42901 (Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка), страница 5

При конфіксальному словотворенні компоненти тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс розподіляються між елементами конфікса, другий елемент якого передає загальне відношення предмета до поняття, названого мотивуючим словом (класифікуючи значення), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення). Таке розмежування компонентів словотвірного значення між елементами словотвірного засобу спостерігається тільки при конфіксації. При інших способах словотворення де афікс є комплексною морфемою, таке розмежування не завжди наявне.

Іменники чоловічого роду – найменування осіб, утворені конфіксальним способом словотворення, поділяються на групи за зовнішніми чи внутрішніми ознаками, характерною поведінкою, об’єктом чи результатом діяльності, способом дії, соціальними станом, тимчасовим заняттям, типом особистісних стосунків і т. ін

Найбільша група найменувань осіб за зовнішніми чи внутрішніми ознаками утворена за допомогою конфіксів вы-…-никъ, рас-…-елъ, роз-…-никъ, роз-…-телъ, без-…-никъ, пер-…-никъ, под-…-никъ, по-…-елъ, з-…-никъ, на-…-никъ, не- …-никъ. Напр.: вымисленикъ (79:1,144) – «фантазер», распотрошителъ (79:2,291) – «марнотратник», переводникъ (79:2,92) – «керівник», подступникъ (79:2,140) – «хитрун», зневажитель (79:1,333) – «порушник», помстителъ (79:2,165) – «месник», бездольникъ (79:1,50) – «нещасливець», безмолвникъ (79:1,48) - «мовчун», розвязателъ (79:2,278) – «розв’язатель», згубникъ (79:1,315) – «гуртовик», змышленикъ (79:1,329) – «видумщик», безбожникъ (79:1,48) – «той, хто втратив віру», безверникъ (79:1,48) – «невіруючий», взгордитель (79:1,97) – «той, хто зневажає щось або когось», змыслячъ (79:1,329) – «той, хто прикидається», насильникъ (79:1,468) – «той, хто змушує», неповинникъ (79:1,494) – «невинна людина». В більшості слів переважає постпозитивний компонент –никъ.

Група на позначення назв осіб за характерною поведінкою була однією з найбільших у середньоукраїнській мові, у її творенні брали участь переважно конфікси об-…-никъ, по-…–никъ, на-…–никъ, по-…-ыръ. Напр., наглядникъ (79:1,450) – «наглядач», облудникъ (79:2,11) – «обманщик», пожегникъ (79:2,147) – «підпалювач», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», перезахователъ (79:1,295) – «зберігач», возникъ (79:2,95) – «перевізник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», поводыръ (79:2,120) – «поводир», повьдачъ (79:2,124) – «розповідач», потьшителъ (79:2,197) – «той, хто заспокоює».

Назви осіб за об’єктом чи результатом дії у середньоукраїнської мові творилися тільки за допомогою конфіксів вы-…-никъ, по-…-никъ, не-…-никъ . Наприклад: вымисльникъ (79:1,144) – «фантазер», поручьникъ (79:2,178) – «поручитель», невольникъ (79:1,478) – «невільник». Інші форманти в цій функції майже не вживалися. Потреби мовців наступних епох у творенні слів такого типу обслуговували конфікси з постпозитивним компонентом -никъ, зберігаючи невисоку, але відносно стабільну продуктивність. Напр, заступникъ (79:1,289) – «захисник», безбожникъ (79:1,48) – «безбожник», згубникъ (79:1,315) – «гуртовщик».

Група найменувань осіб за способом дії була не досить виразною. Вона нараховувала поодинокі утворення з конфіксами вы-…–никъ, при-…–никъ, на-…–никъ, пере-…–никъ, за– …–никъ, (рідше вы-…–ачъ, роз-… –ачъ, за-…–телъ): вывьдчикъ (79:1,132) – «розвідник», пришельникъ (79:2,241) – «прибулець», наказьникъ (79:1,458) – «прикажчик», перевозникъ (79:2,95) – «перевізник», розливачъ (79:2,280) – «поливальник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», выкладачъ (79:1,139) – «той, хто пояснює», вышпотителъ (79:1,163) – «спотворювач», заборонителъ (79:1,257) – «той, хто забороняє», захователъ (79:1,295) – «зберігач».

