31694 (Правовий статус приватного підприємства), страница 5

Підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, під якою законодавець (ГК) розуміє сукупність господарських прав та обов’язків. Необхідно наголосити, що підприємство як суб’єкт основної (первинної) ланки господарювання має повну господарську компетенцію, яка передбачає самостійну участь у господарському обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської правосуб’єктності.

Господарська правосуб’єктність – визнана законодавством за суб’єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей для безпосередньої участі у господарській діяльності та управлінні нею. Однак, слід зазначити, що не всі підприємства, як юридичні особи, мають загальну правоздатність.

Наявність у підприємства загальної правоздатності, як вірно зазначає М.Г. Ісаков, залежить від здійснення останнім підприємницької діяльності та встановлення режиму права власності підприємства на закріплене за ним майно³⁰. Більш того, слід наголосити на взаємообумовленість таких понять як “загальна правоздатність”, “підприємницька (комерційна) господарська діяльність” та “право власності” як основа правового режиму майна суб’єктів господарювання. Правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності.

Правоздатність підприємств-невласників, як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій визначається органами державної влади, місцевого самоврядування чи організаціями-засновниками, та зумовлюється функціями таких органів чи статутними завданнями організацій-засновників і є спеціальною.

Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, на нашу думку, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами.

Останнім часом дуже багато питань виникає щодо визначення правового режиму майна приватного підприємства. Поширеними є наступні запитання:

- хто має право здійснювати відчуження майна, закріпленого за приватним підприємством (засновник або саме підприємство);

- чи поширюється на майно приватного підприємства режим спільної сумісної власності подружжя (тобто, чи потрібна згода одного з подружжя на вчинення правочинів з майном приватного підприємства, засновником якого виступає другий із подружжя); чи підлягає майно приватного підприємства поділу у випадку поділу майна подружжя?

- чи може бути звернено стягнення на майно приватного підприємства за зобов'язаннями самого засновник: чи його жінки (чоловіка);

- чи може засновник продати приватне підприємство?

- чи може засновник продати майно приватного підприємства чи вилучити у підприємства частину такого майна?

- чи підлягає майно приватного підприємства включенню до складу спадкової маси у випадку смерті засновника?

Слід зазначити, що, вирішуючи ці питання, перш за все, слід звернути увагу на статут приватного підприємства. У цьому документі має бути визначений правовий режим, на якому підприємство наділяється майном.

Відповідно до ст. ст. 133, 134, 136 ГК таких режимів може бути всього два³¹:

- право власності;

- право господарського відання³².

Засновник мас обрати тільки один із запропонованих режимів, не можна передати якусь частину майні підприємству у власність, а якусь - у господарське відання. Встановлений статутом режим поширюється на все майно приватного підприємства, як передане йому засновником, так і набуте пізніше - внаслідок здійснення господарської діяльності або на інших не заборонених законом підставах. Слід звернути увагу на той факт, що засновник приватного підприємства, наділяючи його майном на праві власності, може окреме індивідуально визначене майно передати такому підприємству лише у користування. У даному випадку внеском засновника до статутного фонду буде не саме майно, а майнове право - право користування цим майном. Таке підприємство користуватиметься майном без права його відчуження. Однак, певні проблеми можуть виникнути при зміні засновника такого підприємства³³.

Розглянемо особливості правового режиму майна, у двох випадках: коли підприємство виступає власником або невласником майна.

Поставлені вище питання щодо правового режиму майна приватного підприємства вирішуються досить просто, якщо відповідно до статуту це підприємство є власником майна, отриманого від засновника та набутого на інших законних підставах. У такому разі засновник приватного підприємства з моменту державної реєстрації останнього і до моменту його припинення шляхом ліквідації не має жодних прав на майно цього приватного підприємства. Єдиним власником цього майна є приватне підприємство, яке має право здійснювати будь-які дії щодо цього майна з урахуванням обмежень, які можуть бути встановлені статутом. Так, наприклад, статут приватного підприємства може встановити, що укладення правочинів на певну суму чи з певним майном здійснюється директором приватного підприємства лише після отримання згоди засновника. Але засновник у даному випадку буде діяти не як власник майна підприємства, а як його вищий орган підприємства (по відношенню до виконавчого органу - директора).

