42679 (Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "42679"
Текст 5 страницы из документа "42679"
2.2 Посилення виразності та експресії медіа-текстів за допомогою оказіональних фразеологізмів
З метою інтенсифікації виразності журналісти вдаються до найрізноманітніших індивідуально-авторських експериментів. «Стилістично задані відхилення від норми є показниками суперечностей і повсякчасної боротьби між суто інформативною та експресивною функціями мови, між синхронічною замкнутістю і діахронічною відкритістю мовної системи, між мовою, що прагне до стабільності, і мовленням, що прагне до творчого пошуку» [50, 188]. Щоправда, встановити саму фразеологічну норму буває іноді дуже важко. Цілком логічно, що фразеологічні норми мають регулювати правильне використання тих одиниць, котрі є об’єктом фразеології, тобто фразеологізмів. Проте специфіка фразеологічної одиниці, як такої (семантична цілісність нарізно оформлених компонентів, їх варіантність і факультативність) обумовлює певні труднощі у визначенні її нормативно-ненормативного використання, що пояснюється також і тим, що фразеологія – «надзвичайно мобільна мовна система», де «досить щільно переплітаються зусилля й наслідки різнорідної (у хронологічному, регіональному та інтелектуальному відношеннях) мовотворчості» [58, 152].
Мовознавці (Колоїз, Ковальчук, Чабаненко) наголошують на тому, що індивідуально авторські «забави» із фразеологічним матеріалом (продукування оказіональних фразеологізмів) – це не ті порушення, які призводять до денормалізації, дестабілізації літературної мови, а є одним із способів створення актуалізованого контексту, оскільки «вільне і творче використання різноманітних мовних засобів спирається на глибоке знання стилів мови і вміле їх застосування, а також на розуміння законів і правил їх взаємодії та взаємопроникнення» [35,171].
Отже, як вже зазначалося основне призначення фразеологізмів у мові газети – бути засобом актуалізації, суть якої полягає у тому, що мовні одиниці самі по собі зосереджують увагу адресата і сприймаються ним як щось неординарне, позбавлене автоматизму. Фразеологія у газетній мові і заголовках статей представлена інгерентними, (у тому числі народна фразеологія) фразеологічними одиницями, що, власне, і забезпечують експресивність. Узуальні фразеологізми привертають увагу читача і зацікавлюють змістом статті (читачеві хочеться взнати, який факт чи інформація прихована за такою назвою), створюють додаткову динаміку в сприйнятті тексту. Наприклад: «Народу плюнули в душу » («Експрес», 2004, 2–9 грудня); «Досить лоби розбивати!… » (ЛУ, 2005, 1 січня); «Страх має великі очі? » (ГУ, 2004, 26 жовтня); «Біля розбитого корита » (ГУ, 2004, 20 жовтня); «Між двома вогнями » («Експрес», 2004, 13 жовтня); «Один у полі не воїн » («Поступ», 2004, 17 грудня); «Як мед, то й ложкою » (ЛУ, 2004, 22 липня); «Риба гниє з голови » (ЛУ, 2005, 6 січня); «Поставлено крапку в долі ще одного злочинного формування » (ГУ, 2005, 25 січня); У наведених заголовках інтенсифікація виразності забезпечується інгерентними фразеологізмами, що характеризуються притаманною їм внутрішньою експресією, оскільки експресивність, на думку багатьох мовознавців, – одна з категоріальних ознак фраземи, в основі якої лежить переносно образне значення. Це чітко простежується при зіставленні фразеологізму зі словом чи словосполученням, що використовується для позначення того самого поняття. Наприклад: «Підґрунтям реформофобії відомств і профспілок є купюрні арґументи та наполеонівський комплекс » (ГУ, 2004, 19 грудня), де наполеонівський комплекс – «хворобливе усвідомлення своїх фізичних і психічних вад, меншовартості». Подібні узуальні фразеологізми активно впливають на свідомість читача, де автоматизують сприйняття тексту, активізують мислення, викликаючи відповідні асоціації: «Дамоклів меч боргу держави » (ГУ, 2001, 25 грудня); «Охрімова свита чи бюджет розвитку? » (ГУ, 2001, 17 лютого); «Кому піп, кому попадя, а кому й попова дочка » (УС, 2006, 28 листопада).
