30392 (Особливості початкового етапу розслідування злочинів)

“Особливості початкового етапу розслідування злочинів”

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальні положення методики розслідування злочинів

1.1. Історія, поняття, завдання, предмет і структура методики розслідування

1.2. Класифікація і структура окремих методик розслідування злочинів

1.3. Поняття криміналістичної характеристики злочину

1.4. Організована злочинність

Розділ 2. Аналіз методик розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою

2.1. Загальні положення

2.2. Характеристика розслідування діяльності організованих злочинних груп

2.3. Проблеми виявлення функціональних ролей учасників злочинних груп

Розділ 3. Тактика допиту при розслідуванні злочинів, здійснених організованими злочинними групами

3.1. Особливості тактики допиту при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами

3.2. Тактичні прийоми і тактичні комбінації при допиті

3.3. Особливості тактики допиту на очній ставці учасників організованих злочинних груп

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Криміналістика (від лат. crimen - злочин, criminalis - злочинний) - галузь специфічних наукових знань про злочинну діяльність та її антипод - діяльність по виявленню, розкриттю і розслідуванню злочинів, по встановленню істини в процесі судочинства. Виявляючи закономірності цих видів діяльності, на базі їх пізнання криміналістика розробляє засоби і методи боротьби зі злочинністю, вирішення питань, які потребують спеціальних пізнань по цивільним, арбітражним та інших справам, що знаходяться у провадженні правоохоронних органів. Цими засобами і методами криміналістика озброює оперативних співробітників органів дізнання, експертів, слідчих і судів. У цьому полягає її соціальна функція, її прикладний, практичний характер.

Як і будь-яка самостійна сфера наукового знання криміналістика має свій предмет, вирішує свої специфічні завдання за допомогою великого арсеналу методів наукового дослідження. Її розвиток відбувається по визначених законах, які являють собою модифікацію загальних законів розвитку наукового знання: закон безперервності накопичення наукового знання, закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємного впливу науки і практики тощо. З розвитком держави і суспільства виникла потреба боротьби з правопорушеннями, із злочинністю, а отже, і виникли спеціальні органи, державні і суспільні, на які покладена задача ведення цієї боротьби. До виникнення криміналістики ці органи керувалися у своїй діяльності переважно життєвим досвідом і здоровим глуздом, хоча і тоді уже використовувалися деякі засоби і методи, які засновувалися на даних науки того часу, наприклад засоби визначення підроблених монет, виявлення підробок у документах, установлення знарядь заподіяння ушкоджень й ін.

Криміналістика, поряд з кримінальним процесом і теорією оперативно-розшукової діяльності, знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю і являє собою систему наукових положень, прийомів і засобів розкриття і розслідування злочинів. Як відомо, вона складається з чотирьох основних складових вэаємопов’язаних і взаємообумовлених частин:

• Загальна теорія криміналістики

• Криміналістична техніка

• Криміналістична тактика

• Методика розслідування окремих видів злочинів.

Суспільна небезпека організованої злочинності дуже велика. По-перше, вона заподіює державі і громадянам величезний матеріальний збиток. Вважається, що приблизно 30% прибутків підприємців ідуть до мафії. За сім останніх років злочинці вивезли за кордон понад 30 млрд. дол. Іноземні спеціалісти називають й удвічі більші суми. По-друге, відбувається зрощування злочинності з легальним підприємництвом. Мафіозні групи одержують "кришу" у вигляді офіційно діючих фірм, казино, ресторанів, акціонерних компаній і т.п. Найчастіше важко провести грань між легальним і нелегальним бізнесом. Вважається, що більше 30 українських комерційних банків так чи інакше пов'язані з організованою злочинністю, а 10 тис. фірм знаходяться під її контролем¹. По-третє, організована злочинність зрощується і з державним апаратом, що особливо небезпечно. Багато злочинців будь-якими шляхами намагаються потрапити до влади: стати депутатом Верховної Ради, чиновником високого рангу або на худий кінець депутатом місцевого законодавчого органа. По-четверте, завдяки організованій злочинності у протизаконну діяльність втягується велике число людей. У 1999 р. Міністерство внутрішніх справ України зафіксувало існування більш 3 тис. організованих злочинних груп. Якщо підсумувати їх чисельність, то це біля 80 тис. чоловік, хоча називаються і більш значні цифри². Торік Конгрес США опублікував доповідь про організовану злочинність в Україні, у якій говориться про 700 тис. чоловік³. Думаю, це перебільшення. Напевно, мова йде про весь контингент робітників сумнівних фірм, контрольованих мафією. Зрозуміло, що далеко не всі ці люди є злочинцями. По-п'яте, спостерігається тенденція інтернаціоналізації організованої злочинності. Кожна десята група є міжнародною або має міжнародні зв'язки. По-шосте, з'являються нові форми злочинних дій - наркобізнес, торгівля зброєю, крадіжка автомашин, продаж жінок за кордон, торгівля людськими органами і радіоактивними матеріалами, замовлені убивства.

Проблема злочинності і, зокрема, її організованих форм останнім часом є предметом обговорення на найвищому державному рівні, оскільки діяльність злочинних організацій набула надзвичайної гостроти і почала негативно впливати на хід перебудовчих процесів, зміцнення української державності, практичну реалізацію прав, свобод і законних інтересів громадян. Виникло реальне протистояння злочинності діючій владі.

Останнім часом в Україні намітилася стійка негативна тенденція щодо зростання кількості злочинів. Змінюється структура злочинності: індивідуальна злочинність поступається місцем груповій, групова переростає на організовану, а остання, виходячи на міжнародний рівень, стає транснаціональною. Статистичні дані свідчать, що тільки у 1998 році та за 9 місяців 1999 року виявлено 1948 організованих злочинних груп, які скоїли 15132 злочини ⁴.

Означена ситуація вимагає з боку держави внесення суттєвих коректив у стратегію і тактику боротьби зі злочинністю, розробки і здійснення дійових заходів для зміцнення законності і правопорядку в країні. На жаль, протягом останнього часу саме поняття “організована злочинність” є джерелом суперечок і розбіжностей серед науковців та практичних працівників правоохоронних структур. Не уніфіковане поняття “організована злочинність” і міжнародними експертами Організації Об’єднаних Націй. Визначення цього поняття в Законі України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, на мій погляд, є дуже вузьким і повною мірою не відображає всієї складності цього кримінально-правового явища, а також проблем, з ним пов’язаних. Донедавна обговорення проблеми організованої злочинності зводилося до традиційних аспектів цього явища. Проте сьогодні її характер змінився. Те, що раніше вважалося місцевим або національним питанням, переросло на серйозну регіональну і глобальну проблему та стало серйозно непокоїти міжнародне співтовариство держав.

В дипломній роботі використано наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів, зокрема: Ю.Александрова, Л.Багрій-Шахматова, П.Біленчука, Ф.Бурчака, А.Волобуєва, В.Глушкова, О.Гурова, Н.Гутарєвої, І.Даньшина, О.Джужи, А.Долгової, А.Закалюка, В.Зеленецького, А.Зелінського, М.Камлика, І.Карпеця, М.Коржанського, Я.Кондратьєва, О.Костенка, М.Костицького, В.Крутова, В.Куца, І.Лановенка, О.Литвака, В.Лихолоба, В.Лунєєва, В.Матвійчука, П.Михайленка, В.Смітієнка, В.Тація, А.Трайніна, І.Туркевич, В.Шакуна та інших вчених, що дало можливість сформувати основу наукового розуміння організованої злочинності, притаманних їй найбільш суттєвих і характерних ознак, визначити загальні особливості методики розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою.

