178170 (Політекономія), страница 2

• між транснаціональними корпораціями рівних країн за джерела сировини та енергії, ринки збуту, привласнення монопольно високих надприбутків;

• між дрібними товаровиробниками (передусім, фермерами, власниками дрібних підприємств сфери послуг) за ринки збуту та отримання доходів, які б забезпечили виживання цих підприємств і, по можливості, розширення виробництва;

• між промисловими та торговельними підприємствами за рівень цін на виготовлені товари і привласнення на цій основі більшого прибутку;

• між промисловими компаніями і кредитно-фінансовими інститутами, передусім, банками, за контроль над різними галузями економіки, відповідними об'єктами власності, а у кінцевому підсумку – за привласнення максимального прибутку;

• між транснаціональними корпораціями та національними підприємствами за джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, різні об'єкти власності, у процесі якої (боротьби) корпорації намагаються підкорити своєму впливові підприємства і компанії різних країн, а останні – вистояти у такій боротьбі, розширити масштаби своєї діяльності, отримати відповідну частку прибутку;

• між підприємствами державного та недержавного (передусім, монополізованого) секторів економіки за сфери вкладання капіталів, ринки збуту тощо;

• між виробниками та споживачами за рішень цін, якість продукції та ін.;

• між торговельними підприємствами за ринки збуту, привласнення великих прибутків;

• між підприємствами кредитно-фінансової сфери, насамперед, між комерційними банками і страховими компаніями за контроль над промисловістю, за вкладників з метою розширення сфери впливу і привласнення найбільших прибутків;

• між найманими працівниками за кращі робочі місця, вищу заробітну плату, а також між безробітними за вакантні робочі місця та ін.

Позитивними сторонами конкуренції є те, що:

а) внаслідок боротьби, суперництва і змагальності конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

б) конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства, змушує товаровиробників впроваджувати нову техніку і технологію, передові форми і методи організації виробництва і праці, вдосконалювати організаційну структуру управління підприємствами і компаніями тощо;

в) конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці, покращення трудової дисципліни та ін.;

г) конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент. обслуговування споживачів тощо;

д) конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни, підтип та прибутковість підприємницької діяльності;

е) конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальними прибутками і таким чином активізує проведення структурних реформ в економіці;

є) внаслідок конкуренції як однієї з рушійних сил розвитку економічної системи капіталізму відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці та деяких всезагальних та інших типів економічних законів.

До негативних рис конкуренції належить те, що:

1) конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

2) внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

3) конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;

4) внаслідок конкуренції та змагальності між найманими працівниками зростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню армії безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;

5) використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

6) міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах;

7) використання гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів призводить до зростання вартості товарів і послуг.

Водночас, особливість конкуренції у політекономічному аспекті полягає в тому, що вона відображає наявність зворотних зв’язків і відносин між товаровиробниками та іншими суб’єктами, без яких прямі зв’язки (відносини економічної власності у процесі кооперації виробництва, науково-технічного співробітництва тощо) не мали б такої ефективності, що відобразилося б негативно на ефективності цілісної економічної системи, в т. ч. відносин економічної власності. Тому виправданою є оцінка конкуренції П. Самуельсоном як "складного механізму невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв’язку, що служить для об’єднання знань і дій мільйонів індивідів". Водночас, використання монополіями методів конкурентної боротьби означає наявність і прямих зв’язків та відносин економічної власності.

З урахуванням цього конкуренція як політико-економічна категорія відображає сукупність прямих і зворотних зв'язків і відносин економічної власності між різними економічними суб'єктами з приводу привласнення, передусім, додаткової маси прибутків, отриманих внаслідок наявних позитивних та окремих негативних сторін конкурентної боротьби між товаровиробниками.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М. Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами: 1) продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти; 2) виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту); 3) виробляє товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва). Як складова господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається між самими виробниками, і споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

Із виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

4. Оборот капіталу підприємства

Оборот капіталу – це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється.

Основний і оборотний капітал. Як політекономічна категорія оборот капіталу означає процес постійного відновлення на розширеній основі (розширеного відтворення) капіталістичної власності внаслідок постійних кругообротів капіталу, що базується на експлуатації зростаючої кількості та якості найманих працівників і наростаючого синергічного ефекту від взаємодії досконаліших засобів виробництва.

Перш ніж розглянути механізм обороту капіталу, необхідно з'ясувати його поділ на основний і оборотний. Різні частини постійного капіталу, про які йшлося раніше, переносять свою вартість на новостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничі споруди та ін. беруть участь у виробництві протягом багатьох років, а свою вартість переносять поступово і частинами. Друга частина (сировина, пальне, матеріали та ін.) у процесі виробництва споживається повністю протягом одного періоду і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт. Внаслідок цього виникає потреба в додатковому розмежуванні капіталу за іншими критеріями (порівняно з поділом капіталу на постійний і змінний).

Таким критерієм є спосіб перенесення різними складовими постійного та змінного капіталу на новостворений продукт.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а отже, служить знаряддям привласнення чужої праці, але переносить свою вартість на новостворений товар частинами, в міру їх зношування.

