33249 (Розслідування злочинів минулих років), страница 6

Враховуючи специфіку злочинів минулих років, провадження розслідування по відновленій справі повинно поєднуватися з цілеспрямованими оперативно-розшуковими заходами, які здійснюються за дорученням слідчого органами дізнання. Ці заходи направлені як на перевірку причетності до вчинення злочину певних осіб, так і на створення оптимальних умов провадження окремих слідчих дій. Необхідність подібної взаємодії вимагає від слідчих і оперативних працівників органів внутрішніх справ постійного, безпосереднього спілкування, взаємної інформованості й узгодженості дій протягом всього часу розслідування. Зрозуміло, характер узгоджених дій слідчого та працівників органу дізнання залежить від індивідуальності кожної справи, від обсягу початкових даних, які отримані в ході раніше проведеного розслідування, від обставин вчиненого злочину та часу, що минув після його вчинення.

Для виявлення, наприклад, нових свідків, орган дізнання за дорученням слідчого або з власної ініціативи, використовуючи передбачені законом засоби та методи, повинен встановити всіх осіб, що були на місці злочину (або біля нього) як під час самої події, так і до чи після неї. Необхідно також встановити осіб, які проживають поблизу місця вчинення злочину, осіб, що поверталися додому або йшли на роботу в певний проміжок часу поруч з місцем події. Крім того, слідчий та співробітники органу дізнання з'ясовують, чи відомо що-небудь робітникам і службовцям підприємств, установ і організацій, які розташовані в районі злочину, про осіб, що його вчинили, або про очевидців злочину. При цьому треба враховувати, що з плином часу кількість свідків, яким відомо про обставини злочину зі слів злочинців або очевидців, може збільшуватися. Це дає додаткові можливості для ефективного розкриття та розслідування злочинів минулих років.Значну допомогу в розкритті зазначених злочинів надають громадськість і населення. Допомога ця потрібна для встановлення нових, додаткових фактичних даних і, особливо, для виявлення свідків, інформація яких буде важливою при розслідуванні.Форми звертання за допомогою до громадськості при розслідуванні кримінальних справ про злочини минулих років та при розслідуванні інших злочинів співпадають, у тому числі при залученні до виявлення речових доказів.

При здійсненні додаткових слідчих дій необхідно враховувати результати попередньо виконаної роботи та знайти можливості для заповнення прогалин і виправлення допущених помилок, тобто використати нові засоби і тактичні прийоми з метою отримання додаткових даних, які необхідні для встановлення істини. При проведенні будь-якої слідчої дії потрібно налаштуватися на спокійне й об'єктивне сприйняття будь-якої реакції (негативної, байдужої, позитивної) учасників процесу, які повторно залучаються до участі в провадженні слідчих дій. Окрім того, не потрібно поспішати з висновками як у разі зміни ними своєї позиції, так і при необгрунтованому її відстоюванні. Важливо не боятися визнати власні упущення та помилки, бути готовим переглянути попередню оцінку наявним у справі доказам.

Тактика слідчих дій після поновлення провадження у справі відрізняється певною специфікою.

При повторному провадженні слідчих дій їх особливість полягає в необхідності подолання наслідків дії фактору часу, дослідженні змін, що відбулися в поведінці причетних до розслідування осіб, стані матеріальних об'єктів тощо.

Найбільшою специфікою по відновлених справах про нерозкриті злочини відрізняються наступні слідчі дії: допит, огляд, обшук, відтворення обстановки і обставин події, призначення експертиз.

Час, що пройшов з моменту вчинення злочину, безрезультатність проведеного первинного розслідування, особливо його помилки, недоліки й інші фактори, що проаналізовані раніше, накладають відбиток і на тактику окремих слідчих дій по відновленій провадженням справі про нерозкритий злочин.

Слідчі дії по таких справах можуть бути проведені як вперше (наприклад, допит виявлених свідків, огляди раніше невідомих місць подій, обшуки у нових осіб, відтворення обстановки та обставин події за участю затриманих злочинців, огляд місця події тощо), так і повторно.

Проведення повторних допитів, оглядів, обшуків характерно для справ про нерозкриті злочини минулих років. Потрібно також мати на увазі, що багато тактичних прийомів, які рекомендуються при провадженні слідчих дій, можуть застосовуватися слідчим і при проведенні розслідування по відновленій провадженням справі.

Огляд місця події по нерозкритих злочинах. По відновленим провадженням справам про нерозкритий злочин слідчий огляд сприяє перевірці показань свідків і підозрюваних, а в окремих випадках, є засобом одержання нових доказів (наприклад, при участі в огляді підозрюваного, що дав правдиві показання, з'являється можливість для відтворення картини події і фіксації раніше не виявлених обставин).

Найчастіше провадиться огляд місця злочину (первинний і повторний ), предметів і документів.

Первинний огляд провадиться у випадках, коли за показаннями знову виявлених свідків, зізнанням обвинувачуваного чи іншим шляхом установлене місце злочину (наприклад, місце приховання трупа), про яке раніше не було відоме, або виявлені нові речові докази ( знаряддя злочину, матеріальні сліди і т.п.).

