42679 (Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси), страница 7

Парцеляція. Парцеляція – це важливий стилістичний прийом, що полягає у сегментації змісту висловлювання на окремі частини – інтонаційно-змістові одиниці, які йдуть одна за одною після роздільної паузи (на письмі крапка). Тим самим сегментовані уривки увиразнюються, тобто актуалізуються. Джерелом парцеляції є також розмовний синтаксис, однак причини застосування парцеляції в усному мовленні та публіцистиці різні: «у розмові причиною є її спонтанний характер, у писемному мовленні – це спеціальний прийом, який надає синтаксичним конструкціям невимушеності та природності і сприяє цим їх експресивності» [34, 325]. У газеті часто вдаються до парцеляції: «Автобусне сполучення… Без проблем! » (КВ, 2002, 7 липня); «Покладаються на себе і – на нову владу » (ГУ, 2005, 17 січня); «Побудував дім, посадив дерево… і багато намалював » (ЛУ, 2002, 12 травня); «Акціонер – це звучить гордо. Аж занадто » («Експрес», 2006, 1 лютого).

Як засвідчують приклади парцеляції зазнають різні компоненти висловлювання, але здебільшого це поширювачі, які є ремою повідомлення, а з точки зору його змісту вони містять деталізацію, конкретизацію чи роз’яснення – доповнення. І саме це є головним у газетному матеріалі, про що сигналізує заголовок завдяки парцеляції – скомпресовано.

Поширеним журналістським прийомом є парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником, який дозволяє домислити головну частину і встановити зміст підрядної. Найчастіше парцелюються з’ясувальні підрядні частини, мети, умови, часу, що пояснюється, очевидно, семантичною прозорістю їх сполучників. Часто цим засобом послуговуються журналісти для оформлення заголовків.

«Як Петро Жмут з того світу повернувся » (ЛГ, 2000, 10 червня); «Як Меггі Тетчер на виставці похуліганила » (СГ, 2001, 3 червня); «Що знав принц датський про наш паритет цін » (ГУ, 2002, 12 вересня); «Щоб свято не кінчалося » (МУ, 2004, 22 грудня); «Якщо святковий з вихідним збігається » (ГУ, 2000, 1 березня); «Коли жінки беруться за ніж » («Експрес», 2003, 22 червня); «Щоб перемога стала очевидною » (УМ, 2005, 29 січня); «Щоб не пустити «троянського коня » (МГ, 2004, 11 листопада) – «троянський кінь» – сучасний комп’ютерний вірус; «Коли балансують між совістю і гаманцем » (ЛУ, 2002, 1 червня); «Якщо скупатися у «срібному молоці » (ЛУ, 2002, 4 липня) – «Срібне молоко» – твір В. Шевчука; «Як лупає скелю «Каменяр » (ЛУ, 2004, 2 вересня);

Інколи у газетах зустрічаємо парцельовану головну частину: «На людство очікує катастрофа, якщо… » (ЛУ, 2002, 13 січня); «Люди встануть з колін, коли… » («Експрес», 2004, 25 листопада – 2 грудня). Парцеляція лежить в основі і специфічно газетної, на думку дослідників, конструкції з називним уявлення, первинну модель якої можна реконструювати лише шляхом перебудови всієї структури, як-от у заголовку «Україна – Росія: спільність позицій » (МУ, 2000, 21 червня).

Конструкції з називним уявлення є сегментованими і складаються з двох частин: базової (іменник у формі називного відмінка – це називний уявлення) та парцельованої (сегментована частина речення або речення в цілому).

Базова частина називає міста, країни, міжнародні, політичні організації, чи певну суспільно-виробничу сферу життєдіяльності, парцельована ж деталізує, конкретизує проблему, тему, названі першою частиною. Завдяки такому розчленуванню, яке до того ж оформляється специфічною інтонацією (на письмі здебільшого двокрапка), обидва компоненти висловлення зазнають логічного виділення і увиразнення: «Майдан: Хроніка подій » (ГУ, 2004, 29 грудня); «Вибори 2004: час збирання каміння » (МУ, 2004, 7 жовтня); «НДП: десять років у ХНІ ст. » (МГ, 2000, 28 лютого); «Інтернет: нові можливості » (СГ, 2006, 12 червня); «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу » (МГ, 2004, 16 грудня); «Google: розширення бази » («Поступ», 2004, 15 грудня); «Джаз – вумен: нові тенденції » (МГ, 2004, 25 листопада); «No smoking: заборона у всьому світі » («Поступ», 2004, 17 грудня); «Гріх Понтія Пілата: наслідування його сучасними побратимами, або Роздуми про причини Помаранчевої революції » (ГУ, 2005, 25 січня); «IVECO – Мотор Січ: перспективи розширюються » («Поступ», 2000, 28 жовтня – 7 грудня).