Правильному розумінню зображуваної ситуації сприяють, по-перше, досвід того, хто сприймає ситуацію, фразеологічні знання адресата, його вміння сприйняти і правильно витлумачити уставлену конструкцію: адресат повинен, як мінімум, знати продовження вислову («Чули дзвін, та не знають де він »; «Хто сіє вітер, пожне бурю », «Сім разів одміряй, один раз відріж »; «Не кажи «гоп», поки не перескочиш »; «Говорили, балакали, – сіли та й заплакали »); по-друге, контекст, у межах якого використовується фразеологічна одиниця. Незнання фразеології «гальмує» сприйняття тексту і загалом призводить до «спотвореного» розуміння. Наприклад: у контексті «Пацієнт залишилася з носом » (МГ, 2002, 17 березня) має місце подвійна актуалізація конструкції «залишитися з носом » (фразема має у контексті пряме й переносне значення). У результаті дії прямого («ніс як частина тіла») і узагальнено-метафоричного («зазнати невдачі, неприємності») значення відбувається одночасно сприйняття двох семантичних планів. «Поєднання прямого й переносного значень не характерне для звичайного мовлення, руйнує стереотип сприйняття і створює подвійну виразність» [18, 146]. До того ж компонент «з носом », як свідчить сама стаття, аж ніяк не пов’язується з лексемою ніс, що використовується для позначення частини тіла людини чи тварини. Інгерентний фразеологізм залишитися з носом виник на основі давнього народного прислів’я «Не ходи до воєводи з носом, а ходи до нього з приносом », де з носом означало «приношенням», з хабарем (до воєводи треба було іти не лише зі звичайним хабарем («з носом »), а ще й додатком до нього («з приносом »), бо може статися так, що звичайного хабара буде замало, доведеться «з носом » безрезультативно повертатися додому» [19, 36]. Етимологія фраземи дає змогу зрозуміти інший заголовок «Ніс усьому голова! » («Експрес», 2004, 21–29 жовтня) статті, де йдеться про корупцію і хабарництво в медичних закладах. Саме такі фразеологізми, зрозуміло, активізують мислення читача, викликають у нього напругу почуттів.
Експресивність заголовку і тексту публікації досягається тим, що переносно-образне значення фразеологічної одиниці накладається пряме значення одного з її компонентів. Наприклад: «Рибу треба чистити з голови » (пор. «Риба гниє з голови ») – у статті йдеться про те, що голову міськвиконкому необхідно зняти з посади (УМ, 2004, 16 грудня). На основі випадкових асоціацій можуть зближуватися поняття, одне з яких виражено фраземою, інше – лексемою, словом вільного вжитку, що перегукується з одним із компонентів фразеологічної одиниці: «Час збирати перлини » (ЛУ, 2006, 15 квітня) – (пор. «Час збирати каміння »; «Усі дороги ведуть через митницю » («Експрес», 2004, 26–27 жовтня) – пор. «Усі дороги ведуть до Риму ». Прислів’я увійшло у літературну мову через байку Ж. Лафонтена «Третейський суддя, брат милосердя і пустельник». Значення вислову: кінцева мета одна й та сама, хоча шляхи її досягнення різні [15, 479].
Узуальні фразеологізми, забезпечуючи експресивність, допомагають журналістам уникнути мовних штампів, стандартів, однак при цьому їхні контексти часто-густо не позбавлені автоматизму, звичного нормативно закріпленого використання мовних одиниць. Наприклад: «Скільки треба, щоб протягти ноги? » («Поступ», 2006, 27 жовтня); «Першовідкривачі, які плетуться в хвості цивілізації » («Експрес», 2006, 12 серпня).
У газетному тексті узуальні фразеологізми використовуються як для категоричних тверджень: «Олігархи чубляться, А в енергетиків чуби тріщать » («Поступ», 2006, 22 лютого); «Україна пасе задніх » («Поступ», 2004, 11–17 листопада), так і для вираження роздумів, афористичних міркувань: «Хиткий мир краще, ніж війна » (МУ, 2001, 14 квітня); «Завтрашній день починається сьогодні » (ГУ, 2004, 11 листопада); «Двох правд не буває » («Поступ», 2004, 4 грудня). Створення актуалізованого контексту пов’язується не стільки з інгерентною експресивністю, що забезпечується узуальними фразеологізмами, скільки з оказіональною, що передбачає оновлення традиційних за формою і змістом фразеологічних одиниць. Подолати не лише мовний стандарт, а й автоматизм допомагають, власне, ті фразеологічні одиниці, що з позицій фразеологічної норми є її порушенням. Це так звані оказіональні фразеологізми, порівняно з якими нормативні узуальні одиниці сприймаються як такі, що не призводять до створення додаткового ефекту і не несуть додаткової інформації. Пор: «З каналу по нитці – народові трансляція » (УМ, 2005, 25 січня) – із світу по нитці – голому сорочка; рос.: С мира по нитке – голому рубашка; «І люди ситі, і коні цілі » (ГУ, 2001, 2 лютого) – «І вовки ситі, і вівці цілі»; «Народжений у бронежилеті » («Експрес», 2004, 12–14 листопада) – народитись у сорочці.