Повторний огляд провадиться, коли при попередньому розслідуванні об'єкт був оглянутий неякісно, некваліфіковано, показання допитаних осіб містять нові дані, з урахуванням яких оглянуті раніше об'єкти можуть бути сприйняті й оцінені по-іншому. До повторного огляду удаються також з метою уточнення і деталізації обставин і ознак об'єктів, зафіксованих у протоколі проведеного огляду недостатньо докладно

Слідчому, що прийняв до провадження справу про нерозкритий злочин, поряд з вивченням матеріалів справи, рекомендується побувати на місці злочину, «прив'язати» дані протоколу огляду до обстановки на місцевості і відтворити модель події. Це допомагає слідчому вникнути в деталі давно вчиненої події, найбільш повно представити її картину, змоделювати спосіб вчинення злочину [23, с.41-43].

Тактика допиту. Найбільш поширеною слідчою дією по відновлених справах про злочини минулих років є допит.

Чим більше часу пройшло з моменту сприйняття певного факту, події, явища, тим важче відтворення його в пам'яті людини, тим менша виразність образів цих фактів, подій, явищ в пам'яті особи, яка допитується. Однак, інтенсивність забуття сприйнятого залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, і час, що пройшов з моменту події, усього лише один з них. Без урахування всіх цих факторів (особливості сприйняття, зусилля втримати факт в пам'яті, дефекти пам'яті тощо) неможливо правильно вирішити питання про обсяг інформації, що можна отримати від особи, яка допитується по відновленій справі та про достовірність показань, які відстрочені в часі.

Серед тактичних прийомів допиту використовується ремінісценція - посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні в порівнянні з безпосереднім (пожвавлення, отримання нових зв'язків відносно того, що здавалося б назавжди втрачено пам'яттю). Однак терміни ремінісценції невеликі - від декількох годин до 15 днів з моменту сприйнятої події до допиту про нього. Тому при допитах по відновленій справі, які доводиться проводити нерідко через рік і навіть декілька років після сприйнятої події, важко розраховувати на можливість ремінісценції в чистому вигляді, безпосередньо під впливом часу.

Забування, як правило, не буває повним. Велику роль відіграє цілеспрямованість запам'ятовування, коли свідок, розуміючи значення того, що відбувається, передбачує можливість майбутнього допиту і свідомо прагне зберегти в пам'яті певну подію[31,с. 65].

Найбільш типовим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторний допит.

Повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:

• при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинному розслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);

• якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання;

• у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень;

• якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні протиріччя, що маються з іншими доказами по справі;

• коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показання раніше допитаних осіб;

• у разі повернення справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.

Своєчасне проведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскільки відтворений матеріал краще закріплюється в пам'яті, забуття відбувається набагато повільніше[31,с.58].

При допиті нововиявлених свідків можна більш об'єктивно і швидко перевірити показання осіб, які неодноразово змінювали свої показання.

Допит по справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати, тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко пов'язані з новим місцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідків тощо).

У залежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості, допит може бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, з повідомленням повісткою або листом про причину виклику.

Важливо правильно визначити момент допиту. Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин краще після того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомі йому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). В необхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладне проведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання яких розходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.

Затримана особа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишились нерозкритими. Тому, плануючи допит, не потрібно пред'являти відразу всі докази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягом тривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, що проти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієї звичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як він переконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отримати правдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особи найбільш доведена. Лише отримавши об'єктивні правдиві показання по цьому епізоду, доцільно перейти до пред'явлення доказів за іншими фактами злочинної діяльності допитуємого.

Позиція допитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів або вже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизно визначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізу архівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходів тощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати й аналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатах вирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.

Не виключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань або навмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановити мотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичним обставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували при первинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що не повідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.

Типовими мотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, які стосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:

• особиста зацікавленість свідка (користь, родинні зв'язки, дружні або, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);

• переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різних причин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо, безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);

• небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великих витрат часу, нервів тощо);

• боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів, близьких тощо;

• небажання змінювати раніше дані показання через побоювання відповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличуть суперечності у випадку повторного допиту;

• боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину та відповідальності в разі встановлення істини;

• прагнення приховати зв'язок події, яка розслідується з інтимною стороною життя допитуємого.

Іноді помилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльності допитуваного [8, c.66].

Потерпілі, крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишиться невикритим, непокараним або покарання буде м'яким, можуть давати показання, що носять явно звинувачувальний нахил і не відповідають дійсності.

Прагнення уникнути відповідальності, страх перед покаранням є типовими, найбільш поширеними мотивами неправдивих показань підозрюваних і обвинувачених, які дійсно вчинили злочин. Також у багатьох випадках їм заважають дати правдиві свідчення сором перед близькими людьми, страх розголосу, громадського засудження, прагнення приховати своїх співучасників, особливо в тих випадках, коли участь декількох осіб у вчиненні злочину є очевидною.