Приклади показують, що друга частина конструкції уточнює чи розширює назване першою. У комунікативному плані перша частина називає предмет повідомлення (його тема), а друга містить найвагомішу інформацію про нього (рема). За змістом такої конструкції можна розгорнути у складне, навіть ускладненого типу, речення або й у складне синтаксичне ціле. У реченні ж цей зміст подається у максимально сконденсованому вигляді завдяки синтаксичним засобам – використанню називного уявлення та парцеляції комунікативно вагомої частини висловлення.

У пунктуаційному оформленні аналізованих конструкцій важливу роль відіграє розділовий знак. Ним є двокрапка як знак, що ставиться перед структурою уточнюючого чи з’ясувального речення. Тому тире у таких конструкціях не просто пунктуаційна помилка, а й перешкода для адекватного сприйняття тексту, для його актуалізації. Порівняємо: Корабели – потопають чи випливають? («Експрес», 2000, 21 червня) – Корабели: потопають чи випливають?; Звіт уряду – і не добре, і не зле («Експрес», 2000, 12 грудня) – Звіт уряду: і не добре, і не зле; Хатня тварина – демон чи охоронець (ГУ, 2002, 2 вересня) – Хатня тварина: демон чи охоронець. За цим же принципом називного уявлення будуються і конструкції, які в обох частинах – базовій та парцельованій – містять речення. Комунікативно перше речення, що займає позицію називного уявлення, є, як і іменник інваріантні конструкції, предметом повідомлення, а друге – те нове, про що йдеться в публікації: «Всі ми ксерокси. Вставаймо з колін!» («Поступ», 2004, 1 грудня); «Час Феміди. Коли йдеться відповідати за свої вчинки » (ГУ, 2004, 19 грудня); «За електроенергію треба платити. А за її відключення? » (НС, 2004, 12 вересня); «Татаро-олігархічне іго. Биймо на сполох! » («Поступ», 2004, 14 грудня); «Ситуація з українською культурою. Наблизились до критичної точки » (ЛУ, 2004, 2 вересня); «Цінам підрізали крила. Чи надовго? » (ГУ, 2004, 28 жовтня). Як засвідчують наведені вище приклади, в другій частині речення нерідко наявні речення спонукальної модальності, які також активізують увагу читача.

Інверсія. Сутність інверсії як стилістичної фігури полягає в «порушенні чи зміні звичайного порядку слів з метою посилення виразності» [16,190].

Чимало газетних висловлювань побудовано на інверсії, але суто газетній. Її специфіка – це динамічний склад (від початку до кінця конструкції) або, навпаки, динамічне наростання (від середини до кінця конструкції). [28, 327].

Актуалізація інверсивними засобами виявляється у винесенні комунікативно вагомої частини на початок чи кінець речення. Наприклад: а) Винесення на початок: «Демократичні вибори придумали індуси » (УМ, 2004, 21 грудня); «Бродить СНІД поміж нами » (МГ, 2000, 12 липня); «Синів Бога не критикуйте » (ЛУ, 2005, 5 січня); «З минулим попрощайся» («Експрес, 2005, 19 січня); «В кінці тунелю світло » (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Про рятувальника балада » («Експрес», 2004, 2–3 листопада); б) винесення на кінець речення (трапляються рідше): «Концерти дає італієць » (МУ, 2000, 17 грудня); «Ярмарок пенсіонерам сподобався » («Експрес», 2000, 21 вересня).

Як і решта розглянутих вище стилістичних засобів, інверсія належить до прийомів актуального членування висловлювання і забезпечує виконання ним передовсім рекламно-експресивної функції.

3.2 Скорочені стягнені конструкції як засіб експресії та інформативності. Синтаксичні конструкції зі значенням питальної, спонукальної, окличної модальності

Засобом експресії в мові газети є скорочені, стягнені конструкції – інтонаційно розчленовані двохелементні речення, що нагадують лозунги із словами «так» і «ні» у функції присудка і підметом-іменником чи з додатком-залежною формою давального відмінка, типу: Нейтронній бомбі – ні! Так – переговорам за роззброєння і мир! Такі конструкції були дуже поширеними в радянській журналістиці. Останнім часом (у зв’язку з бурхливими подіями) такі «лозунгові» вислови знову стали використовуватися досить активно: «Кучмізму – ні! Так – Помаранчевій революції » (НС, 2004, 12 грудня); «Ні – олігархічній владі! Так – демократії і правді! » (МУ, 2004, 21 грудня).

