179177 (Співвідношення факторів виробництва)

ЗМІСТ

Вступ

1. Теорія співвідношення факторів виробництва

Висновок

2. Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили

Висновок

Список джерел

Вступ

Розвиток сучасних продуктивних сил і тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу посилили інтерес учених до проблем міжнародних економічних відносин, зокрема міжнародної торгівлі, що потребувало розроблення певної теорії. Теорія міжнародної торгівлі ґрунтується на теорії порівняльних переваг англійського економіста Давида Рікардо (1772—1823). Згідно з цією теорією (для спрощення пояснення стосувалося двох країн і двох товарів), якщо навіть одна країна менш ефективна (має абсолютну невигідність) порівняно з іншою у виробництві обох товарів, все одно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша держава буде спеціалізуватися на виробництві та експортувати товар, на якому її абсолютна невигідність менша (це і є товар, на який вона має порівняльну перевагу) та імпортувати товар, на який її абсолютна невигідність більша (це і є товар порівняльної невигідності).

Основи неокласичної теорії міжнародного руху капіталу було закладено представниками шведської економічної школи Е. Хекшером і Б.-Г. Уліном у 20—30-ті роки XX ст.

1. Теорія співвідношення факторів виробництва

Улін (Ohlin) Бертіль-Готтхард (1899—1979) — шведський економіст, лауреат Нобелівської премії (1977). Народився в с. Кліппані (Швеція). Навчався у Лондонському університеті (вивчав математику, статистику, економічні науки) і в Стокгольмській школі економічних наук і ділової адміністрації. Ставши магістром з економіки, вступив до аспірантури Стокгольмського університету зі спеціалізації «економіка». У 1924 р. здобув докторський ступінь і був затверджений професором Копенгагенського університету. З 1929 р. повернувся до Стокгольма, працював у Вищій школі економічних наук і ділової адміністрації.

У 30-ті роки, будучи одним з активних фундаторів шведської (стокгольмської) школи економіки, сприяв реалізації її розробок. У 1938 р. був обраний до парламенту Швеції, з 1944 по 1945 рік — міністр торгівлі, у 1944— 1967 pp. — голова Народної партії. Був представником Швеції у Європейській раді; одночасно представляв свою країну в Північній раді. У 1969—1975 pp. — голова комітету Нобелівських премій в галузі економіки Шведської академії наук.

Автор кількох праць з питань цін, позичкового капіталу і відсотка, міжнародної торгівлі. Сприйняв основні положення теорії Дж.-М. Кейнса, пропонуючи вдосконалити розмежування економічних процесів минулого і майбутнього періодів. У 1930 р. працював у Секретаріаті Ліги Націй у Женеві над укладанням «Світового економічного огляду». Першою великою дослідницькою роботою є доповідь Ліги Націй «Хід і фази світової економічної депресії» (1931).

Розвитку системи приватного підприємництва, обґрунтуванню державної економічної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для функціонування приватнокапіталістичного сектору, присвячені праці «Міжрегіональна і міжнародна торгівля» та «Вільна і диригована економіка».

У його науковій спадщині такі праці: «Теорія торгівлі», «Світова економічна депресія», «Іноземна торгівля і торгівельна політика», «Ринок капіталу і політика відсотків», «Проблема стабілізації зайнятості», «Міжнародний розподіл економічної діяльності» та ін.

Б.-Г. Улін — почесний професор Вищої школи економічних наук і ділової адміністрації в Стокгольмі; нагороджений орденом Королівської Північної зірки уряду Швеції і орденом Даннеброга уряду Данії.

Шведський економіст Елі Хекшер (1879—1952) у статті «Вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходів»

(1919) виклав основні положення майбутньої «сучасної теорії міжнародної торгівлі».

Праця була непоміченою впродовж 10 років. На основі досліджень Е. Хекшера про вплив торгівлі на розподіл доходу Б.-Г. Улін створив теорію міжнародної торгівлі, що ґрунтується на маржиналістській концепції цінностей. Суть її полягає в тому, що шлях до досягнення багатства і могутності країни пролягає через переважання експорту над імпортом. Надлишок експорту приводить до припливу дорогоцінних металів, насамперед золота і срібла. Чим більше їх має держава, тим вона багатша і сильніша.

Теорія міжнародної торгівлі — теорія, що аналізує основи торгівлі між державами і виграш від неї.

Складовою цієї теорії є трактування міжнародного руху факторів виробництва у співвідношенні один до одного і з рухом товарів. Вчений сформулював основні положення неокласичної доктрини міжнародної торгівлі, у тому числі теорії вивозу капіталу, розглянув контрасти зовнішньої торгівлі і точних математичних моделей, які це описують.

Праця «Міжрегіональна і міжнародна торгівля» певною мірою орієнтувала на врахування просторових факторів, поглиблене розроблення питань територіального поділу праці. З огляду на мобільність факторів виробництва і тісну інтеграцію ринків, вчений відкрив дорогу теоретичним дослідженням регіонального характеру — аналізу міжрайонної торгівлі, спеціалізації господарства районів. Водночас, допускаючи можливість відхилень від досконалої мобільності факторів виробництва, він дійшов висновку, що «кожний район має перевагу у виробництві тих товарів, які потребують більших витрат факторів, що є в достатку і які відрізняються дешевизною в цьому районі».

