163797 (Податкова система Королівства Іспанії. Міжнародне співробітництво з відмиванням "брудних" грошей), страница 2

З огляду на актуальність проблем, пов’язаних із відмиванням злочинно набутих коштів, на зустрічі керівників країн “Великої сімки” у Парижі у 1989 році було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі - FATF).

FATF - міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівні. До FATF входять 29 країн-учасниць: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія та дві регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки. FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, що працюють в цій сфері, такими як Відділ ООН по контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-тихоокеанська група боротьби з відмиванням коштів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

• поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

• здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах – членах FATF;

• огляд тенденцій у сфері відмивання грошей та відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень” з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Основне завдання FATF – забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. На виконання цього завдання FATF були розроблені Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Сорок рекомендацій визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення у національних законодавствах країн з наступних питань: кримінальна відповідальність, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примусу, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо. У них наголошується на необхідності посилення національних правових дій, спрямованих на протидію відмиванню грошей, підвищення ролі фінансово-банківської системи в цій справі та розширення міжнародної співпраці. Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов’язковою до виконання, багато країн світу взяли на себе зобов’язання боротися з відмиванням грошей шляхом реалізації їх на практиці.

Першорядного значення FATF надає аналізу світових фінансових потоків, діяльності банківських і фінансових систем та методів відмивання грошей, прагнучи виявити слабкі місця у боротьбі із цим явищем. Вона постійно здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн – членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що висловили свою підтримку загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право застосовувати певні “заходи впливу”, що можуть виражатися у направленні попереджень окремій країні, внесенні країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів), аж до застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками. Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків та рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо.

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, у банківському секторі економіки – справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації “брудних” грошей, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема, розробляють і приймають відповідні закони та підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Рекомендації FATF як один з базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

• визначення країнами переліку та ознак операцій, пов’язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

• запровадження правил ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

• створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

• тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

Кожна країна, користуючись зазначеними рекомендаціями, розробляє та впроваджує власну систему та заходи боротьби з легалізацією злочинних коштів. Розглянемо докладніше міжнародний досвід у цій сфері.

США. У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на “підозрілість” всі доступні факти стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів США. Особливу обережність пропонується проявляти щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. За даними закордонних періодичних видань великі банки США значно збільшили витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти на предмет фіксування підозрілої діяльності.

Італія. Чинне законодавство Італії зобов’язує банки та інші посередницькі структури вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, аби не пропустити спроби відмивання коштів.

Ірландія. В Ірландії Кримінальний юридичний акт (1994 рік) зобов’язує всі фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей.

Кіпр. Стратегія банків Кіпру базується на принципі “знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно із цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Греція. Законодавством Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; водночас ідентифікації не потребують страхові операції на незначні суми і терміни та пов’язані з пенсійним страхуванням.

Швейцарія. У 1991 році Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила (за винятком надзвичайних випадків) відкривати анонімні рахунки та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Австрія. В Австрії – єдиній у Європейському Союзі державі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки – під тиском FATF розроблено програму їх поетапного скасування.

Бельгія. Фінансові органи Бельгії, суворо контролюючи переміщення грошей, обов’язково перевіряють всі угоди на суму понад 10 тисяч євро.

Литва. Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” (січень 1998 року) банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тисяч літів (16,9 тисяч доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тисяч літів (3,4 тисяч доларів США). Прийнятий литовським Сеймом Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом” (грудень 1997 року) містить ознаки, за допомогою яких виявляються злочинні кошти, і перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також визначає мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов’язкова ідентифікація клієнта – 10 тисяч літів (17,7 тисяч доларів США).

Російська Федерація. Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 серпня 2001 року № 115-ФЗ “О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем” операції, сума яких дорівнює або перевищує 600 тисяч російських рублів (19,5 тисяч доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов’язковому контролю, що є заходом протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів.

Україна. Обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тисяч гривень та які мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тисяч гривень.

Польща. Польські банкіри передусім контролюють операції з великими сумами готівки (особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили), надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Франція. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 році, кошти, отримані у результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними – відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. У такий спосіб уряд країни підтвердив своє бажання сприяти на фінансовому і банківському рівні боротьбі з наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайствами з податками, порушеннями митних правил. У Франції також розглядається питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Директивою Європейського Союзу від 19 червня 1991 року визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються також на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. Зазначимо, що у міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми у 10 тисяч доларів США.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн. Більш того, у законах певних країн прямо вказується, що розгляду такого роду справ повинен віддаватися пріоритет у порівнянні з іншими питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від 3 до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо.

Тобто можна сказати, що в Україні відповідальність за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, що здійснюють сумнівні (підозрілі) операції, є однією із найбільш суворих у світі.

Майже у всіх країнах створені спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США це – Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, що створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді – Центр аналізу фінансових операцій, в Японії – Японський офіс фінансової розвідки, у Греції – Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей, в Аргентині – Комітет з фінансової інформації, в Бразилії – Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують дві спеціальні організації – Генеральний директорат для розслідування трансакцій і Агентство з боротьби з відмиванням грошей. Проблемою відмивання коштів у фінансових установах Бельгії займається створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації, який аналізує підозрілі операції, а також повідомлення поліцейських, митних та інших державних органів, а у разі необхідності перевірки інформації призупиняє підозрілі операції.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про запобігання та протидію леалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року.

2. Михайлов В.И. Противодействие легализации доходов от преступной деятельности: Правовое регулирование, уголовная ответственность, оперативно-розыскные мероприятия и международное сотрудничество.- СПб: Юридический центр Пресс, 2002.

3. Апель А., Гунько В., Соколов И. Обналичивание и оффшорный бизнес в схемах. - СПб: Питер, 2002.

4. Литвиненко Я.В., Якушик І.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

5. О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць: Міжнародні фінанси. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.