33249 (Розслідування злочинів минулих років), страница 2

Однак, характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулих років тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує, що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людської психології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижується почуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневага до необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли він обмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минулому злочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.У деяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиції потерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давали неправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити до органів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитися відношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинною його спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець, будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні ним раніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.

2.1 Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Проблеми організації розслідування злочинів минулих років полягають, насамперед, у розв'язанні питання про те, кому потрібно доручити нове розслідування нерозкритого злочину: слідчому, що раніше проводив по ньому розслідування та вимушений був зупинити провадження в справі, чи іншому слідчому. Обидва рішення мають свої позитивні та негативні сторони й вимагають також врахування психологічних чинників[9, с.20].

Діяльність слідчого по зупиненій справі про нерозкритий злочин неминуче пов'язана з ревізією якості первинного розслідування. Вона направлена на аналіз обгрунтованості версій, що висувалися у справі, повноту їх перевірки. Цю роботу більш детально й об'єктивно може зробити новий слідчий, який не пов'язаний з колишнім розслідуванням і усвідомлює, що виявлені при ревізії недоліки та помилки первинного розслідування не можуть бути поставлені йому в провину.

Виявлення промахів і помилок (особливо тактичного плану, що стосуються визначення напрямку розслідування) вимагає «погляду зі сторони». Саме тому рекомендується аналіз матеріалів зупиненої кримінальної справи і подальшу роботу по ній доручати новому слідчому, але при цьому потрібно мати на увазі, що новий слідчий не має в повному обсязі тих безпосередніх даних, які накопичуються в процесі розслідування і не завжди відображаються в матеріалах справи. Новий слідчий, ознайомившись з матеріалами справи, повинен частково заповнити відмічені прогалини шляхом бесід з особою, що раніше проводила розслідування, понятими, іншими учасниками слідчих дій для уточнення порядку та результатів їх проведення, ознайомитись (при можливості) з обстановкою місць проведення слідчих дій тощо.

Практика свідчить, що в кримінальних справах про вбивства, які зупинялись через невстановлення винних осіб, внаслідок додаткового розслідування в кожному четвертому випадку вдалося остаточно викрити осіб, на яких раніше вже падала підозра, але слідчим не вистачило наполегливості довести до кінця перевірку правильно висунутих версій. Таким чином, при розв'язанні питання про те, кому доручати роботу по справі про нерозкритий злочин, у більшості випадків перевагу винен мати новий слідчий. Однак, якщо слідчий, що проводив первинне розслідування, після зупинення нерозкритої справи має чіткий план роботи, обгрунтовано сподівається розкрити злочин, вірить в успіх і виявляє наполегливість в його досягненні, не треба вилучати у нього справу та передавати іншому слідчому тільки з мотивів невдалого первинного розслідування [14, с.393].

Передача зупиненої справи новому слідчому має і негативні сторони. Щоб оцінити повноту і глибину перевірки версій, що висувалися у справі тощо, новому слідчому доведеться додатково витратити багато часу на вивчення матеріалів справи, доскональне ознайомлення із змістом та результатами проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин.

При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не допускається.

Процесуальна та, в деяких випадках, фактична неможливість провести слідчі дії по даній категорії кримінальних справ породжує у частини слідчих помилкову впевненість, що після зупинення по них провадження здійснювати роботу по розкриттю злочину повинні органи дізнання, а не слідчий.

Така позиція практичних працівників суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки ст. 209 КПК України зобов'язує як безпосередньо слідчого, так і органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин. Ці заходи слідчий повинен здійснювати у взаємодії з оперативними працівниками органів дізнання в наступних формах:

• спільне вивчення та аналіз матеріалів первинного розслідування, подальше планування заходів щодо розкриття та розслідування злочинів;

• спільна робота слідчого й оперативних працівників у слідчо-оперативних групах;

• взаємний і систематичний обмін інформацією між слідчим і оперативними працівниками в ході роботи по зупиненій справі;

• направлення слідчим доручень органу дізнання про провадження окремих слідчих дій та заходів розшукового характеру;

• надання допомоги слідчому працівниками органу дізнання при провадженні слідчих і розшукових дій тощо.

