Зміст

1. Статистика охорони здоров’я і фізичної культури в Україні

2. Статистика національного багатства України

3. Завдання 1

4. Завдання 2

5. Завдання 3

6. Завдання 4

7. Список використаної літератури

8. Додатки

2. Статистика охорони здоров’я і фізичної культури в Україні

Міністерство охорони здоров’я України виконує одну з найважливіших функцій у нашій країні − дбає про здоров’я нашої нації.

Очолює дане міністерство Митник Зіновій Миколайович.

МОЗ України складна багатофункціональна система, яка складається з багатьох підрозділів:

Департамент розвитку медичної допомоги;

Департамент материнства, дитинства, та санаторного забезпечення;

Департамент організації санітарно-епідеміологічного нагляду;

Департамент управління та контролю якості медичних послуг;

Департамент регуляторної політики у сфері обігу лікарських засобів та продукції у системі охорони здоров’я;

Департамент економіки, фінансів і бухгалтерської звітності;

Департамент кадрової політики та запобігання корупції;

Управління справами;

Юридичне управління;

Управління освіти та науки;

Управління економіки медичного страхування та соціальних програм;

Управління стратегічного планування та аналітичного забезпечення;

Управління моніторингу та супроводу державних програм;

Відділ тендерних процедур;

Відділ медико-соціальної експертизи;

Відділ міжнародної діяльності та євроінтеграції;

Відділ організації медичного забезпечення ЄВРО-2012;

Контрольно-ревізійний відділ;

Відділ інвестицій, будівництва та майнових відносин;

Відділ із забезпечення діяльності Міністра;

Сектор протирадіаційного захисту та медичних проблем наслідків аварії на ЧАЕС;

Сектор контролю апарату;

Мобілізаційний центр;

Сектор режимно-секретної роботи.

Стан охорони здоров’я у регіонах України характеризується багатьма показниками.

Основними проблемами розвитку галузі є: захворюваність, інвалідність і смертність населення від хвороб системи кровообігу, новоутворень і соціально небезпечних інфекційних хвороб (СНІД, туберкульоз).

Основні напрямки реформування:

фінансування галузі на достатньому рівні;

зміцнення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ;

підвищення престижу професії медичних працівників за рахунок підвищення середньої заробітної плати до рівня середньої заробітної плати працівників промисловості;

надання житла і представлення соціальних гарантій і пільг медичним працівникам в сільській місцевості.

Кількість медичних закладів станом на березень 2009 року:

Міністерству охорони здоров’я України (МОЗ) підпорядковано 2537 медичних закладів (майже 91% від загальної їх кількості в Україні);

Департамент з питань виконання покарань має 82 заклади (майже 3%);

Академія медичних наук має 29 медичних установ (1%).

Потужність лікарняних закладів по всіх міністерствах і відомствах сьогодні становить 436,4 тис. ліжок.

Заклади МОЗ мають 403 тис. ліжок, Департамент з питань виконання покарань, має 11 тис. ліжок, Академії медичних наук підпорядковано 7,5 тис. ліжок.

Амбулаторно-поліклінічні заклади розраховані на 957,1 тис. відвідувань за зміну(див. дод.1,2.) .МОЗ має мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, які розраховані на 890,7 тис. відвідувань за зміну. В закладах Академії медичних наук можуть проконсультуватися близько 5 тис. пацієнтів за зміну.

Всього в охороні здоров’я у 2008 працювало 207,9 тис. лікарів, із них 82% у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Забезпеченість лікарями по галузі — 45,2 на 10 тис. населення. З них безпосередньо надають медичну допомогу 26,7 лікарів (на 10 тис. населення), що значно нижче від середньоєвропейського рівня.

В 2008 зведений бюджет системи охорони здоров’я України становив 23,8 мільярда гривень (9% цієї суми було спрямовано на фінансування відомчої медицини).

Щорічне фінансування закладів охорони здоров’я інших міністерств та відомств (не МОЗ) сягає 2,2 млрд. грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн. населення, або 9% населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу.

Загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України сягнули 6,5% (3,5% — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Для порівняння - в Європейському регіоні - 7,7% ВВП, а в Євросоюзі — 8,7% ВВП. Однак у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США загальні витрати на національну систему охорони здоров’я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у Європейському регіоні. Польща виділяє удвічі більше, ніж ми.

Смертність у 2007 і 2008 роках сягнула 16,4 випадків на 1000 чоловік ( при цьому ряд областей має набагато вищі коефіцієнти смертності: Чернігівська — 21,1%, Сумська і Кіровоградська — 18,6, Донецька — 18,1, Луганська — 17,9%).

