178170 (Політекономія)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський державний бізнес-коледж

кафедра економіки, комерції та аудиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмета: "Політична економія"

варіант 3

Виконав: студент

заочного відділення

Перевірив викладач

Богун О.М.

Черкаси – 2006

План:

1. Суспільний спосіб виробництва

2. Закони розвитку товарного виробництва

3. Конкуренція та її закони

4. Оборот капіталу підприємства

5. Задача

6. Список літератури

1. Суспільний спосіб виробництва

Суспільний спосіб виробництва є своєрідним ядром економічної системи,

Суспільний спосіб виробництва – це єдність продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Якщо розглядати його з боку змісту, він складається, по-перше, з двох підсистем (продуктивних сил і відносин економічної власності), кожна з яких формується з певної кількості елементів; по-друге, із відносин і зв'язків між ними (тобто усіх видів внутрішніх взаємодій); по-третє, сталих і суттєвих зв'язків, що є законами його розвитку; по-четверте, із комплексу зовнішніх взаємодій і впливу суспільного способу виробництва на інші елементи системи та всю сукупність надбудовчих відносин.

Форма суспільного способу виробництва, будучи складовою змісту, реалізується

• як його внутрішня організація, тобто узгоджує взаємодію між продуктивними силами і відносинами економічної власності відповідно до вимог законів кожної із підсистем та спільних для них законів, а також забезпечує їх координацію з боку певних інститутів;

• як структура суспільного способу виробництва;

• як зовнішня організація даного способу виробництва.

Сутність суспільного способу виробництва розкривається через економічні закони, передусім, закон відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру та структурі розвитку продуктивних сил, закон єдності праці і власності та ін.

Рівень розвитку сучасних продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, досягненим ступенем прогресу основних рис людини-працівника і людини-власника, технічною озброєністю (а за сучасних умов і рівнем розвитку інформаційних технологій), ступенем оволодіння силами природи (зокрема, ядерною, термоядерною енергією), рівнем розвитку наукомістких галузей, впровадженням найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем розповсюдженості нових конструкційних матеріалів, поширенням принципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.). Узагальнюючим показником сучасного рівня розвитку продуктивних сил є стан розвитку технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, і витіснення ним технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній та ручній праці.

Під характером розвитку продуктивних сил слід розуміти спосіб, яким люди використовують свої продуктивні сили, їхні окремі елементи. Так, невеликі за розмірами прості засоби праці можуть застосовуватися людьми розрізнено, індивідуально. Потім виникають такі знаряддя праці, які можуть бути використані лише групою людей за взаємної підтримки одне одного; надалі продуктивні сили у своєму розвитку досягають такого рівня, коли їх використання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч робочих рук. І, нарешті, продуктивні сили все більше набувають інтернаціонального характеру, що зумовлено процесом їхньої інтернаціоналізації. Так, розширюються межі сукупного працівника спочатку в масштабі окремих національних країн, а згодом – окремих регіонів світового господарства. Продуктивні сили внаслідок цього набувають суспільного характеру.

Коли йдеться про відповідність відносин економічної власності структурі продуктивних сил, то слід у межах останніх виділяти різні види взаємодій (а, отже, відносин і зв'язків між елементами продуктивних сил). До таких видів належить взаємодія між речовими і особистісними факторами виробництва, між різними елементами засобів праці, між

працівниками багатьох підрозділів трудового колективу і всередині окремих підрозділів (бригад, цехів) та ін. Узагальненою характеристикою структури продуктивних сил є взаємодія між людиною і природою у процесі праці. Водночас з боку суспільної форми визначальна роль у структурі суспільного способу виробництва належить соціально-економічному способу поєднання безпосередніх працівників із засобами виробництва.

Якщо йдеться про такий елемент змісту продуктивних сил, як комплекс складових елементів, то з урахуванням основної продуктивної сили (людини) відносини економічної власності мають відповідати потребам, інтересам і цілям людини-працівника і людини-власника.

Відповідно до вищезазначеного суспільний спосіб виробництва можні визначити як суперечливу єдність відносин економічної власності і продуктивних сил та соціально-економічну форму поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. Таке розуміння суспільного способу виробництва є, в основному, синонімічним із категорією "економічний устрій держави".

Коли в межах продуктивних сил найзагальнішою характеристикою їхньої структури називалась взаємодія між людиною і природою, то така взаємодія означає, водночас, привласнення предметів природи через процес праці. Суспільною формою відносин економічної власності у цій сфері с відносини між людьми і, передусім, між власниками засобів виробництва і працівниками з приводу привласнення результатів праці, насамперед, необхідного і додаткового продукту. Тому при з'ясуванні сутності закону відповідності відносин економічної власності рівню, характеру і структурі продуктивних сил, а також закону єдності праці і власності, важливо зіставляти процес привласнення під час взаємодії людини з природою, а, отже, і потреби та інтереси людини-працівника та відносини між людьми з приводу привласнення результатів праці. Визначальною стороною привласнення для з'ясування типу суспільного способу виробництва є суспільна сторона, в якій відображається соціально-економічний характер поєднання працівників із засобами виробництва, інтереси та потреби людини-власника, а, отже, тип власності на засоби виробництва і робочу силу.

У процесі еволюції людського суспільства існували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний способи виробництва, при чому кожний наступний суспільний спосіб виробництва був складнішим за попередній.

2. Закони розвитку товарного виробництва

Законами товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, закони грошового обігу, закони конкуренції та інші, які знаходять своє вираження через закон вартості.

Економічний зміст закону вартості. У найзагальнішІй формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Закон вартості – особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), що виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

Закон вартості виражає: по-перше, внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідною працею(витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Згідно із законом вартості, мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів (через поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки, зростання обсягів виробництва тощо), зменшуючи при цьому вартість корисних благ, цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил.

Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому випадку він діє у сфері обміну.

Третя риса закону вартості – наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості у цьому випадку виконує в нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну.

Четвертою важливою рисою цього закону є наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них суспільного робочого часу. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гірших умов, а за надлишкової їх кількості – виготовлені за найкращих умов. Таким чином, закон вартості постійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

Цей закон, по-п'яте, виражає внутрішньо необхідні зв'язки між працею виробника товарів у минулому (суспільно необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення.

По-шосте, закон вартості виражає внутрішньо необхідні й сталі зв'язки між вартістю й цінами товарів. Тому він керує рухом цін так, що зменшення або збільшення необхідного робочого часу зумовлює зниження або підвищення цін виробництва.

Однак ціноутворення не на всі товари регулюється законом вартості. У сучасній ринковій економіці розширюється коло об'єктів, в основі ціни яких лежить капіталізація (необроблена земля, цінні папери та ін.). Крім того, існує ціноутворення, за якого ціна визначається, переважно, співвідношенням попиту та пропозиції (твори мистецтва тощо).

Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо – у період існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку тощо – у період розвитку капіталістичного товарного виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основою диференціації товаровиробників.

За товарної форми виробництва товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку, технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва. Хто цього не робить, може швидко збанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни в ринковій кон'юнктурі призводять до розорення й витіснення з ринку маси дрібних виробників.

За сучасних умов цей процес торкається дрібних, середніх та великих фірм. Поступово посилюється їхня майнова диференціація.

З боку відносин економічної власності дія закону вартості виявляється у зростанні інтенсивності та продуктивності праці окремого найманого працівника, трудового колективу (тобто в посиленні активної взаємодії між людиною і природою у процесі праці та привласнення природних речовин), у зростанні вартості робочої сили, величини необхідного продукту і, насамперед, додаткової вартості (розходження у темпах зростання цих величин є основою посилення класової нерівності), посиленні ступеня експлуатації, концентрації та централізації власності, її монополізації, одержавлення тощо.

3. Конкуренція та її закони

Ринок і конкуренція. Ринок – це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (підприємств) та іншими суб'єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва. До таких законів належать і закони конкуренції. У цьому полягає тісний взаємозв'язок між ринком і конкуренцією.

Органічний зв'язок ринку і конкуренції виявляється у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.

Залежність між ефективністю ринку і здатністю підприємств впливати на рівень цін має обернено-пропорційний характер: чим менше окреме підприємство здатне впливати на ринок (зокрема, на рівень цін), тим більш конкурентним є ринок, і тим вища його ефективність. Найвища конкурентоспроможність та ефективність ринку досягається за умови відсутності будь-якого впливу підприємства на рівень цін. Якщо такий вплив наявний, то починається процес монополізації ринку. Важливою умовою конкуренції є можливість вибору споживачами неоднакових видів одного товару і різних товарів і послуг, з одного боку, та можливостей нарощування їх обсягів і способів реалізації (зокрема, за різними цінами) підприємствами з іншого, що породжує конкуренцію між виробниками і споживачами.

А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів. На думку Й. Шумпетера, конкуренція з боку економічного зростання і суперництвом нового зі старим щодо нових технологій, нових товарів, нових типів організації, нових джерел забезпечення потреб тощо.

Більш повно сутність конкуренції характеризував англійський економіст М. Портер. Стан конкуренції на ринку він визначав суперництвом серед конкуруючих продавців; конкуренцією серед товарів-замінників, що є конкурентоспроможними за цінами, загрозою появи нових конкурентів, економічними можливостями та торговельними здібностями як продавців, так і покупців. Отже, конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкурентна боротьба відбувається між такими суб’єктами:

• між малими та середніми капіталістичними підприємствами, що кількісно переважають у розвинених країнах світу, власники яких борються за найвигідніші умови виробництві і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків;

• між могутніми компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі і, крім того, намагаються підпорядкувати своєму впливу малі та середні підприємства, привласнити монопольно високі прибутки;