42676 (Запозичення в польській релігійній лексиці), страница 8

Звуження значення – це обмеження кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При звуженні значення слово спеціалізується, стає менш вживаним.

При розширенні та звуженні значення слова відбувається утворення переносного значення, яке в момент його появи мотивується прямим значенням і контекстом [3,219].

Розглянемо наведені вище зауваження на прикладах.

Латинське dziekan (dziesiętnik) раніше мало такі значення:

1. ‘osoba stojąca na czele wydziału w wyższym zakładzie naukowym’;

2. ‘osoba stojąca na czele korpusu dyplomatycznego’;

3. ‘przewodniczący Rady Adwokackiej’;

4. ‘ w Kościele katolickim a) duchowny sprawiający nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii; b) duchowny stojący na czele kapituły; c) kardynał stojący na czele kolegium kardynalskiego’ [34, 169].

Тоді як у сучасній польській мові це слово отримало розширення семантики у першому значенні: 1. ‘profesor lub docent kerujący wydziałem szkoły wyższej przy współdziale rady wydziału’ та звуження семантики у четвертому значенні: 4. ‘duchowny katolicki sprawiający nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii [32, t.1, 467].

У слові celibat (łac.caelibatus - bezżeństwo) відбулося розширення значення: ‘celibat – bezżenność duchownych w niektórych religiach’ [34,103]. Пізніше у цього слова з’явилося й інше значення: ‘celibat – wstrzemiężliwość płciowa’ [32, t.1, 221].

У слова dysydent (łac. dissidens – nie zgadzający się) – ‘odstępca od dogmatów Kościoła panującego na danym terenie; w Polsce to człowiek wyznający inną religię chrześcijańską niż katolicka, zwłaszcza protestant, kalwin, arianin, innowierca, różnowierca’ [34,168-169] відбулося розширення значення. Після розділів Польщі слово ‘dysydent‘ отримало ще одне значення – ‘osoba otwarcie występująca przeciwko panującemu systemowi politycznemu i narażona z tego powodu na represje’ [32, t.1, 460]

У таких словах як lektor, lektorat відбулося звуження значення. Якщо при запозиченні слово ‘lektor’ мало такі значення:

1. ‘osoba czytająca komuś głosno’;

2. ‘nauczyciel obcego języka na wyższej uczelni’;

3. ‘specjalista wygłaszający wykłady lub odczyty z jakiejś określonej dziedziny’;

4. ‘ osoba czytająca rękopisy, utwory i oceniająca ich przydatność do druku; pomocnik korektora odczytujący z nim teksty oddawane do składu lub druku’;

5. ‘aparat powiększający mikroreprodukcje do czytelnej wielkości, czytnik’;

6. ‘dawny stopień naukowy; osoba mająca ten stopień’;

7. ‘kleryk, który otrzymał święcenia lektoratu’ [34,424], то в сучасній польській мові воно вже не вживається у релігійній лексиці та має дещо вужче значення:

lektor 1. ‘osoba czytająca komuś głosno’; 2. ‘nauczyciel języka obcego, zwłaszcza na uczelni wyższej’; 3. ‘specjalista wygłaszający odczyty; prelegent’; 4. ‘czytnik’ [32, t.2, 21].

Те ж саме відбулося і зі словом lektorat: lektorat (śrdw.-łac. lektoratus) 1. ‘stanowisko, zajęcie lektora’; 2. ‘kurs, nauka obcego języka prowadzone na wyższej uczelni’; 3. ‘niższe święcenie uprawniające do czytania lekcji w czasie nabożeńsw’ [34,424]. В даному випадку слово втратило своє останнє, третє значення, у якому тепер не вживається.

Зникло з ужитку в польській релігійній лексиці таке слово як superior (łac. wyższy) ‘przełożony w klasztorze; w niektórych zakonach: przełożony generalny’ [34,413].

Зміна значення наведених прикладів могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із процесами, які мають місце в мові.

Висновки

Аналіз сукупності питань, пов’язаних з виявленням лексичних запозичень з інших мов в польській мові, встановленням особливостей їх проникнення та функціонування в польській мові, визначенням особливостей їх адаптації дозволяє зробити ряд висновків про місце цих запозичень в польській мові та про доцільність чи недоцільність їх вживання.

Ми знаємо, що польська мова, як і всяка інша, крім історично-успадкованих шарів корінної лексики, засвоїла значну кількість іншомовних слів, які становлять невід’ємну і дуже важливу частину її лексичного фонду.