Недосконала мобільність факторів виробництва та інші реалії функціонування ринку створюють умови для виникнення довготривалих порушень в розміщенні виробничих сил, породжуючи регіональні проблеми. Саме цей висновок із праці Б.-Г. Уліна знайшов застосування в галузі регіональної теорії Заходу.

Загалом спираючись на ідеї Е. Хекшера про дію тенденції до міжнародної рівноваги в цінах факторів і товарів, Б.-Г. Улін, однак, не погоджувався з ним щодо ролі руху товарів і факторів та доопрацював теорію порівняльних витрат. Ця спільна наукова ідея дала життя теорії співвідношення факторів виробництва.

Ця теорія базується на кількох важливих припущеннях.

1. Все світове господарство складається з двох держав, причому кожна з них виробляє два товари, використовуючи два однорідні в масштабах світового господарства фактори виробництва. Кількість факторів незмінна, а кожна держава по-різному забезпечена ними.

2. Виробництво у кожній державі базується на однаковій технології, тобто виробничі функції обох держав ідентичні.

3. Виробництво обох товарів у кожній державі характеризується незмінним ефектом масштабу.

4. Товари відзначаються різною факторомісткістю, але факторомісткість кожного товару завжди незмінна при всіх співвідношеннях цін на виробничі ресурси.

5. Смаки та уподобання споживачів у обох державах однакові.

6. Економіка обох держав характеризується досконалою конкуренцією.

7. Фактори виробництва повністю мобільні в межах кожної держави, але не можуть переміщуватися у міжнародних масштабах.

8. Транспортні видатки дорівнюють нулю.

9. Відсутні перешкоди для руху товарів між державами, ціни та обсяги виробництва визначаються під впливом суто ринкових сил без будь-якого втручання держави (уряду).

Вчені досліджують безпосередньо не пов'язані із зовнішньою торгівлею причини міжнародних відмінностей у цінах: історичні, кліматичні, традиційні. Е. Хекшер і Б.-Г. Улін стверджували, що тільки національні, кліматичні особливості не пояснюють у повному обсязі міжнародних відмінностей у цінах, а джерелом різного рівня порівняльних витрат є співвідношення факторів виробництва.

Нерівність в оснащенні факторами виробництва зумовлює необхідність у міжнародній торгівлі. Кожна країна буде вивозити на світовий ринок саме ті товари, виробництво яких базується на використанні найчисельнішого і найдешевшого фактора: трудомісткі (численна і дешева праця), капіталомісткі (численний і дешевий капітал), матеріаломісткі товари (численні і дешеві природні ресурси). Збільшення виробництва товарів, що базується на використанні певного численного фактора, зумовить зростання попиту на нього. Це спричинить і підвищення його ціни. І навпаки, попит на фактори, пов'язані із поглибленням спеціалізації виробництва, що базується на численному факторі, буде скорочуватися. Отже, будуть знижуватися їхні ціни.

Підвищення ціни на численний фактор виробництва неминуче збільшить його пропозицію, а зниження цін на інші фактори скоротить її. Внаслідок цього, з одного боку, спостерігатиметься тенденція до вирівнювання цін факторів у країнах-контрагентах, оскільки в кожній з них ціна дешевшого фактора зростає, а дорогого — знижується. З іншого боку, зросте нерівномірність в наділеності факторами, оскільки в кожній країні збільшується пропозиція найчисленнішого фактора. Наслідком стане поглиблення міжнародного поділу виробництва (праці) і збільшення обсягу міжнародної торгівлі.

У підсумку міжнародний поділ праці формується доцільно. Зокрема, країни-контрагенти вироблятимуть вигідні товари з мінімальними витратами і відмовлятимуться від виробництва тих, для яких немає сприятливих умов. Товари вироблятимуть з мінімальними витратами. На ринку сформується вигідна для виробників і споживачів структура цін. Цей процес зумовлює нівелювання відмінностей в наділеності факторами та міжнародному поділі виробництва (праці), зменшення обсягу міжнародної торгівлі, оскільки в країнах, де численна і дешева праця, поступово скорочується виробництво трудомістких товарів і збільшується виробництво капіталомістких, а в країнах, де численний і дешевий капітал, відбувається протилежний процес.

У такій формі теорія співвідношення факторів виробництва з незначними модифікаціями існувала до кінця 50-х — початку 60-х років XX ст. як базова економічна теорія зовнішньої торгівлі. Однак спостерігалися деякі розбіжності в поглядах західних економістів щодо питань мобільності чи іммобільності окремих факторів, а також умов, за яких відбувається вирівнювання факторних цін, ступеня наділеності певними факторами окремих країн.

