163589 (Історія вексельної форми розрахунків), страница 2

При оформленні онкольної позички клієнту відкривався спеціальний рахунок, а самий клієнт одержував розрахункову і чекову книжки. У розрахункову книжку записувалися банком усі прийняті гроші і ті, що видаються в забезпечення (векселя). Чекова книжка служила для одержання грошей із рахунку. Ставки по онкольних позичках коливалися від 9 до 15% у залежності від терміну позички і клієнта. Але вексельне обертання проіснувало не довго, у 1930 р. фінансова реформа ліквідувала комерційний кредит, а з ним і вексельне обертання. Проте, частково вексель зберігся, тому що СРСР продовжував брати участь у міжнародних операціях. У 1936 р. Радянський Союз приєднався до міжнародної Женевської вексельної конвенції, а вексельні відносини регламентувалися Положенням про переказний і простий вексель, затвердженому ЦВК РНК 7 серпня 1937 р. Перші спроби відродження вексельного обертання були почати в жовтні 1988 р. Промбудбанком СРСР у рамках експерименту, що проводився ним. Але остаточно вексельне обертання почало затверджуватися в країні з 1990 р., із прийняттям "Положення про цінні папери", що закріпило використання векселя у внутрішньому платіжному обороті.

Після розпаду СРСР впровадження вексельного о6ертання в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їх власній нормативній базі.

Так, відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ч. 5 ст.24) передбачається, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями відсотків за користування цим відсотком.

У зв'язку з цим виникнула необхідність оформлення таких договорів векселями. Для рішення цього питання Верховного Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті в Україні". Цією постановою Кабінету Міністрів і НБУ було доручено розробити нормативні документи, що визначають порядок ведення операцій із векселями. Відповідно до цього доручення НБУ листом №22001/85 від 25 лютого 1993 року ввів у дію вже згадане Положення ЦВК і РНК СРСР "Про переказний і простий вексель". Для забезпечення режиму сприяння при використанні векселів, прискорення вексельного обертання НБУ рекомендував своїм регіональним управлінням видавати комерційним банкам кредити для рефінансування засобів, витрачених на операції з векселями. Проте, в умовах гіперінфляції і неплатежів вексельне обертання у фінансово-господарській діяльності не прижилося.

Такою спробою сформувати ринок векселів став Указ Президента України від 14 вересня 1994 року " Про випуск і обертання векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України", у відповідності, із яким із метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за невчасне виконання ними платіжних зобов'язань комерційні банку були зобов'язані здійснювати взаємозалік заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності з оформленням простих векселів на користь кредиторів із терміном платежів до 28 лютого 1995 року. Це положення в частині оформлення простроченої заборгованості векселями поширювалося також на заборгованість по банківських позичках. У випадку відмови підприємств - боржників від оформлення простроченої заборгованості векселями кредитору було надано право безакцептного списання сум заборгованості або повідомляти їх неплатоспроможними.

Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ

Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів у господарському обороті України” від 17 липня 1992 року № 2470-ХІІ

Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528, якою було затверджено “Правила виготовлення та використання вексельних бланків”

Указ Президента України від 2 листопада 1993 року № 504 “Про сплату державного мита за вексельні бланки”

Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі” від 6 липня 1999 року

Закон України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 року № 2374 - ІІІ

Рис. 1. Схема законодавчого процесу вексельного обігу в Україні

При цьому Указ передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані на базі державної власності, відповідають по векселях своїм майном. Вирішуються ці суперечки в порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство". У випадках, коли майно держпідприємств не підлягає приватизації, таке підприємство підлягає санації у встановленому порядку.

Отже, вексель - універсальний інструмент кредиту, платіжний засіб, цінний папір. Всі ці якості визначають широке використання векселів і у внутрішньому обороті, і в міжнародних розрахунках в умовах розвитку ринкових відносин.

Векселя, що з'явилися в результаті торгових угод між підприємствами однієї країни, прийнято називати внутрішніми, а за участю "іноземного елемента" - іноземними, або зовнішніми.

У країнах із розвиненими фінансовими системами, наприклад, у Німеччині, вексель займає значне місце у фінансовому обороті країни -20-25%. І це навіть при наявності в країні сучасних електронних кредитів, що можна оформити протягом одного часу.

Вексельне обертання охоплює різноманітні сфери економічних відносин, функціональна задача ринку векселів - це перерозподіл коштів через короткострокове кредитування. Вексель це документ, що формалізує економічні взаємовідносини покупця і продавця грошового або матеріального товару. Лежача в основі вексельного обертання позичкова угода як у товарної, так і в грошової формах припускає взаємний контроль контрагентів і спитається на вільний вибір партнерами економічних взаємовідносин.

Взаємний контроль і одночасно довіра учасників вексельної угоди один одному, їхнє прагнення чітко виконувати прийняті зобов'язання виступає важливою стороною розвитку ринкових взаємозв'язків.

Література

1. Фінанси України - підр. за ред. Огійчуко М.Ф. – К. 2008 р.

2. Фінанси України – журнал - № 3-12 – 2009 р.

3. Фінансове право – підр. за ред. Марков В.Г. – К. – 2007 р.