180891 (Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії)

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра економічної теорії і економіки підприємства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу:

«Історія економічних вчень»

ТЕМА:

"Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії"

Чернігів 2009

Вступ

Марксистська політична економія була започаткована у 40-і рр. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку. Відтак марксизм став не просто вираження великодушних устремлінь, а оригінальною науковою системою.

Історичні умови зародження марксистської економічної теорії

Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей, К. Маркс та Ф. Енгельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, Історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне учення марксизму стало своєрідним, теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.

В свою чергу найважливішими історичними передумовами формування марксизму стали:

• промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

• зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжувався масовим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

• загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» та у 3-7-му відділах І т. «Капіталу» К. Маркса (10–14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7–8-річного віку, виробничий травматизм тощо);

• соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робітників на захист своїх інтересів у Англії (1830–1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої експлуатації і безправного становища тощо);

• періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Таким чином, до середини XIX ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень. Ставала все більш очевидною послідовність змін економічних систем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин. Низка антифеодальних революцій у Західній Європі наштовхувала дослідників на висновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насильницьким шляхом.

Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичній політичній економії, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.

Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейно-теоретичними джерелами економічної теорії Маркса стали:

• класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;

• німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля (1770-1831) та матеріалізмом Л. Фейєрбаха (1804–1872);

• французький утопічний соціалізм.

Водночас необхідно зазначити, що сприйнявши ідеї класичної школи та виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс прагнув не скільки до продовження та зміцнення учення Д. Рікардо, стільки до побудови власної теоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції.

Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальних законів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей; заперечення; взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріального апарату (сутність і явище; форма і зміст; випадковість і необхідність; одиничне і загальне тощо).

Зазначаючи, що у своєму раціональному вигляді діалектика вносить у позитивне усвідомлення існуючого «розуміння його заперечення», «неминучої загибелі», розглядаючи кожну здійснену форму в русі, «ні перед чим не схиляючись» і будучи «самою суттю своєю критичною і революційною», К. Маркс водночас стверджував, що його»… діалектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення…є деміург (творець) дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній».

Предметний метод дослідження в працях К. Маркса

Характерні риси методології К. Маркса:

• абстрактно-теоретичний підхід, що вирізняється глибинним проникненням у сутність економічних явищ та процесів, виокремленням їх найсуттєвіших рис та побудовою системи логічно взаємопов'язаних та взаємообумовлених наукових категорій;

• нерозривна єдність історичного і логічного в кожній категорії теоретичної системи. До К. Маркса факти економічної історії включались в теорію лише в ролі ілюстрації або, можливо, для перевірки результатів. Вони змішувалися з нею лише механічно. Впровадивши економічну історію в аргументацію, з допомогою якої обґрунтовувались теоретичні висновки, К. Маркс створив не механічну, а «хімічну суміш» і став «першим економістом високого рангу, який побачив і послідовно учив інших тому, як економічну теорію можна перетворити в економічний аналіз»;

• матеріалістичне розуміння історії, її економічна інтерпретація з урахуванням діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин; учення про базис і надбудову. «В суспільному виробництві свого життя, – писав учений, – люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість». Відтак К. Маркс досліджував економіку як базисну самодостатню структуру, стверджуючи, що за всієї важливості надбудови матеріальне виробництво є незалежною змінною і не потребує залучення до аналізу позаекономічних явищ та процесів;

• лінійна модель розвитку суспільства, аналіз його еволюції як закономірної зміни соціально-економічних формацій, в основі якої лежить суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. «На певному ступені свого розвитку, – писав К. Маркс, – матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з наявними виробничими відносинами… всередині яких вони до цього часу розвивались. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх кайдани. Тоді наступає епоха соціальних революцій». Відтак, на думку вченого,»… ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, а нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства»;

• підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучості загибелі капіталізму і заміни його новим, прогресивним суспільним устроєм – комунізмом. Аналізуючи «розвиток економічної суспільної формації як природно-історичний процес…» та виокремивши»… азіатський, античний, феодальний і буржуазний способи виробництва» як прогресивні епохи економічної суспільної формації, К. Маркс був твердо переконаний, що «буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства» і «на місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими суперечностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою розвитку всіх».

• поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція. «Історія усіх до цього часу існуючих суспільств, – писали К. Маркс та Ф. Енгельс, – була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротше, гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один з одним, вели безперервну, то приховану, то явну боротьбу, яка зажди закінчувалася революційною перебудовою всієї суспільної побудови…». Визначаючи предметом політичної економії закони розвитку виробничих відносин, К. Маркс трактував економічну теорію як ідеологічну, партійну науку, яка відображає інтереси панівного класу. Таким чином, спрямована на обґрунтування всесвітньо-історичної місії пролетаріату, марксистська теорія з самого початку була заснована на ідеології пріоритетності класового підходу.

Основні праці К. Маркса і Ф. Енгельса та їх значення для сучасної економічної науки

Система економічних поглядів К. Маркса знайшла найповніше відображення у його фундаментальній праці «Капітал», над якою він працював більше сорока років. Задуманий як практичний огляд поширених у ті часи економічних теорій, цей твір знайшов початкове втілення у економічних рукописах 1857–1858, 1861–1865 рр., на основі яких К. Маркс планував видати працю в 6 томах, розглянувши проблеми капіталу, земельної власності, найманої праці, держави, міжнародної торгівлі, світового ринку.

Однак після видання першої книги («До критики політичної економії») вчений змінив свої наміри. У 1866 р. він писав про підготовку «Капіталу», який планував видати у 4 книгах: І – «Процес виробництва капіталу», II – «Процес обігу капіталу», III – «Форми всього процесу в цілому», IV – «До історії теорії».

І том «Капіталу» був опублікований у Німеччині в 1867 р. тиражем 1000 екземплярів. Закінчити II і III томи К. Маркс не зміг, їх видав Ф. Енгельс після смерті К. Маркса у 1885 та 1894 рр. У 1905–1910 рр. К. Каутський опублікував під назвою «Теорії додаткової вартості» ще чотири томи економічних досліджень із Марксової спадщини (IV том «Капіталу»).

Доля праць К. Маркса виявилась драматичною. Більша частина його цілісних фундаментальних досліджень, у т.ч. II–IV томи «Капіталу», залишилась після смерті вченого в рукописах і була опублікована лише у кінці XIX ст. – першій половині XX ст. Відтак багато ідей німецького мислителя ввійшли в науковий вжиток лише у XX ст., залишаючись довгий час невідомим широкому загалу. На думку відомого американського економіста Дж.К. Ґелбрейта, «З біблейських часів немає іншої видатної особистості, чия творчість піддавалась би настільки різним інтерпретаціям, як «Капітал» К. Маркса».

Система економічних поглядів Маркса була підпорядкована ідеї обґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Досліджуючи об'єктивні закономірності еволюції капіталістичного суспільства на основі розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, вчений дійшов висновку про неминучість загострення суперечностей між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. За цих умов, на думку автора «Капіталу», неминуче наступає момент, коли усуспільнення праці стає несумісним з «капіталістичною оболонкою». Вона вибухає. Соціалістична революція, яка охоплює одночасно усі розвинені країни, та встановлення диктатури пролетаріату уможливлюють прихід нового суспільного устрою – комунізму.

Ще одним видатним німецьким мислителем, другом і соратником К. Маркса по революційній діяльності був Фрідріх Енгельс (1820–1895).

Перші статті Ф. Енгельса, присвячені проблемам робітничого руху були опубліковані у 1839 р. у журналі «Телеграф». У 1844 р. у «Німецько-французькому щорічнику» була надрукована його політекономічна праця «Нариси до критики політичної економії», в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йому економічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркування щодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільного устрою. Зазначивши, що монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння населення, Ф. Енгельс пов'язував усунення суперечностей капіталістичного суспільства з ліквідацією останньої. За оцінкою К. Маркса ця робота була геніальною, в ній»… були уже сформовані деякі загальні принципи наукового соціалізму».