Вступ

Актуальність теми. Наявність капіталу є умовою створення та розвитку бізнесу. Підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Структура і динаміка власного капіталу є найсуттєвішим показником, що визначає фінансовий стан підприємства. Структурна перебудова промисловості, відкриття внутрішнього вітчизняного ринку для зарубіжних товаровиробників впливають на структуру власного капіталу підприємств різних організаційно-правових форм. Важливе місце у стратегії підприємства займають формування, використання і управління власним капіталом. Введення в дію Господарського та Цивільного кодексів України висувають нові вимоги до порядку формування та змін статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), пов’язані з порівнянням розміру статутного капіталу з чистими активами в кінці звітного періоду. Нерегламентованою залишається методика бухгалтерського обліку зменшення статутного капіталу у разі невідповідності чистим активам.

Проблеми методології, теоретичного обґрунтування питань, пов’язаних з обліком і внутрішньогосподарським контролем розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства, операцій з формування та змін статутного капіталу розглядалися у працях вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, М.Я. Дем’яненка, Н.Д. Прокопенка, Ф.Є. Поклонського, О.Ю. Редька, І.Й. Яремка.

Наявні теоретичні та практичні напрацювання щодо організації обліку, аналізу і контролю операцій зі статутним капіталом в акціонерних товариствах, однак практично відсутні розробки щодо методики обліку розподілу майна у зв’язку з виходом учасника та доведення розміру статутного капіталу до величини чистих активів у ТОВ.

Незважаючи на значний внесок наведених вище дослідників та цінність одержаних ними результатів, не знайшли вирішення проблеми уточнення місця статутного капіталу в загальній класифікації капіталу, розрахунок компенсації учаснику у зв’язку з виходом з ТОВ, елементи облікової політики і методика внутрішньогосподарського контролю операцій зі статутним капіталом.

Недостатнє опрацювання проблемних питань методики бухгалтерського обліку операцій з формування та зменшення статутного капіталу у зв’язку з невідповідністю чистим активам і виходом учасника з ТОВ з урахуванням напрацювань вітчизняних і зарубіжних вчених визначили актуальність теми та основні напрями дослідження.

Метою роботи є облік розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства в сучасних умовах господарювання.

Для досягнення мети в роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

– уточнити економіко-правову сутність власності та розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства, статутного капіталу та його місце в загальній класифікації капіталу з метою теоретичного обґрунтування підходів до раціональної організації обліку в товариствах з обмеженою відповідальністю;

– провести аналіз нормативно-правової бази і спеціальної літератури щодо обліку розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства;

– розглянути побудову обліку власності засновників (власний капітал);

– проаналізувати організацію обліку розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства на прикладі ТОВ «Енерго – 2000»;

– виявити проблемні питання збереження інвестицій власників підприємств;

– розробити рекомендації з удосконалення обліку зменшення статутного капіталу у зв’язку з невідповідністю чистим активам на основі вивчення наявних проблем теорії і практики;

– удосконалити методику операцій зі статутним капіталом для забезпечення законності розрахунків з учасниками і уникнення ліквідації ТОВ;

– визначити можливості удосконалення звітності щодо розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства.

Об’єктом дослідження є господарські операції, пов’язані з розрахунками з учасниками (засновниками) підприємства в товариствах з обмеженою відповідальністю на прикладі ТОВ «Енерго – 2000».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних питань з бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з розрахунками з учасниками (засновниками) підприємства.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувалися методи індукції та дедукції, теоретичне узагальнення, групування і порівняння, а також застосовувалися історичний та логічний методи. За допомогою статистичних методів (зведення, групування, відносних показників, графічного методу) досліджувалася динаміка показників діяльності підприємства.

Інформаційною базою дослідження є нормативні документи, що регламентують організацію та ведення бухгалтерського обліку в Україні, цивільне та господарське законодавство, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в області бухгалтерського обліку, господарського контролю, довідково-інформаційні видання, матеріали науково-практичних конференцій, фінансова звітність ТОВ «Енерго – 2000».

1. Теоретико-методичний аспект обліку розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства

1.1 Дослідження поняття та економіко-правового змісту власності та розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства

Поява поняття «власний капітал» в бухгалтерській термінології має об'єктивний характер, в основі якого лежить узагальнення багатовікової практики бухгалтерського обліку. Його історичний огляд вказує на глибокий генезис і широту підходів до трактування власного капіталу як економічної категорії. Для наукового визначення власного капіталу розглянуто випадки, коли поняття «власний капітал» розглядається на макроекономічному рівні і особлива увага зосереджена на мікроекономічному, тобто на власному капіталі в бухгалтерському обліку. Серед науковців немає єдності щодо визначення поняття «власний капітал», у зв’язку з чим ми поділяємо думку [37, с. 58], що власний капітал – це загальна вартість власних засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Розраховується сума власного капіталу як частина в активах, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Пасиви – це капітал – власність, визначена у вартості (грошах) боргове зобов’язання підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної) особи по відношенню до іншого підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної) особи [39, с. 185]. У будь-якому випадку пасиви показують джерело утворення активів – майна підприємства або громадянина, тобто показують, кому винне підприємство (юридична) або громадянин (фізична) особа за все майно, яке воно (або він) має у своєму розпорядженні. Таким чином, пасиви – це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних (підприємств) або фізичних осіб, які передали це майно у використання – це право власності.