Від’ємний природний приріст в 2008 спостерігався в усіх областях України, окрім Закарпатської і Рівненської областей та Києва.

Структура причин смерті в 2008:

хвороби системи кровообігу - 63,7% у структурі всіх причин смертності

новоутворення — 12,0%;

зовнішні причини смерті — 8,0%.

Рівень дитячої і материнської смертності в 2008:10,3 на 1000 народжених живими, що на 6,3% менше, ніж у 2007 році.

76 випадків дитячої смерті, що становить 14,9 на 100 тис. народжених живими.

Рівень материнських втрат у Сумській області - 36,9, у Чернівецькій — 36, у Миколаївській — 29,9, у Кіровоградській — 28,4, у Київській — 24,7 та в АР Крим — 25,8.

Протягом 2008 зареєстровано25,3 мільйона відвідувань з приводу серцево-судинних і судинно-мозкових хвороб;

виявлено 152,9 тис. нових випадків злоякісних новоутворень — 329,1 на 100 тисяч;

всього онкохворих зареєстровано понад 934 тисячі, за останніх п’ять років цей показник зріс майже на 23%

;офіційно зареєстровано понад 141 тис. випадків ВІЛ/СНІД, у тому числі 15,2 тис. випадків смерті від захворювань на СНІД.

Кількість закладів первинної меддопомоги на 10 тис. населення в нас учетверо менша, ніж у країнах ЄС: у нас — 1,2, у них — 4,9.Чисельність лікарів первинної ланки у півтора разу менша, ніж у країнах Євросоюзу. Число лікарень — 0,63 на 10 тис. населення, а в ЄС — 0,31.Загальна кількість ліжок більша у півтора разу, тоді як кількість ліжок інтенсивної терапії в нас удесятеро менша, ніж у країнах ЄС. Середня тривалість перебування в лікарні — 12,8 дні.

До занять фізичною культурою і спортом залучено лише 13% населення.

За інтегральним показником здоров'я населення, яким є середня очікувана тривалість життя людини, Україна посідає одне з останніх місць в Європі.

Рівень забезпечення населення в Україні фізкультурно-спортивними залами (з розрахунку на 10 тис. осіб) у 2-3 рази нижчий, ніж у провідних державах, плавальними басейнами - у 30 разів.

Понад 80 % спортивних майданчиків не відповідають сучасним вимогам.

З державного бюджету виділяється у середньому 0,5 з місцевих бюджетів - 2 відсотки їх видаткової частини. Держава виділяє менш як 0,5 % видатків державного бюджету на сферу фізичної культури і спорту.

Отож, маючи такі статистичні дані, можна сміливо говорити про недосконалість системи органів охорони здоров’я та фізичної культури. Для їх кращого функціонування потрібно провести низку реформ, збільшити фінансування галузей та проводити активну агітацію населення, щодо здорового способу життя.

1. Статистика національного багатства України

Національне багатство розглядається як сукупність усіх природних та людських можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. За особливостями використання природні ресурси поділяються на невичерпні та вичерпні.

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце – за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; у числі перших – за запасами кам’яного вугілля, природного газу, калійної та кам’яної солей.

Усього в Україні на кінець ХХ століття виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. У цілому значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам’яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам’яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі, решту – в Львівсько-Волинському басейні. Донецьке вугілля залягає на глибині 500-700 метрів (максимальна – 1200 метрів), товщина шарів – 0,5-2,0 м, 25% його коксується. Львівсько-Волинський басейн зосередив 2% вугілля, яке залягає на глибині 300-700 м, товщина шарів – 0,5-1 м. Найбільші поклади бурого вугілля – у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, глибина залягання – 5-140 м, відкритий видобуток).

Найбільші запаси нафти і газу – у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років – природного газу в Передкарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України.

Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менелітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської та Кіровоградської областей.

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі. Цей ресурс є сировиною для паливної промисловості.

Найбагатша Україна на рудні металеві корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувається в Нікопольському родовищі. У майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико - Токмацького родовища (Запорізька обл.). Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь.

Територія держави в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничохімічною, металургійною сировиною та будівельними матеріалами.

Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки , калійних солей, кухонної солі, фосфоритів.

Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.

Багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів: вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

Земля – один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно – предмет та засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля – 55,1%, багаторічні насадження – 1,7%, сіножаті і пасовища – 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.(Див. дод.5,6.).

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

На ріллю у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів.