182191 (Розвиток інвестиційної діяльності підприємств у період становлення ринкової економіки), страница 2

Інвестиційні проекти, метою яких є розробка і впровадження нових технологій, "ноу-хау" і інших інновацій, що забезпечують розвиток виробництва, називаються інноваційними проектами.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значиму частку займають вкладення засобів у цінні папери.

Прямими інвестиціями називається особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції - це інвестування, опосредствуемое іншими обличчями (інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками).

Під короткостроковими інвестиціями розуміються звичайно вкладення капіталу на період, не більш одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).

Довгостроковими інвестиціями називаються вкладення капіталу на період понад один рік. Цей критерій прийнятий у практиці обліку, але як показує досвід, він вимагає подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

Під приватними інвестиціями розуміються вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Державними інвестиціями називаються вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових засобів.

Під іноземними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Спільні інвестиції – це вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни й іноземних держав.

Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми інвестиціями) мають на увазі вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних границях даної країни.

Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами територіальних границь даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).

По масштабі інвестиційні проекти розрізняються: малі (проекти вартістю до 10 млн амер. доларів), середні (проекти вартістю від 10 до 50 млн амер. доларів), великі (проекти вартістю від 50 до 100 млн амер. доларів), дуже великі (проекти вартістю більш 100 млн амер. доларів).

По складності інвестиційні проекти розділяють на монопроекты (окремий проект визначеного виду і масштабу), мультипроекты (комплексні проекти, що складаються з декількох монопроектов), мегапроекты (комплексні проекти розвитку регіонів, секторів економіки, що складаються з декількох монопроектов і мультипроектов, об'єднаних однією метою).

По якості розрізняють проекти звичайної якості і бездефектні проекти, до якості яких пред'являються підвищені вимоги.

По характері і сфері діяльності виділяють промислові, соціальні, економічні, організаційні інвестиційні проекти і проекти дослідження і розвитку.

Промислові проекти націлені на випуск і продаж нових продуктів і зв'язані, як правило, з будівництвом споруджень, будинків, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку і т.д.

Проекти дослідження і розвитку зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробці програмних засобів обробки інформації, нових матеріалів, конструкцій і т.д.

Організаційні проекти націлені на реформування системи керування, створення нової організації, проведення конференцій і семінарів.

Економічні проекти мають своєю метою приватизацію державних підприємств, розвиток ринку капіталу, реформування системи оподатковування й інших макроекономічних перетворень.

Соціальні проекти зв'язані з реформуванням системи соціального захисту, охорони здоров'я, подоланням наслідків природних, екологічних і соціальних потрясінь і інших факторів соціального характеру.

Більшість капіталовкладень незалежний друг від друга, тобто їх можна розглядати як портфель альтернатив. Аналіз і висновки по кожному рішенню в цьому випадку відносно незалежні від минулих і майбутніх капіталовкладень.

Взаємовиключні інвестиції – це інвестиційні проекти, що конкурують між собою по цілям чи ж в умовах строгого ліміту витрат, коли здійснення інвестицій неможливо через прийняття інших проектів.

Тип інвестицій, що стосується послідовних витрат, чинених на додаток до первісного вкладення (наприклад, капіталовкладення в будинки й устаткування містять додаткові майбутні витрати на підтримку їхній у робочому стані, удосконалення і часткову заміну протягом декількох наступного років). Такі майбутні витрати варто розглядати вже на першій стадії ухвалення рішення.

У системі об'єктів інвестування головну роль на сучасному етапі грають реальні інвестиційні проекти. Це викликано не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, але і цілим поруч переваг, що забезпечує реальне інвестування. Насамперед, вкладення в реальні об'єкти у формі будівництва і запровадження в дію нових основних фондів, покупки нерухомості, придбання об'єктів приватизації забезпечує інфляційний захист інвестицій, тому що темпи росту цін на ці об'єкти не тільки відповідають, але й у багатьох випадках обганяють темпи росту інфляції. Крім того, як показує вітчизняний і закордонний досвід, по вкладеннях засобів в объекты реального інвестування досягається значно більш висока віддача капіталу, чим по вкладеннях в акції, валюту й інші фінансові інструменти. І, нарешті, реальні інвестиції є самим ефективним інструментом забезпечення високих темпів розвитку і диверсифікованості діяльності зростаючих компаній і фірм відповідно до обраного ними загальною економічною стратегією.

Серед реальних інвестиційних проектів найбільшу частку займають проекти, реалізовані шляхом різних форм капітальних вкладень.

В даний час в області інвестиційної діяльності правова система України складається з більш ніж 100 законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них у першу чергу слід зазначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Декрет КМУ "Про режим іноземного інвестування", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", що створили основу правового регулювання інвестиційної діяльності .

Чинним законодавством визначено, що ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування за винятком інвестицій в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних і інших норм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Пріоритетними сферами інвестування в Україні є підприємства: агропромислового комплексу, легкої промисловості, лісопромислового комплексу, машинобудування, медичної промисловості, металургійного комплексу, паливно-енергетичного комплексу, транспортної інфраструктури, зв'язку, хімічної і нафтохімічної промисловості і соціальної інфраструктури.

