16896 (Облік праці та її оплати)

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

1.1 Сутність заробітної плати

1.2 Форми та системи оплати праці

1.3 Склад фонду оплати праці

2. ОБЛІКОВА ЧАСТИНА. МЕТОДИКА ОБЛІКУ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

2.1 Загальна характеристика ВАТ „ДМКД”

2.2 Первинний облік праці та її оплати

2.3 Синтетичний та аналітичний облік нарахування заробітної плати

2.4 Облік нарахування внесків до соціальних фондів

2.5 Облік заробітної плати на ВАТ „ДМКД”

3. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА. УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ НАРАХУВАННЯ ТА ВИПЛАТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

3.1 Удосконалення методики обліку праці і заробітної плати

3.2 Удосконалення методики обліку праці і заробітної плати в умовах ЕОМ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Надзвичайною подією кінця 20 століття та початку нового тисячоліття є розпад радянської імперії та створення суверенної і незалежної Української держави, що кардинально змінило її політичний устрій та економічний розвиток.

Виникнення та розвиток ринкових відносин в Україні поклали край раніше існуючим умовам роботи, як окремих підприємств, галузей та в цілому економіки держави. Саме це зумовило зміну форми власності, а отже і вимоги до роботи підприємств, підвищення ефективності їх виробництва, конкурентоспроможності продукції, послуг та інше на підставі введення нових досягнень науково – технічного прогресу.

В умовах переходу до системи ринкового господарювання відповідності до змін, що виникли в економічному та соціальному розвитку України, суттєвих змін набула також політика в області обліку праці та заробітної плати, соціальної підтримки і захисту прав працюючих. Значна кількість функцій держави по реалізації цієї політики була переданою безпосередньо самим підприємствам, котрі самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання її результатів.

В умовах економічної кризи, спаду виробництва, зниження продуктивності праці, звільнення з виробництв значної кількості робітників та службовців, інженерно – технічних працівників в організації праці і її оплати відбуваються значні зміни.

Підвищення ефективності виробництва, дійсну і достовірну інформацію про витрати праці на кожній виробничій дільниці, використання робочого часу і його оплати повинен забезпечити бухгалтерських облік.

Поняття «заробітна плата» набуло нового змісту, воно охоплює всі види заробітку (а також різні форми премій доплат, надбавок, соціальних пільг та інше), що може бути нарахованим, як в грошовій так і натуральній формах (незалежно від джерел фінансування), включаючи грошові суми нараховані працівником в відповідності з чинним законодавством за невідпрацьований час (щорічні відпустки, святкові дні та інше).

Таким чином, трудові доходи кожного працюючого стали визначатися за власними вкладами та з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства, регулюватися податками і максимальними податками не обмежуватися. Мінімальний розмір оплати праці працівників всіх організаційно – правових форм власності встановлюється та регламентується відповідно до норм чинного законодавства.

Виходячи з попередньо зазначеного суттєвих змін набули облік праці та її оплати. Це питання займає одне з центральних місць в системі ведення бухгалтерського обліку кожного підприємства, установи або іншого об’єкту.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

1.1 Сутність заробітної плати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно – ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як соціально – економічна категорія заробітна плата є основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що має стимулювати розвиток суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, основним чинником перерозподілу кадрів за галузями народного господарства.

Розрізняють заробітну плату номінальну і реальну. Номінальна заробітна плата – це нарахована і одержана працівником сума грошей, що відповідає витраченій ним праці за певний період. Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які працівник зможе придбати за зароблену суму грошей. Індексом реальної заробітної плати (Ір.зп) за певний період називається відношення індексу номінальної заробітної плати (Ін.зп) до індексу цін (Іц), обчислених за той самий період:

.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової, що перебувають у співвідношенні приблизно 70:30.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До основних функцій заробітної плати належать такі:

• відтворювальна – встановлює норми оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

• стимулююча – спонукає працівників до ефективної роботи на робочих місцях;

• регулююча – реалізує принципи диференціації рівня заробітку за фахом і відповідною кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань;

• соціальна – забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання. Складовими цього механізму є оплата праці та соціальний захист. Встановлення мінімального рівня заробітної плати, рівня оподаткування доходів працівників, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях тощо – це прояви державної політики оплати праці. Бюджетне фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я і фізичної культури, формування фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття), обмежене датування цін на товари, що перебувають під державним контролем, запровадження допомоги сім’ям з низькими доходами, застосування різних форм компенсації підвищення цін для найуразливіших верств населення, створення дієвої системи працевлаштування та допомоги непрацюючим – це прояви державної політики соціального захисту населення.

Політика оплати праці на підприємствах, в організаціях та інших суб’єктах господарювання формується і реалізується в межах Закону України «Про оплату праці» (1995 р.) [3]. Деталізація і конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюються на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто згідно з укладеними тарифними угодами. Тарифна угода – це договір між наймачем та виконавцем робіт з питань оплати праці й соціальних гарантій.

