Жодна версія, якою б правдоподібною вона не видавалась, не дасть результату, якщо не буде забезпечено її реальну перевірку. Розв'язати завдання, що стоять перед розслідуванням, без чіткої організації роботи, без координації зусиль різних служб і підрозділів, без цілеспрямованого планування всієї цієї багатогранної діяльності досить складно, а в деяких випадках просто неможливо. Логічним продовженням і закріпленням мисленнєвого процесу слідчого з висування версій та їх перевірки є планування розслідування. Планування розслідування є зовнішній бік організаційного й творчого боку складної розумової роботи слідчого, спрямованої на повне та об'єктивне розслідування. Це, передусім, мисленнєва діяльність, результати якої відбиваються в плані. У криміналістичній літературі є кілька визначень поняття планування.

Тож планування - це мисленнєвий процес. Він складається з логічних операцій, відчуттів, сприйняття, різних психологічних актів, за допомогою яких здійснюється творчий пошук варіантів найкращої побудови розслідування, шляхів і способів відшукання доказів, та й встановлення істини в справі. Загалом, планування розслідування - це його організаційне, спрямо-вувальне підґрунтя. Воно має здійснюватися при розслідуванні в кожній конкретній справі, провадженні кожної слідчої дії, в роботі слідчого загалом.

Планування покликане забезпечити повноту, швидкість і якість розслідування за мінімальних витрат часу, сил і засобів. Його цілі полягають у такому:

визначити напрямки діяльності слідчого, конкретний зміст його роботи з розслідування злочину на всіх етапах;

забезпечити ефективне застосування засобів і прийомів роботи з доказами;

раціонально розподілити роботу між учасниками розслідування, передбачити їхню взаємодію та узгодженість дій тощо.

Звісно, однакових планів не може бути. Зміст кожного з них залежить від конкретних обставин справи, проте слідчий може застосовувати вироблені практикою загальні принципи планування, зокрема обгрунтованість, динамічність та індивідуальність.

Раціонально складений план завжди містить визначення кола обставин, які підлягають встановленню, методів, що забезпечують встановлення, а також конкретних виконавців і строків виконання. Питання про те, хто виготовляв, транспортував, зберігав і збував підроблені гроші, належать до основних, на які необхідно отримати відповіді в процесі розслідування. Однак, поряд з ними, встановленню підлягають інші обставини, що безпосередньо пов'язані з подією злочину (спосіб, час і місце виготовлення, зберігання, транспортування та збуту; знаряддя злочину, їхнє розміщення, стан, кількість виготовлених і збутих купюр тощо). Важливо запланувати з'ясування обставин, які сприяли вчиненню злочину, а також тих, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Форми планування, як і види планів, можуть бути різноманітними. З огляду на особливості розслідування злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, що полягають у необхідності якнайтіснішої взаємодії слідчого з підрозділами ДСБЕЗ, найбільш прийнятною формою планування є складання спільних планів слідчих дій і оперативно-розшукових заходів як загального плану розслідування. Водночас для виконання деяких пунктів загального плану, зважаючи на специфіку завдань, які виконує конкретний підрозділ, складаються окремі плани.

В узгодженому плані відбиваються версії, висунуті в справі, обставини, що підлягають з'ясуванню, слідчі дії та орієнтовні оперативно-розшукові заходи. Усі заходи повинні бути скоординовані. Немає сенсу деталізувати кожний планований захід, достатньо зазначити лише загальні напрямки розслідування, слідчі й інші дії, що потребують спільних зусиль. Місце ж деталізації буде відведено в планах, які складають слідчі й опер-працівники.

У загальному плані з розглядуваної категорії кримінальних справ оперативно-розшукові заходи зазначаються без розшифрування методів їх здійснення. Якщо обсяг таких заходів великий, то складаються самостійні плани оперативно-розшукових заходів, копії їх передаються керівникові групи. Зі змістом їх можуть знайомитися інші слідчі - члени слідчо-оперативної групи.

Зміст плану розслідування злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, насамперед, визначається фактичним матеріалом, який мають слідчий і оперативний працівник до початку чи на конкретний момент розслідування. Його зміст значною мірою залежить від того, що було підставою до порушення кримінальної справи та початку розслідування - виявлення підроблених грошей, факт їх збуту чи реалізація оперативних матеріалів. Нерідко початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи провадять одні працівники, а потім справа передається за підслідністю або територіальністю іншому органові.