Як показує слідча практика, найбільш ефективною формою взаємодії слідчого й органів дізнання при роботі по зупинених справах є створення спеціальної слідчо-оперативної групи. Це дозволяє:

• забезпечити чітку погодженість діяльності слідчого з оперативними працівниками протягом усього терміну розслідування;

• забезпечити чітке розмежування компетенції слідчого й працівників органу дізнання;

• організувати роботу учасників слідчо-оперативної групи у відповідності до спільно складеного й узгодженого плану;

• оптимізувати використання такої форми взаємодії як направлення слідчим органу дізнання доручень про провадження слідчих і розшукових дій (доручення даються усно безпосередньому виконавцеві - оперативному працівнику, який входить в склад слідчо-оперативної групи);

• прискорити процес взаємного обміну інформацією між слідчим і оперативним працівником;

• ефективно контролювати слідчим повноту та своєчасність виконання учасниками слідчо-оперативної групи доручень і вказівок по провадженню слідчих і розшукових дій;

• більш активно та повно використовувати в процесі розслідування можливості оперативних підрозділів по проведенню розшукових заходів;

• підтримувати між учасниками слідчо-оперативної групи ділові партнерські стосунки при роботі в “команді”, які забезпечують досягнення спільної мети та основані на загальній зацікавленості в результатах спільної роботи;

• створити реальні умови для наукової організації праці.

Створення слідчо-оперативних груп викликане складністю справ, значним обсягом роботи по їх розслідуванню, необхідністю забезпечення на постійній основі всіх форм взаємодії протягом тривалого періоду. При визначенні персонального складу слідчо-оперативних груп повинні враховуватися також психологічні чинники організації взаємодіїх [10, с.15].

Потрібно мати на увазі, що слідчому, як правило, доводиться суміщувати діяльність по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини минулих років з розслідуванням поточних кримінальних справ. На практиці слідчі віддають перевагу справам, по яких встановлена особа обвинуваченого. Відбувається це з ряду причин:

• зупинені провадженням справи вимагають більше затрат сил і часу для їх розкриття та розслідування;

• слідчому складно подолати психологічний бар'єр, коли він вважає, що слідство по зупиненій справі зайшло в глухий кут, перспективи розслідування злочину досить проблематичні, в той час як у справах, де встановлена особа винного, є можливості для їх завершення;

• до більш активної роботи у справах, по яких встановлено особу винного, слідчого зобов'язують різні процесуальні терміни (пред'явлення обвинувачення, продовження строків тримання обвинуваченого під вартою тощо), тому важко чекати від нього повноцінної і ефективної діяльності по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини.

Тому найбільш ефективним вбачається спеціалізація діяльності частини слідчих на роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років. Створення спеціальних груп із слідчих та оперативних працівників органів дізнання для роботи по зазначеній категорії кримінальних справ повинно відповідати нормативним актам МВС України.

2.2 Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Планування розслідування по зупинених справах залежить від типової слідчої ситуації, яка склалась на даному етапі розслідування та результатів аналітичної діяльності слідчого по зазначеній категорії злочинів [7, с.17].

На основі аналізу матеріалів справи, з метою отримання та використання додаткових даних для розкриття злочину в залежності від ситуації слідчому рекомендується здійснити:

• збір і перевірку відомостей про осіб, що вчинили аналогічні злочини в попередній і супутній злочину періоди (для з'ясування їх можливої причетності до даного злочину);

• перевірку причетності до нерозкритого злочину обвинувачених у справах, що перебувають в стадії розслідування;

• вивчення даних що поступають від громадян і організацій до відповідних установ та органів (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, пресу, радіо, телебачення, тощо) про підозрілу поведінку певних осіб;

• повторне дослідження місця події (з метою отримання нових даних про подію злочину, для визначення того, чи всі можливі свідки встановлені тощо);

• перевірку можливих змін у взаємовідносинах осіб, що залучались до справи та свідків, якщо з’явились підстави для дачі ними об'єктивних свідчень;

• перевірку місць легального зберігання та можливого збуту речей, що розшукуються (ломбарди, магазини, речові ринки тощо);

• попереднє дослідження виявлених об'єктів, які можуть мати відношення до справи (наприклад, слідів знарядь злочину при вчиненні аналогічних протиправних дій);

• необхідні запити та витребування документів для перевірки зібраних даних;

• перевірку надходження відповідей по раніше направлених запитах і окремих дорученнях (при необхідності здійснюється нагадування про термінове їх виконання або направлення повторних запитів чи доручень з урахуванням нових даних);

• виявлення нових свідків, додаткових обставин і фактів (наприклад, свідків, що пізніше дізналися про злочин чи особу, що його вчинила, або бачили у злочинця чи інших осіб знаряддя вчинення злочину чи предмети злочинного посягяння; очевидців знищення або приховування слідів злочину, змови зі свідками тощо);

• повторне повідомлення відповідних правоохоронних органів про нерозкритий злочин для обліку та використання ними цієї обставини в розшуковій роботі;

• повторну перевірку всіх слідів, які є в справі, по відповідних видах обліків;

• залучення громадськості і засобів масової інформації для виявлення нових свідків та осіб, які могли бути причетні до нерозкритого злочину;

• налагодження регулярного обміну інформацією з оперативними працівниками з метою узгодження подальших розшукових заходів тощо[7, c.18].

