164480 (Концептуальні основи формування системи управління ресурсами сільськогосподарських підприємств)

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

ПЛАН

Постановка проблеми

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Результати дослідження

Висновки.

Список використаних джерел інформації

Постановка проблеми

Управління процесами формування та використання фінансових ресурсів в ринкових умовах виступає домінуючим чинником ефективного виробництва та економічного розвитку сільськогосподарських підприємств. Воно включає вирішення ряду питань, пов'язаних з вибором форм і методів фінансування, пошуком його джерел та їх оцінкою, обґрунтування доцільності й ефективності заходів тощо. При цьому мають враховуватись не тільки стан та динаміка зовнішнього фінансового оточення, а й особливості діяльності підприємства. Використовувані в практиці управління методи, прийоми та інструменти повинні найповніше враховувати специфіку тієї чи іншої галузі.

Все це вимагає відповідного теоретичного обґрунтування та розробки практичних рекомендацій, реалізація яких дозволяє забезпечувати виробничу й інвестиційну діяльність підприємства своєчасними за термінами надходження та достатніми за обсягами фінансовими ресурсів з мінімально можливими витратами на їх залучення та прийнятними рівнями ризиків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Систематизація результатів наукових пошуків свідчить, що проблеми формування та використання фінансових ресурсів знаходяться в центрі уваги багатьох вітчизняних дослідників. Результати досліджень відомих вчених-економістів О. Гудзь, М. Дем'яненка, П. Саблука, В. Ситника, П. Лайка, А. Чупіса та ін. [1-4] стали вагомим внеском у теоретико-методологічний та методичний базис фінансово-кредитного забезпечення підприємств аграрного сектора економіки та управління цими процесами. Зокрема, добре дослідженими нині є питання забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств, фінансового аналізу, управління фінансовими ризиками та страхування, амортизаційної політики, кредитних відносин.

Разом з тим, формування сучасної парадигми управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств, адекватної ринковому механізму господарювання, знаходиться лише на початковому етапі. Більшість теоретико-методологічних та методичних питань цієї проблеми потребують наукового осмислення й теоретичного обґрунтування шляхів їх вирішення.

Метою статті є теоретичне обґрунтування концептуальних основ формування системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств, адекватної ринковим умовам їх діяльності.

Результати дослідження

Аналіз практики фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що з переходом на новий ринковий механізм господарювання, більшість з них не створили ефективну систему фінансового менеджменту, основою якого є управління формуванням, розміщенням та використанням фінансових ресурсів. Такий стан обумовлює необхідність її трансформації та обґрунтування відповідних теоретичних й методичних основ цих процесів.

Проведені дослідження свідчать, що нині сформовані теоретичні засади на основі яких повинне здійснюватись реформування системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств (рис. 1).

Інтерпретація

Теорія управління фінансовими ресурсами - сукупність логічних та фундаментальних узагальнень досвіду управління фінансовими ресурсами підприємств, які ґрунтуються на глибокому розумінні закономірностей цього процесу та його місця в управлінні фінансами підприємства; розкриває суть, цілі, основні завдання та послідовності етапів здійснення

Теоретичний базис

Теорія фінансів Економічна теорія Теорія управління Бухгалтерській облік Статистика Математика

Детермінант

Економічна інтерпретація суті та значення у відтворювальному процесі фінансових ресурсів, їх елементів та джерел формування визначає необхідність та спосіб їх включення, відображення, деталізації у складі показників фінансового аналізу, планування, прогнозування та управляючого впливу

Функції

Планування, прогнозування, аналіз та оцінка показників діяльності, мотивація, контроль і моніторинг, регулювання, мотивація.

Основні методи

Логіко-економічні; економіко-математичні; статистичні, нормативні, емпіричний

Трансформація існуючої системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств повинна орієнтуватись на забезпечення її ефективності та здійснюватись системно. Очевидно, що немає сенсу починати якісь трансформації, не з'ясувавши заради чого їх необхідно здійснювати. У зв'язку з цим постає проблема чіткої ідентифікації мети системи управління та її окремих функціональних ланок, заради досягнення якої й здійснюються перетворення, що забезпечують її адекватність існуючим умовам господарювання. Постановка сучасного й ефективного управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємствах не можлива без системної перебудови всього механізму управління підприємством.

Вважаємо ефективною таку систему управління фінансовими ресурсами, яка спроможна забезпечити реалізацію загальної економічної стратегії розвитку підприємства їх достатніми обсягами, в чітко визначені терміни, мінімальної вартості та з прийнятними рівнями ризику. Створення такої системи виступає головною метою трансформації управління фінансовими ресурсами.

Необхідність системного погляду на управління фінансовими ресурсами визначається тим, що йому іманентні основні складові системи: призначення - досягнення поставленої мети;

функції - вивчити та оцінити фінансові можливості, вибрати альтернативи, розробити план реалізації кращої альтернативи, здійснювати контроль і моніторинг реалізації плану, проводити регулювання і коригування відхилень тощо;

потоки - фінансові та інформаційні між окремими елементами системи; структуру - загальний план дії, в рамках якого здійснюється узгодження між спільною метою та завданнями окремих елементів системи.

Система управління фінансовими ресурсами має свої елементи, наявність яких забезпечує її цілісність та ефективний взаємозв' язок між окремими з них. В табл. 1 представлені найбільш суттєві її елементи та надано характеристику (табл. 1).

Елементи системи управління фінансовими ресурсами

При цьому описана система управління має вирішувати два основні типи завдань: 1) ідентифікацію та вибір об'єктів їх вкладення й формування на цій основі портфеля програм та проектів, реалізація яких забезпечує виконання завдань збереження фінансових умов нормального функціонування та перспективного економічного розвитку підприємства; 2) пошук джерел формування фінансових ресурсів, достатніх для забезпечення реалізації цих програм та проектів.