У будь-якому разі складання плану розслідування доцільно починати з вивчення початкових даних. Це можуть бути як матеріали дослідної перевірки, так і матеріали досудового слідства у справі.

План розслідування в кримінальній справі може доповнюватися календарним планом розслідування, що складається в справі на кожний день. У ньому не лише відображають назву слідчої дії та час її виконання, а й передбачають час на підготовку до її проведення (вивчення матеріалів кримінальної справи, спеціальної літератури, складання планів проведення слідчих дій, виклики їх учасників), технічну роботу в справі (складання постанов, запитів, обвинувального висновку тощо).

Календарний план наочно подає послідовність виконання процесуальних, слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, визначених у плані розслідування, а також дає можливість уникнути накладок і ефективно використати робочий час слідчого.

Розділ 3. Особливості тактики проведення деяких слідчих дій у справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей.

3.1 Тактика допиту

Допит- це найпоширеніша слідча дія. Навряд чи вдасться знайти хоча б одну кримінальну справу, в якій би не провадилися допити. Значення допиту для розслідування та встановлення всіх обставин у справі є неоціненним. Тільки завдяки допиту стає можливим виявлення обставин, які пом'якшують, виключають або обтяжують відповідальність- визнання обвинуваченим своєї вини й активне сприяння розкриттю злочину, викриттю співучасників, відшуканню схованого обладнання та матеріалів, нереалізованих і вибракуваних підроблених грошей або, навпаки, відсутність щонайменших ознак каяття й активної протидії слідству. Допит може кинути світло на причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, надати додаткові докази в справі, виявити нові епізоди злочинної діяльності обвинуваченого чи взагалі виявити не пов'язані з розслідуванням факти злочинної діяльності інших осіб.

Правильне проведення допиту дає можливість значно раціоналізувати робочий процес слідчого, відмовитися від провадження повторних і додаткових допитів, швидше та повніше з'ясувати обставини, що цікавлять слідство, правильно обрати запобіжний захід і відтак визначити відповідне покарання. Основна мета допиту - одержання достовірної та повної інформації про обставини, що підлягають доказуванню, та інші, які сприятимуть розкриттю злочину. При цьому якість показань особи, що здійснила яку-небудь з дій, передбачених ст. 199 КК України, визначається не стільки визнанням своєї провини, як тією інформацією про злочин, що міститься в її показаннях. Адже, отримавши достовірну, повну й точну інформацію, наприклад, про особливості способу, що застосовувався для виготовлення підроблених грошей, місце, час їх виготовлення й інші обставини злочину, слідчий має реальну можливість визначити, де, що, коли та які раніше невідомі йому факти він може виявити.

Серед основних обставин, які підлягають встановленню в процесі допиту осіб у справах про злочини, пов'язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, виділимо:

дані про подію злочину;

відомості про місце, час і спосіб виготовлення підроблених грошей, час та місце зберігання, час і спосіб транспортування, час, місце та спосіб збуту;

відомості про особу, що підробляла, зберігала, транспортувала та збувала грошові знаки;

інформацію про обладнання й матеріали, що використовувалися для виготовлення підроблених грошей, їхні кількість, характерні ознаки, місце їх придбання, зберігання, умови та час експлуатації;

відомості про спосіб виготовлення, якість і основні прикмети підроблених грошей, про технологію виготовлення (кількість операцій, це було звичайне копіювання чи додатково здійснювалася імітація захисних властивостей, вибраковка невдалих купюр та ін.);

відомості про те, було це одноразове виготовлення чи виробництво підроблених купюр має систематичний і налагоджений характер;

дані про умови, що сприяли підробленню та збутові.

Результати допиту, насамперед, якість інформації, що може бути отримана від конкретної особи, прямо залежать від того, наскільки професійно грамотно слідчий до нього підготовлений.

Розглянемо деякі загальні положення тактики допиту, яких доцільно дотримуватися при проведенні будь-якого допиту.

Підготовка до допиту. Особливе місце в тактиці й організації допиту посідає підготовчий етап. Одним з найважливіших питань, яке має вирішуватися в процесі підготовки, є визначення предмета конкретного допиту. Предмет допиту конкретної особи утворює коло відомостей, на які слідчий планує отримати відповіді. До нього належать обставини, що складають відомості: про час, місце, спосіб вчинення злочину, сліди, особу злочинця і потерпілого, мотиви та ін. Знання названих обставин допомагає виявити докази в справі, що необхідні для перевірки й оцінки доказів, які, не маючи доказового значення, можуть відігравати важливу тактичну роль.