Робота виконана згідно з основними напрямами, визначеними Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996–2000 роки, затвердженою Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837 та відповідним наказом МВС України з цього питання, Законом України від 30 червня 1993 року № 3341-ХІІ “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Законом України від 5 жовтня 1995 року №356-ВР ”Про боротьбу з корупцією”, указами Президента України від 5 серпня 1996 року № 968 “Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні” та від 10 квітня 1997 року № 319 “Про Національну програму боротьби з корупцією”.

Об’єктом дослідження є злочини, вчинені організованими злочинними групами.

Предметом дослідження є сучасні методики розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історичності, пріоритету фактів, конкретної істини і загальнолюдських цінностей, що передбачають об'єктивний аналіз подій і явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

При аналізі джерел з метою виявлення загальних і особливих рис у процесах і подіях автор використовував загальнонаукові методи: історичний; логічний; проблемно-порівняльний; і спеціально-історичні: синхронний; метод паралелей; з використанням: структурно-функціонального, діалектичного і конкретно-історичного підходів.

Мета і основні завдання дослідження. Головною метою дипломної роботи є аналіз теоретичних положень та практичних напрацювань правоохоронних та судових органів, які займаються проблемами організованої злочинності, визначення основних положень методики розлідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою, і на цій основі аргументувати найбільш реальні та раціональні шляхи подальшої діяльності правоохоронних структур держави в боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю.

Виходячи з цього автор вирішував у роботі наступні завдання: визначити і уточнити поняття організованої злочинності; висвітлити основи методики розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою і опрацювати окремі практичні пропозиції для правоохоронних органів держави з метою підвищення ефективності діяльності у цьому напрямку .

Джерелами дослідження були Конституція України, відповідні закони України, чинне кримінальне законодавство, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Митної служби та Державного комітету у справах охорони Державного кордону України, а також рішення та резолюції ООН та міжнародні конвенції, матеріали міжнародних конгресів і конференцій з питань протидії організованій злочинності, аналітичні довідки НБ Інтерполу в Україні, підрозділів МВС, СБУ, Держмитслужби, Держкомкордону. Також були використані результати анкетування працівників правоохоронних органів України та дослідження кримінальних справ і оперативної інформації.

Структура дипломної роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 63 найменувань. Повний обсяг дипломної роботи складає 98 сторінок.

Розділ 1. Загальні положення методики розслідування злочинів

1.1. Історія, поняття, завдання, предмет і структура методики розслідування

Перші методичні рекомендації, які використовувались в рамках сучасного карного судочинства, відносяться до першої половини XIX ст. Розроблені на основі емпіричних знань і життєвого досвіду, вони стосувалися послідовності дій слідчого при розслідуванні різних видів злочинів у відповідності зі зводом законів⁵ .

До перших творів такого роду відносяться, наприклад, "Основы уголовного судопроизводства с использованием россйского уголовного судопроизводства" Я. Баршева (Спб., 1841), "Правила и формы о производстве следствий, составленные по своду законов" Е. Колоколова (М., 1850) та ін. В "Основах..." Я. Баршева підкреслювалося, що встановлення предмета карного судочинства припускає вивчення "кращих кримінально-судових актів і ознайомлення з образом дослідження і вирішення найважливіших карних випадків"⁶, а також складання плану слідства, говорилося про послідовність, і про зміст дій слідчого при розслідуванні убивств, крадіжок, підробок та інших видів злочинів.

Знання таких рекомендацій вимагали від представників поліції і жандармерії при здачі екзаменів з роду їхньої професійної діяльності. Перетворення системи доказів, яка існувала, викликало зростаючий інтерес не тільки до розширення кола речових доказів ("німих свідків"), розробки і застосуванню при розслідуванні злочинів засобів і методів їхнього збирання і дослідження, але і до формулювання окремих методико-криміналістичних рекомендацій. Так, О.О. Квачевський вперше виділив у розслідуванні злочинів первинні слідчі дії (огляд, обшук, допит, виїмку, огляд та ін.) і докладно виклав прийоми їх проведення⁷ .