164488 (Фінансові резерви), страница 3

Потрібно відмітити, що біржа не встановлює ціни на цінні папери, вона їх тільки фіксує., обєктивно сприяючи їх формуванню. Біржею концентрується процес пропозиції і попиту на цінні папери, а результатом їх співставлення виступає рівноважна ціна, за якою відбувається купівля-продаж фондових інструментів.

Фондова біржа предявляє жорсткі вимоги як до своїх членів, так і до емітентів, які бажають, щоб їх акції продавались під час торгових сесій.

Економічне буття влаштоване так, що завжди в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юридичні та фізичні особи, у яких є деякий надлишок грошових коштів, інші

– у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають держава та різні суб'єкти господарської діяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти (заощадження) інших держав, суб'єктів господарської діяльності та населення.

Якби в реальному житті товари та послуги, що надаються населенню, знаходились у повній відповідності з грошовими коштами, якими воно оперує, то всі одержані гроші витрачались би на придбання товарів і послуг. Така система взаємовідносин більш характерна для натурального господарства: коли все, що виробляється, споживається, а те, що залишається, обмінюється на необхідні товари або послуги. Проте в умовах ринкової економіки розмір щорічних прибутків населення, як правило, перевищуєрозмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.

Тим часом підприємства та фірми у середньому щорічно витрачають більше, ніж одержують від продажу товарів: їм доводиться це робити, бо крім платежів за ресурси, фірми повинні інвестувати свою діяльність, спрямовуючи кошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це, насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов'язаних з виробництвом, і прибутку, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти у сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грошових коштів, які після реалізації продукції повинні повернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грошових коштів потребують підприємства при організації нової справи, а також при її істотному розширенні або переоснащенні вже існуючої. У цьому випадку підприємець найбільше потребує інвестицій.

Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, то очевидно, що необхідний механізм, який буде переміщувати потоки грошових фондів від перших до других. Цей механізм створюється завдяки функціонуванню фінансових ринків (табл. 1.2).

Мета утворення та функціонування фінансового ринку.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

Дії на фінансових ринках визначаються основними функціями, що притаманні грошам, тому зупинимося на них більш докладно. Отже, існує три функції грошей.

Гроші як засіб обігу. Ця функція грошей реалізується тоді, коли гроші використовуються як засіб оплати за товари і послуги. Вона стимулювала розвиток торгівлі та спеціалізації у виробництві. В умовах високого рівня інфляції використання грошей як засобу обігу знижується, і торгівля за допомогою бартеру за цих умов переважає. Пов'язано це, насамперед, з тим, що при високих темпах інфляції витрати, пов'язані зі зберіганням грошей для здійснення угод, багаторазово перевищують втрати і незручності бартеру.

Гроші як міра вартості. Окрім функції обігу, гроші виконують ще і роль міри вартості. Але для виконання цієї функції вони повинні бути однорідні для зіставлення і порівняння вартості різних товарів швидко і без особливих зусиль. Не виконуєтеся ця функція грошей у період швидкої інфляції. Для визначення вартості товарів і послуг у цьому випадку розділяють функції грошей як міри вартості і як засобу обігу. Як правило, ціна на товар встановлюється у ВКВ, наприклад, у доларах США, а розрахунки здійснюються у національній валюті на основі обмінного курсу відповідно до ВКВ. Тобто ціна, виражена у національній валюті, росте, а ціни у ВКВ залишаються загалом на попередньому рівні. Таким чином, національна валюта виконує роль засобу обігу, а ВКВ є стандартною мірою вартості.

Гроші як засіб накопичення. У цьому випадку вони є особливого роду активами, що зберігаються після продажу товарів та послуг і забезпечують власникові цього активу купівельну спроможність у майбутньому. Звичайно, люди можуть зберігати свою майбутню купівельну спроможність або багатство у вигляді дорогоцінностей, творів мистецтва, нерухомості тощо. Проте гроші понад усе підходять для виконання цієї функції, оскільки їм властива ліквідність, тобто здатність активу бути використаним у якості засобу платежу (або бути перетвореним у засіб платежу) і мати фіксовану номінальну вартість. Гроші володіють абсолютною ліквідністю, оскільки вони використовуються як засіб платежу і, виконуючи функцію міри вартості, не змінюють своєї власної номінальної вартості у термінах масштабу цін. Усім іншим видам активів ліквідність властива у більшому або меншому ступені.

І хоч абсолютна ліквідність грошей повинна робити їх ідеальним засобом накопичення, це можливо тільки протягом коротких періодів часу. При тривалому зберіганні грошей їх власникові не доводиться одержувати той прибуток, який міг би бути при використанні менш ліквідних активів. Наприклад, розміщення вільних грошових коштів у певні види цінних паперів може забезпечити високий рівень прибутків. Тим часом зберігання грошей на окремих банківських рахунках практично може не приносити прибутку їх власникові. Особливо втрачається привабливість грошей як засобу накопичення у період швидкої інфляції, не дивлячись на високу ліквідність. Оскільки на грошову одиницю щоденно можна буде придбати все меншу кількість товарів, природним виглядає бажання людини зберігати вартість у вигляді грошей тільки протягом дуже коротких проміжків часу.

Кажучи про гроші як засіб накопичення, не можна забувати про те, що навіть у країнах, які нормально розвиваються, присутня так звана повзуча інфляція, яка при незначних розмірах (1–3% на рік) все ж призводить до знецінення грошей, тому що за одну і ту ж грошову масу можна придбати меншу товарну масу. Проаналізувавши функції грошей в умовах інфляції, можна зробити висновок, що інфляційні процеси призводять до їх зміни і порушення.

В економічній літературі виділяється ще дві функції грошей: гроші як засіб платежу і світові гроші.

Історичні та економічні особливості становлення окремих елементів фінансового ринку. Категорія фінансовий ринок з'явилася з появою фінансів і в умовах подальшої о розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапі призвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним капіталом, а в радянській літературі – капітальні вкладення Використовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбання знарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементів виробництва.

Вільні грошові копни (заощадження) перетворюються на інвестиційний капііал з моменту їх надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та опосередкованим. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись на Інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежіть через фінансовий ринок.

Розвинений національний (внутрішній) фінансовий ринок може суттєво полегшити інтеграцію в світовий фінансовий ринок і створити канал дія інвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення цінних паперів. Атрибутом світового фінансового ринку є направлення національного капіталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іноземного банку або залучення іноземного капіталу. Історично світовий фінансовий ринок з'явився на базі міжнародних фінансових операцій національних фінансових ринків, потім сформувався на основ! їх інтернаціоналізації. Спочатку він розвивався повільно і переважно як світовий грошовий ринок. Сучасний світовий фінансовий ринок відродився на початку 60-х років XX ст. До цього, протягом 40 років, він був паралізований у результаті світової економічної кризи 1929 1933 pp., другої світової війни, валютних обмежень.

Розглядаючи в історичному аспекті фінансовий ринок в Україні, слід зазначити, що він існував у дореволюційний період (до 1917 року), потім у період НЕПу в кінці 20-х pp., а також і в наступний період, але в досить звуженому й урізаному вигляді. Усі ці етапи суттєво розрізняються певною специфікою, диференціацією і глибиною категорії, що розглядається.

Профанація фінансової о ринку та його інфраструктури в радянський час була обумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління, повним одержавленням засобів виробництва, що об'єктивно заважало існуванню альтернативних форм власності, які є основою формування фінансового ринку. Переведення мобілізації грошових ресурсів тільки на держпозики було досить обмеженим інструментом і реалізувалось виключно під впливом командно-адміністративної системи без відповідної ефективності та гнучкості. Це обумовило об'єктивне відставання нашої економіки у багатьох галузях. Через складність концентрації грошей з внутрішніх резервів на створення конкурентоспроможних виробництв у всіх секторах реальної економіки не використовувався могутній науково-технічний потенціал, що був створений у радянські часи.

В інституційній структурі фінансового ринку в колишньому СРСР був лише один елемент досить обмежена і неефективна банківська система. Реорганізація банківської системи 1987 року носила адміністративний характер і проводилась при відсутності концепції перебудови заради реорганізації, а не заради досягнення ефективного використання грошових ресурсів. До кінця 1990 року кредитна система залишалась примітивною. Страхові установи СРСР, що володіли довгостроковими резервами, продовжували знаходитись поза сферою кредитної системи і діяли відокремлено. Банківська реформа 1987 року і випуск цінних паперів в умовах відсутності приватизації (акціонування) підприємств не сприяли формуванню в той період таких структурних сегментів фінансового ринку, як ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

Сьогодні відбувається поступове формування позабанківської сфери грошового обігу: дозволений комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі із мережею брокерських контор, розгалужена система торгових посередників (торговців цінними паперами) тощо. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об'єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу країн з найменшими темпами інфляції).

На нинішньому еіапі розвитку у нас склалась дворівнева структура кредитної системи. Як показує світовий досвід, структура кредитної системи України повинна бути близькою до наведеної таблиці 1.1. Представлена структура може бути трансформована в трьох ярусну шляхом інтегрування страхових компаній і пенсійних фондів у спеціалізовані інститути. Важливу роль відіграє те, яка форма власності закладена в різні кредитно-фінансові установи. В інтересах створення конкуренції на фінансовому ринку потрібна альтернативна власність (державна, акціонерна, кооперативна, індивідуальна). Без розгалуженої, гнучкої кредитної системи неможливий розвиток не тільки кредитного ринку в структурі фінансового, але й інших його структурних сегментів, особливо ринку цінних паперів.

Практика розвинених країн свідчить, що ринок цінних паперів це не тільки фондова біржа. Він ділиться на: первинний, де вільно розміщуються нові випуски акцій і облігацій інвестиційними банками, банкірськими фірмами, брокерськими фірмами серед юридичних та індивідуальних осіб, та вторинний (фондова біржа), де здійснюється перепродаж раніше випущених цінних паперів.