При плануванні розслідування по нерозкритих злочинах минулих років необхідно використовувати типові методичні рекомендації. Однак слід враховувати наступні специфічні особливості планування розслідування в справах по зазначеній категорії злочинів.

Першою особливістю є наявність матеріалів первинного розслідування, зокрема: кримінальної і оперативно-розшукової справи; плани первинного розслідування, які включають конспекти і чорнові записи слідчого й оперативних працівників органу дізнання, що брали участь у розслідуванні; письмові вказівки вищестоящих органів МВС і прокуратури по даній кримінальній справі. Вивчаючи ці матеріали, слідчий і оперативний працівник повинні після аналізу результатів колишньої діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину виявити всі помилки та недоліки, які допущені на первинному етапі, намітити шляхи їх усунення і напрямок подальшого розслідування.

Для складання якісно нового плану розкриття та розслідування нерозкритого злочину велике значення має виявлення конкретних недоліків і помилок в проведенні первинного розслідування. Тут маються на увазі, наприклад, неповне використання доказів, що є у справі, неприйняття достатніх заходів до їх відшукання, незважаючи на наявність вказівок про них в матеріалах зупиненої справи, а також недоліки в проведенні окремих слідчих дій, які могли спричинити неповне збирання або втрату доказів. Якщо слідчий встановлює, що яка-небудь слідча дія проведена неякісно або взагалі не проводилась, то в новому плані розслідування намічає шляхи усунення цього недоліку. Іноді прорахунки первинного огляду місця події вдається усунути шляхом проведення повторного огляду або допиту потерпілих, свідків, понятих, фахівців, які брали участь у первинному огляді.

Важливо також уточнити, як були використані виявлені докази, чи правильно вони оцінені, чи зроблені всі можливі висновки з факту їх виявлення, чи призначені та проведені всі необхідні експертизи по цих речових доказах, чи немає потреби в призначенні повторної або додаткової експертизи.

Вивчаючи матеріали первинного розслідування, слідчий зобов'язаний перевірити, наскільки повно використані для розкриття злочину матеріали кримінальних справ, які аналогічні за способом вчинення злочину (як нерозкритих, так і тих, по яких встановлено винну особу). Насамперед повинні бути виявлені, вивчені та перевірені на причетність до вчинення нерозкритого злочину особи, що вчинили злочини аналогічним способом. Якщо така робота при первинному розслідуванні не проводилися, то вона обов'язково планується з урахуванням нових відомостей про злочини, вчинені аналогічним способом. Слід відзначити, що дані про осіб, що вчинили злочини одним і тим же способом, можуть бути отримані при ознайомленні з архівними кримінальними справами, з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи, з матеріалами зупинених провадженням кримінальних справ [15,с.22-23].

Результати аналітичної роботи слідчого по нерозкритих злочинах минулих років повинні бути покладені в основу нового плану розслідування кримінальної справи, першочергові задачі якого, по суті, полягають в усуненні виявлених протиріч і заповненні прогалин попередньо проведеного розслідування. З цією метою слідчий повинен:

• ознайомитися з місцем події (при необхідності оглянути повторно або додатково, для чого в окремих ситуаціях треба зробити відповідну реконструкцію обстановки);

• особисто додатково допитати потерпілих, осіб, що підозрювалися у вчиненні злочину, основних свідків;

• довести до логічного завершення, повно, всебічно і об'єктивно перевірити версії про причетність до злочину певних осіб;

• висунути і перевірити версії про вчинення злочину особами, стосовно яких раніше були певні дані про причетність до його скоєння;

• у тісній взаємодії з працівниками органів дізнання виявити можливі джерела нових доказів у справі та з урахуванням отриманих фактичних даних висунути і ретельно перевірити інші можливі версії.

Друга особливість планування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років полягає у використанні інформації, яка була отримана після зупинення кримінальної справи. До неї потрібно віднести:

• нову інформацію, яка отримана оперативним працівником внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів;

• узагальнення даних про нові злочини, вчинені аналогічним способом, і про осіб, що їх вчинили;

• матеріали орієнтировок, доручень, повідомлень і запитів сусідніх органів внутрішніх справ про злочини, вчинені на їх території та причетних до них осіб;

• клопотання, заяви і повідомлення осіб, зацікавлених у розкритті злочину (сюди повинні бути включені скарги на помилки та недоліки первинного розслідування);

• дані про осіб, що представляють оперативний інтерес у зв'язку з нерозкритим злочином;

• інформація від громадськості про можливу причетність до нерозкритого злочину певних осіб.

Третя особливість планування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років - необхідність використання методів колективного планування. Потреба в застосуванні цих методів зумовлена труднощами планування розслідування по даній категорії кримінальних справ, особливо при побудові нових версій, осмисленні з інших позицій даних про злочин і злочинця, пошуку оптимальних напрямків розслідування.