Робочий етап допиту. Безпосередньо допит охоплює стадію вільної розповіді та стадію відповіді на запитання. Навряд чи можна переоцінити значення, котре має для допиту, як і для провадження інших дій, дотримання вимог кримінально-процесуального законодавства. Тож зазначимо, що перед початком допиту слідчий повинен повідомити допитуваного про його процесуальний статус і, залежно від цього, роз'яснити його права й обов'язки. Неприпустимим є провадження допитів з порушенням прав обвинуваченого на захист та з порушеннями інших процесуальних вимог.

Перше, що необхідно зробити перед початком допиту, це впевнитися в особі допитуваного, краще якщо в нього є паспорт або інший документ. За відсутності документів, які посвідчують особу допитуваного, слідчий з'ясовує:

можливе розміщення документів, що посвідчують особу;

наявність громадян, які можуть посвідчити його особу;

-дані, передбачені анкетною частиною протоколу допиту, пропонуючи в стадії вільної розповіді додатково розповісти про всі місця проживання, роботи та навчання допитуваного, про родичів, службу в армії, лікування, виїзди за кордон і про інші обставини, що можуть бути використані для встановлення особи.

Це має важливе значення за відсутності документів, які посвідчують особу свідка чи потерпілого. У такому разі паралельно з допитом необхідно дати доручення оперативним працівникам перевірити надавані відомості.

Використання тактичних прийомів прямо залежить від конкретної ситуації, що склалася в процесі допиту, до того ж, у більшості випадків це залежить не від процесуального статусу допитуваного, а від тієї позиції, яку він займає. Поряд з найбільш поширеною думкою, що обвинувачені та підозрювані дають, переважно, неправдиві, а свідки й потерпілі -правдиві показання, зазначимо: слідчій практиці відомо безліч випадків, коли підозрюваний або обвинувачений розкаюється та прагне до встановлення об'єктивної істини й усіляко сприяє цьому, як і достатньо випадків, коли свідки та потерпілі навмисно приховують інформацію, викривлюють її, протидіють розслідуванню. Залежно від ступеня конфліктності ситуацій, що можуть виникнути при допиті, виділяють безконфліктні, конфліктні з несуворим суперництвом і конфліктні з суворим суперництвом.

Безконфліктна (кооперативна) ситуація характеризується тим, що в ній допитуваний і допитувач прагнуть встановити істину. У такій ситуації немає опору та протидії учасників допиту.

Несуворе суперництво відбувається при частковому визнанні провини обвинуваченим (підозрюваним) і проявляється в спробах частково викривити на свою користь реальну картину злочину. Подекуди позицію несуворого суперництва можуть займати свідки та потерпілі, заінтересовані в певному результаті справи.

Суворе суперництво - ситуації, коли допитуваний повністю заперечує підозри чи свою провину в скоєнні злочину, іноді всупереч здоровому глузду, проявляється це в крайніх, граничних за ступенем упертості формах опору встановленню істини в справі, аж до відмови давати показання взагалі.

Фіксація ходу та результатів допиту. Важливе місце в допиті, як і при провадженні будь-якої слідчої дії, посідає фіксація його ходу та результатів. Зазначимо, що обов'язковою формою фіксації є складання протоколу, інші форми є ніби додатками до нього, хоча за інформативністю та якістю можуть бути більш місткими. Протокол складається із суворим дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. У його вступній і заключній частинах мають бути відображені відомості про особу допитуваного та допитувача, час, місце початку й закінчення слідчої дії, фахівців та інших учасників, їхні підписи, а також решта даних, визначених процесуальним законодавством. Складання описової частини протоколу є найбільш складним, воно потребує від слідчого особливої уваги, знань і вмінь. Необхідно пам'ятати, що від того, наскільки якісно складено протокол, наскільки грамотно в ньому висвітлено обставини, прямо залежить успіх розслідування та розгляд справи в суді. Саме протокол є документом, який буде вивчати суд Оцінка результатів допиту. Після закінчення допиту та фіксації його результатів необхідно оцінити отриману інформацію з позицій повноти та якості виконання запланованого, визначити місце, яке може зайняти отримана інформація серед інших доказів, і напрямок подальшого розслідування, наступних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.