17134 (Організація та шляхи вдосконалення обліку та контролю наявності та руху основних засобів), страница 5

Переоцінка основних засобів-дуже складне (методично) питання управлінського бухгалтерського обліку. Якби в П(С)БО №7 бухгалтерам було надано право самим вирішувати питання методології проведення переоцінки основних засобів,я рекомендую робити це дуже просто: у разі дооцінки - проводити збільшення додаткового капіталу,у разі уцінки- зменшення,у разі вибуття переоціненого активу- залишок його переоцінки зазначений в інвентарній картці переносити на рахунок 44.[35]

Для того,щоб показати офіційну методологію кількома словами обійтися неможливо, проте нічого хитрого і тут немає, а є лише багато зайвої роботи.

Якщо переоцінка об’єкта здійснюється вперше (або за умови,що всі попередні дооцінки нейтралізовано еквівалентними уцінками), то в разі дооцінки суму збільшення його балансової вартості слід зараховувати до складу додаткового капіталу,а в разі уцінки аналітичну суму зменшення - до складу витрат звітного періоду.[37]

Для раціональної організації бухгалтерського обліку основних засобів і нарахування амортизації, для складання статистичної звітності про склад та рух основних засобів, а також для аналізу їх використання всі основні засоби об'єднуються в однорідні групи. Таке групування називається класифікацією.[16]

В СК "Авангард" класифікація побудована за ознаками функціонального призначення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 1996 року № 1075 "Про затвердження Положення про порядок визначення амортизації, віднесення амортизаційних відрахувань до витрат виробництва (обігу)" і поділяється на наступні групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

група 2 - транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромагнітні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно - обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

група 3 - інші основні фонди, які не ввійшли до групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та обладнання, робочі та продуктивні тварини, а також багаторічні насадження.

Бухгалтерія підприємства визначає належність основних засобів до тієї чи іншої облікової групи за даними паспортів, інструкцій, описів та іншої технічної документації чи відповідно до висновків спеціалістів і керівників функціональних служб.

Бухгалтерський облік має забезпечувати інформацію для складання статистичної звітності в межах зазначених груп основних засобів.

Згідно класифікації, основні засоби підприємства поділяються на виробничі і невиробничі.

Виробничі основні засоби прямо або не прямо приймають участь в процесі виробництва, невиробничі основні засоби такої участі не приймають, вони обслуговують культурно - побутові і інші потреби підприємства.

Виробничі основні фонди, в свою чергу, поділяються на виробничі основні фонди виробничого і невиробничого призначення.

В галузі промисловості виділяють виробничі основні засоби, які відносяться до основної продукції засоби загального призначення.

До невиробничих основних засобів відносяться основні засоби, які використовуються в громадському харчуванні і торгівлі, в житлово - комунальному господарстві, в сфері побутового обслуговування.

За використанням розрізняють: діючі основні засоби і недіючі (які перебувають у запасі, консервації). У складі недіючих основних засобів не враховують устаткування, призначеного для встановлення. Діючі основні засоби беруть участь у процесі виробництва і його обслуговуванні. Такий поділ основних засобів в обліку зумовлений насамперед потребою обчислювати амортизацію. Якщо на діючі основні засоби її нараховують на повне відновлення, то на засоби, що перебувають на консервації, амортизацію не нараховують.

За речовим складом основні засоби поділяються на інвентарні і неінвентарні. Інвентарні основні засоби мають речовий зміст, їх можна виміряти і підрахувати в натурі (будівлі, споруди, машини), а неінвентарні - не мають речового змісту і являють собою витрати на земельні, водні та лісові угіддя (крім споруд), що здійснюються за рахунок капітальних вкладень.

Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має встановлення єдиних принципів їх оцінки. Єдність оцінки забезпечує порівнянність показників однорідних засобів різних галузей народного підприємства, а також узагальнення їх у масштабі всього народного підприємства. Вартісна оцінка основних засобів дає змогу визначити її обсяг, галузеву структуру, величину амортизації, зносу, планування відтворення їх.

Згідно з Положенням про бухгалтерські звіти і баланси в СК "Авангард" основні засоби обліковуються протягом усього часу їх експлуатації за первинною вартістю з відокремленим обліком суми їх зносу.

У первинній вартості основних засобів враховують вартість їх придбання чи будівництва, доставки і відновлення. За цією вартістю обліковують основні засоби на балансі підприємства до повного зносу, ліквідації або продажу їх.

Первинна вартість основних засобів може змінитись, якщо при їх оприбуткуванні допущено помилки в початковій оцінці, під час проведення переоцінки, при реконструкції або частковій ліквідації об'єкта.

Різниця між первинною вартістю і сумою нарахованого зносу - це залишкова вартість, тобто вартість, іще не перенесена засобами на вироблену продукцію.

В господарстві крім первинної і залишкової вартості визначають, також, відновлювальну (переоцінену) вартість основних засобів.

Під відновлювальною вартістю розуміють вартість відтворення основних засобів в сучасних умовах. Методи визначення відновлювальної вартості різноманітні і залежать від виду основних засобів.