Дуже багатий потенціал за своїми стилістичними можливостями мають інтоновані синтаксичні одиниці. Присутність автора публіцистичної статті і його авторської позиції й оцінки у мові сучасної української газети виявляється у виборі питальних і окличних речень.

Засобом експресії газетного матеріалу є розчленована подача тексту, що складається із розповідного речення і речення питальної модальності. Питальна частина підтримує тему, що розкривається розповідальною частиною, насичує її оцінним змістом. Базова частина несе, в основному, головне смислове навантаження, а питальна – емоційне: «Цінам підрізали крила. Чи надовго? » (ГУ, 2004, 28 жовтня); «Краса врятує світ. А слово? » (ЛУ, 2002, 7 жовтня); «Язык » і мова. Взаємозбагачення? » (ЛУ, 2006, 28 березня); «Незаконна «накрутка ». Що це?» (УМ, 2002, 5 квітня); «Затишшя…Невже перед бурею? » (ЛУ, 2004, 1 липня).

У газетних статтях простежується цікавий спосіб нагнітання експресії. Досягається це зосереджуванням кількох питальних речень. Свого часу ще І. Франко у статті «Дещо про нашу пресу» підкреслив значну стилістичну вагомість концентрації інтонаційних речень. У такій фігурі, як свідчать добірки із сучасних газет, переплітається полемічна запальність з риторичним звучанням, – і в цьому сплаві підсилюється експресивність усієї синтаксичної структури. Наприклад: «П’яте колесо? Але – до чого? » (ЛУ, 2006, 3 квітня); «З ким брататися? З ким іти? » (ЛУ, 2002, 3 липня); «Партія веде? Яка? » (УМ, 2005, 20 січня); «Разом нас багато? Скільки? » (МГ, 2004, 17 грудня).

Поєднання в одній структурі розповідних і низки питальних речень відзначаються яскравою публіцистичністю та ефективно розв’язують основне стилістичне завдання стилю – поєднання інформативності з експресією. Одним із синтаксичних стилістичних засобів у газетній мові є використання у ролі заголовка речення власне питальної інтонаційної модальності. Значення питальності полягає в прагненні автора до встановлення реальності чи нереальності загального змісту. Як правило, зміст статті є відповіддю на питання заголовка? Питальна структура не тільки експресивно навантажена, вона спонукає уявлюваного співбесідника-читача до роздумів і оцінки зображуваних подій. Модальне значення питальності виражається за допомогою питальних слів. Наприклад: «Навіщо нам чужі слова? » (ЛУ, 2002, 13 січня); «Хто чесніше вкрав? » («Експрес», 2004, 19 жовтня); «Хто «вигідніший» Москві? » (ЛУ, 2004, 4 вересня); «Кому вона потрібна, ота культура? » (ЛУ, 2002, 22 липня); «Камо грядеші Україно? » (ЛУ, 2006, 6 червня); «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення? » (УМ, 2005, 21 січня); «У кого в «підтанцювках» сумські Феміда з прокуратурою? » (ГУ, 2005, 22 лютого); «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні – Ющенко, Янукович, чи український народ? » (МГ, 2006, 25 листопада); «Чому майбутній час не став теперішнім? » (ЛУ, 2002, 27 лютого); «Кого ж покличемо на Олімп? » (ЛУ, 2004, 18 листопада); «А ти записався в графомани? » (ЛУ, 2002, 4 січня); «Чи є в Україні свобода слова? » (ЛУ, 2002, 14 березня); «Кому потрібен референдум? » (ЛУ, 2002, 3 вересня); «Якої «випічки» більшість? » (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Що день прийдешній нам готує? » (ЛУ, 2005, 8 січня); «Чи варта шкурка вичинки? » («Експрес», 2006, 16–17 листопада).

