162200 (Система місцевого самоврядування Франції), страница 2

Після Великої французької революції і періоду громадянської війни та сепаратистських заколотів питання утворення адміністративно-територіальних одиниць більших ніж департамент, взагалі не ставилося. Проте з розвитком держави і появою проблем регіонального розвитку для забезпечення координації робіт та інтересів комун чи департаментів у здійсненні якихось важливих для регіону спільних проектів стали з’являтися округи, яки спочатку не мали стійкого характеру.

Представницьким органом округу є окружна рада. Окружні радники обираються прямими виборами. Вибори організовуються на рівні департаментів, причому у кожному департаменті голосування відбувається за партійними списками, число мандатів залежить від населення департаменту, але не менше трьох.

Окружна рада проводить сесії не рідше одного разу на три місяці. Рада обирає голову і бюро ради, яке складається з голови та його заступників.

Окружна рада має принципову компетенцію приймати будь-які рішення, що входять у компетенцію округу, якщо законодавством це не віднесено до компетенції Голови ради.

Голова ради одночасно є виконавчою владою округу.

Статус і компетенція округу.

Статус округу випливає з його призначення бути інструментом економічного, соціального і культурного розвитку певної території. Саме округи беруть участь у створенні загальнонаціональних планів розвитку, дотримуючись у цих планах виконання пріоритетів окружного розвитку. Відповідно до такого призначення округу законом визначається і його компетенція в деяких галузях:

Зайнятість і професійна підготовка населення (округ щорічно затверджує програми професіональної підготовки, створює центри професійного навчання);

Забезпечення житлом (округ визначає пріоритети розвитку житлового будівництва);

Облаштування річкових портів, за винятком загальнонаціональних великих портів;

Відкриття музеїв, художніх навчальних закладів, надання допомоги в проведення наукових досліджень тощо.

Контроль за законністю рішень окружної ради здійснює окружний префект (окружний комісар республіки). Рішення окружної ради обов’язково передаються комісарові. Якщо він вважає, що рішення не законне, то передає його на розгляд адміністративного суду.

Окружний префект також здійснює контроль за законністю рішень Голови окружної ради. Найбільш важливі рішення передаються окружному префекту ще до того, як вони набули чинності. Окружним префектом є один з префектів департаментів, що входять до складу округу.

6. Особливий статус деяких міст

Три найбільших міста Франції Париж, Марсель та Ліон мають спеціальний статус, який вирізняє їх серед усіх інших міст. Цей статус визначено спеціальним законом № 82-1169 від 31 грудня 1982 року. У цих містах є два рівні самоврядування: рівень комуни та рівень міського району (чи групи районів). На чолі кожного з цих рівнів стоїть власний мер та власна рада.

На комунальному рівні Парижем, Марселем та Ліоном керують муніципальна рада та міський мер. Статус і повноваження цих органів та контроль за їхньою діяльністю переважно такі ж самі, як і для інших комун, але є деякі відмінності.

У Парижі рада не має у своїй назві слова «муніципальний», оскільки ця рада є одночасно Генеральною радою департаменту Сени, межі якого збігаються з межами Парижу.

Ради цих міст є більш чисельними, ніж ради в усіх інших містах. Ради обираються за секторами. У кожен сектор входить один чи декілька районів міста. Вибори у кожному з секторів проводяться за правилами для комун із числом мешканців менше ніж 3 500 осіб, тобто з використанням мажоритарної системи та системи пропорційного представництва.

Стосовно повноважень ради Парижа, Марселя та Ліона та їхніх мерів, т о вони такі ж самі, як у цих органів в інших містах, лише з тією різницею, що частина повноважень передана відповідним радам і мерам міських районів.

Аби не допустити антагонізму між районами та містом, над рішенням ради району існує подвійний контроль. Перша ланка контролю – міський мер, другою ланкою в такому контролі є право представника держави, префекта департаменту, вчиняти такі дії, які дозволяються і меру міста.

Така дуальна структура влади у великих містах створена з метою наближення адміністративної влади до мешканців комуни.

Приклад організації місцевого самоврядування у такій країні, як Франція, є досить важливим і повчальним для України. Наскрізь централізована, зі стрункою вертикаллю державної виконавчої влади, ця країна, що за територією, кількістю населення іі адміністративно-територіальним устроєм дуже подібна до України, в 80-х роках зробила величезний крок у реформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізацію влади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцеве самоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органи влади не тільки не призвели до розладу системи, а й поліпшили надання послуг населенню, вивільнили значний потенціал місцевої активності населення і дали змогу державі зменшити опіку над місцевими проблемами.

Позитивний приклад Франції є ще й в тому, що реформування місцевої влади відбувалося поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалося зростанням компетенції місцевого самоврядування і фінансових ресурсів, якими володіють комуни.

Досвід Франції підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цього дозріла і державна влада, і саме суспільство. Успішність такого реформування можлива лише за умови поступовості і комплексності.

Список використаної літератури

1. А.Ткачук, Р. Агранофф, Т. Браун, Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: посібник. – К.: вид-во «Заповіт», 1998р.

2. Роль органів місцевої влади в процесі євроінтеграції. Французький досвід. – Донецьк: вид-во Донецького молодіжного дебатного центру, 2004р.

3. Іщенко О.М., Місцеве самоврядування: світовий досвід та особливості української моделі. – К.: вид-во Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003р.