Вирішення зазначених завдань носить перманентний характер, тому кожне підприємство повинне мати в арсеналі свого управління методи та прийоми обґрунтування фінансових рішень та стандартизовані регламенти і процедури їх ухвалення, які б відповідали динаміці внутрішнього та зовнішнього фінансового оточення.

Вибір фінансової стратегії виступає початковим пунктом трансформації системи управління фінансовими ресурсами підприємства . В теорії визначені та обґрунтовані різні стратегічні фінансові цілі підприємств. Відповідно до парадигми сучасної неокласичної фінансової теорії головним фінансовим орієнтиром є ріст ринкової вартості підприємства для забезпечення збільшення добробуту співвласників. Достатньо аргументована з погляду наукової методології концепція, на практиці проявляє вагомі вади. Найбільша з них - значна, не підтверджена попередньою практикою діяльності підприємств, зміна їх ринкової вартості в період періодичних криз. При цьому така суттєва і швидка зміна ринкової вартості стосується не малих та середніх підприємств, а потужних в економічному, фінансовому, технологічному, управлінському та інших аспектах міжнародних корпорацій. Ще одна проблема, пов' язана з цим орієнтиром, неможливість застосування її до підприємств не акціонерної організаційно-правової форми.

Орієнтир на певні перспективні фінансові цілі визначає вибір конкретного типу фінансової стратегії. Стосовно управління фінансами нині в теорії виділяють чотири базові типи стратегії: 1) фінансової рівноваги (виживання); 2) отримання прибутку (рентабельності); 3) економічного розвитку; 4) гнучкий, що об'єднує попередні три типи.

Передбачена в статутах більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств їх стратегічна фінансова мета орієнтована на отримання прибутку та найбільшою мірою відповідає другому типу фінансової стратегії. Однак поряд з цим вимірником важливе значення для забезпечення стабільності функціонування і економічного розвитку мають й інші критерії фінансового успіху. Тому, при здійсненні трансформації управління фінансовими ресурсами важливо не обмежуватись лише прибутком як перспективним орієнтиром. На окремих етапах життєвого циклу підприємства домінуюче фінансове значення можуть мати забезпечення ліквідності та платоспроможності, збільшення обсягу реалізації (при відносному скороченні прибутку), інноваційний розвиток, диверсифікація виробництва та підтримка конкурентоспроможності, зростання добробуту працівників, охорона навколишнього середовища, які прямо не пов'язані із зростанням маси прибутку. Тобто, найбільш виправданим є використання гнучкої фінансової стратегії, що поєднує застосовування окремих елементів всіх інших її типів.

Моделі управління фінансовими ресурсами. Систематизація та узагальнення теорії та практики фінансового менеджменту дозволяє умовно виділити чотири концептуальні підходи (моделі) до управління фінансовими ресурсами: елементний (регулювання пропорцій між окремими елементами балансу); потоковий (управління фінансовими потоками з метою трансформації балансу), портфельний та диференційований. Слід зазначити, що в „чистому" вигляді жоден з них не зустрічається. В практичному аспекті віднесення до тієї чи іншої моделі вказує на домінуюче використання її інструментів та прийомів.

Управління, орієнтоване на підтримання певних співвідношень між елементами структури балансу, ґрунтується на використанні фінансових коефіцієнтів. Його достатньо точно характеризує позиція, яка розглядає фінансовий менеджмент як систему дій з оптимізації фінансової моделі підприємства або, у вужчому сенсі, її балансу. Послідовники такого підходу вважають, що „саме баланс дозволяє чітко виділити всі об'єкти уваги фінансового менеджера, тобто по суті відображає статику його роботи".

Практична реалізація такого підходу пов'язана з проблемою визначення та інтерпретації нормативних показників, на основі яких оцінюється фінансовій стан та фінансові результати діяльності підприємства. Рекомендовані наукою оптимальні значення фінансових коефіцієнтів визначались емпіричним шляхом для підприємств певної виробничої спеціалізації і стабільного зовнішнього економічного оточення.

Динамічна зміна умов господарської діяльності, яка характерна для трансформаційної економіки та підприємств різних галузей, вимагають перегляду прийнятних нормативних значень фінансових показників та індивідуального підходу при вирішенні цього питання. „Із-за різного рівня розвитку окремих підприємств в галузі, а також цілих галузей результати аналізу, проведеного з використанням західних методик, не відображають дійсного фінансового стану підприємств. Це походить від того, що одні й ті ж значення показників можуть означати стійкий фінансовий стан для одних компаній і кризовий для інших.

Другий підхід орієнтується на досягнення певного бажаного фінансового стану підприємства в майбутньому, забезпечення якого здійснюється шляхом послідовної трансформації елементів поточного балансу в майбутній бажаний баланс. Типовим прикладом цього підходу є управління в умовах фінансової кризи підприємства.

Управління по методу трансформації балансу потребує встановлення елементів балансу, які найбільш суттєво реагують на управляючий вплив. Крім того, такі зміни повинні бути детерміновані до функції часу. Однак нині не встановлено ключових елементів балансу і немає теоретичних моделей, які надійно апроксимують процес їх трансформації за функцією часу. Тому відсутнє наукове розуміння механізму переходу від поточного до бажаного балансу.

Портфельний підхід передбачає виділення бізнес-процесів в окремі об' єкти управління фінансовими ресурсами, що об' єднуються в загальний портфель, а його цільовою функцією є оптимізація структури останнього.