1.2 Форми та системи оплати праці

Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система, яка містить тарифну сітку, тарифні ставки, тарифно–кваліфікаційні довідники і схеми посадових окладів.

Тарифна сітка встановлює певні співвідношення оплати праці працівників різної кваліфікації і містить перелік тарифних розрядів та відповідних тарифних коефіцієнтів. Розмір тарифної ставки першого розряду встановлюється виходячи зі встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. Тарифні ставки інших розрядів визначають множенням тарифної ставки першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду.

Тарифна ставка – це розмір заробітної плати за одну годину робочого часу працівника певної кваліфікації. Розмір тарифної ставки першого розряду визначається виходячи з рівня мінімальної заробітної плати, встановленого державою на цей момент часу. Тарифні ставки старших розрядів визначаються множенням тарифної ставки першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду.

Тарифно–кваліфікаційні довідники містять нормативні акти кваліфікаційних характеристик робіт і професій, згрупованих за виробництвами та видами робіт.

Схема посадових окладів передбачає віднесення працівників до певної групи оплати праці за певною професією і кваліфікацією. У ній зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю підготовки керівників, спеціалістів, службовців.

На підприємствах поширені дві форми оплати праці: погодинна і відрядна.

Погодинна форма оплати праці передбачає визначення розміру заробітку залежно від відпрацьованого часу з урахуванням рівня кваліфікації. Існує кілька різновидів погодинної форми оплати праці.

Проста погодинна оплата праці. Заробіток працівника розраховується за формулою

Zп.п = st,

де s – це годинна тарифна ставка відповідного розряду; t – кількість відпрацьованих годин.

Ця система оплати праці недостатньою мірою пов’язана з кінцевими результатами діяльності колективу працівників і не сприяє прояву ініціативи та творчості. Тому в чистому вигляді її застосовують не часто, здебільшого для визначення тарифних заробітків при бригадній оплаті праці.

Погодинно – преміальна оплата праці. Заробіток працівника розраховується за попередньою формулою з нарахуванням премії (m) – додаткової суми до окладу за досягнення певних кількісних і якісних показників:

Zп-прем = st + m

Різновидом погодинна – преміальної системи вважається система оплати праці за посадовими окладами. Згідно з цією системою оплати праці працівників моє стабільний характер.

Відрядна форма оплати праці передбачає визначення розміру заробітку за кількість виробленої продукції в одиницю часу за встановленими тарифними ставками і нормами виробітку. Застосовують цю форму на роботах, де можливий облік колективної або індивідуальної праці й кінцевий результат можна обчислити в натуральних одиницях. Залежно від особливостей, техніко – організаційних умов і завдань певної виробничої ділянки застосовують ті чи інші різновиди цієї системи оплати праці.

Пряма відрядна система оплати праці визначається кількістю виготовленої продукції і розцінкою за її одиницю за тарифною ставкою, що відповідає певному розряду робіт та нормі часу або нормі виробітку. Заробіток працівника за цією системою визначають з формулою

Zп.в = pV,

де р – відрядна розцінка за одиницю продукції; V – обсяг виготовленої продукції.

Відрядну розцінку встановлюють так:

р = ТНчас, або р = Т/Нвир,

де Т – тарифна ставка робітника першого розряду; Нчас – норма часу на виготовлення одиниці продукції; Нвир – норма виробітку продукції в одиницю часу.

Пряма відрядна система оплати праці добре спрацьовує там, де певну технологічну операцію виконує один робітник. Проте ця система слабо стимулює робітників до досягнення високих колективних показників, а також майже не пов’язана з якістю вироблюваної продукції.

Відрядно-преміальна система оплати праці призначена виправити недолік попередньої системи. Заробіток за цією системою обчислюється так, як і в попередній системі, але з додатковим нарахуванням премії (m) за досягнення певних якісних і кількісних показників:

Zв-прем = рV + m.

Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає оплату виготовленої продукції в межах плану за прямою відрядною системою, а оплату виготовленої понадпланової продукції – за підвищеною розцінкою. Ступінь підвищення регламентується спеціальною шкалою, де зазначений відсоток збільшення основної розцінки залежить від результатів перевиконання основного завдання. Заробіток за цією системою обчислюють за формулою

Zв-прог = pV + poV o,

де ро – збільшена розцінка за прогресивною шкалою; V o – обсяг продукції, виробленої понад план.

Відрядно-прогресивна система істотніше стимулює робітників до підвищення продуктивності праці, ніж проста відрядна система, але призводить до випереджаючого збільшення заробітної плати порівняно з виробітком. Тому застосовують її рідко і на короткий час на «вузьких» ділянках виробництва, що стримують підвищення продуктивності праці.

Непряму відрядну систему оплати праці використовують для окремих категорій допоміжних робітників, які безпосередньо не виробляють продукцію, але обслуговують основних працівників – відрядників. Це наладчики, ремонтники, кранівники та робітники деяких інших категорій, чия праці не піддається нормуванню й обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток за цією системою обчислюється так: