро використовуючи фольклор, опоетизовуючи народний побут, Куліш тим самим звеличив самобутність духовного життя нашої нації. Своїм романом письменник ставив перед читачем глибоко гуманні та високоморальні ідеали, які й формували естетичні смаки українців.

Також даний роман подає яскраві приклади козацької звитяги. Лицарська душа козака, якої «і весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а Україна одна, зрадивши її — занапастиш і себе.

Тож роман — хроніка подій 1663 року — виявився напрочуд сучасним. Історія не раз навчала українців об'єднуватися у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. Поміркуймо над тим і не припускаймося давніх помилок.

Висновки

Пантелеймон Куліш був однією з найколоритніших постатей свого часу в українській літературі. Культурницьке подвижництво, що виокремлювало його навіть серед плеяди видатних сучасників, захоплено вітала величезна частина суспільства, мимоволі утворюючи навколо його особистості атмосферу творчої таємничості. Той постійний інтерес підтримувався передовсім самою діяльністю П.Куліша. В основі її — бажання дійти своїм словом і думкою до найширших народних мас.

Роль П.Куліша у пробудженні українців з летаргічного сну неоціненна. Вже на світанку його діяльності література, слово, народ стали для нього єдиним цілим. Фольклор і згадки про старовину – слугували засобами розкриття гіркої сучасності. Героїку минулого поставлено на службу сучасного. Все це склало основу великої літератури, гідної великого народу, його героїчної історії, оригінальної культури.

П.Куліш робив усе можливе для зближення літератури з народним життям, для залучення до праці нових сил з глибин народних, звідси – його увага до збирання і видання історичних пам'яток та фольклорно-етнографічних матеріалів; до організації українського журналу, українського книжкового видавництва, українських літературних гуртків і широких громадянських виступів.

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, з багатьох європейських мов, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.

Український романтизм зростав на національному ґрунті, він увібрав у себе весь аспект українського духовного та суспільно-політичного життя, живий досвід історичної долі нашого народу. П. Куліш був найяскравішим представником українського романтизму, в рамках якого вперше визріли і сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем. У творах П.Куліша була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу.

Народний чи фольклорний романтизм письменника виражав специфіку українського світобачення, основні риси духовного життя народу і ґрунтувався на відповідній філософській основі.

Особливим у формах українського романтизму П. Куліша стає посилена увага до людської особистості, її долі, її національного способу буття, а також проблеми самопізнання. Найголовнішими ідеями його творчості в рамках українського романтизму є ідеї історизму, народності та фольклору як етнографічного джерела пізнання української історії. Домінуюче місце у романтичному мисленні займає україноцентризм, на основі якого формувалася українська ідея.

З світоглядом романтизму пов’язана уся літературна спадщина письменника. П.Куліш видав такі поетичні збірки, як «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін», «Хуторні недогарки», переклав майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти», підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», яка вийшла вже по смерті поета. Письменник є автором понад десяти великих поем, одна із них – «Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка», «Солониця», «Настуся», «Великі проводи» та інші. Драматургічна спадщина П. Куліша: «Сцени і уривки драматичні», «Мальована Гайдамащина», драматична поема «Нагай», драматичний етюд «Козацька і панська розмова на тому світі», одноактні п’єси – «Колії», «Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гостьми», «Іродова морока», а також «драмована трилогія» («Байда, князь Вишневецький», «Цар Наливай» і «Петро Сагайдачний»).

Особливе місце в творчій спадщині письменника займає проза. В епічній прозі літературну творчість П.Куліш розпочав з опрацювання українських народних казок і фантастичних переказів. Першими прозовими творами письменника були твори на російській мові: «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» та «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделе», також казково-фантастичні – повість «Огненный змей» та оповідання «Коваль Захарко». Переплітання фольклорно-фантастичних мотивів навіть у творах не фантастичних є одним із характерних художніх прийомів письменника, це мотиви народних переказів у романі «Михайло Чарнишенко», повісті «Алексей Однорог».

Крім цього, Куліш написав такі оповідання, як «Орися», «Дівоче серце», «Гордовита пара». Також із прозових творів варто відзначити такі його гумористичні оповідання, як «Циган», «Сива кобила», «Пан мурло», « Малоросійські анекдоти», історичні оповідання «Мартин Гак», «Брати», «Січові гості», роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» та інші.

Найпомітніше місце у творчому доробку Куліша посідає історичний роман «Чорна Рада. Хроніка 1663 року». Його поява на Україні була явищем закономірним, як і розвиток у той час української історіографії. Історичні події, що їх переживала у XVII столітті Україна, не могли не знайти свого відбиття в літературі.

Задум історичного роману виник у П.Куліша в час бурхливого захоплення давниною, коли високо підносилась ідея народності, коли точились гострі дискусії навколо питань самобутності українського народу і його мови, літератури й історії. П.Куліш не тільки брав участь у всьому цьому русі, а й був однією з центральних його фігур, тому закономірним є те, що власне він став автором першого історичного роману українською мовою «Чорна рада». Саме він є не тільки свідком, а й найактивнішим учасником процесу зародження, формування і становлення жанру історичної прози в українській літературі 40-50-х років XIX століття.

Головними джерелами треба вважати власні наукові студії історії, фольклору та етнографії, в результаті чого П.Куліш ніколи не опирався на випадкові джерела. Навіть несподівані й далекі від української тематики – джерела П.Куліша завжди були першими.

Український історичний роман розвивався в особливо складних і несприятливих суспільно-політичних умовах: умовах цькування українського слова, зневіри в його можливості, що сповільнювало розвиток літератури, особливо це стосувалося історичної прози, яка впродовж усього XIX століття творилася переважно російською мовою. За таких умов навіть переклад Пушкінської «Полтави» вважався подвигом, хоч був далекий від досконалості. Своєрідним подвигом можна вважати і перший український історичний роман П.Куліша «Чорна рада», літературним зразком якому послужили романи Вальтера Скотта. Творчість родоначальника історичного роману знайшла широкий відгук в Європі, відкрила нові горизонти і певною мірою визначила подальший розвиток романтизму, активно вплинула на свідомість П.Куліша, його художні смаки, зміну співвідношення цінностей. Твори В.Скотта, Шекспіра, Шіллера стали для автора «Чорної ради» художнім відкриттям, що викликали напружену роботу думки. Це було нове світобачення, що розкривалося у свіжих, вічно живих образах. До кінця життя П.Куліш перебуватиме в полоні чарів В.Скотта. І в цьому він не був одинокий. В.Скотт виразив те, що було у всіх на думці, сам того не усвідомлюючи, здійснив те, чого жадала епоха, - така оцінка звучала в численних статтях, рецензіях, листах.