180625 (Основні етапи та причини еволюції ролі держави у ринковій економіці)

Міністерство транспорту та зв’язку України

Українська державна академія залізничного транспорту

Кафедра: «Економічної теорії та права»

Контрольна робота

з дисципліни: «Державне регулювання економіки»

на тему: «Основні етапи та причини еволюції ролі держави у ринковій економіці»

Виконала:

студентка групи 12 – IV (3) – Ф

Агаркова Дар’я

Шифр – 149

Перевірила:

доцент Харитонова Л.В.

Харків 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Інститут політичної влади

2. Держава як «нічний сторож»

3. Інститут макроекономічного регулювання

4. «Соціальна держава»

5. Від політики «соціальної держави» до політики «ефективної держави»

6. Глобалізація та формування «балансу інтересів»

Висновок

Список літератури

ВСТУП

В останні два десятиріччя йде активне переосмислення ролі держави в економічному розвитку та виявленні тих тенденцій, які будуть визначати її місце у суспільстві XXI ст. Які ці тенденції? Що лежить в їх основі? Та яким чином вони можуть вплинути на процеси, що відбуваються сьогодні в Україні? Щоб відповісти на ці питання, важливо не тільки мати уявлення про те, які етапи розвитку пройшла сучасна держава, але й зрозуміти, що є істиною причиною такої еволюції.

З перших днів існування держави її роль не зводилася до виконання виключно політичних функцій. Держава завжди займалося економічною діяльністю, втручаючись у дії суб’єктів економічного життя та забезпечуючи тим самим стійкість політичної влади. Що правда, таке втручання у різні періоди та в різних країнах істотно відрізнялося, що дозволяє говорити про етапи еволюції економічних функцій держави. У роботі розглянемо ці етапи з позиції більш широкої проблеми – діалектики економіки і політики та тієї ролі, яку грає держава в якості органа, що забезпечує баланс інтересів, представлених у суспільстві, тобто класової природи держави.

1 ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

Вперше термін stato ввів Н.Макіавеллі для визначення держави як інституту політичної влади. Такий інститут став закономірним результатом суспільного поділу праці, виникнення приватної власності та класів.

В першу чергу окремі особи, а потім й групи людей поступалися деякому органу частиною своїх функцій. Такий орган поступово перетворився на систему інститутів, що володіли засобами законного примусу у відношенні до населення, що проживало на визначеній території. Так виникла держава, яка засобами законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювала нормотворчу, координуючу та контролюючу функції.

Держава як інститут політичної влади з’явилася в період виникнення приватної власності та класів. В умовах розкладу первинно-общинного строю розшарування суспільства приводило до того, що з загальної маси членів роду поступово виділилася знать – відокремлена група вождів, воєначальників, які використовуючи своє положення, привласнювали собі більшу частку військової здобичі, придбавали кращі ділянки землі. Свою владу, яка поступово ставала спадковою, вони використовували переважно для захисту власних інтересів. Так, поступово родоплемінна організація стала витіснятися державними організаціями.

Однією з головних ознак формування державної організації було виділення з суспільства особливого прошарку людей, що виконували управлінські функції та були наділені особливими правами та владними повноваженнями. Так, поступово складалася система державного примусу, а регулятором взаємовідносин людей були вже не обряди та звичаї, а право. Перш за все правові норми являли собою сукупність правил поведінки, до додержання яких зобов’язували державні структури, що зароджувалися. Пізніше правові норми встановлювалися актами князів, королів та наділеними такими повноваженнями чиновниками. Але у всіх випадках такі правові норми встановлювались виходячи з інтересів правлячого прошарку чи тієї соціальної групи, яку вони представляли.

Так, рабовласницька держава не лише використовувала засоби, що знаходилися в її розпорядженні, для забезпечення стійкості та захисту інтересів класу рабовласників над рабами, але й сама виступала як експлуататор. Головною метою феодальної держави було закріплення та охорона феодальної власності на землю, створення умов класу феодалів для здійснення господства та експлуатації кріпаків, ремісників та інших шарів населення.