У структурі газетної статті у використанні фразеологізмів спостерігається, з одного боку, тенденція до економії мовних засобів, з другого – максимальне смислове навантаження «Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізми-заголовки завоювали мало не монопольне право стисло формувати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на описування» [41, 25].
Тексти, у яких використовуються фразеологічні одиниці без будь-яких індивідуально-авторських перетворень, активізують мислення читача, проте позбавлені максимальної інформативності і сприйняття узуального фразеологізму викликає певні асоціації, але декодування відбувається після ознайомлення з викладеним матеріалом. Наприклад: у статті під заголовком «Готувати сани влітку » (ГУ, 2006, 16 червня) йдеться про своєчасну підготовку до опалювального сезону; матеріали про невиплату заробітної платні на підприємствах України пропонуються під заголовком «Казав пан кожуха дам, та слово його тепле » (МУ, 2006, 13 квітня). Як бачимо, при всій прозорості денотатів загальне значення узуальних фразем доповнюється контекстуальним. Часто журналісти вдаються до деталізації традиційного фразеологізму в межах самого заголовка. Спеціально дібране словесне оточення передає задум і настрої автора, а зміст фразеологічної одиниці увиразнюється, конкретизується. Наприклад: «Уряд: менше слів – більше діла » (УМ, 2005, 25 лютого); «Таємниця Курська: остання крапка? » (ГУ, 2005, 16 січня); «Голодомор: чути голос крізь мовчання » (ГУ, 2002, 17 вересня); «Соціальна експертиза законопроекту: сім разів одміряємо » (ГУ, 2005, 20 квітня).
Актуалізація емотивного значення виходить за межі усталених конструкцій, актуалізатором виступає фразеологічний контекст, що ним зумовлюється семантика фразеологізму і тексту в цілому. Наприклад: «Українська національна еліта – лебідь, рак і щука? » (УМ, 2001, 29 жовтня), де йдеться про те, що у тригілковій владі України діється таке, як у байці І. Крилова: керівники законодавчої, виконавчої і судової влади ніяк не прийдуть до спільної думки у питаннях зовнішньої політики України. Переосмислення відбувається на основі певної аналогії, яка відбувається між денотатами первинної і вторинної номінації.
Вибираючи той чи інший узуальний фразеологізм для висловлювання, журналісти, як засвідчують наведені приклади, вдаються до найрізноманітніших експериментів. Прагнення інтенсифікувати виразність. Автор у різний спосіб модифікує узуальні фразеологізми, аби читач міг їх декодувати, прочитавши статтю. Наприклад: «Президент Президенту око не виклює » (ГУ, 2004, 27 листопада), пор.: «Ворон ворону око не виклює »; «Яблучникам – яблучникове, електорату – електоратове » (УМ, 2002, 7 лютого), пор: «Кесарю – кесареве, а Богові – боже »; «Хто до нас з м’ячем прийде, той по шайбі і отримає » («Поступ», 2000, 19 березня), пор.: «Хто до нас з мечем прийде, від меча загине ». Подібні оказіональні фразеологізми засвідчують нагромадження певних відтінків смислу: порушення фразеологічних норм сприяє не лише інтенсифікації виразності й актуалізації контекстів, а й забезпечує максимальну інформативність, від чого, у свою чергу, залежить те, кому насамперед адресований матеріал і чи буде його прочитано взагалі. Так, скажімо, у статті «Бідний студент думкою багатіє » (СГ, 2000, 17 вересня) йдеться про те, що українські студенти вже протягом багатьох років отримують жалюгідні копійки замість реальної допомоги: основна ідея матеріалу, що має заголовок «Про сільський екотуризм замовте слівце » («Поступ», 2001, 3 червня), пор.: «Про бідного гусара замовте слово », – відпочинок у сільській місцевості може використовуватися з оздоровчою, естетичною та пізнавальною метою; стаття під назвою «Голос волаючого в метро » («Експрес», 2005, 17 квітня) порушує проблему підвищення оплати за проїзд в метро. Узуальні фразеологізми «пристосовуються» до контекстів, у різний спосіб змінюється їхній компонентний склад, що певним чином впливає і на семантику.