Запозичена лексика з інших мов в польській мові становить приблизно 20% усього її словникового складу. Ці слова почали проникати у систему польської лексики здавна у зв’язку з розвитком економічних, політичних та культурних контактів між польським та іншими народами. Вони проникали у мову не лише за допомогою усного спілкування, а й через літературні джерела. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

Польська релігійна мова, як і будь-яка інша, має свою історію. У Х столітті Польщею було прийнято західний тип християнства і в країні починає функціонувати «нова мова» – мова релігії. Вона протягом досить довгого часу панувала в Церкві. Суть віри, що подавалася в традиційних формулюваннях такою мовою ставала дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знали, що означають релігійні тексти, але це „розуміння” було дуже поверхневе або взагалі фальшиве.

ІІ Ватиканський Собор (1962-1965) мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій – донесення Слова божого до людини, а, отже мову вирішили осучаснити. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Використання в літургії народних мов та відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. А, отже, відповідно, в мові різко зменшилася кількість іншомовної, запозиченої лексики.

Кількість запозичених релігійних лексичних одиниць, що на даний момент ще функціонують в мові невелика – близько 350. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.

Найчисельнішу групу запозичень становлять слова латинського та грецького походження. Вони були пов’язані з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо. Найбільшу групу запозичень з класичних мов становить лексика на позначення різних осіб, напр.: akolita, biskup, diakon, rektor, apostoł, konfirmant, mag, anioł, demon, patron; назв, пов‘язаних з проведенням богослужінь та літургії, напр.: ablucja, epistoła, lekcja, msza, oracja, wotywa; назв релігійних течій та вірувань, напр.: animizm, episkopalizm, katechetyka, religia, teologia; речей для богослужбового вжитку, напр.: antyfona, Biblia, katechizm, psalm, reguła, testament, Wulgata; назв речей для богослужбового вжитку: ampułka, hostia, ikona, kapa, mensa, ornat, pektorał, relikwie; назв релігійних понять: adoracja, celibat, charyzmat, credo, profanum, stygmat ; назв установ та інституцій: diakonat, dziekanat, inkwizycja, kalwaria, synagoga.

Кількість запозичень зі слов‘янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань. Але в польську мову потрапили наступні слова: bat’ko, czerniec, humion, kryłos, maślnica, metropolit, monastyr, popowicz, prażnik, proskura, władykę, archimandryta, bieliec, bies, cerkiew, chuła, czarnoresza, episkop, jestestwo, kumer, mironosiciel, obiednia, sobór, Stretenne, zaczało та інші.

Найменшою за чисельністю є група слів, запозичених з інших мов (арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді), напр.: cherubin, guru, amen, ramadan, buddyzm, totemizm, rodał, Talmud, sutanna, welon, Chanuka, pascha. Це пояснюється тим, що ці країни є досить віддаленими від Польщі, а в минулому контакти між ними були нечисленними.

Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.

Чим давніше було запозичене слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.

Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці. У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі. Зміна значення у цих словах могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із процесами, які мають місце в мові.

Сьогодні досить часто постає питання про доцільність чи недоцільність вживання іншомовних запозичень у польській мові. Деякі мовознавці рішуче виступають проти вживання іншомовної лексики. Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від іншомовних слів не залежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.

Отже, вживання іншомовного слова само по собі не є негативним явищем. Воно шкідливе лише тоді, коли таке слово вживається без потреби і неправильно, коли воно запозичується для назв таких понять, які вже мають назву у польській мові.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. Мельничука А. – К., 1966.

2. Историческая типология славянских языков. Фонетика и словообразование, лексика и фразеология/Под ред. Мельничука А. – К., 1986.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание.- М.: Просвещение,1979.

4. Коломієць В. Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період. – К.: Наукова думка, 1973.

5. Кочерган М. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999.

6. Русанівський В. Структура лексичної та граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988.

7. Семчинський С. Загальне мовознавство. – К.: Вища школа, 1988.

8. Семчинський С. Семантична інтерференція мов. – К.: Вища школа, 1974.

9. Т. Лер-Сплавинский. Польский язык.- М., 1954.

10. Тихомирова Т. Курс польского языка. – М.: Высшая школа, 1988.

11. Bagrowicz I. Posoborowe przemiany w polskiej katechezie// Przegląd Pastoralno-Homiletyczny.- Kielce, 2000.- № 4. - S.87-110.