До оборотного капіталу належать такі предмети праці, як сировина, пальне, енергія, куповані напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва тощо, які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачають або змінюють при цьому свою натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на новостворений продукт. Крім того, до них належать деякі засоби праці, що не входять до основних фондів (спеціальні інструменти і пристосування, молодняк та худоба, що знаходиться на відгодівлі, багаторічні насадження, які вирощуються як посадочний матеріал та ін.). Оборотний капітал також поділяється на виробничі запаси і незавершене виробництво. Останнє також складається із перенесеної частини засобів праці, вартості оброблених предметів праці та затрат на оплату робочої сили.

До оборотного капіталу наложить також вартість робочої сили, яка набуває форми змінного капіталу, а відтак, і заробітної плати. Отже, оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робоча сила) у створенні вартості та додаткової вартості, витрачається на один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю переноситься на новостворений товар і після його реалізації повертається до капіталіста у грошовій формі.

Та частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є капіталом обігу. Оборотний капітал та капітал обігу – це оборотні засоби капіталу.

Зношування основних фондів. Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне (або матеріальне) зношування – це поступова втрата основним капіталом своєї споживчої вартості, а водночас і вартості, яка переноситься на вартість створюваного товару. Головним чинником фізичного зношування капіталу є тривалість та інтенсивність його використання, якість, вплив атмосферних умов та ін. Основний капітал в Україні зношений приблизно на 70 %.

Моральне зношування основного капіталу – це втрата основним капіталом частини своєї вартості незалежно від ступеня втрати ним своєї споживчої вартості, що не переноситься на вартість створеного товару або переноситься частково внаслідок політики прискореної амортизації.

Загалом таке зношування відбувається внаслідок появи дешевших або досконаліших засобів праці. Головною причиною морального зношування є науково-технічний прогрес у машинобудуванні. Так, новий ткацький верстат досконаліший завдяки вищій продуктивності праці і виготовлений з меншими затратами. Тому старий ткацький верстат знецінюється, хоча зберігає фізичну придатність, свою споживчу вартість: його вартість визначається не тим суспільно необхідним робочим часом, який був колись витрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається на створення нового верстата. Це моральне зношування першого виду, зумовлене появою досконалішого та дешевшого устаткування на основі зростання продуктивності праці. Моральне зношування другого виду полягає в певній втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживчої вартості (за збереження фізичної придатності) внаслідок появи під впливом НТП досконаліших основних фондів (за своїми техніко-економічними характеристиками) від раніше використовуваних фондів. Таке зношування спричинене умовами конкурентної боротьби. Коли з'являється нова, ефективніша техніка і підприємець не замінить нею стару (навіть коли вона може ще тривалий час працювати), він вироблятиме дорожчі та не такі якісні товари і збанкрутує.

У розвинених країнах світу принципово нова техніка й технологія впроваджується в галузях промисловості через кожні 3 – 5 років. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95 %, тому лише незначна частина її продукції конкурентоспроможна на світових ринках.

Амортизація у політекономінному аспекті – це процес перенесення основного капіталу на готовий товар у міру фізичного та морального зношування.

Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах створюють амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти.

Основні методи амортизації:

1) метод рівномірного прямолінійного списання вартості основного капіталу (списання здійснюється однаковими частками впродовж усього періоду використання основних фондів);

2) метод прискореної амортизації (у перші роки використання засобів праці списують значно більшу частину, ніж вартість, пропорційна терміну служби за цей період).

Прискорення амортизації основного капіталу здійснюється шляхом скорочення амортизаційного періоду і відповідного підвищення річної норми амортизації, використання спеціальних методів нарахування (внаслідок їх використання в перші роки штучно завищується собівартість продукції, знижується прибуток, а значить, і податки на них). Крім того, суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються, водночас збільшуються темпи та масштаби нагромадження капіталу, зокрема зростає частка амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження.

Особливості обороту різних елементів основного капіталу. Оборот різних елементів капіталу відбувається протягом неоднакових проміжків часу. Так, вартість основного капіталу переноситься на новостворені товари частинами, тому вона повертається до капіталістів тільки після ряду кругооборотів, у той час як вартість оборотного капіталу (зокрема, предмети праці) — після кожного кругообороту. Тому час обороту оборотного капіталу дорівнює періоду одного кругообороту капіталу, а час обороту основного капіталу охоплює ряд кругооборотів. Збільшення кількості обороту капіталу підвищує ефективність роботи підприємства. На швидкість обороту капіталу впливає час обігу капіталу (час транспортування товарів від підприємств до споживача, збереження товарних запасів на складах та ін.).

Специфіка цього процесу значною мірою зумовлюється наявністю значної частки невикористаних виробничих потужностей. Такі особливості зумовлені також специфікою фізичного та морального зношування. Зокрема, прискорення морального зношування не може бути враховане у нормах амортизації. Крім того, внаслідок нерівномірного розподілу засобів праці за галузями економіки моральне зношування певного виду устаткування виходить за межі окремої галузі, перетворюється у важливий чинник міжгалузевої конкуренції. Водночас на підприємствах здійснюється нарахування амортизації на всі елементи основного капіталу, незалежно від ступеня їх використання.