Пасиви – капітал – поділяють на:

а) капітал засновників (капітал власників підприємства);

б) капітал учасників (капітал юридичних або фізичних осіб), які

1) передали підприємству свій капітал – майно у формі грошей, засобів праці, предметів праці тощо у тимчасове користування підприємству (юридичній) або громадянину (фізичній) особі, яке воно має повернути у визначений за контрактом строк та умови.

2) або набули права власності на частку майна підприємства внаслідок розподілу (чи перерозподілу) національного доходу (бюджет, пенсійний фонд, дивіденди, страховий фонд тощо).

Що стосується терміна «Зобов’язання», то підприємство як юридична особа (особливо це проявляється у колективних підприємствах) зобов’язане і по відношенню до власників, акціонерів тощо. Про це свідчать такі елементи, як виплата дивідендів, право виходу зі складу акціонерів, засновників тощо.

У світовій практиці у формуванні власності (капіталу) засновників підприємства розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття:

– вклади;

– додаткові внески засновників.

Вклади та додаткові внески виконують різні функції. Для того щоб зрозуміти ці функції, слід спочатку з’ясувати складові елементи власного капіталу.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини [39, с. 193]:

1) реєстрований;

2) нереєстрований.

Перший – це статутний, або пайовий, капітал. Другий – додатковий, резервний, страховий капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Усі три складові є власністю засновників. Але вклади виконують незрівнянно більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися в складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.

Вклад – це частка засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

а) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

б) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо у разі виходу учасника (засновника) з підприємства чи коли йдеться про правонаступництво тощо;

в) управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його частці (вкладу) або пропорційна до неї).

Складові власного капіталу відбивають суму, яку власники (засновники) передали в розпорядження підприємства як внески чи залишили у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що її підприємство одержало у своє розпорядження ззовні (від інших підприємств) без повернення.

У бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття власного капіталу (тобто власності засновників) та чужого (залученого) капіталу, тобто власності інших суб’єктів власності.

За залучений із зовні (чужий) капітал потрібно платити проценти, незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство. За власний капітал засновники після сплати податків одержують дохід (дивіденди, проценти тощо), а в разі збитковості їх капітал втрачає в ціні на суму збитків. Тому засновники, незалежно від розміру частки власних внесків, мають право участі в управлінні підприємством.

З погляду балансової інтерпретації власності засновників вони формують перший розділ пасиву балансу господарства. У другому розділі відображають забезпечення наступних затрат і платежів. А у п’ятому – доходи майбутніх періодів. Другий, третій, четвертий та п’ятий розділи – це зобов’язання (довгострокові – третій або короткострокові – четвертий) перед контрагентами (постачальниками, банками, бюджетом, страховими компаніями тощо).

1.2 Аналіз нормативно-правової бази і спеціальної літератури щодо обліку розрахунків з учасниками (засновниками) підприємства

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном [2, ст. 2]. Право власності охороняється законом. Держава в Україні забезпечує стабільність правовідносин власності [2]. Кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю особисто або спільно з іншими. Отже, власність в Україні набирає різних форм.

Законом визначено три форми власності: приватну, колективну, державну.

Усі три форми власності є рівноправними. Водночас законом визначено чотири суб’єкти власності: народ України, її громадяни, юридичні особи та держава.

У бухгалтерському обліку має бути чітко відбите право власності кожного суб’єкта на підставі відповідних доказів (документів) згідно з чинним законодавством.

Допускається об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, зокрема власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав [2].

На превеликий жаль, незважаючи на те, що уже декілька століть в економічній літературі, в бухгалтерському обліку, фінансах тощо використовується термін «Пасив», ані міжнародні, ні національні стандарти його визначення не приводять.

Дивно, але факт, що цей термін використовується і в юридичній літературі, у законодавчих актах (Постановах Верховної Ради України, Указах Президента, Постановах Кабінету Міністрів – до цього часу цей термін не визначено)

Систематизуємо нормативно-правову базу щодо розрахунків з засновниками (учасниками) підприємства (табл. 1.1)

Таблиця 1.1. Характеристика нормативно-правової бази обліку розрахунків з засновниками (учасниками) підприємства

Окремі питання теорії, методики та організації бухгалтерського обліку та аналізу власного капіталу подані у працях Бєлобжецького І., Бутинця Ф., Голова С., Добровського В., Єфімової О., Завгороднього В., Крейніної М., Крупки Я., Литвина Б., Мниха Є., Новодворського В., Сопка В., Соколова Я., Усача Б., Фаріона І., Шкарабана С., Шнейдмана Л. та інших авторів, які започаткували теоретичне обґрунтування і подальшу розробку даної проблеми (табл. 1.2).