12. Bajerowa I. Kilka problemów stylistyczno-leksykalnych współczesnego polskiego języka religijnego // O języku religijnym.-Lublin, 1998.- S. 21-44.

13. Bajerowa I. Swoistość języka religijnego i niektóre problemy jego skuteczności // Łódzkie Studia Teologiczne.- Lublin, 1994.- № 3.- S.11-17.

14. Bajerowa I. Od Trydentu do Vaticanum Secundum // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 79-85.

15. Bieńkowska D. O przeobrażeniach polskiego stylu biblijnego // Stylistyka.- 1993.-II.-S. 101-109.

16. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego.- Warszawa, 1970.

17. Cienkowski W. Wpływy i zapożyczenia obce w powojennej polszczyźnie pisanej. Z zasadnień słownictwa współczesnego języka polskiego / Red. Dejna K. – Warszawa, 1978.

18. Dąbrowska A. Język polski.- Wrocław, 1999.

19. Encyklopedia języka polskiego. – Warszawa, 1992.

20. Jodłowski S., Taszycki W. Zasady pisowni polskiej i interpunkcji ze słownikiem ortograficznym. – Wrocław, 1972.

21. Karpluk M. Z prawosławnego słownictwa ruskiego w polszczyźnie XVI wieku // SLAVIA ORIENTALIS.-Warszawa,1990.- № 1-2.- S. 65-71.

22. Kłoczowski J. Dzieje chrześcijaństwa polskiego.- Warszawa, 2000.

23. Kochański W., Klebanowska B., Markowski A. O dobrzej i złej polsczyźnie. – Warszawa, 1989.

24. Koziara S. Rodzime brzmienie Dawidowej muzy. Z dziejów obecności psałterza w języku polskim // Znak.- Rzeszów, 1995.- № 487.- S. 93-108.

25. Makuchowska M. Język religijny // Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Język polski / pod red. S. Gajdy.- Opole,2001.- S. 369-402.

26. Mańczak-Wohlfeld E. Tendencje rozwojowe współczesnych zapożyczeń angielskich w języku polskim.- Kraków, 1995.

27. Minikowska T. Wyrazy ukraińskie w polszczyźnie literackiej XVI wieku.- Toruń,1980.

28. Mrowiec K. Prezentacja nowego repertuaru ze „Śpiewnika Liturgicznego” // Śpiew wiernych w odnowionej liturgii / pod red. R. Pośpiecha, P. Tarlińskiego.- Opole, 1993.- S.55-76.

29. Nauka o języku dla polonistów / pod red.Dubisza S. – Warszawa, 1998.

30. Skorupka S. Język polski. – Warszawa, 1970.

31. Skubalanka T. O kilku problemach gramatyczno-leksykalnych literatury staropolskiej // Acta Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 23.- Łódź,1980.- S. 145-158.

32. Słownik języka polskiego / pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3.

33. Słownik staropolski / pod red. S. Urbańczyka.- Warszawa,1953.

34. Słownik wyrazów obcych / pod red. Tokarskiego J. – Warszawa, 1987.

35. Sobczykowa J. O zrozumiałości języka liturgicznego // Czterechsetlecie Unii Brzeskiej. Zagadnienia języka religijnego / pod red. Z. Leszczyńskiego.- Lublin,1998.- S. 187-201.

36. Szkolny słownik nauki o języku / pod red. Podrackiego J. – Warszawa, 1998.

37. Świerzawski W. Tłumaczenie liturgii rzymskiej na języki ojczyste // Ruch Biblijny i Liturgiczny.- Kraków,1978.- S. 63-73.

38. Turnau J. Rady dla kaznodziejów // Znak.- Warszawa,1995.- S. 119-120.

39. Umińska-Tytoń E. Tekst sakralny a potoczność. Na podstawie przekładów Nowego testamentu // Łódzkie Studia Teologiczne.- Lublin,1994.- № 3.- S. 73-82.

40. Walczak B. W sprawie języka współczesnych przekładów Biblii // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 79-85.

41. Węcławski T. Wspólny świat religii.- Kraków,1995.

42. Wierusz Kowalski J. Język a kult. Funkcja i struktura języka sakralnego // Studia Religioznawcze PAN.- Warszawa, 1973.- VI.

43. Woźniak E. Od Psałterza puławskiego do Księgi psalmów Miłosza // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 86-90.

44. Współczesny język polski/ pod red. J. Bartmińskiego.- Lublin, 2001.

45. Zachwieja M. Leksyka listów pasterskich Episkopatu Polski z lat 1945-1966 // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 230-237.