Розробка бізнес-планів придбала особливу актуальність останнім часом у зв'язку з відкриттям фінансування окремих проектів з боку вітчизняних і закордонних інвесторів.

Бізнес-план, в узагальненому виді, включає у свій склад наступні розділи:

• реквізити підприємства (організації).

• о пис бізнесу, включаючи характеристику форм власності, його поточне стан і перспективи розвитку.

• керування підприємством, включаючи короткі автобіографічні довідки на керівників.

• характеристика продукції, що випускається, мети і стратегії розвитку.

• дослідження ринку (ринкові сегменти і їхня ємність, характеристика споживачів, конкуренти і бар'єри для проникнення їх на ринок).

• стратегії маркетингу, прогнозування обсягів збуту на кілька років з погодовой розбивкою.

• фонди і їхнє використання з докладним обґрунтуванням необхідних засобів.

• обґрунтування термінів повернення кредиту.

Можна рекомендувати розробку двох бізнес-планів.

Перший складається для тих, хто може укласти свої чи гроші інвестувати їх у ваш бізнес. Цей план покликаний викликати в інвестора впевненість, що прогнози, що приводяться, реалістичні, а мети досяжні.

Другий план – для самого підприємства. Цей план є більш детальним. Він більш об'єктивно і відверто описує поточне стан і можливості, що відкриваються, а також допомагає здійснювати контроль за діяльністю підприємства, порівнювати поточну діяльність із прогнозами, пояснювати розходження і вносити корективи.

Складають бізнес-план звичайно співробітники даного підприємства, тому що ніхто, крім самих співробітників, краще не знає виробничих і інших можливостей цього підприємства, його постачальників, споживачів, торгових посередників і т.п. При складанні бізнес-плану в ряді випадків доцільно проводити експертні опитування і соціологічні дослідження (чи використовувати результати таких досліджень, проведених іншими організаціями), що стосуються різних аспектів діяльності підприємства і стани ринку.

Зміст внутріфірмового планування складається в обґрунтованому визначенні основних напрямків і пропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення і ринкового попиту.

П ризначення планування складається в прагненні завчасно врахувати усі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємства. Планування покликане забезпечити взаємозв'язок між окремими структурними підрозділами фірми включающими весь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки, виробництво і збут, сервіс. Ця діяльність спирається на виявлення і прогнозування споживчого попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів і перспектив розвитку господарської кон'юнктури.

Звідси випливає необхідність ув'язування планування з маркетингом і контролем з метою постійного коректування показників виробництва і збуту слідом за зміною попиту на ринку.

Внутріфірмове планування охоплює як поточне, так і перспективне планування, здійснюване у виді прогнозування і програмування.

Якщо перспективне планування покликане визначити загальні стратегічні мети і напрямки розвитку фірми, необхідні для цього ресурси й етапи рішення поставлених задач, то розроблювальні на його основі поточні плани орієнтовані на фактичне досягнення намічених цілей виходячи з конкретних умов і стану ринку на кожнім даному етапі розвитку. Тому поточні плани доповнюють, розвивають і коректують перспективні напрямки розвитку з урахуванням конкретної обстановки.

Рівень і якість планування визначаються наступними найважливішими умовами:

• компетентністю керівництва фірмою на всіх рівнях керування;

• кваліфікацією фахівців, що працюють у функціональних підрозділах;

• наявністю інформаційної бази і забезпеченістю комп'ютерною технікою.

Можна виділити деякі характерні риси планування в залежності від цілей у компаніях деяких найбільш розвитих країн світу:

• в американських компаніях, головне – це об'єднання стратегій усіх підрозділів і розподіл ресурсів;

• в англійських – орієнтація на розподіл ресурсів;

• у японських – орієнтація на впровадження нововведень і підвищення якості рішень.

У залежності від спрямованості і характеру розв'язуваних задач розрізняють три види планування:

1. Стратегічне (перспективне)

2. Середньострокове (бізнес-план)

3. Поточне (тактичне)

Стратегічне планування полягає у визначенні головних цілей діяльності фірми, охоплює період у 10 – 15 років і ґрунтується на глобальних ресурсах.

П оточне планування полягає у визначенні проміжних дій на шляху досягнення стратегічних цілей і задач і здійснюється шляхом детальної розробки (звичайно на рік) оперативних планів. Основними ланками поточного плану є календарні плани. Особливо часто в ході поточного планування розробляються плани маркетингу.

Основним видом середньострокових планів є бізнес-план, що має ряд особливостей, що розкриваються нижче.

Бізнес-план розкриває мети і задачі, які необхідно вирішити підприємству в найближчому майбутньому і на перспективу.

Цінність бізнес-плану визначається тим, що він:

• дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;

• містить орієнтири розвитку проекту;

• служить важливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

При складанні бізнес-плану необхідно оцінити можливості фірми і проблеми, що можуть виникнути в майбутньому. Маючи таку оцінку, приступають до визначення цілей і задач. Цей процес, у свою чергу, складається з двох частин. По-перше, установлюється, що буде продукцією проекту (яким бізнесом буде займатися підприємство). По-друге, визначаються головні, кількісно обґрунтовані, мети на перспективу. Далі необхідно визначити шляху досягнення цих цілей, виробити стратегію і скласти плани, що сформують ядро бізнес-плану.