Група найменувань осіб за соціальним станом (такі як вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», отходенъ (79:2,65) – «відступник», безбедникъ (79:1,48) – «той, хто не відчув біди») нараховувала поодинокі утворення, які формувалися за допомогою різноманітних конфіксів вы-…–ецъ, от-…–енъ, без-…–никъ.

В назвах осіб за родинними зв’язками, товариськими стосунками нараховується лише три утворення: облюбенецъ (79:2,12) – «жених», безженецъ (79:1,50) – «нежонатий», домовникъ (79:1,221) – «домочадець».

Назви осіб за сталим чи тимчасовим заняттям належать до групи середньої продуктивності: дозорецъ (79:1,217) – «наглядач», видавецъ (79:1,134) – «той, хто щось виготовляє», отходенъ (79:2,63) – «християнин, що пішов від господаря», опгонычъ (79:2,127) – «погонщик».

За реєстрацією назв посадових осіб, виконання професійних обов’язків нараховується декілька утворень: перекупецъ (79:2,95) – «той, що перекуповує», переводникъ (79:2,92) – «керівник», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», заступникъ (79:1,290) – «замісник», дознавецъ (79:1,216) – «дослідник».

Найменування осіб за місцем народження, проживання, назвою країни, етнічною, національною приналежністю: предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

Назви осіб за типом соціальних чи особистісних стосунків: провинникъ (79:2,224) – «той, хто провинився», роздорникъ (79:2,280) – «той, хто сварить людей», выбранецъ (79:1,129) – «обраний», выволанецъ (79:1,131) – «вигнанець».

Високопродуктивними є типи іменників, утворених за допомогою конфіксів з постпозитивним компонентом –никъ, які утворюють широке коло лексико – словотвірних значень. Вони виявилися найбільш гнучкими, мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності, тому ми приділяємо їх аналізу більшої уваги і розглянемо ці деривати детальніше.

Конфікс на-…-никъ

Будучи одним з найпродуктивніших з-поміж конфіксів з другим компонентом –ник, у давньоруськоукраїнський період розвитку мови словотвірний тип іменників із зазначеним формантом належить до найчисленніших і найрозгалудженіших у семантичному плані. У джерелах середньоукраїнської мови функціонують утворення з конфіксом на-…-никъ, успадковані з попередніх періодів, наприклад: намьстникъ, насльдникъ, які не входять до словника Євгена Тимченка. А ось новотвори на позначення осіб за соціальним станом, особливостями поведінки, які хоч і в невеликій кількості з’явилися у даний період розвитку української мови наводяться у розглядуваних «Матеріалах до Словника…»: надворникъ (79:1,471) – «той, хто належить до великого княжого роду», наушникъ (79:1,492) – «пліткар», наперстникъ (79:1,480) –«той, хто зберігає коштовності».

Лексико – словотвірний підтип найменувань з предметною семантикою («предмет, що призначений знаходитись на тому, що називає мотивувальне слово») починає формуватись ще у праслов’янський період, а у джерелах середньоукраїнської мови фіксуються такі назви з предметним значенням: а) частини назв одягу : наплечникъ (79:1,482) – «верхня частина одягу священника від плечей на спину», нагрудникъ (79:1,469), начольникъ (79:1,498); б) назви елементів кінської упряжі: наритникъ (79:1,485), набедрикъ (79:1,467); в) деякі інші найменування: нагробникъ (79:1,469), напорожникъ (79:1,484). Вони називають деривати на позначення неістот, що є характерною ознакою цього часу.

Словотвірний тип іменників з формантом на-…-никъ – один з найчисленніших і найбільш розгалужених у семантичному плані серед конфіксальних дериватів.

Конфікс без-…–никъ

Утворення з даним конфіксом в основному представлені пам’ятками книжнослов’янського типу мови. У результаті міжмовних контактів до ХVІІ-ХVІІІ ст. давня руськоукраїнська мова засвоїла певну кількість лексем з інших мов і найпоширенішими є запозичення з праслов’янської (беззаконикъ (79:1,41), безганикъ (79: 1, 4) – «той, хто не має Батьківщини, свого міста», безмездникъ (79:1,43) і т. ін.). Середньоукраїнська мова зберегла лексико – словотвірні типи похідних ХІ-ХІІІ з розгляданим афіксом, хоч деякі слова виходять з ужитку, наприклад: безгодословникъ – «той, хто говорить нечесно, не до речі», безприобщьникъ – «той, хто відлучений, не має причастя».

За допомогою аналізованого форманта у мові ХV-ХVІІІ ст. творилися виключно назви осіб: а) назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо: беззаконикъ (79:1,41), безнадежникъ (79:1,43), безмьздникъ(79:1,43); б) найменування осіб, за відсутністю того, що названо мотивувальним словом: безоружникъ (79:1,47), безградникъ (79:1,46), безимьньникъ (79:1,44); в) деякі похідні утворювали синонімічні пари: безвьрникъ – безбожникъ, безмьздникъ – безсребрьникъ.

Новотвори ХVІ-ХVІІІ ст. також співвідносні з прийменниково – відмінковими сполуками або відповідними іменниками в називному відмінку. Здебільшого це назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо, названа мотивувальним словом (безеільникъ); похідні, що позначають осіб за соціальним станом (бездомникъ), але у розглядуваних нами «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка вони відсутні.

ХV-ХVІІІ ст. – етап шляху, яким йшло становлення і розвиток словотворчої конфіксальної морфеми без-…-никъ, а в сучасній українській мові більшість розглянутих лексико – словотвірних груп набула подальшого ширшого розвитку.

Конфікс по-…-никъ

У писемних пам’ятках староукраїнського періоду виявлена невелика кількість похідних з елементом по-…-никъ: а) назви осіб за місцем народження чи проживання: повесникъ – «мешканець вісі»; б) назви осіб за часом їх народження: последникъ – «нащадок, представник наступного покоління»; в) назви осіб за соціальним станом: подверникъ – «придверник, приворотник» [37, с.109].

Численний матеріал пізніших часів переконливо свідчить про те, що цей конфікс набув продуктивності після ХІІІ ст. Наприклад: поплечникъ – «підручна людина, помічник», похльбникъ – «нахлібник, прихлібник, утриманець» [37, с.110].

Більше 120 дериватів виявлено впродовж писемної історії розвитку української мови з конфіксом по-…-ник. Порівняно з попередньою епохою, у джерелах пізньої середньоукраїнської мови похідних назв осіб трапляється більше: подворникъ (79:2,130), попутникъ (79:2,171), поьздникъ (51:2,189), побережникъ (79: 2,124) – «лісник», посльдовникъ (79:2,181).

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні віддієслівні похідні з конфіксом по-…-ник, які утворюють кілька лексико-словотвірних груп: а) найменування осіб за характерною ознакою, поведінкою: похлебникъ (51:2,186) – «нахлібник», похатникъ (51:2,185) – «той, хто блукає по чужих хатах»; б) назви осіб за видом діяльності: поручникъ (79:2,178) – «поручитель», порубникъ (79:2,177) – «той, хто самовільно рубає ліс, дерева», поьздникъ (79:2,181) – «виїзний суддя»; в) назви осіб за соціальним станом: подвирникъ, поливальникъ; г) назви осіб за виконанням обов’язків: позолотникъ, погрянишникъ, позолотникъ.

Кількісне збільшення назв цього типу відбувається не лише внаслідок залучення нових твірних основ, а й за рахунок наповнення старих структур новим змістом: попутникъ (79:2,176), попльчникъ (79:2,175), припутникъ (79:2,147), пришельникъ (79:2,149), притрапезникъ (79:2,148), прикровникъ (79:2,145) .

Кофікс под-…-никъ

У давньоруськоукраїнський мові цей формант служить для творення назв осіб або тварин, котрі перебувають під тим, що позначене мотивувальним словом: подручникъ – «той, кому щось доручено» [37, с.111].

У середньоукраїнській мові XV-XVIII ст. регулярно, хоч і в невеликій кількості, з’являються новотвори з конфіксами под-…-никъ на позначення істот (зрідка – неістот) : подушникъ (79:2,142) – «той, хто збирає податки», подступникъ (79:2,140) – «підступна людина», подножникъ (79:2,131) –«килимок», подперсникъ (79:2,134) – «місце для зберігання коштовностей».

Конфікс за-…-никъ

Розгляданий формант у давньоруськоукраїнський мові виявлений лише у двох похідних на позначення зброї, призначеної знаходитись на тому, що названо вивідним словом: засапожникъ – «вид холодної зброї, кинджал», та відтінку шляху, який протікає за тим, що назване твірним словом: залозьникъ – «шлях, сухопутне відгалуження» [37, с.112].

У середньоукраїнській мові іменники з афіксом за-…-никъ служать для позначення осіб за особливостями поведінки: заушникъ (79:1,293) – «пліткар», заступникъ (79:1,290) – «замісник». Всього у мові аналізованих пам’яток ХVІ-ХVІІІ ст. з конфіксом за-…-никъ налічується близько 10 дериватів [37, с.112].

Конфіксом над-…-ник

Наявні окремі деривати із конфіксом над-…-ник, як правило, назви того, що перебуває над чимось, названим мотиватором : надгробникъ (79:1,50), наддверникъ (79:1,51), надпорожникъ (79:1,56) і позначали деривати на позначення неістот.

Обстежений матеріал дозволяє констатувати, що в середньоукраїнській мові при збереженні більшої частини похідних з попереднього періоду словотвірні типи набули подальшого розвитку, виникли нові словотвірні типи. Загальна кількість іменників з постпозитивним компонентом –никъ, зафіксованих у джерелах ХV-ХVІІІ ст., 94 іменники, котрі дериватовані 14 конфіксами [37, с.115]. Походження майже всіх типів утворень з просторовим значенням пов’язане з ускладненням суфікса –никъ відмінкових конструкцій з прийменниками, які дають різну просторову орієнтацію ( за, на і т. д.). Конфіксальні похідні з постпозитивним компонентом –никъ позначають предмет, особу, котрі перебувають у якому-небудь відношенні до іншого предмета, особи, названого в основі. Ці відношення визначаються переважно лексичним значенням препозитивної частини, що надає дериватам різноманітних значень: простору, сумісності, залежності чи підлеглості, схожості, заперечення. Як свідчить матеріал, вцілому за допомогою конфіксів творилися назви осіб: конфікси без-…-никъ, по-…-никъ, под-…-никъ, за-… -никъ в розглядуваний період служили лише для найменувань осіб, а конфікси на-…-никъ та над-…-никъ могли творити й назви неістот. У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка деривати з конфіксами через-…-никъ, перед-… -никъ, уз-…-никъ, су-…-никъ, при-…-никъ, па-…-никъ, взагалі відсутні, хоча наявні в інших пам’ятках даного періоду.

Нерозвиненість, слабку продуктивність окремих конфіксальних типів зумовили такі причини: 1) семантична перевантаженість форманта; 2) конкуренція з боку формантів, які з’явились у мові й спеціалізуються в тому чи іншому плані; 3) виникнення соціальних потреб у найменуваннях певного типу [46, с.95]. Слабка продуктивність конфіксів також може бути зумовлена й тим, що він використовується для найменування предметів за їх ознаками (зовнішніми чи внутрішніми), котрі кількісно обмежені й не мають тенденції до зростання [37, с.115].

Основний шлях становлення конфіксальних словотвірних типів з другим компонентом –никъ – формування конфіксації на ґрунті суфіксації прийменниково – відмінкових форм [23, с.12]. Аналіз іменникових дериватів дає підстави стверджувати, що прийменниково-відмінкові конструкції стали лише історичною базою для формування власне конфіксальних іменників. У період функціонування пізньої середньоукраїнської мови розглядувані конфікси продовжують функціонувати з різним ступенем словотворчої активності, чіткішими стають конфікси кожного форманта.

Конфікси з постпозитивним компонентом -ецъ

Група конфіксів з постпозитивним компонентом –ець набагато бідніша попередньої. У середньоукраїнській мові деривати з постпозитивним компонентом –ець служать для творення назви осіб, котрі мешкають поблизу названої твірним іменником території та ін.