Буржуазна держава за своєю суттю також мало чим відрізнялася від попередніх типів держави – рабовласницької та феодальної. Після перемоги буржуазних революцій, що завершилися корінною ломкою феодальних виробних відносин, буржуазія стала не лише економічно, але й політично господарюючим класом. Володіння політичною владаю, в свою чергу, давало їй можливість остаточно затвердитися економічно.

Таким чином, в класових суспільствах держава – це не просто орган політичного керівництва, орган політичної влади. Це політичне знаряддя у руках економічно господарюючого класу. Саме держава силою політичної влади забезпечує владу у суспільстві того класу, який є господарюючим в економічному відношенні. Найбільш чітко це проявляється в той період, коли господарюючий клас чи тільки стає на ноги, чи слабкий в силу якихось причин. Це прекрасно ілюструє історія становлення буржуазної держави.

Ця ж історія підтверджує той факт, що перехід держави на так звані нейтральні позиції може бути викликаний двома обставинами: чи тим, що господарюючий в економічному відношенні клас настільки сильний, що не потребує підтримки держави, чи тим, що в суспільстві встановилася відносна рівновага сил різних соціальних груп, з яких одна частина відноситься до класу власників, а інша ні. В останньому випадку держава просто не може відкрито когось підтримувати і тому вимушена зайняти нейтральну позицію.

Щоб підтвердити сказане, звернімося знов до історії. Так, ранніх етапах розвитку ринково-капіталістичного господарства, в період розкладу феодалізму та формування капіталістичної системи відносин саме держава виступала тією активною силою, яка допомагала капіталу, що зароджувався. Наприклад, широко відомо, яку роль в становленні системи ринково-капіталістичних відносин зіграли закони про обгородження общинної землі в Англії у XVIII ст., як протягом тривалого часу державі вдавалося підтримувати достатньо високий рівень експлуатації найманих робітників при відносній слабкості капіталу. Починаючи з кінця XV ст. та протягом всього XVI ст. у всіх країнах Західної Європи існували суворі закони проти бродяжництва. Велику роль в становленні ринково-капіталістичного господарства зіграли починаючи з XIV й до середини XVIII ст. так звані статути про робочих.

Усі ці історичні факти переконливо доводять, що держава, висловлюючи інтереси господарюючого в економічному відношенні класу, в ситуації, коли цей клас слабкий чи лише формується, повністю знаходиться на його боці та відкрито його підтримує. Про це свідчить не лише досвід більшості країн, що пройшли тривалий шлях формування ринкового господарства, але й досвід реформування економіки Росії у 90-х роках XX ст., де економічна політика, що проводилася в цей період державою, була направлена виключно на підтримку знов створюваного класу крупних приватних власників.

Коли ж господарюючий в економічному відношенні клас твердо стає на ноги, тоді державі вже немає необхідності відкрито заявляти про свою підтримку. В цих умовах можна перейти на нейтральну позицію, що й знайшло своє вираження у так званій ролі держави у якості «нічного сторожа».

2 ДЕРЖАВА ЯК «НІЧНИЙ СТОРОЖ»

З середини XVII по середину XIX ст. роль держави обмежувалася виконанням функцій, пов’язаних з забезпеченням безпеки громадян, збереження їх майна (захист прав власності), створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарюючих суб’єктів, контролем за виконанням контрактів. Найбільш місткою характеристикою держави в цей період було ототожнювання її з «нічним сторожем», який повинен був спостерігати за тим, щоб ніхто й ніщо не порушувало прядку речей, що склався.

Уявлення про державу як про «нічного сторожа» були багато в чому зобов’язані ідеям А.Сміта, що отримали широке розповсюдження наприкінці XVIII ст. Сміт опублікував роботу «Дослідження про природу та причини багатства народів», де намагався довести, що ринок є найкращим інструментом, що забезпечує як економічний ріст, так й суспільне багатство. Він відстоював ідею «природної гармонії» (рівноваги), яка встановлюється в економіці стихійно, за відсутності зовнішнього (державного) втручання та є оптимальним режимом функціонування економічної системи. Тому держава ні в якому разі не повинна втручатися в регулювання економічних процесів. За державою повинні бути закріплені деякі базові функції (оборона, правопорядок та ін.), необхідні для процвітання ринку.