Субституція, або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці, є, як бачимо, одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів. Заміна традиційного компонента узуального фразеологізму найбільш відчутно модифікує його структуру: «Понеділок – день легкий » (СГ, 2000, 7 березня), пор.: «Понеділок – день важкий »; «Шестеро одного чекають » (УМ, 2000, 19 червня) пор.: «Шестеро одного не чекають ».
Не зважаючи на те, іноді узуальна фразеологічна одиниця зазнає максимальної субституції (заміні підлягає більшість компонентів усталеної конструкції) вона легко декодується. Наприклад: «Не давай у борг – боржником станеш » (ГУ, 2000, 17 травня), пор.: «Не пей водицы – козленочком станешь ». Ступінь інтенсифікації виразності оказіональних фразеологізмів, що виникають унаслідок порушення фразеологічних норм через заміну традиційного компонентного складу, значно зростає коли, крім субституції, має місце й подвійна актуалізація. Наприклад: «Один голова добре, а два – клопіт » (УМ, 2002, 27 жовтня). Вдаючись до субституції, автор не ставить собі за мету змінити узуальну фразему до невпізнання, оскільки свідомий того, що закладена у фразеологічному контексті інформація має легко впізнаватися. Якщо ж це інформація, цей зв’язок втрачені, заголовок втрачає свою стилістичну і композиційну функцію і художню цінність.
Із виражально-зображальною метою у структурі заголовка практикується як поширення компонентного складу фразеологічної одинці («Позолотіть селу ручку » (УМ, 2004, 12 лютого); «Досягли лямку до фінансової ямки » (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Хто винен? – Невістка (Україна)» (ДУ, 2006, 38–39 грудня) – про недоброзичливі стосунки Росії з Україною (поширення з постпозиції як авторське осмислення); «Наші хати, як завжди, скраю » (УМ, 2003, 19 червня) – поширення на зразок вставної конструкції як вираження ставлення адресата до події; «Згадайте незлим і дуже тихим словом » (ГУ, 2006, 17 лютого); «Краса (а також музика) рятували, рятують і врешті-решт таки врятують світ » (УМ, 2006, 5 травня), так і до скорочення компонентного складу: «Чули дзвін… » (ЛУ, 2004, 19 лютого); «Сім разів одміряй… » (ЛУ, 2002, 3 травня); «Не кажи «гоп »… (МГ, 2004, 5 листопада); «Говорили, балакали… » («Експрес», 2000, 20 січня); «Сміється той, хто сміє… » (ЛУ, 2002, 19 квітня); «Козенятком станеш… » (УМ, 2006, 25–28 листопада) – у статті йдеться про надзвичайно низьку якість води. Скорочення окремих компонентів узуальної одиниці зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретної ситуації компонентів. Наприклад: «Слово не горобець » (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Бачили очі » (УМ, 2004, 17 жовтня); «На тобі, небоже » (ГУ, 2000, 7 червня); «Закон – що дишло » («Поступ», 2001, 21 квітня);» … і себе показали » («Експрес», 2004, 19 жовтня). У заголовках використану ту частину фразеологізмів, на яких припадає головне семантичне навантаження. Втрата компонентів узуальних фразеологічних одиниць не перешкоджає правильному розумінню їх семантики: оказіональна фразема перебирає на себе значення узуальної. Елінгова ний фразеологізм деавтоматизує сприйняття контексту. Фразеологізми у структурі газетної статті зазнають різних змін з метою зацікавлення читача матеріалом. Так, скажімо перестановка компонентів фраземи створює іронічний, глузливий підтекст: «Кожній парі – по тварі » (УМ, 2006, 18 червня). Будучи нетрадиційними за формою і змістом, оказіональні фразеологізми є колоритним засобом створення актуалізованих контекстів, виконують широкі композиційні функції, особливо це стосується їх використання у ролі заголовка, що виступає одним з елементів структури статті [19, 36].