160745 (Економічна природа дефіциту бюджету)

МIНIСТЕРСТВО ОCВIТИ ТА НАУКИ УКРАÏНИ

ДОНБАСЬКIЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПIДГОТОВКИ СПЕЦIАЛИСТIВ

КОНТРОЛЬНА РOБОТА

по курсу «БЮДЖЕТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ »

Студент: Дрозд Марiя Олександрiвна

Спецiальнiсть, група: ФНП-05-1з

Керiвник: Татаренко В.О.

г. Алчевськ

2007

Питання 8. Розкрийте економічну природу дефіциту бюджету.

Дефіцит державного бюджету — явище в економіці не нове. Пов­ною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, фор­ми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при нала­годженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мі­рою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні дохо­ди від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскіль­ки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних ви­плат відповідно зменшуються.

Отже, бюджетний дефіцит — це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика — це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробницт­ва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовле­на неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансуван­ня бюджету.

Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансу­вання державного бюджету:

1) збалансування на щорічній основі;

2) збалансування в ході економічного циклу;

3) функціональні фі­нанси.

Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.

До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалан­сований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюд­жет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному ви­ключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погір­шує коливання економічного циклу. Припустімо, що економіка рап­тово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням дохо­дів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільши­ти податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою змен­шує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уяви­ти іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищу­ються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюд­жет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має змен­шити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кож­ний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно зба­лансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довго­строковому періоді.

Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихиль­ників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викли­кати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та дер­жавний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо дер­жавні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефі­циту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спри­чинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі роз­глядається як вияв більш фундаментальної проблеми •— посягання уряду на існування приватного сектора.

Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній ос­нові, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на цик­лічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну по­літику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підви­щити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшу­ють бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова ак­тивність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступно­го інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, ви­лучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, ство­рити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.

Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикає­мося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що під­йоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період під­йому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту дер­жавного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної кон­цепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отрима­ти внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та непередбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кож­ної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовніш­нього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві".

При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як на­слідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдаєть­ся зменшити реальну величину державного боргу та істотно полег­шити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби роз­рахуватися зі своїми боргами?

Третій концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповід­но до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилю­ватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлиш­ки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції пробле­ми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами — тривалими спада­ми або стійкою інфляцією.

Сучасний період побудови ринкових відносин в Україні відбува­ється в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галу­зях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофіч­ною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За тако­го стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів — це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу виріши­ти питання бюджету. Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету.

Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підхо­ди. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюдже­ту зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:

• збільшення державних витрат у військовий час або в періоди будь-яких соціальних конфліктів;

• циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та три­валі;

• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат.

Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:

• з метою стимулювання економіки держава цілеспрямовано змен­шує податкове навантаження;

• усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;

• дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, неза­довільна робота податкових служб тощо);

• у перехідних економіках податкові відрахування до бюджету ма­ють тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;

• останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу,

• що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед

• черговими виборами;

• зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат:

- на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (пере­важно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку);

- на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає кількість молодого населення).

Фінансування дефіциту державного бюджету може не супровод­жуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших фор­мах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі від­строчених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує вироб­ників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можли­вих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені пла­тежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюдже­ту. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.

Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринко­ва ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у при­ватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зни­ження споживчих витрат. Боргове фінансування бюджетного дефіци­ту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу фінансуванню дефіциту за рахунок монетизації. Проте борговий спосіб фінансуван­ня не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює термінове відстрочення для такого зростання, що характерно для багатьох перехідних економік. У випадках обов'язкового, тобто примусового розміщення державних облігацій серед комерційних підприємств і позабюджетних фондів, навіть якщо по них обіцяно достатні відсот­ки, боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, на механізм додаткового оподаткування.

Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, ос­кільки розв'язується в довготривалій перспективі на базі комплекс­ної податкової реформи, яка спрямована на зниження ставок оподат­кування та розширення бази оподаткування. Жоден із зазначених способів фінансування дефіциту державного бюджету немає абсо­лютних переваг перед іншими і не може розглядатися як цілковито антиінфляційний.