У XIX ст. була створена система буржуазного права (система норм та правил поведінки), що виражає перш за все волю та інтереси господарюючого класу. За допомогою права господарюючий в економічному відношенні клас захищав свою владу від зазіхань з боку інших класів, забезпечуючи тим самим економічне та соціально-політичне господство.

Ототожнювання держави з «нічним сторожем» у XIX ст. означало й те, що держава свою історичну місію по формуванню системи капіталістичних відносин виконала. Ринково-капіталістичне господарство могло відтворюватися вже не лише й не стільки засобами сили та відкритого втручання держави, скільки за рахунок господарюючої системи економічних відносин. Завершивши роботу в якості архітектора капіталістичної системи господарства, держава стала пильно слідкувати за тим, щоб ніхто й ніщо не зруйнувало її великого творіння.

Крім того, слід враховувати ще одну обставину, що істотно вплинула на зміну економічних функцій держави. Справа в тому, що протягом усього XIX ст. в найбільш розвинених країнах формувалося громадянське суспільство, становлення якого відзначило початок нового періоду в розвитку держави. З розвитком громадянського суспільства в структурі державних органів з’являються постійні загальнонаціональні (а не лише окремих верств) представницькі заклади парламентського типу, що володіли правом прийняття найбільш важливих законів, формується представницька демократія.

Саме завдяки розвитку форм громадянського суспільства в кінці XIX ст. все більш виразно почали висловлювати ідеї про необхідність створення держави, що не лише здійснює охорону правопорядку, але й проводить політику в інтересах усіх членів суспільства (законодавче регулювання тривалості робочого дня, мінімального розміру заробітної плати, обмеження та заборона дитячої праці, соціальне забезпечення непрацездатних та безробітних та ін.).

Реалізація цієї ідеї у XX ст. багато в чому стала можливою завдяки профспілковому та робочому рухам, що набирали потужність з кінця XIX ст., поступовому формуванню у розвинутих країнах середнього класу, розвитку представницьких інститутів влади.

3 ІНСТИТУТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Починаючи з кінця XIX ст. під впливом змін, які відбулися в матеріальному виробництві, відбувається розширення економічних функцій держави. Мова йде про посилення концентрації та централізації виробництва, ускладнення економічних зв’язків та загострення соціальних проблем. Однак цей процес, на наш погляд, набуває наявних рис та форм, якщо одночасно розглядати й ті зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства. Але це не говорило про те, що держава перестала виражати інтереси господарюючого в економічному відношенні класу. Саме в інтересах цього класу у XX ст. під впливом таких факторів, як Велика Жовтнева революція в Росії 1917 р., Велика депресія 1929 – 1933 рр., розпад після другої світової війни імперій, створених європейськими державами, та інших подій держава починає активно втручатися в регулювання економіки.

Поступове розширення економічних функцій держави з кінця XIX ст. проходить три етапи. Початок першого етапу пов'язано з першою світовою війною. Він тривав до Великої депресії 1929 – 1933 рр. У цей період держава починає активно втручатися в регулювання економічних процесів, намагаючись обмежити монополістичні тенденції, створюючи державний сектор в економіці. Однак це втручання обмежується в основному галузями військового виробництва. В інших галузях господарювали приватнокапіталістичні методи господарювання.

Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. відкриває другий етап, який триває до другої світової війни. В цей період в історії суспільства виникає система постійної та активної участі держави в керуванні ринковим господарством. Розвиваються державні форми антициклічного регулювання економіки, а також елементи планування. Така політика отримала вираження у збільшенні державної власності, рості об’єму державного бюджету, який став використовуватися не лише на утримання держапарату, але й для фінансування державної та приватної діяльності. Наряду з бюджетно-податковою для регулювання макроекономічних пропорцій держава активно використовує грошово-кредитну політику, направлену на стимулювання капіталовкладень, рішення соціальних проблем.

Третій етап починається після другої світової війни та триває до середини 50-х років. На відміну від попереднього етапу цей етап характеризується тим, що антициклічна політика доповнюється системою мір по стимулюванню темпів економічного росту. В цей період держава приймає найактивнішу участь в розвитку ключових галузей промисловості, створенні економічної й соціальної інфраструктури. Цей етап підготував необхідний матеріальний ґрунт для наступного етапу, який отримав назву «золотого сторіччя капіталізму».