Нерозривний зв'язок лексичних та синтаксичних засобів експресії у наведених вище прикладах надає заголовкам дискусійної спрямованості. Наявність яскраво вираженого логічного наголосу питальних слів виявляє динамічне наростання актуальної значущості синтаксичної структури. Багато з питальних структур у функції заголовка мають модальне значення риторичних питань, при якому очікувана відповідь – розшифровка змісту статті уже не становить нової інформації для читача. Відповідь вгадується читачем, стоїть за самою оцінною експресивністю конструкції. Наприклад, у заголовку «Чи є в Україні свобода слова? » – питання, відповідь на яке читач вже має, адже добре орієнтується в суспільній дійсності. Стаття запрошує його до роздумів, подає додаткові факти тощо. Риторичну модальність проявляється і у заголовку «Чому майбутній час не став теперішнім? », в якому питальна структура містить відповідь, а матеріали статті дають фактологічне пояснення того («майбутній час» не став «теперішнім»), що не відбулося.

Як засіб синтаксичної стилістики публіцистичного стилю використовуються структури спонукальної модальності. Основним синтаксичним засобом вираження власне модальності спонукальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Наприклад: «Не критикуйте синів Бога » (ЛУ, 2005, 5 січня) – рядок із вірша П. Тичини із спонукальним модальним значенням; «Попрощайся з минулим » («Експрес», 2005, 19 січня); «Любіть Україну… » (ЛУ, 2004, 23 грудня).

Часто-густо у мові газетних публікацій зустрічаємо цитати з поетичних творів або фразеологізми. Поетичній мові і фольклорним творам властиві синтаксичні конструкції зі значенням спонукальної модальності. У журналістській практиці використовуються ці особливості художнього стилю: «Любіть Україну… » (ЛУ, 2004, 23 грудня) – слова В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої… » (ЛУ, 2002, 20 травня) – із поезії Т. Шевченка, поетичній мові якого властиві речення спонукальної модальності: «Борітеся – поборете! » (ГУ, 2004, 29 жовтня); «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь » (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Свого не цурайтесь! » (ЛУ, 2005, 15 листопада); «Не кажи «гоп » ! » (МГ, 2006, 5 листопада).

Функцію вираження спонукальної модальності виконують також конструкції закликів, які газетній мові надають відтінок співучості автора і читача. Наприклад: «Биймо на сполох! » (ЛУ, 2005, 10 січня); «Станьмо перед світом єдиним народом! » (ЛУ, 2004, 17 грудня); «Вдаримо по мові хартією! » (ЛУ, 2002, 4 квітня).

Заклики можуть нести додаткове смислове навантаження – пропозицію: «Поміркуймо разом » – заголовок; – підзаголовок: «Про трагедію Бабиного Яру » (ЛУ, 2002, 4 травня); «Заархівуймо все… » (МГ, 2004, 28 грудня).

Більшість наведених вище прикладів свідчить про інтонаційну особливість – речень із спонукальною модальністю: спонукальна інтонація підкреслюється тим, що вони являють собою синтаксичні одиниці, відомі під назвою окличних речень. Заклик, спонукання до дії – все це знаходить виразну і експресивну форму в інтонуваннях окличного типу. Окличні речення такого типу досить органічно зростаються з текстом, певним чином емоційно спрямованим.

Звичайні розповідні, констатаційні висловлювання набувають у газетному мовленні особливого емоційного підсилення, виступаючи з окличною інтонацією. Окличні речення передають емоції – реакцію на навколишню дійсність, різні види експресії. Наприклад: «Ми це зробили! » («Експрес», 2004, 29 грудня) – висловлюється захоплення від перемоги Помаранчевої революції; Так само: «Нас багато, і нас не подолати! » (НС, 2005, 8 березня) – революційний лозунг; «Нас не здолати! » («Експрес», 23–24 листопада); «Я душею і серцем за помаранчевих! » («Експрес», 2004, 29 листопада) – вислів із інтерв’ю з Віталієм Кличком.

Емоційним центром висловлювання може бути звертання, яке, як компонентний елемент синтаксичної структури, визначає ставлення до адресата, надаючи всі конструкції розмовного характеру: «О Націє, Дужа і вічна, як Бог! » (ЛУ, 2004, 16 грудня); «Народне мій, до тебе я ще верну! » (ЛУ, 2002, 3 квітня).

Звертання у наведених вище прикладах вносить елемент піднесеності, урочистості. Звертання несуть стилістичне навантаження і у висловах іронічного характеру. Наприклад: «Гуляй, душа, свята почалися! » («Експрес», 2005, 17–19 січня) – у статті йдеться про двох п’яних жінок, які впали у колодязь.

Таким чином, розглянуті синтаксичні засоби підвищення виразності газетного мовлення, свідчить про багатство граматичних процесів у сучасній публіцистичній мові. Основними особливостями цих засобів є насамперед емоційна насиченість експресія, лаконічність і наближеність до розмовних конструкцій.

Висновки