Слід зазначити, що передання майна у власність приватного підприємства його засновником є способом розпорядження цим майном. Тому, майно, яке передається до статутного фонду підприємства, є спільною сумісною власністю подружжя, передання майна у статутний фонд приватного підприємства має здійснюватися за згодою другого з подружжя. Але вже після переходу майна у власність приватного підприємства будь-які правочини з цим майном можуть здійснюватись підприємством самостійно.

Що ж отримує засновник приватного підприємства після переходу майна у власність останнього? Ані старий Закон «Про підприємства в Україні», ані чинний ГК не надають чіткої відповіді на поставлене запитання. І саме це породжує безліч проблем на практиці³⁴. Якщо особа виступає засновником акціонерного товариства вона отримує у власність акції, засновники інших господарських товариств отримують право на частку у статутному фонді (капіталі, майні) товариства, кооперативу - право на пай. Й акція, й частка, й пай, які у сукупності часто називаються терміном «корпоративні права», можуть продаватись, відчужуватись іншим чином, успадковуватись тощо (з обмеженнями, встановленими законом), тобто знаходяться у цивільному обігу. І лише щодо такої поширеної форми господарювання як приватне підприємство законодавець вперто, на протязі більше ніж 13 років, зберігає мовчання. До вступу у дію нового ГК права засновника приватного підприємства на практиці часто іменувалися корпоративними, підставою для чого було визначення корпоративного права, яке містилось у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». Але чинний ГК закріпив дещо інше визначення корпоративних прав. У ч. І ст. 167 ГК вказується, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із такого визначення начебто витікає, що господарська організація, відносно якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Таким чином, законодавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної у податковому законодавстві, і встановлює можливість володіння корпоративними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. Такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між засновником (учасником) та підприємством, однакова, і комплекс прав, що належать засновникам унітарних та корпоративних підприємств, є одним й тим же. Єдиною різницею є наявність у корпоративних підприємствах не одного, а двох чи більше власників корпоративних прав, але й ця межа фактично стирається із введенням можливості створення одноособових товариств.

І все ж таки вважаємо, що у даному випадку мову треба вести саме про корпоративні права у тому значенні, яке надається у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» ³⁵, який закріплює: «Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах» (пункт 1.8 статті 1 в редакції Закону України від 02.03.2000 р. № 1523-ІІІ). Цей закон також передбачає можливість здійснення операцій з відчуження корпоративних прав (п. 1.27 - продаж корпоративних прав, п. 1.28 - придбання корпоративних прав, п. 7.6.2. - придбання або продаж корпоративних прав).

Підтвердженням того, що корпоративні права є майновими і можуть виступати предметом правочинів, є передбачена законодавством можливість проведення їх оцінки (див. ст. 169 ГК «Оцінка корпоративних прав держави», Методику оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 р. № 1406³⁶).

Крім того, у п. 13.1. Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» ³⁷ корпоративне право прямо називається серед об'єктів, які можуть переходити у спадщину.

Таким чином, якщо засновник приватного підприємства хоче його продати, то в даному випадку слід укладати договір про купівлю-продаж корпоративних прав засновника приватного підприємства (для того, щоб уникнути суперечності із ГК можна навіть не називати ці права корпоративними, а «охрестити» їх правами засновника³⁸). Це саме стосується й інших правочинів. Правочини щодо прав засновника приватного підприємства, якщо на них поширюється право спільної сумісної власності подружжя, мають вчинятись за правилами ст. 65 СК³⁹.

При поділі майна подружжя мають враховуватись й права засновника приватного підприємства (підприємств) (але не майно приватного підприємства як таке). У разі смерті засновника приватного підприємства мають успадкуватися його корпоративні права, а не майно приватного підприємства й не приватне підприємство як таке.

Нотаріуси іноді невірно тлумачать зміст ст. 191 ЦК, яка відносить підприємство до різновиду нерухомого майна, й роблять висновок про можливість включення до цивільного обігу приватного підприємства як об'єкта права, який можна відчужувати, здійснювати з ним інші правочини, на який можна накладати стягнення, успадковувати.

Дійсно, ст. 191 ЦК закріплює, що підприємство є (єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. І далі ЦК визначає, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (в цілому або його частина). Але у цій етапі мова не йде про приватне підприємство (чи державне, комунальне тощо), яке за ЦК та ГК є суб'єктом, а не об'єктом права, і тому не може відчужуватись, бути предметом інших правочинів, накладення стягнень чи переходити у спадщину. Мова йде про цілісний майновий комплекс, який може бути у власності будь-якого суб'єкта господарської діяльності - акціонерного товариства, державного підприємства, кооперативу, приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця тощо.