Теорія співвідношення факторів виробництва є предметом постійних дискусій економістів. У 50—60-ті роки В. Леонтьев, Б. Мінхас і деякі дослідники в Японії, Канаді, Індії здійснили емпіричну перевірку теорії Хекшера — Уліна, яка показала конкретний характер експорту деяких країн, а також труднощі, чи навіть неможливість точних статистичних визначень таких важливих для теорії понять, як «фактор виробництва», «достаток фактора», «факторомісткість» , тобто неможливість її точної статистичної перевірки.

Деякі сучасні західні економісти висловлювали інші критичні зауваження щодо цієї теорії. Так, Нобелівський лауреат Г.-К. Мюрдаль заперечував, що міжнародна торгівля веде до вирівнювання цінових факторів, оскільки розподіл доходів між країнами «імущими» і «неімущими» стає все більш нерівномірним. Англійський економіст Р. Харрод доводив, що теорема про вирівнювання цінових факторів є недійсною. Висновки теорії Хекшера—Уліна заперечував і американський економіст М.-О. Клемент. Він наголошував на несумісності цієї теорії з фактами, що свідчать про наявні істотні відмінності в комбінації факторів виробництва у різних галузях.

Попри дискусійність окремих положень, теорія Хекшера—Уліна має широке практичне застосування. Вона використовувалася при формуванні зовнішньоторгової стратегії багатьох держав. Щоб посилити факторні переваги, уряди вдавалися до заходів, спрямованих на підтримку і стимулювання експорту. Наприклад, здійснювали девальвацію національної валюти, надавали підприємствам різні пільги, субсидії на модернізацію виробництва та оновлення експортної продукції.

Незважаючи на зазначені вище жорсткі обмеження, теорія співвідношення факторів виробництва дає змогу визначити, якими товарами обмінюватимуться країни на міжнародному ринку, і містить цінні методологічні підходи щодо аналізу напрямів впливу міжнародної торгівлі на відносні ціни факторів виробництва та розподіл факторних доходів.

Положення цієї теорії важливі й для теорії економічного зростання. Є очевидним, що для країни з надлишком праці зовнішня торгівля може потенційно розширити можливості повнішого використання цього надлишкового ресурсу і/або зумовити підвищення заробітної плати працівників. Водночас з'являється можливість зекономити дефіцитну іноземну валюту, необхідну для придбання інвестиційних товарів.

Цю теорію розвивали П.-Е. Самуельсон, Я. Тінберген, В. Столпер, Т. Рибчинський та ін. Зокрема, П.-Е. Самуельсон, розробивши у 1953 р. теорему про вирівнювання цін факторів, визначив математичні умови, за яких теорію Хекшера — Уліна можна застосовувати для господарської практики. Зазначена теорема дає змогу обґрунтувати запропоновану Б.-Г. Уліном тезу про те, що торгівля товарами замінює переміщення факторів виробництва між країнами. Цю модель часто називають моделлю Хекшера — Уліна— Самуельсона.

Висновок

Теорія співвідношення факторів виробництва має важливе значення для обґрунтування вигідності міжнародної торгівлі для всіх її учасників. На відміну від теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, який не аналізував причин відмінностей у продуктивності праці, Е. Хекшер і Б.-Г. Улін запропонували розгорнуте тлумачення міжнародної спеціалізації. Вони оперували не одним, а двома факторами виробництва, що робило теорію універсальною і відповідало прагненню всієї посткласичної теорії звільнитися від впливу трудової теорії вартості, яку все ще використовували в аналізі міжнародної торгівлі.

2. Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили

Підвищення темпів зростання і нарощення розмірів національного доходу завжди було метою країн «третього світу». Загальну теорію розвитку країн, що розвиваються, створити важко. Адже вони відрізняються розмірами території, забезпеченістю природними і людськими ресурсами, рівнем зв'язків зі світовим ринком, типами соціальної та політичної систем, рівнем урбанізації і культурної однорідності, релігійною належністю населення тощо.

Теоретичні положення і висновки неокласиків, інших західних шкіл частіше не враховують умов та специфіки цих країн. їхні проблеми (і труднощі) відрізняються від проблем, які вже вирішували країни Європи і Північної Америки. Необхідне не тільки уточнення, а й формулювання нового категорійного апарату, створення нової методології. Розробленням відповідних концепцій, моделей і методів займалися представники «традиційної» економічної науки і вчені країн «третього світу» (Г.-К. Мюрдаль, Т.-В. Шульц, Я. Тінберген). Одним із представників специфічного напряму в економічній теорії є А.-В. Льюїс.

Льюїс (Lewis) Артур-Вільям (1915—1991) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1979). Народився в м. Кастрі (Британська Вест-Індія). По закінченні коледжу св. Марії працював клерком. У 1933 р. вступив до Лондонської школи економіки. У 1937 р. отримав ступінь бакалавра в галузі комерції. Продовжуючи навчання в докторантурі, викладав у Лондонському університеті. У 1940 р. здобув ступінь доктора наук з економіки. З 1948 р. впродовж 10 років — професор Манчестерського університету; поєднував викладацьку і дослідницьку роботу.