У практиці інших держав показник реальних доходів населення визначають шляхом коригування показника грошових доходів населення на індекс споживчих цін. В Україні прогнозування І планування реальних доходів пов’язане з розрахунком і використанням таких трьох показників: номінальні доходи, реальні доходи, кінцеві (реально використовувані) доходи.

Номінальні доходи - це сума, грошових, натуральних і доходів у вигляді так званого безплатного споживання суспільних благ.

Реальні доходи визначають на підставі величини кінцевих (реально використовуваних) доходів. Кінцеві доходи менші від реальних на величину приросту заощаджень населення і внесків до державних і громадських організацій, фондів.

Розрахунок кінцевих доходів населення потребує послідовного визначення таких складових: номінальних доходів (грошових, натуральних, матеріального споживання в закладах, що надають суспільні послуги); грошових доходів, не використаних для придбання товарів, зміни заощаджень населення; сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Кінцеві (реально використовувані) доходи населення спочатку розраховують у цінах відповідних років, а пізніше - у порівняльних цінах. Для перерахунку кінцевих доходів у порівняльних цінах їх коригують на прогнозований індекс споживчих цін.

В Україні за сучасних умов суми коштів, які держава виділяє на фінансування заходів, що стосуються суспільних фондів споживання, безперервно зменшуються.

Тому для цього доцільно залучати спонсорські пожертвування, які вже сьогодні у деяких випадках є суттєвими.

Важливе значення має розрахунок середнього сукупного доходу сім'ї та середнього сукупного доходу на особу. Останній показник є основою для визначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів - до 18 років), грошових виплат матерям (батькам), що доглядають троє і більше дітей віком до 16 років тощо.

Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовно фіксованого набору матеріальних благ та послуг, що введені до мінімального споживчого бюджету. Державний комітет статистики України ці індекси розраховує за власною методикою, а прогнозно-плановий період оцінює у зв'язку з інфляційними очікуваннями.

Показники рівнів споживання товарів і платних послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'ясо, молоко, яйця, хлібопродукти, картопля, овочі) та платних послуг Визначати середні рівні споживання продовольчих товарів на перспективу дають змогу балансові розрахунки валових ресурсів зерна, картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць, які ведуть під час складання прогнозів розвитку агропромислового комплексу. Обсяг споживання платних послуг визначають відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на підставі планів споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і видатків.

Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

До системи державного регулювання належить, звичайно, індексація грошових доходів населення. Головна її мета - збереження життєвого рівня населення у випадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Держава може застосувати два варіанти індексації. Один повністю зберігає рівень життя населення, інший передбачає компенсацію лише для частини населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін на товари і послуги, що входять до МСБ.

На відміну від індексації, компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і виплату різниці у цінах громадянам або їхнім окремим групам.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

В країні повинна бути вироблена система соціального забезпечення на рівні, необхідному для ратифікації Конвенції №102 Міжнародної організації праці щодо мінімальних норм соціального забезпечення.

4. Прожитковий мінімум і межа малозабезпеченості

Категорії "межа малозабезпеченості", "мінімальний споживчий бюджет" і "прожитковий мінімум" мають власний економічний зміст і виконують власні економічні функції.

Межа малозабезпеченості — це вартісна величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання найнеобхідніших продовольчих, непродовольчих товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому чинним законодавством. Причому межу малозабезпеченості розраховують на основі нормативно-статистичного методу: набір продовольчих товарів визначають відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, а вартість непродовольчих товарів та послуг і вартість утримання житла — відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами.

Мінімальний споживчий бюджет з початку 1990-х pp. розраховувався щорічно нормативним методом на основі системи споживчих кошиків для 13 статево-вікових груп населення. З прийняттям Конституції України було визнано, що всі види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого чинним законодавством (ст. 46).

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається в розрахунку на місяць в середньому на душу населення і для основних соціально-демографічних груп населення і теж нормативно: постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 р. № 656 затверджено набори відповідних товарів і послуг.

Отже, межа малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет і прожитковий мінімум — це соціально-економічні показники, які фіксують достатній, з точки зору держави, ступінь задоволення основних потреб та необхідний рівень споживання населення країни.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.

Для характеристики рівня життя можна використовувати ще один показник - бюджет мінімального достатку (соціальний мінімум), у який входить ширший і якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

З огляду на те, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення мінімальних соціальних гарантій, у прогнозуванні і державному регулюванні народного споживання головною є розробка мінімального споживчого бюджету населення (МСБ). Його показники розраховують згідно з Законом про мінімальний споживчий бюджет на підставі нормативних МСБ (для населення в цілому та для його типових груп), мінімального нормативного споживчого кошика (МНСК). прогнозних даних з соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, його розподілу за рівнем середнього сукупного доходу на особу та оцінки індексів споживчих цін. [1]

На підставі МНСК та відповідних цін придбання (за звітний період), враховуючи зміни у соціально-демографічній структурі населення, розраховують мінімальний прогнозний нормативний споживчий бюджет (МПНСБ) у цінах звітного періоду. Його підсумкова вартісна оцінка відповідає кількісному рівню межі бідності у прогнозному періоді (у звітних цінах). Натуральна структура визначає потрібну кількість тих або інших товарних ресурсів на мінімальному рівні. Отже, МПНСБ дає для прогнозу інших показників мінімальну межу потреб.

Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для забезпечення соціальних гарантій їхній рівень занижений до межі малозабезпеченості. Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності ґрунтується на нормативному МСБ, у якому скорочені рівні витрат на споживання продовольчих товарів, значно знижені рівні придбання та забезпеченості предметами першої потреби, практично вилучені витрати на культурно-побутові та господарські товари. МСБ рівня межі бідності розробляють для України в цілому відповідно до статево-вікових груп населення у вигляді мінімальних нормативних наборів.

5. Державне регулювання оплати праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, зазвичай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працедавець або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Складається оплата праці з основної заробітної плати і додаткової.

Регулювання оплати праці буває двох видів - державне і договірне.

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - це визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу), її регулюють з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних, зарплат). ТзОВ (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за "велику" контрабанду (понад 200 мінімальних зарплат) і крадіжки в особливо великих, розмірах (понад 100 мінімальних зарплат).

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних, установ.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує Міністерство праці та соціальної політики України, управління (відділи) праці та соціальних питань місцевих рад.[2]

6. Мінімальна заробітна плата та її рівень

Останнім часом актуалізувалось питання про сутність, функції та шляхи оптимізації рівня мінімальної заробітної плати (далі — МЗП) в Україні. З 1 січня 2003 р., за рішенням Верховної Ради України, вона зросла до 185 грн., а з 1 липня 2003 р. планується зростання до 237 грн.

У більшості країн, що розвиваються, на МЗП покладається завдання регулювати структуру і динаміку загальної заробітної плати (регуляторна функція МЗП). Тобто МЗП виступає базою для встановлення мінімальних тарифних ставок робітників та мінімальних ставок оплати праці інших категорій працівників. При цьому створюється система галузевих, насамперед промислових і професійних рівнів мінімальної заробітної плати.

У країнах з розвинутою ринковою економікою МЗП розглядається як засіб соціального захисту працівників: від зменшення рівня оплати праці в умовах безробіття; від падіння купівельної спроможності населення при посиленні інфляції. Тоді встановлюється єдина МЗП, яка не має галузевих чи професійних відмінностей і не впливає на структуру загальної зарплати.

Окрім цього, МЗП може використовуватись і як еталон під час розробки різних соціальних програм як засіб для нарахування соціальних виплат та надання соціальних пільг.

В Україні, згідно зі статтею 3 Закону України "Про оплату праці", МЗП визначається як плата за просту, некваліфіковану працю, нижче за яку не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До МЗП не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. А в ст. 6 зафіксовано, що тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір МЗП. Це означає, що МЗП визнається тарифною частиною зарплати, основою і регулятором тарифної системи, а значить, повинна впливати на співвідношення мінімального та максимального розмірів зарплати, її постійної і змінної частини, регулювати процеси диференціації оплати праці Однак українське законодавство та більшість фахівців з питань оплати праці наголошують на тому, що МЗП має виконувати насамперед функцію соціального захисту, виступати державною соціальною гарантією. І саме на реалізацію цієї функції спрямовується встановлення рівня МЗП.

Так, в окремих наукових публікаціях кінця 1990-х pp. пропонувалась поетапна оптимізація рівня МЗП, наприклад, спочатку встановлення МЗП на рівні, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості на непрацездатну особу, подальше її наближення до вартісної величини межі малозабезпеченості у розрахунку на працездатну особу і до .мінімального споживчого бюджету. Це має відбуватись в міру реального економічного зростання, зі збереженням міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці, передбачених галузевими угодами і колективними договорами підприємств.

За Законом України "Про оплату праці" мінімальна зарплата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу (ст. 9).

Згідно з "Концепцією дальшого реформування оплати праці в Україні" передбачається поетапне наближення розміру МЗП до прожиткового мінімуму.

Справі в тому, що МЗП як економічна категорія містить в собі серйозне внутрішнє протиріччя. З одного боку, основною метою встановлення МЗП є надання найманим працівникам необхідного соціального1 захисту відносно мінімально припустимих рівнів зарплати. І в такому ракурсі розмір МЗП має бути достатнім для забезпечення основних потреб .працівника. Причому в багатьох країнах критерієм МЗП; вважається прожитковий мінімум. [11]

Однак, з іншого боку, і це головне, МЗП має ту саму економічну природу, що й заробітна плата в цілому.

Як відомо, безпосередніми суб'єктами процесу обміну на ринку праці є найманий працівник і роботодавець. Перший пропонує свої трудові послуги. Роботодавець надає найманому .працівникові право користуватись необхідними засобами виробництва, створює належні умови праці і несе витрати на організацію робочого місця, підготовку та підвищення кваліфікації, медичне обслуговування працівників, соціальне страхування, виплачує грошову компенсацію у вигляді заробітної плати. Правові гарантії взаємодії найманого працівника і роботодавця фіксуються у трудовому контракті. А заробітна плата разом з іншими витратами роботодавця на утримання працівника (так званий компенсаційний пакет) становить вартісний еквівалент товару трудова послуга і як дохід працівника залежить від результатів його праці.

При такому розумінні сутності заробітної плати орієнтувати МЗП на межу малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет або на прожитковий мінімум — це те саме, що зводити зарплату до вартості робочої сили. Не потреби і споживання, а результати діяльності окремої людини і суспільства мають визначати рівень МЗП. Остання, як і вся зарплата, повинна бути заробленою, а її підвищення має відбуватись відповідно до зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. Таким шляхом йдуть економічно розвинуті країни. У США, наприклад, МЗП встановлюється в розмірі 50% середньої зарплати доти, поки питома вага мінімуму не зменшиться до 40% середньої зарплати в процесі її підвищення. В більшості країн Західної Європи рівень МЗП визначається залежно від одержаного і, підкреслимо, заробленого доходу на усередненого члена сім'ї. В обох випадках МЗП пов'язується із загальним станом економіки, умовами виробництва, які роблять залежними доходи зайнятого населення від праці, а не з потребами і бажаннями споживачів.