Виробництво однакових основних засобів у минулому і в даний поточний період характеризується різним рівнем витрат. Це пов'язано з рівнем цін на промислову продукцію, цін і тарифів на будівництво. Тому виникає потреба оцінювати основні засоби, побудовані в минулому, за вартістю сучасного виробництва. Підприємство визначає відновлювальну вартість періодично під час переоцінки основних засобів.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу основних засобів на ту саму дату.У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат, крім випадків, що наведені в пункті 20 Положення (стандарту) 7.

Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу доходів звітного періоду з відображення різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу.

Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій уцінці залишкової вартості цього об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу із включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням до витрат звітного періоду.[2]

При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Переоцінка основних засобів - це доведення залишкової вартості основних засобів до справедливої. Справедлива вартість - це сума, за якою можуть бути здійснені обмін активу або оплата забов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

В зв'язку з нестійким положенням цін до 1998 року щорічно проводилась в господарстві індексація балансової вартості основних фондів. Порядок індексації регламентувався постановами Кабміну України. При цьому використовувались коефіцієнти пониження зношення основних фондів. Методика бухгалтерського обліку індексації детально описувалась у відповідних наказах Мінфіну, Мінстату, Мінекономіки і особливих проблем у бухгалтерів не виникало.

Тепер індексації підлягають вартість об'єкта основних засобів і його знос, якщо залишкова вартість об'єкта значно відрізняється від справедливої вартості. Для основних засобів П(С)БО № 19 конкретизовано порядок визначення справедливої вартості.

Як бачимо, у більшості випадків справедлива вартість основних засобів - це їх ринкова вартість. Інформацію про ринкову вартість основних засобів на дату переоцінки можна отримати:

з відомостей заводів-виробників;

з прайс-листів посередників;

з періодичних видань;

безпосередньо на ринку;

в агентствах нерухомості, у експерта-оцінювача;

зі збірників цін (що видаються, наприклад, Українською автомобільною корпорацією);

у міському відділі цін.

Зазначимо, що при великій номенклатурі визначення справедливої вартості кожного об'єкта основних засобів це - трудомісткий процес. Крім того, у названих джерелах інформації наведена вартість нових основних засобів; об'єкти, що знаходяться в господарстві, найчастіше вже зношені, тому визначення їх справедливої вартості є певною проблемою. У цьому випадку підприємство може використати методики, що застосовуються експертами - оцінювачами.

Переоцінка основних засобів здійснюється на дату балансу. Частота її проведення залежить від коливань справедливої вартості основних засобів, що переоцінюються. При переоцінці одного об'єкта переоцінюються всі об'єкти, що відносяться до даної групи.

Відомості про зміну первинної вартості і суми зносу основних засобів заносяться до регістру аналітичного обліку - інвентарної картки.

Розрахунок суми змін провадиться на основі індексу переоцінки, що показує, у скільки разів справедлива вартість окремого об'єкта основних засобів зросла (скоротилася) щодо залишкової.

Індекс = Справедлива вартість / Залишкова вартість

При цьому індексація основних засобів відображається:

Дт 10 Кт 423 "Дооцінка активів".

Індексація величини зносу проводиться:

Дт 423 Кт 131 "Знос основних засобів".

Розрахунок суми змін може провадитися інакше, якщо залишкова вартість об'єкта дорівнює нулю. У цьому випадку переоцінена вартість об'єкта визначається додаванням справедливої вартості до його первинної без зміни зносу.

Порядок відображення переоцінки на рахунках залежить від результатів попередньої переоцінки. Суми первинної дооцінки включаються до складу додаткового капіталу; а сума первинної уцінки - до складу витрат періоду.

У разі дооцінки об'єкта, який раніше був уцінений, дооцінка в межах суми попередньої уцінки, списаної на витрати, включається до складу доходу звітного періоду.

У разі уцінки об'єкта, який раніше був дооцінений, сума уцінки (в межах величини попередньої дооцінки, відображеної у складі додаткового капіталу) списується в дебет субрахунка 423 "Дооцінка активів".

Негативним в оцінці основних засобів підприємства є те, що в основу визначення первинної вартості основних засобів береться фактична вартість об'єкта основних засобів, додаючи витрати на його придбання, доставку, монтаж і устаткування. Це призводить до продовження строків фізичного і морального зносу.

Також виникають розбіжності по первинній оцінці об'єктів будівництва. Виготовлені підрядним способом зараховуються в основні засоби по кошторисній вартості, збудовані ж господарським способом - в сумі фактичних витрат на будівництво. Це є негативним моментом для підприємства, тому що не має режиму економії засобів при будівництві капітальних об'єктів господарським способом.[2]

Необхідною умовою об’єктивності обліку основних засобів є єдиний принцип їх грошової оцінки за первісною, залишковою, переоціненою та справедливою вартістю.

Згідно Положення (стандарту) 7 придбанні (створенні) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів. Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того,що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.[35]

Первинна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

- суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно - монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежи, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;